Навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням в середніх ЗОШ

Навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням в середніх ЗОШ

Зміст

Вступ

1. Значення навчання вимови

2. Основні шляхи навчання вимови

2.1 Імітація

2.1.1 Диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації

2.1.2 Проведення достатньої кількості вправ на слухове сприймання іншомовного матеріалу

2.1.3 Поєднання індивідуальних відповідей з хоровими

2.1.4 Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови

2.2 Артикуляція звуків

2.3 Порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови

2.4 Введення та пояснення нових звуків

2.5 Закріплення навичок вимови введених звуків

2.6 Фонетична транскрипція і навчання вимови

2.7 Використання фонозапису в навчанні вимови

3. Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків

3.1 Вправи для коригування артикуляції звуків

3.2 Вправи для коригування навичок розпізнавання і відтворення звуків

3.3 Вправи для вдосконалення навичок розпізнавання. і відтворення звуків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми – надання необхідної колективної роботи над вимовою.

Проблема організації навчання іншомовній вимові на початковому ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших учнів залишає багато в чому бажати кращого. Тим часом, як показують сучасні досліджень, вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення решти всіх навиків іншомовного говору.

Для вдосконалення вимови і успішного оволодіння нею, багато вчених, методистів присвятили цій проблемі свої наукові праці, дослідження, роботи: [Див. 1-10, ст. 40], [Див. 11-20, ст. 41]

Детальніше я би хотіла зупинитися на праці Бужинського В.В.

У даній статті нам хотілося б запропонувати один з можливих шляхів навчання вимові на початковому ступені, який, на нашу думку, вирішує проблему організації такого навчання на якісно більш досконалішій основі.

У традиційній методиці, починають навчати вимові з фонеми, причому узагальнення і усвідомлення орієнтовних вимовних ознак тут і на подальших етапах відбувається в умовах спрямованості уваги на форму, а не на комунікативну значущість цих ознак. Застосовуючи комунікативний підхід, ми як результат беремо "кінцеві вимовні одиниці", на які членується вимовна сторона мови в реальному спілкуванні.

Керуючись вищесказаним, ми пропонуємо таку послідовність методичних прийомів на початковому рівні навчання вимови:

збудження у дітей загальномовних ритмів, формування у них спільної інтонаційної і ритмічної решітки іншомовного сполучення, що приймається (це забезпечують вправи на аудіювання іншомовного вислову при його безумовному розумінні учнями);

формування у школярів до вимовних слухомоторних образів іншомовних лексико-граматичних структур на основі асоціацій вимови цих структур з сенсом (вправи на контроль розуміння іншомовних висловлювань, при цьому учні демонструють розуміння за допомогою картинок, жестів);

формування у дітей вимовних ознак іншомовних лексико-граматичних структур (за допомогою внутрішнього промовляння, вправ на осмислену імітацію);

стимуляція говорильно-вимовної дії (ГВД) за допомогою мовних вправ, що мають для учнів особовий сенс.

Таким чином, орієнтовна основа ГВД вбирає в себе всі ознаки вимовної системи мови, а сама ГВД автоматизується до рівня навичок. Це ще раз доводить, що ГВД є провідною і вирішальною ланкою засвоєння вимовної сторони мови.

Перейдемо тепер до можливостей практичного втілення представленої методики.

Ми пропонуємо навчати вимові на основі так званого загального контексту, в ролі якого в I або II класі може виступати казка на іноземній мові. Саме такий контекст, на нашу думку, дає можливість реалізувати творчі можливості молодших школярів.

От як може проходити навчання іншомовній вимові на першому уроці англійської мови у вказаних класах.

Урок відкриває вступна бесіда, під час якої вчитель знайомить дітей з поняттям "Іноземна мова", розповідає про англійську мову і дає школярам можливість прослухати магнітофонний запис тексту англійською мовою. Далі вчитель говорить: "Отже, ми з вами вчитимемося слухати, розуміти і розповідати казки англійською мовою, А ви умієте слухати і розповідати казки російською мовою? Зараз перевіримо. Спочатку послухайте казку, яку я вам розповім, а потім розкажіть її самі. Хто зуміє, як я? Вчитель розповідає казку "Ріпка" російською мовою, змінюючи залежно від персонажа тембр голосу, темп, інтонацію, супроводжуючи розповідь різними жестами. Учні по черзі відтворюють невеликі шматочки казки по-російськи, наслідуючи вчителя. Під час їх розповіді вчитель робить для себе помітки, що характеризують кожну дитину за наступними критеріями: 1) емоційність; 2) уміння передавати зміст адекватний почутому; 3) уміння імітувати дії вчителя. Таке тестування здібностей що вчаться до імітації, умінню виразно говорити дозволяє здійснювати індивідуальний підхід до них з першого уроку, а також порівнювати, наскільки зростають дані якості в процесі навчання.

Використання російського тексту казки "Ріпка", добре відомого дітям, дає можливість перейти до англійського тексту цієї казки, причому учні безумовно розумітимуть її зміст, тобто сприймати її відразу осмислено. Приступаючи до цього етапу уроку, вчитель говорить: "Тепер я розповім вам казку "Ріпка" англійською мовою, а ви всі будете перекладачами". Він розповідає казку по-англійськи, а учні, пригадуючи російський текст, "перекладають речення за реченням на російську мову.

Потім вчитель роздає дітям картинки, що якомога детальніше ілюструють казку, і говорить: "Зараз ми з вами зробимо мультиплікаційний фільм. Ви будете мультиплікаторами, а я казкарем. Я розповідаю казку, а ви показуєте картинки із зображенням героїв і інших предметів, які я називаю". Діти піднімають картинки, коли вчитель називає відповідний персонаж або предмет. На наступному етапі вчитель обіцяє назвати по-англійськи всіх героїв казки і навчити хлоп'ят вітатися з ними. Показуючи картинку з відповідним зображенням, він говорить: I am а cat.— Good morning! I am а dog.— Good morning! І т.д. (При цьому вітання супроводжується потрібними жестами.) Далі вчитель говорить: "Щоб навчитися правильно вітатися по-англійськи, потрібно спочатку навчитися звучати, як англійська струна. Послухайте, як вона звучить: [iŋ], [iŋ], [iŋ]. Давайте спробуємо зазвучати, як англійська струна". Після обробки цього звукосполучення вчитель запрошує дітей привітатися з героями казки. Він знову демонструє картинки, кажучи: I am а cat. I am а dog. І т.д. Учні хором вітаються з кожним персонажем. Вчитель підкреслює, що вітати один одного таким чином можна при зустрічі вранці. Подальша робота може бути організована у вигляді гри: діти надягають маски персонажів казки і вітають один Одного, спочатку просто встаючи з місця, а потім шикуючись в два ланцюжки і йдучи назустріч один одному. Заздалегідь їм дається установка вітатися голосно, радісно, з жестами вітання. У цій вправі відбувається закріплення вимовних одиниць в мовній поведінці учнів. Діти імітують мовний зразок, запропонований вчителем, не тому, що "так потрібно", а в контексті мовної діяльності, уявляючи себе персонажами казки.

На закінчення вчитель говорить: "Наша зустріч з героями казки підійшла до кінця. Давайте попрощаємося з ними до наступного уроку. По-англійськи прощаються от так: Good-bye!". Вимовивши англійську фразу кілька разів, вчитель звертає увагу учнів на її інтонацію (підвищення голосу). Потім він показує картинки, а діти хором прощаються з персонажами. І нарешті вони шикуються в дві шеренги і, надівши маски персонажів, прощаються один з одним.

На наступному уроці можна познайомити дітей з мовою носіїв англійської мови. Вчитель при цьому говорить: "А зараз послухайте, як справжній англійський казкар розповідає нашу казку. Хто хоче бути перекладачем у англійського казкаря?". Включається магнітофон із записом мови носія мови. Вчитель натискає на кнопку "пауза" після кожного речення, а учні вимовляють відповідне речення по-українськи. Дана вправа спрямована на те, щоб діти з перших уроків звикали розрізняти на слух і розуміти мову носіїв мови, що відрізняється від мови вчителя і швидшим темпом, і ритмом, і інтонацією.

Згодом це завдання можна ускладнити — попросити учнів по черзі виступати не тільки "перекладачем", але і "оператором магнітофона", тобто включати і виключати його після кожного речення. Натискаючи на кнопку "пауза" після кожного речення, діти тренуються в розмежуванні англійських речень на слух.

На перших уроках можна пропонувати хлоп'ятам розфарбовувати малюнки, на яких зображені персонажі казки "Ріпка". Це завдання вони виконують під фонограму казки. Можна записати на магнітофон назви персонажів казки (при цьому необхідно вимовляти їх з інтонацією перелічування), мікродіалоги, пісеньки і також давати прослуховувати дітям під час малювання або розфарбовування. Дана вправа сприяє мимовільному запам'ятовуванню такими, що вчаться іншомовних мовних зразків.

Так, використання МВД як одиниці навчання вимові на початковому ступені дозволить здійснити наступне:

враховуючи у визначенні одиниці навчання вимові психологічний, лінгвістичний і методичний аспекти, в основі поставити соціальний аспект, а саме змістоутворюючу функцію вимови, і з перших уроків навчати вимовній стороні мови на основі спілкування, перетворюючи учня в суб'єкта;

визначити зміст навчання вимові на початковому рівні як набір комунікативно значущих мовних зразків, необхідних і достатніх для елементарної мовної поведінки учнів на іноземній мові, а також закласти основу для розвитку граматичних і лексичних навичок говору;

розробити навчально-методичний комплекс комунікативного навчання вимові на початковому ступені (Див. [1, с. 40]).

Об’єкт дослідження – навчання вимови на початковому етапі в середніх ЗОШ.

Предмет дослідження – метод навчання, організація та шляхи навчання вимови.

Мета – навчити правильної вимови у викладанні англійської мови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням; розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови; ознайомити з імітацією, артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мов; виховати правильне ставлення до свого предмета; створення новаторських педагогічних ідей.

Досягнення поставленої мети передбачаю виконання таких завдань:

— показати головні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити учнів використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

— ознайомити учнів з сучасними тенденціями в навчанні іноземних мов як у нашій країні, так і за кордоном;

— спрямувати учнів на творчий пошук під час практичної діяльності у школі;

— сформувати у учнів під час практичних і лабораторних занять професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в галузі навчання іноземних мов;

— залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної науково-методичної літератури, що має стати джерелом постійної роботи над собою з метою підвищення рівня професійної кваліфікації.

Структура та обсяг роботи:

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, використаної літератури, додатків та нараховує 44 сторінки.

1. Значення навчання вимови

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по-різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього треба, мовляв, не шкодувати часу на початку навчання.

Інші вважають, що учитель може не звертати серйозної уваги на цей бік навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах не можна досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Для того щоб правильно вирішити поставлене питання, треба зрозуміти, в чому полягає значення роботи над вимовою. Насамперед треба відзначити, що правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків (що може здаватися неістотним при вивченні російської та української мов) або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів приводить до цілковитої зміни значення слова. Наприклад:

rich [ritʃ] багатий — reach [ri:tʃ] досягати

bed [bed] ліжко — bet [bet] битися об заклад

Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам’ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма.

Якщо учень не має ясного уявлення про звучання слова, в його свідомості не залишається чіткого, віддиференційованого образу його, воно швидко забувається і змішується з іншими словами. Те ж саме можна сказати і щодо граматичних явищ. Для міцного засвоєння певної граматичної форми потрібно, щоб звуковий образ, в який вона втілюється, був чітко відмежований від інших граматичних форм.

Так, вивчаючи правило утворення Past Indefinite правильних дієслів, учень повинен запам'ятати, що цей час утворюється у всіх особах додаванням закінчення -(e)d до форми інфінітива і що це закінчення вимовляється по-різному [d, t, id], залежно від того, який звук передує закінченню. Якщо в учня зберігаються в пам'яті орфографічні та фонетичні образи таких дієслів, як asked [a:skt], played [pleid], received [ri'si:vd], related [ri'leitid], запам'ятання правил не викликає труднощів, бо, пригадавши приклади, учень легко відтворить теоретичне узагальнення. А коли вказані закінчення вимовляються без належної диференціації, порушується зв'язок між формулюванням та конкретними фактами, на які воно спирається, що не може не гальмувати засвоєння.

Очевидним є вплив особливостей вимовляння англійських слів на формування навичок читання та письма. Для розвитку техніки читання важливо, щоб графічні образи слів, окремі орфограми були зв'язані з відповідними звучаннями, а це можливо тоді, коли в учнів є чітке уявлення про звучання слова в цілому та окремих його частин. А якщо вони точно не знають, як вимовляти слово, засвоїти буквено-звукові зв'язки стає важким завданням. Аналогічні міркування приводять до висновку про неминучі труднощі в навчанні орфографії.

2. Основні шляхи навчання вимови

Навчання вимови передбачає такі основні способи: імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків., порівняння звуків англійської і рідної мови проте не слід гадати, що, опрацьовуючи певний звук, користуються тільки одним з цих способів; найчастіше вони поєднуються, що І забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища.

2.1 Імітація

Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень – це найпоширеніший прийом роботи над вимовою на уроках іноземної мови. Слухання та відтворення того, що вимовляє вчитель, є одним із способів реалізації принципу наочності в навчанні, Як відомо, у викладанні іноземної мови цей принцип виявляється у застосуванні мовної наочності. Отже, демонстрування вчителем зразків виучуваної мови, її фонетичних елементів та наступне відтворення цього матеріалу учнями є один із способів здійснення принципу наочності в навчанні.

Імітативні вправи ефективні тоді, коли учні працюють зосереджено, з вольовим напруженням. Нажаль, це буває не завжди, бо учні іноді не розуміють важливості таких вправ, вони здаються їм чимсь таким, що не відповідає рівню роботи в середній школі. Отже, потрібні спеціальні зусилля вчителя, щоб переконати учнів в необхідності таких вправ. Учням треба усвідомити, що найменша недбайливість у вимові зустріне негативну реакцію вчителя. Велику роль відіграє тут авторитет учителя, прагнення учнів наслідувати його.

Імітативні вправи починаються з самих перших уроків. На цьому початковому етапі часто можна спостерігати виникнення деяких психологічних бар'єрів, які гальмують роботу. Так, учні, починаючи вивчати іноземну мову, часто ніяковіють, коли їм доводиться вимовляти Іншомовні слова, які містять в собі важкі для вимовляння звуки. Це особливо характерно для учнів, які не можуть добре імітувати. Вони соромляться вимовляти важкі для них слова, побоюючись, що помилки у вимові викличуть сміх їх товаришів.

Вчителеві не слід наполягати, щоб учень багато разів повторював одне і те саме слово або речення, якщо він неспроможний це зробити. Така настійливість не тільки не допомагає засвоєнню матеріалу, а, навпаки, стає на заваді, бо породжує стійку негативну реакцію учня, яка може стати постійним гальмуючим фактором на уроках іноземної мови, В учня формується негативне ставлення до іноземної мови як навчального предмета.

Якщо учень не може правильно відтворити слово або речення, треба дати йому певний час, щоб він сприймав його у вимові вчителя та інших учнів, промовляв його про себе.

Вчитель повинен якнайскорше усунути зазначені психологічні перешкоди, оскільки внаслідок тривалих негативних вражень може зникнути інтерес до вивчення іноземної мови, а це в свою чергу негативно позначиться на всій роботі. Для подолання вказаних труднощів можна рекомендувати наступне.

2.1.1 Диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації

З самого початку роботи вчитель з'ясовує, яким учням важче наслідувати вимову вчителя. Завдання вчителя щодо цієї групи учнів полягає в тому, щоб допомогти їм позбутися скованості, невпевненості в своїх знаннях. Для цього вчитель подає їм індивідуальну допомогу на додаткових заняттях. Треба щадити самолюбство таких учнів, не демонструвати їх невміння перед класом. Дуже важливо відзначати і стимулювати їх посування вперед.

2.1.2 Проведення достатньої кількості вправ на слухове сприймання іншомовного матеріалу

Розвиток уміння правильно вимовляти слова, речення іноземною мовою залежить не тільки від безпосереднього тренування у вимовлянні, а й від нагромадження в учня вражень від сприймання мови на слух. Тому вчитель повинен показувати, як треба вимовляти слова або речення не тільки тоді, коли він ставить перед учнями завдання повторити щось за ним, а й у системі спеціальних вправ, які передбачають сприймання і розуміння учнями певного матеріалу, причому завдання відтворити цей матеріал перед учнями не ставиться. Вони лише сприймають мову вчителя, набуваючи потрібних фонематичних вражень, що сприяє відтворенню цього матеріалу в подальшій роботі.

2.1.3 Поєднання індивідуальних відповідей з хоровими

Хорова робота не тільки дає можливість час на активне вправляння кожного учня, в процесі її учні сміливіше вимовляють слова, речення І не роблять тих помилок, які є наслідком нервового напруження. Це, звичайно, не означає, що хорова робота повинна стати основним видом вправ. Завдання вчителя — вміло поєднувати індивідуальні відповіді з хоровими.

При фонетичному тренуванні об'єктами імітування можуть бути звуки, звукосполучення, слова, речення, групи речень. Деякі вчителі вважають, що фонетичні імітативні вправи зумовлюють таку схему дій: учитель вимовляє— учень голосно повторює. Якщо учень не зміг правильно повторити, вчитель знову вимовляє, аж поки учень не спроможеться правильно відтворити почуте. Таке розуміння наслідування в навчанні мови дещо спрощене. Треба мати на увазі, що фонетичні імітативні вправи мають на меті не тільки використання природних здібностей учнів, а й розвиток тієї сфери сенсорики учнів, яка пов'язана з фонематичним слухом. Для здійснення цієї мети схема роботи, описана вище, не придатна, потрібна система дій, яка створює в учнів відповідні фонетичні та артикуляційні уявлення. У тренувальній роботі це зумовлює, по-перше, імітативне репродукування, яке повинно охоплювати не тільки цілі слова і речення, а й морфеми та окремі звуки. Коли учень чує вимову якогось нового слова, він відтворює його тим краще, чим чіткіше його уявлення про звукові елементи та складові частини цього слова. Так, наприклад, почувши нове слово з відомим уже суфіксом, учневі не треба робити зусиль, щоб правильно сприйняти та відтворити цей суфікс: це для нього знайомий, засвоєний елемент, який зустрічався в інших словах. Те ж саме можна сказати про важливість впізнавання звуків, що входять до складу нових слів.

Таким чином, імітативне засвоєння мовних явищ аж ніяк не виключає вичленування окремих звуків та звукосполучень і роботи над ними. Однак деякі вчителі вважають, що орієнтація на наслідування учнями вчителя обов'язково означає цілісне сприймання та відтворення слів, речень і що робота над окремими елементами слів у цьому разі виключається.

2.1.4 Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови

1. Вчитель вимовляє нове слово, потім він послідовно вимовляє окремі звуки, що входять до складу цього слова. Учні роблять те саме. Сприймання вимови окремих звуків допомагає правильно вимовити слово.

2. Вчитель вимовляє слово і потім пропонує повторити його та розчленувати на окремі звуки.

Однією з важливих умов ефективної роботи над створенням, потрібного звукового образу є надання учням можливості промовляти слова, речення, які вимовляє вчитель до того, як вони будуть відтворювати їх під контролем вчителя. Учні завжди прагнуть негайно повторити те, що вони чують від учителя під час пояснень на уроці іноземної мови, що є проявом відомих психологічних закономірностей. Коли ми чуємо усну мову або читаємо, у нас виникають непомітні для самоспостереження рухи артикуляційних органів, без яких розуміння сприйнятого матеріалу неможливе. Для процесу оволодіння будь-якою новою дією характерно те, що коли ми спостерігаємо цю дію перед тим, як самостійно виконати її, у відповідних сферах нашої моторики виникають непомітні напруження і рухи.

Таким чином, почувши на уроці нове слово, речення, учень прагне відразу ж відтворити їх, що є необхідною умовою правильного сприймання та фіксації звукових образів. Проте для засвоєння нової мовної одиниці відтворення про себе не є достатнім. Учневі треба дати можливість вимовити її з чіткою фіксацією відповідних артикуляційних рухів. Треба також стежити за тим, щоб ніщо не гальмувало цей природний імпульс до відтворення матеріалу.

Страницы: 1, 2