Лексика роману Павла Загребельного "Південний комфорт": семантичний аспект

Лексика роману Павла Загребельного "Південний комфорт": семантичний аспект

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

Курсова робота

Лексика роману Павла Загребельного «Південний комфорт»: семантичний аспект

Виконавець

студент групи УУ-08-03

Д.О. Чадович

«___»________________200… р.

Керівник роботи

к.філол.н., доцент

Н.С. Голікова

«___»________________200… р.

Дніпропетровськ

200…

Реферат

Курсова робота (I курс): (скільки сторінок, джерел, позицій списку використаної літ-ри, додатків).

Перелік ключових слів: лексика, слово, лексикологія, лексичне значення слова, лексико-семантичні категорії, семантика, словниковий склад мови, оказіоналізми.

Об’єктом дослідження є лексика роману Павла Загребельного «Південний комфорт», що розглядається в аспекті системно-понятійних зв’язків.

Актуальність дослідження: вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Мета і завдання дослідження. Курсова робота має на меті вирішення таких завдань: 1) загальний аналіз лексики роману на семантичному рівні; 2) визначити спосіб творення та роль авторських неологізмів у романі; 3) систематизувати та семантично класифікувати наявні у романі оказіоналізми.

Матеріалом для здійснення поставлених завдань

Джерела дослідження. Фактичний матеріал дібрано з роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Методи дослідження. У роботі використаний такий метод лінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.

Об’єм і структура роботи. Курсова робота містить вступ, основну частину (… розділів), висновки, список використаної літератури (… найменувань), список умовних скорочень. Загальний обсяг … сторінок.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Практичне значення роботи. Матеріал і результати роботи можуть бути використані при вивченні лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Зміст роботи. У вступі розкривається актуальність проблеми, ставиться мета і завдання дослідження, подається список використаної наукової літератури, теоретичне значення та практична цінність роботи. В основній частині аналізується лексика як складова частина мови та семантика як наука, описується та аналізується лексика роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Висновки повідомляють про результати дослідження семантичного аспекту лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Анотація

Курсова робота присвячена дослідженню лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Мета роботи має комплексний характер і має на меті вирішення таких завдань: 1) загальний аналіз лексики роману на семантичному рівні; 2) визначити спосіб творення та роль авторських неологізмів у романі; 3) систематизувати та семантично класифікувати наявні у романі оказіоналізми.

Цінність наших досліджень полягає у тому, що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Результати роботи можуть бути використані при вивченні лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт». Робота є цікавою для студентів, учених-філологів та всіх тих, хто цікавиться лексикологією та семантикою як науками.

Курсова робота складається з … розділів, списку джерел і використаної літератури.

Робота складається зі вступу, … сторінок основного тексту, …позицій бібліографії.

Зміст

Вступ

Лексика

Лексичне значення слова

Лексико-семантичні категорії

Семантика

Словниковий склад мови

Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін у лексиці

Запозичення

Павло Архипович Загребельний

Характеристика творчості

Роман Павла Загребельного «Південний комфорт»

Висновки

Список використаної літератури

Список умовних скорочень

Вступ

Тема курсової роботи: «Роман Павла Загребельного «Південний комфорт»: семантичний аспект».

Об’єктом дослідження нашої науково-дослідницької роботи є лексика роману Павла Загребельного «Південний комфорт», що розглядається в аспекті системно-понятійних зв’язків.

Курсова робота має на меті вирішення таких завдань:

1) загальний аналіз лексики роману на семантичному рівні;

2) визначити спосіб творення та роль авторських неологізмів у романі;

3) систематизувати та семантично класифікувати наявні у романі оказіоналізми.

При написанні курсової робити були використані такі наукові джерела:

стаття Бойко Н.І. «Експресивна лексика»;

стаття Віняр Г. «Творення нової лексики в українській мові кінця XX століття»;

стаття Гуляцька Л.Л. «З історії лексикології української мови»;

стаття Колоїз Ж. «Оказіональність / узуальність як концептуальна лінгвістична категорія»;

стаття Кочерган М.П. «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження»;

стаття Муромцев І. «Про системну організацію лексики сучасної української мови»;

стаття Павленко Л.П. «Складні іменники-оказіоналізми в поетичному контексті»;

книга Пономаріва О.Д. «Стилістика сучасної української мови»;

книга «Сучасна українська мова» за редакцією О.Д. Пономарева;

книга Лисиченка Л.А. «Лексикологія сучасної української літературної мови»;

книга Кочергана М.П. «Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти»;

книга Возняка Т.С. «Тексти та переклади»;

Великий тлумачний словник сучасної української мови.

Актуальність дослідження: вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

У процесі роботи використаний такий метод лінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.

Зміст роботи. У вступі розкривається актуальність проблеми, ставиться мета і завдання дослідження, подається список використаної наукової літератури, теоретичне значення та практична цінність роботи. В основній частині аналізується лексика як складова частина мови та семантика як наука, описується та аналізується лексика роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Матеріал і результати роботи можуть бути використані при вивченні лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Висновки повідомляють про результати дослідження семантичного аспекту лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».

Лексика

Отже, що собою являє лексика?

Лексика (від гр. lexis – слово) – це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку.

З цього визначення ми можемо зробити висновок, що лексика є однією з основних складових мови. Науковці відзначають, що лексика – найменш консервативна галузь мови. Тобто вона часто зазнає змін. «Для порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь – фонетика: за свою багатовікову історію слов’янські мови запозичили лише одну фонему [ф]. У лексиці зовсім інша ситуація: одні слова виходять з ужитку (назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення), інші з’являються як питомі або запозичені» [14; 38]. «А тому мова – це діалектична єдність усталеності й змінності: сукупність упорядкованих взаємопов’язаних елементів, що мають свою структурну організацію, не лише відтворюються в процесі мовленнєвої діяльності, але й перетворюються, перебудовуються, тобто змінюються» [7; 71].

Одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте слово є складною частиною мови. Тому, робимо висновок, що не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Що таке слово?

Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле.

«Слово має подвійну природу: зовнішню та внутрішню. Зовнішня – це звукова оболонка, внутрішня – значення слова. Слово не може існувати без тієї чи іншої. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почутим, без внутрішньої не може бути зрозумілим. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що слово існує завдяки єдності форми і змісту» [14; 38].

Яка функція слова? За допомогою слів людина називає предмети та явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому, основна функція слова в мовленні – називна, або номінативна (від лат. nomen – ім’я, назва). Як ми знаємо, одна з найважливіших рис людського мислення – здатність до узагальнення, до абстрагування.

Абстрагування – це виділення найістотніших ознак, властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності.

Наука, яка займається вивченням мови, називається мовознавством. «Ця наука є комплексною, оскільки вивчає мову з різних поглядів, на різних рівнях. Одним із розділів мовознавства є лексикологія, яка займається вивченням словникового складу мови. У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у певному зв’язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу)» [14; 38]. Що ж собою являє лексикологія?

Лексикологія (від гр. lexikos «такий, що стосується слова» і logos «наука») – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють такі види лексикології:

Загальна – встановлює загальні закономірності будови, функціонування і розвитку лексики.

Конкретна – вивчає словниковий склад однієї мови.

Історична – займається історією словникового складу, причинами і закономірностями його зміни.

Зіставна – досліджує словниковий склад двох або більше мов з метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними.

Прикладна – вивчає питання укладання словників, перекладу лінгводидактики й культури мовлення.

До лексикології належать такі науки:

Власне лексикологія – наука про словниковий склад.

Семасіологія – наука про значення слів. Її ще називають лексичною семантикою.

Ономасіологія – наука, що вивчає процеси найменування.

Етимологія – наука, яка досліджує походження слів.

Фразеологія – наука про стійкі словосполучення.

Ономастика – наука про власні назви, яка складається з антропоніміки – науки про імена людей та топоніміки – науки про географічні назви.

Лексикографія – наука про укладання словників.

«Термін лексикологія вперше введено французькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д’Аламбера в 1765 році» [9; 183].

Отже, ми робимо висновок, що лексикологія є розділом мовознавства, включає до свого складу ще 6 дисциплін, як наука вивчає природу і суть слова, його зміни, значення, словниковий склад мовлення та його структуру.

Лексичне значення слова

Як ми вже згадували, слово є одиницею лексики. Воно має дві оболонки: звукову та значеннєву. Слово не може існувати без жодної з них. Без звукової оболонки слово не може бути почутим, без значення – зрозумілим. Чому так відбувається? У наш час людство намагається жити якомога простіше та комфортніше. Така собі тенденція до спрощення. Наприклад, лист. Завдяки новітнім технологіям та прагненню людства до пришвидшення життя, ми майже забули про такий вид передачі інформації. Сучасній людині достатньо лише скористатися SMS-кою (Short Message Service) аби передати потрібну інформацію на сотні тисяч кілометрів. Ті люди, які активно користувались листуванням, помічають, що їм вже не вистачає часу на заняттям цієї справою. Неймовірно, адже час від винаходу SMS не пришвидшився. Отже, з цього можна зробити такий висновок: людина відкидає все непотрібне, складне, залишаючи лише просте, комфортне та легкодоступне. Це все стосується також слова та його значення: зумовлює існування такої пасивної лексики, як історизми, архаїзми. Фактично, це слова, що вийшли з ужитку через те, що перестали бути потрібними. Що особою являє лексичне значення слова?

Лексичне значення слова – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

«Лексичне значення слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Крім концептуального (денотативного) значення існує ще конотативне, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Також існує контекстуальне значення слова – це значення, що виникає у певних контекстах» [9; 188].

Загалом, слово вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний (слово-слово).

Відношення слово-предмет існує у двох різновидах:

Загальна предметна віднесеність – віднесення концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.

Конкретна предметна віднесеність – віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь.

Відношення слово-поняття. Що таке поняття та якими вони бувають?

Поняття – це результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і специфічними для них ознаками.

«Існують побутові і наукові поняття. У мовленні, як правило, позначають побутові поняття (формальні поняття), під якими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, які необхідні для виділення і розпізнання предмета. Відмінність між побутовими (формальними) і науковими (змістовими) поняттями фіксують тлумачні і енциклопедичні словники» [9; 189].

Відношення слово-слово. Значення слова існує не саме по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі і протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленим.

Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення. За характером відношення до позначуваного об’єкта розрізняють значення прямі і переносні. Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Переносні значення є вторинними, тобто похідними від прямих й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності.

За семантичною зумовленістю значення поділяються на вільні і зв’язані.

Вільні значення. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватись з певним колом слів (тут обмеження на сполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий у значенні «який має колір снігу» поєднується з назвами всіх предметів, що можуть мати такий колір.

Зв’язані значення. Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв’язаних значень розрізняють фразеологічно зв’язані, синтаксично і конструктивно-зумовлені.

Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних словосполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення «який виділяється чимсь незвичайним» лише в словосполученні біла ворона.

Синтаксично-зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення «безхарактерна людина, телепень» у слові шляпа реалізується лише в тому випадку, коли це слово виступає присудком: «Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться» (О. Корнійчук).

Конструктивно-зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення «виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо» в слові відгукнутися реалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменник на + іменник у знахідному відмінку), а значення «позначитися на кому-, чому-небудь» - у конструкції відгукнутись в (на, по) чому (дієслово + прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку).

«На основі значення відбувається поділ слів на самостійні (повнозначні) та несамостійні (службові). Службові не називають явищ дійсності, тобто не бувають здатними виконувати номінативну функцію; вони виражають стосунки між словами та словосполученнями в реченні. Реальний зміст слова становить його лексичне значення. Значення формальної належності, виражене не цілим словом, а його елементами (-ові, -ом, -ами в іменниках, -ить, -е, -є в дієсловах), є граматичним значенням слова. Повнозначні слова мають і лексичне, й граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають, оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для них характерні граматичні значення» [14; 40].

Отже, на основі цих фактів ми можемо зробити такий висновок: кожне слово має своє лексичне значення, ядром якого є концептуальне значення. Слово вступає в три типи відношень: предметне, поняттєве та лінгвальне і це зумовлює виникнення конотативного, додаткового значення. Значення слова можна охарактеризувати за:

характером відношення до позначуваного об’єкта (зумовлює поділ значень слова на прямі і переносні);

семантичною зумовленістю (вільні і зв’язані значення);

Лексичне значення слів зумовлює їх поділ на самостійні (повнозначні) та несамостійні (службові).

Лексико-семантичні категорії

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, явища чи ознаки. Такі слова називаються однозначними. Проте існують також багатозначні слова. Наприклад, слово брати вживається у 22 значеннях, йти – у 30, а англ. to take тільки в безприйменниковому вживанні має 51 значення. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю або полісемією. Що таке полісемія та в чому полягає її суть?

Полісемія (від гр. polysemos «багатозначний») – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Суть полісемії полягає в перенесенні назви на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: метафора, метонімія та синекдоха.

В основі метафори лежить подібність за формою (дзвоник – прилад для подавання звукових сигналів і ботанічна назва), за розташуванням (ніс тварини та човна), за кольором (золотий браслет і сніп), за виконуваною функцією (двірник – працівник, що стежить за чистотою подвір’я, і стрілка для очищення вітрового скла автомашини).

При метонімії перенесення відбувається на підставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: читаю Драча (автор та його твори), столове срібло (матеріал і виріб).

Синекдоха передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини, рідше навпаки: риба не може жити без води (замість «риби не можуть жити без води»).

Як ми вже відзначали, лексика часто зазнає змін. Це також стосується і кількості значень слова. Вона не є одиницею постійною. «У процесі розвитку мови їх кількість може збільшуватись, і навпаки, окремі значення можуть втрачатись. Тенденції до випадання певних значень із мови фіксуються в словниках такими позначеннями, як заст., рідко.» [10; 19]

«Наскільки нам відомо з історії мовознавства, у поглядах на полісемію і її місце в мові існувало два напрямки: 1) напрямок, представники якого заперечували існування багатозначності слів і вважали кожне нове значення омонімом. Представники: О.Потебня, Л.Щерба; 2) напрямок, що визнає полісемію і вбачає в ній один із важливих проявів системної організації лексичного складу. Представники: В.В. Виноградов, О.С. Ахманова, Д.М. Шмельовий» [10; 21]

Як ми бачимо, у науковому світі існувала певна дискусія щодо розрізнення полісемії та омонімії. Тоді спробуємо проаналізувати цю ситуацію. Що собою являють омоніми? Якими вони бувають?

Омоніми (від гр. homos «однаковий» і onyma «ім’я») – слова, які звучать однаково, але мають різна значення.

«Наприклад: клас – «соціальна група» і клас – «навчальна кімната». Розрізняють повні та неповні омоніми. Неповні – це слова різні за значенням і однакові за звучанням. Повні омоніми – це слова, що належать до однієї частини мови і збігаються у звучанні у всій системі форм. Наприклад, слово лимонка – «груша» та слово лимонка – «ручна граната» є омонімічними в усіх відмінках і в обох числах. Такого типу омонімів найбільше серед іменників та дієслів. До неповних лексичних омонімів належать слова, що збігаються в звучанні лише в частині форм. Наприклад, слово кадри – «особовий склад» та слово кадри – «сцени, епізоди з фільму» збігаються лише тоді, коли друге слово вжите у множині, бо перше її не має. Існують також синтаксичні, словотворчі і морфологічні омоніми та ще омоформи та омографи» [14; 42-43].

Синтаксичні омоніми – звукові комплекси, однин з яких є словом, а другий словосполученням. Наприклад: потри – по три.

Словотворчими омонімами є однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів. Наприклад, засипати від спати і засипати від сипати.

Морфологічні омоніми – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

Омоформи – слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі. Наприклад, мати (іменник) та мати (дієслово).

Страницы: 1, 2, 3