Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси

Субституція, або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці, є, як бачимо, одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів. Заміна традиційного компонента узуального фразеологізму найбільш відчутно модифікує його структуру: «Понеділок – день легкий» (СГ, 2000, 7 березня), пор.: «Понеділок – день важкий»; «Шестеро одного чекають» (УМ, 2000, 19 червня) пор.: «Шестеро одного не чекають».

Не зважаючи на те, іноді узуальна фразеологічна одиниця зазнає максимальної субституції (заміні підлягає більшість компонентів усталеної конструкції) вона легко декодується. Наприклад: «Не давай у борг – боржником станеш» (ГУ, 2000, 17 травня), пор.: «Не пей водицы – козленочком станешь». Ступінь інтенсифікації виразності оказіональних фразеологізмів, що виникають унаслідок порушення фразеологічних норм через заміну традиційного компонентного складу, значно зростає коли, крім субституції, має місце й подвійна актуалізація. Наприклад: «Один голова добре, а два – клопіт» (УМ, 2002, 27 жовтня). Вдаючись до субституції, автор не ставить собі за мету змінити узуальну фразему до невпізнання, оскільки свідомий того, що закладена у фразеологічному контексті інформація має легко впізнаватися. Якщо ж це інформація, цей зв’язок втрачені, заголовок втрачає свою стилістичну і композиційну функцію і художню цінність.

Із виражально-зображальною метою у структурі заголовка практикується як поширення компонентного складу фразеологічної одинці («Позолотіть селу ручку» (УМ, 2004, 12 лютого); «Досягли лямку до фінансової ямки» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Хто винен? – Невістка (Україна)» (ДУ, 2006, 38–39 грудня) – про недоброзичливі стосунки Росії з Україною (поширення з постпозиції як авторське осмислення); «Наші хати, як завжди, скраю» (УМ, 2003, 19 червня) – поширення на зразок вставної конструкції як вираження ставлення адресата до події; «Згадайте незлим і дуже тихим словом» (ГУ, 2006, 17 лютого); «Краса (а також музика) рятували, рятують і врешті-решт таки врятують світ» (УМ, 2006, 5 травня), так і до скорочення компонентного складу: «Чули дзвін…» (ЛУ, 2004, 19 лютого); «Сім разів одміряй…» (ЛУ, 2002, 3 травня); «Не кажи «гоп»… (МГ, 2004, 5 листопада); «Говорили, балакали…» («Експрес», 2000, 20 січня); «Сміється той, хто сміє…» (ЛУ, 2002, 19 квітня); «Козенятком станеш…» (УМ, 2006, 25–28 листопада) – у статті йдеться про надзвичайно низьку якість води. Скорочення окремих компонентів узуальної одиниці зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретної ситуації компонентів. Наприклад: «Слово не горобець» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Бачили очі» (УМ, 2004, 17 жовтня); «На тобі, небоже» (ГУ, 2000, 7 червня); «Закон – що дишло» («Поступ», 2001, 21 квітня);»… і себе показали» («Експрес», 2004, 19 жовтня). У заголовках використану ту частину фразеологізмів, на яких припадає головне семантичне навантаження. Втрата компонентів узуальних фразеологічних одиниць не перешкоджає правильному розумінню їх семантики: оказіональна фразема перебирає на себе значення узуальної. Елінгова ний фразеологізм деавтоматизує сприйняття контексту. Фразеологізми у структурі газетної статті зазнають різних змін з метою зацікавлення читача матеріалом. Так, скажімо перестановка компонентів фраземи створює іронічний, глузливий підтекст: «Кожній парі – по тварі» (УМ, 2006, 18 червня). Будучи нетрадиційними за формою і змістом, оказіональні фразеологізми є колоритним засобом створення актуалізованих контекстів, виконують широкі композиційні функції, особливо це стосується їх використання у ролі заголовка, що виступає одним з елементів структури статті [19, 36].

2.3 Афористичні вислови і ремінісценції як засіб впливу на емоції читача

«Мові переважної більшості газетних жанрів не властиві ускладнені метафоричні образи, якими послуговується художній стиль, натомість журналісти часто звертаються до вдалого обігрування фразеологізму, використовують прийоми афористичності у заголовках, ремінісценції з відомого класичного твору» [58, 323].

Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Безпосередньо використана відома літературна цитата, як правило, перш за все підтверджує основну думку журналіста. Літературні ремінісценції часто виносяться до газетного заголовку, конденсуючи зміст цілої статті у цьому висловлюванні: «Народе мій, до тебе я ще верну…» (ЛУ, 2002, 16 березня) – стаття про В. Стуса і у заголовку «звучать» слова його поезії; «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня) – рядки із поезії Т. Шевченка; «Борітеся, поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня) – рядки з поезії Т. Шевченка; «Наша дума, наша пісня…» (ГУ, 2005, 5 лютого) – рядки поезії Т. Шевченка; «В своїй хаті своя й правда…» (ЛУ, 2002, 4 січня) – рядки поезії Т. Шевченка. Структуру заголовку, як бачимо, дуже часто становлять рядки із поезій Т. Шевченка та інших відомих письменників, які стали афористичними: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) – загальновідомі рядки з поезії В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 7 травня) – рядки з поезії Т. Шевченка; «Дух, що тіло рве до бою…» (ЛУ, 2002, 7 січня) – рядки з поезії І. Франка, статтю присвячено Романові Гораку, який написав роман «Тричі мені являлася любов» (про І. Франка);»… Слово береже в основі безсмертя української душі» (ЛУ, 2002, 26 червня) – рядки із поезії Ліни Костенко.

Літературна ремінісценція може виконувати композиційну або конструктивну функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка «Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства», починається літературною ремінісценцією: «Я вже висловлював міркування з цього приводу в статті «Доки травичка підросте, конячка з голоду вмре». «(ДУ, 22 жовтня, 2003 року), присвяченій проблемам соціального захисту слабозахищених верств населення України і в першу чергу її пенсіонерів, з включенням основної пропозиції про доцільність запровадження гарантованого прожиткового мінімуму з його синхронною індексацією…». (ГУ, 2004, 7 квітня). Стаття журналіста Ігора Недюхи має назву «Ще раз про травичку і конячку», тобто заголовок, поданий в цьому контексті, є цитатою з трагедії В. Шекспіра «Король Лір», а сама стаття називається її автором вже цитатою не в повному обсязі, а літературною ремінісценцією.

Введення класичних літературних цитат у публіцистичний контекст часто супроводжується авторським коментарем:»… і насправді правий був Чехов…» та ін. [5, 19].

Часто-густо в ролі заголовка статті функціонують рядки з пісень, назви відомих творів, крилаті вислови: «Багато галасу з нічого» («Поступ», 2005, 26–27 лютого) – твір В. Шекспіра; «А ми тую славу збережемо» (ЛУ, 2002, 17 березня) – рядки із пісні; «Нас не здолати!» («Експрес», 23–24 листопада) – гасло, яке скандували під час Помаранчевої революції; «Соловейку, рідний брате, виклич мені дівча з хати…» (НС, 2005, 8 березня) – рядки з народної пісні; «Ой хто в лісі чує…» (ЛУ, 8 лютого) – із народної пісні. Так само: «Тече вода, тече бистра» (ЛУ, 2002, 30 травня).

На основі відомого афоризму може виникнути «авторський варіант» (А. Григораш), що має підтвердити думку автора газетного матеріалу: «Хоча, проводячи розумну митну політику, держава, що інертно спостерігає крізь пальці, як перекочуються, наче ртуть, з однієї країни в іншу товари і гроші, могла б за цей рахунок підлатати хоч трохи свій бюджет. Адже ніщо так дорого не обходиться їй, як дешева митниця» (ГУ, 2005, 12 липня). Для того, щоб оцінити всю іронію новоутворення, порівняймо його з оригінальним висловлюванням Мігеля де Сервантеса: «Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість».

Ще один популярний засіб індивідуально-авторської інтерпретації літературних цитат – коли вони використовуються в контексті одночасно і як стійкий словесний комплекс (власне цитата), і як вільне сполучення слів: «Скільки років Булгаков був вічногнаний… Що хотілося б побачити в музеї? Речі, які знали дотик його рук, погляд його очей, документи, які позначилися на його долі, рукописи, які не горять…» (ЛУ, 2001, 19–28 січня). Загальновідома цитата з роману «Майстер і Маргарита» рукописи не горять перетворюється завдяки авторській інтерпретації у вільне сполучення слів, яке називає конкретні, реальні рукописи М.О. Булгакова, що зберігаються в музеї, присвяченому життю та творчості відомого письменника.

Біблійні вислови і образи теж використовуються як компоненти газетного висловлювання: «І «засіяє благодать Божа…» (ЛУ, 2002, 23 липня); «А слово в Бога було…» (ЛУ, 2004, 20 травня); «Спочатку було Слово» (ЛУ, 2003, 7 квітня) – так починається Євангеліє від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…» [14, 255]; «Хто сіє вітер…» – із книги пророка Осії: «А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть» – пересторога тим, хто плекає недобрі наміри [14, 142]; «Тайна вечеря «Віктора Ющенка» («Експрес», 2004, 19 жовтня) – про Таємну вечерю розповідається у трьох синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки) – вислів вживається в переносному, образному значенні, коли йдеться про зібрання або зустрічі людей, серед яких є й однодумці й відступники, зрадники [15, 210–211]. На семантику афористичного вислову, його переносне значення нашаровується на пряме значення (Ющенка під час вечері було отруєно). «Новий уряд повинен відділити кукіль від пшениці» (НС, 2005, 29 січня); «Відділяти кукіль від пшениці» – вислів із притчі, розказаної Ісусом. В наш час уживається зі значенням – відокремлювати шкідливе від корисного, погане від хорошого [14, 199].

Компонентом багатьох газетних висловлювань є лексеми, що мають міфологічне походження, біблійні імена: «У кожного своя Голгофа й своя… вічність» (ЛУ, 2002, 19 травня). Голгофа – місце, де було розп’ято Христа. В переносному значенні страждання, муки, моральні та фізичні [15, 225–226]. «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 6 червня). Вислів «Камо грядеші» біблійний. Так запитав Петро Ісуса, якого вже давно немає серед живих. І почув у відповідь: «У Рим, щоб бути знову розіп’ятим». Вислів став крилатим і уживається, коли йдеться про вибір мети, вибір долі. [15, 174]; «Французько-китайський Пігмаліон» (МГ, 2004, 21 грудня). Пігмаліон – легендарний цар Кіпру. Жив одноко, уникаючи жінок. Зробив із слонової кістки статую жінки і закохався в неї [24, 2, 312]; «У кого в «підтанцьовках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 12 квітня); «Час Феміди» («Поступ», 2004, 1 грудня). Феміда – у давньогрецькій міфології богиня правосуддя, дочка Урана й Геї [27, 2, 560]; «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення» (УМ, 2005, 21 січня). Фенікс – чарівний птах, який живе 500 (варіанти: 1460, 12954) років. Передбачаючи свою смерть Фенікс спалює себе, із попелу відроджується знову [27, 2, 560]; «Політ на крилах Ікара» (ЛУ, 2002, 4 серпня) – стаття про репресованого поета Григорія Підоплічка. Ікар – син Дедала, який зробив крила і разом з сином втекли з острова. Ікар піднявся занадто високо, сонячний жар розтопив віск, яким були склеєні крила і впав у море [27, 1, 363]; «Кого ж покличемо на Олімп» (ЛУ, 2004, 18 листопада) – стаття про вибір, який повинні зробити громадяни України (Президентські вибори). Олімп – гора в Греції, яка в давнину вважалася священною. За старогрецькими міфами на Олімпі жили боги. У переносному значенні – найвищі сфери суспільства [17, 340]; «Кошари Авгія перемивати» (ЛУ, 2000, 3 серпня). Авгійові стайні – Авгій – цар Евкліди, син, який мав кілька тисяч голів худоби, стійла якої не чистилися протягом 30 років. У переносному значенні – безладдя, запущені справи [17, 8].

Таким чином, узуальні та оказіональні фразеологізми, крилаті вислови і цитовані рядки поезій у функції заголовка забезпечують ефективність вислову, як засобу максимального впливу на читача, призводять до максимальної інформативності, оскільки підвищується ступінь образності і виразності як заголовка, так і самої публікації.

3. Синтаксичні засоби інтенсифікації публіцистичного мовлення

3.1 Еліптичні синтаксичні конструкції. Парцеляція та інверсія у текстах газет

Серед мовних засобів експресивності, що використовуються у газетних заголовках та статтях, мовознавці виділяють одиниці двох рівнів – лексико-фразеологічний і синтаксичний. У наступному розділі роботи проаналізуємо перший рівень. Предметом цього дослідження є синтаксичні засоби експресії, які сприяють актуалізації газетного мовлення та його максимальній семантичній сконденсованості. Як підкреслюють дослідники, «для оформлення газетних заголовків використовується не випадковий набір граматичних засобів, а система, в якій усі елементи певним чином пов’язані один з одним та взаємозумовлені [40, 206]. Об'єднуючою основою цих елементів виступає так званий «розкований» синтаксис – характерна ознака усного мовлення; такий синтаксис дозволяє виділити комунікативно значну частину повідомлення, логічно її підкреслити, активізуючи тим самим увагу читача. Саме розмовний синтаксис «дає особливо багатий матеріал для вироблення структур заголовків та підзаголовків – специфічної і малодослідженої галузі газетної мови» [20, 26].

Йдеться, очевидно, не про пряме включення розмовних конструкцій в газетну мову, а швидше – про безпосередній і прямий вплив конструкцій розмовного синтаксису на газетний, про зближення останнього з розмовним. У газеті переважно використовуються певні елементи розмовних конструкцій, які на фоні літературного газетного стандарту сприймаються як «оновлені», «свіжі», оригінальні, а відтак, експресивні, такі, що актуалізують заголовок. Еліптичні конструкції в усному мовленні виступають засобом його динамізації; вони сконденсовано і легко виражають думку, надають мовленню емоційного забарвлення [11, 173]. Відсутність чи й безпосереднє вилучення з цих конструкцій дієслова-присудка дозволяє виділити найважливіше, на чому повинна акцентуватися увага в публікації. Особливо це стосується газетних заголовків, які в першу чергу привертають увагу читача і певною мірою емоційно настроюють його на читання самої статті.

Порівняймо речення у замітках і їх реконструйований вигляд: «Природі – шкода, «первоцвітникам» – збитки, хворим – радість» (ГУ, 2005, 16 лютого) – «Природі нанесли шкоду, «первоцвітникам» нанесли збитки, хворим подарували радість»; «У Києві – швейцарські годинники» (КВ, 2000, 9 липня) –» У Києві відкрили виставку швейцарських годинників». Інваріант має нечітке актуальне членування через наявність двох іменників у непрямих відмінках (виставку швейцарських годинників); у першому заголовку – перевантаження конструкції дієсловами, крім того (це для газети, як вже зазначалося, дуже суттєво), займають значно більше місця ніж еліптична конструкція. Еліптичний варіант сприяє актуалізації комунікативно вагомих слів і відповідає вимогам економії мовних засобів.

Еліптичні конструкції найчастіше використовуються у заголовках. Здебільшого у заголовках-еліптичних конструкціях наявні лише залежні компоненти висловлювання, оскільки вони є комунікативно значними: «Пора! – суддям» (ГУ, 2005, 4 лютого); «Адміністрація – без президента» («Експрес», 2004, 29 листопада); «З мосту – у воду» («Експрес», 2004, 29–21 листопада); «Настя – як удасться?…» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Засусі – по заслузі» (УМ, 2005, 29 січня); «Спостерігачами – на Західну Україну» (НС, 2004, 19 грудня); «У відпустку – за наркотиками» (УМ, 2000, 28 липня); «До бюджету – по-господарськи» (НС, 2005, 29 березня); «Ветеранам – пенсію» (НС, 2004, 11 вересня); «Велосипедом по світу» (СГ, 2002, 16 червня); «До Інтернету – через «Біттернет» (СГ, 2003, 2 лютого).

Характерно, що в газетах кінця століття рідко як заголовки функціонують еліпсовані прийменниково-іменникові конструкції спонукально-закличного змісту на зразок «За людину», «До нових перемог», «До світлого майбутнього», які були характерні для радянської преси. Можливо, це пояснюється меншим пропагандистським спрямуванням інформаційних матеріалів у сучасній газеті.

Еліптичним конструкціям у мові властива деяка фразеологічність, яка посилюється при використанні їх у функції заголовка. Завдяки цим обставинам еліпсовані одиниці належать до високочастотних у ролі заголовків.

У мові преси спостерігаємо такі синтаксичні засоби інтенсифікації:

Парцеляція. Парцеляція – це важливий стилістичний прийом, що полягає у сегментації змісту висловлювання на окремі частини – інтонаційно-змістові одиниці, які йдуть одна за одною після роздільної паузи (на письмі крапка). Тим самим сегментовані уривки увиразнюються, тобто актуалізуються. Джерелом парцеляції є також розмовний синтаксис, однак причини застосування парцеляції в усному мовленні та публіцистиці різні: «у розмові причиною є її спонтанний характер, у писемному мовленні – це спеціальний прийом, який надає синтаксичним конструкціям невимушеності та природності і сприяє цим їх експресивності» [34, 325]. У газеті часто вдаються до парцеляції: «Автобусне сполучення… Без проблем!» (КВ, 2002, 7 липня); «Покладаються на себе і – на нову владу» (ГУ, 2005, 17 січня); «Побудував дім, посадив дерево… і багато намалював» (ЛУ, 2002, 12 травня); «Акціонер – це звучить гордо. Аж занадто» («Експрес», 2006, 1 лютого).

Як засвідчують приклади парцеляції зазнають різні компоненти висловлювання, але здебільшого це поширювачі, які є ремою повідомлення, а з точки зору його змісту вони містять деталізацію, конкретизацію чи роз’яснення – доповнення. І саме це є головним у газетному матеріалі, про що сигналізує заголовок завдяки парцеляції – скомпресовано.

Поширеним журналістським прийомом є парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником, який дозволяє домислити головну частину і встановити зміст підрядної. Найчастіше парцелюються з’ясувальні підрядні частини, мети, умови, часу, що пояснюється, очевидно, семантичною прозорістю їх сполучників. Часто цим засобом послуговуються журналісти для оформлення заголовків.

«Як Петро Жмут з того світу повернувся» (ЛГ, 2000, 10 червня); «Як Меггі Тетчер на виставці похуліганила» (СГ, 2001, 3 червня); «Що знав принц датський про наш паритет цін» (ГУ, 2002, 12 вересня); «Щоб свято не кінчалося» (МУ, 2004, 22 грудня); «Якщо святковий з вихідним збігається» (ГУ, 2000, 1 березня); «Коли жінки беруться за ніж» («Експрес», 2003, 22 червня); «Щоб перемога стала очевидною» (УМ, 2005, 29 січня); «Щоб не пустити «троянського коня» (МГ, 2004, 11 листопада) – «троянський кінь» – сучасний комп’ютерний вірус; «Коли балансують між совістю і гаманцем» (ЛУ, 2002, 1 червня); «Якщо скупатися у «срібному молоці» (ЛУ, 2002, 4 липня) – «Срібне молоко» – твір В. Шевчука; «Як лупає скелю «Каменяр» (ЛУ, 2004, 2 вересня);

Інколи у газетах зустрічаємо парцельовану головну частину: «На людство очікує катастрофа, якщо…» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Люди встануть з колін, коли…» («Експрес», 2004, 25 листопада – 2 грудня). Парцеляція лежить в основі і специфічно газетної, на думку дослідників, конструкції з називним уявлення, первинну модель якої можна реконструювати лише шляхом перебудови всієї структури, як-от у заголовку «Україна – Росія: спільність позицій» (МУ, 2000, 21 червня).

Конструкції з називним уявлення є сегментованими і складаються з двох частин: базової (іменник у формі називного відмінка – це називний уявлення) та парцельованої (сегментована частина речення або речення в цілому).

Базова частина називає міста, країни, міжнародні, політичні організації, чи певну суспільно-виробничу сферу життєдіяльності, парцельована ж деталізує, конкретизує проблему, тему, названі першою частиною. Завдяки такому розчленуванню, яке до того ж оформляється специфічною інтонацією (на письмі здебільшого двокрапка), обидва компоненти висловлення зазнають логічного виділення і увиразнення: «Майдан: Хроніка подій» (ГУ, 2004, 29 грудня); «Вибори 2004: час збирання каміння» (МУ, 2004, 7 жовтня); «НДП: десять років у ХНІ ст.» (МГ, 2000, 28 лютого); «Інтернет: нові можливості» (СГ, 2006, 12 червня); «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу» (МГ, 2004, 16 грудня); «Google: розширення бази» («Поступ», 2004, 15 грудня); «Джаз – вумен: нові тенденції» (МГ, 2004, 25 листопада); «No smoking: заборона у всьому світі» («Поступ», 2004, 17 грудня); «Гріх Понтія Пілата: наслідування його сучасними побратимами, або Роздуми про причини Помаранчевої революції» (ГУ, 2005, 25 січня); «IVECO – Мотор Січ: перспективи розширюються» («Поступ», 2000, 28 жовтня – 7 грудня).

Приклади показують, що друга частина конструкції уточнює чи розширює назване першою. У комунікативному плані перша частина називає предмет повідомлення (його тема), а друга містить найвагомішу інформацію про нього (рема). За змістом такої конструкції можна розгорнути у складне, навіть ускладненого типу, речення або й у складне синтаксичне ціле. У реченні ж цей зміст подається у максимально сконденсованому вигляді завдяки синтаксичним засобам – використанню називного уявлення та парцеляції комунікативно вагомої частини висловлення.

У пунктуаційному оформленні аналізованих конструкцій важливу роль відіграє розділовий знак. Ним є двокрапка як знак, що ставиться перед структурою уточнюючого чи з’ясувального речення. Тому тире у таких конструкціях не просто пунктуаційна помилка, а й перешкода для адекватного сприйняття тексту, для його актуалізації. Порівняємо: Корабели – потопають чи випливають? («Експрес», 2000, 21 червня) – Корабели: потопають чи випливають?; Звіт уряду – і не добре, і не зле («Експрес», 2000, 12 грудня) – Звіт уряду: і не добре, і не зле; Хатня тварина – демон чи охоронець (ГУ, 2002, 2 вересня) – Хатня тварина: демон чи охоронець. За цим же принципом називного уявлення будуються і конструкції, які в обох частинах – базовій та парцельованій – містять речення. Комунікативно перше речення, що займає позицію називного уявлення, є, як і іменник інваріантні конструкції, предметом повідомлення, а друге – те нове, про що йдеться в публікації: «Всі ми ксерокси. Вставаймо з колін!» («Поступ», 2004, 1 грудня); «Час Феміди. Коли йдеться відповідати за свої вчинки» (ГУ, 2004, 19 грудня); «За електроенергію треба платити. А за її відключення?» (НС, 2004, 12 вересня); «Татаро-олігархічне іго. Биймо на сполох!» («Поступ», 2004, 14 грудня); «Ситуація з українською культурою. Наблизились до критичної точки» (ЛУ, 2004, 2 вересня); «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня). Як засвідчують наведені вище приклади, в другій частині речення нерідко наявні речення спонукальної модальності, які також активізують увагу читача.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5