|
Особливості стилю і проблематика роману П. Коельйо "Заїр"Особливості стилю і проблематика роману П. Коельйо "Заїр"Міністерство освіти і науки України Національний університет "Острозька академія" Факультет романо-германських мов Кафедра англійської мови та літератури Курсова робота на тему Особливості стилю і проблематика роману П. Коельйо "Заїр" Виконала: студентка групи А – 22 Кухар О. І. Науковий керівник: кандидат філ.наук, доц. Зелінська Л. В. Острог, 2007 Зміст Вступ 1. Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П. Коельйо 1.1 Інтертекстуальність як граматична категорія 1.2 П.Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації 2. Особливості стилю та проблематика твору "Заїр" 2.1 Індивідуальний стиль П. Коельйо 2.2 Проблематика роману "Заїр" Висновки Список використаної літератури Вступ Початок ХХ століття характеризується приходом у літературу нової епохи, епохи постмодернізму. Цей напрям – продукт постіндустріального періоду, періоду розпаду цілісного погляду на світ. Вперше термін "постмодернізм" згадується у 1917 році, але поширився він лише наприкінці 60-х років. Популярності постмодернізму сприяли міркування таких філософів як Ж.Дерріди, Ж.Батая, М.Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому досвіду, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити його, а й осягнути. Стало відомо, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визначається ними лише ілюзією. Реальним вважається співіснування усіх форм буття. Принцип повторюваності перетворюється на стиль художнього мислення з притаманними йому тяжінням до стилізації, цитування, переінакшенням, алюзії. Митець має справу не з "чистим" матеріалом, а з культурно освоєним, таким, що потребує творчого доповнення. Дослідники вважають, що найголовнішим чинником переходу від модернізму до постмодернізму був суто стильовий фактор. Адже стилю постмодернізму притаманні такі нові риси як потяг до архаїки та міфу; прагнення поєднати полярно протилежні істини різних людей, націй, культур, філософій; суміш багатьох жанрових різновидів; використання інтертекстуальності тощо. Серед перших постмодерністських творів виділяють романи У.Еко "Ім’я троянди" (1980), П.Зюскінда "Запахи" (1985). Творчість одного з найпопулярніших митців сьогодення П.Коельйо критики також відносять до епохи постмодернізму. Літературне визнання та славу бразильському письменнику принесли його перші твори "Щоденник мага" (1987) та "Алхімік" (1988). Романи П.Коельйо перекладені 52 мовами і видані мільйонними тиражами у ста сорока країнах світу. Бразилець посів друге місце у списку найчитабельніших авторів, надрукованому у журналі "Лір" у 1999 році. П.Коельйо належать багато нагород, серед яких "Бамбі" - найпочесніша нагорода Німеччини (2001) та "Золота книга" (1995 - 2000). До сьогодні загадкою письменника залишається його шалений успіх. Саме тому актуальність нашого дослідження зумовлюється недостатнім вивченням творчості П.Коельйо у сучасній літературі. Щодо критичних джерел, то слід зазначити, що їх число обмежується, оскільки творчість письменника залишається мало дослідженою. Однак його творами зацікавилися такі критики як А. Шестак, Х. Аріас, А.Дністровський, М.Гловінський, Н.Фатєєва. У статті "Секрет популярності П.Коельйо" А.Шестак акцентує увагу читачів на однотипності "рецепту" кожного його бестселера: нехитрий сюжет, головні герої – молоді, привабливі зовнішньо і духовно, до того ж тямущі і релігійні, вдало дібрані міфи і притчі, раз по раз зустрічаються "елегантні діалоги з присмаком філософії", і, звісно ж, обов’язковий хеппі-енд. Для того, щоб прослідкувати та дослідити біографічні мотиви у творчості П. Коельйо журналіст Х. Аріас видав книгу у формі інтерв’ю з письменником. Твір дає можливість осягнути особливості стилю автора. Український письменник А.Дністровський негативно ставиться до творчості П.Коельйо. Він вважає, що бразилець не вирішує порушених проблем, а просто подає їх у символічній оболонці. Секрет популярності бразильця А.Дністровський пов’язує із мовою його творів, адже П.Коельйо пише не термінологією і до того ж поетика його письма є відкритою. Крім того, на думку українця, П.Коельйо не є автором аудиторії дорослого читача, а письменником тінейджерів. У роботі було використано критичний матеріал, пов'язаний із явищем інтертекстуальності, так як згаданий прийом притаманний епосі постмодернізму, а отже і творам П.Коельйо. М.Гловінський дослідив дане поняття у сучасній літературі та виділив п’ять основних типів інтертекстуальних повідомлень, а саме власне інтертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність, архі- текстуальність. Н.Фатєєва у статті "Інтертекстуальність та її функції в художньому дискурсі" зазначила, що інтертекстуальність здатна організовувати запозичені елементи таким чином, що вони стають вузлами зчеплень семантико-композиційної структури речень. Дослідник займається класифікацією інтертекстуальних елементів та їхніх єднальних міжтекстових зв’язків. Деталізована й увиразнена класифікація Н. Фатєєвої дозволяє найбільш повно проаналізувати таке складне явище, як інтертекстуальність. Новизна курсової роботи полягає у проведенні детального аналізу й цілісного дослідження особливостей стилю і проблематики творчості П.Коельйо на прикладі його роману "Заїр". Об’єктом нашого дослідження є творчість П.Коельйо, а саме його роман "Заїр". Предметом дослідження є засоби вираження авторського стилю та проблематика твору. Мета роботи полягає у висвітленні лексико – стилістичних особливостей роману "Заїр" та дослідженні головних проблем, піднятих у творі. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких наукових завдань: - визначити лексико – стилістичні особливості роману П.Коельйо "Заїр"; - дослідити явище інтертекстуальності як головного засобу вираження авторського стилю; - розглянути та проаналізувати найважливіші проблеми; - дослідити історію виникнення поняття "Заїр" у світовій літературі; порівняти роман "Заїр" П.Коельйо із казкою "Заїр" Х. Л. Борхеса. У курсовій роботі використовувалися такі методи як: - порівняння (співставлення сюжетів творів "Заїр" П.Коельйо і "Алеф" та "Заїр" Х.Л. Борхеса); - аналізу (при дослідженні творчого задуму написання роману); - синтезу (узагальнення спільних та відмінних рис творів "Заїр" П.Коельйо та "Алеф" Х. Л. Борхеса); - біографічний (співставлення сюжетів творів із біографією життя автора). Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що вперше було здійснено цілісне дослідження та аналіз стилю бразильського письменника, розглянуто особливості сюжету, композиції тощо. Крім того, було досліджено спосіб, за допомогою якого П.Коельйо змальовує "переродження особистості", її еволюцію. У роботі здійснена перша спроба цілісного осмислення інтертекстуальності роману "Заїр"; виокремлено природу, форму й функції інтертекстуальності у прозі письменника. Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть використовуватися у підготовці лекцій і практичних занять із теорії літератури, в розробці вузівських курсів із проблем розвитку постмодернізму і творчості П.Коельйо. Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У вступі розкрита актуальність нашого дослідження; поданий стислий огляд критичних джерел; визначена новизна курсової роботи; сформульовані об’єкт, предмет, мета, завдання, методи, наукова новизна та практичне значення наукової роботи. У першому розділі "Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П.Коельйо" подано інформацію про явище інтертекстуальності у сучасному літературознавстві. Були проаналізовані та виявлені прояви даної категорії у творчості бразильського письменника, а саме у романі "Заїр". Крім того, зроблено порівняльний аналіз творчих доробків П.Коельйо та Х.Л.Борхеса. У другому розділі "Особливості стилю та проблематика творчості П.Коельйо" були визначені лексико-стилістичні особливості роману "Заїр", що дало можливість, якоюсь мірою, розкрити секрет популярності бразильського митця. У розділі також охарактеризовані основні проблеми, порушені у романі. У висновках стисло подаються результати нашого дослідження. Обсяг курсової роботи становить 28 сторінок. Список критичних джерел налічує 29 позицій. 1. Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П. Коельйо 1.1 Інтертекстуальність як літературознавча категорія Поняття "інтертекстуальність" увійшло в літературознавство наприкінці 1960-х років і з того часу знаходиться у центрі уваги дослідників. Термін був запропонований в 1967 році французьким ученим Ю. Крістєвою, яка охарактеризувала цей прийом не як просте зібрання цитат, а як "місце перетину різних текстових площин". Пізніше такі дослідники як М. Ріффатер, Р. Барт, Ж. Дерріда уточнили та виявили особливості цієї категорії. Протягом 1980 – 1990-х років були визначені різновиди інтертекстуальності в художній літературі (Х. Блум, Дж.Б.Конте, М. Пфістер, Н. Фатєєв тощо). [12;15] Інтертекстуальність походить від французького слова "міжтекстовість" і займається вивченням міжтекстових співвідношень літературних творів. [3;56] Слід зазначити, що термін "інтертекстуальність" подеколи ототожнюють із терміном "інтертекст", так як досі не існує чіткого теоретичного обґрунтування понять, яке б прояснило ситуацію. Проте дехто схиляється до думки, що інтертекст – це наявність одного тексту в іншому, а інтертекстуальність охоплює різноманітні естетичні явища, які виникають на підставі інтертексту. У процесі літературного розвитку було виділено п’ять основних типів інтертекстуальних повідомлень. [16;75] Зробив це польський науковець М.Гловінський. Дослідник розрізняє: 1) власне інтертекстуальність (пряме вживання тектсу в тексті: цитати, алюзії, плагіат тощо); 2) паратекстуальність (різний коментар до тексту, вмонтований у сам текст: авторські передмови, післямови, заголовки, епіграфи тощо); 3) метатекстуальність (в тексті з'являється коментар, що стосується іншого тексту); 4) гіперстекстуальність (автоінтертекстуальність) (встановлюється прямий зв'язок між гіпертекстом (текстом Б) та гіпотекстом (текстом А), створеним перед тим (обидва тексти належать одному автору); 5) архітекстуальність (текст завжди скеровує дослідника до певних правил, літературних законів, згідно з якими його створено).[ 4;63-71] Варто зазначити, що у сучасному літературознавстві термін "інтертекстуальність" використовується у широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні інтертекстуальність розуміється як безкінечний діалог текстів, як характерна особливість літератури загалом. У вузькому значенні інтертекстуальність розглядається як смислотворча й формотворча складова художнього твору, один із засобів вираження авторської позиції (оскільки автор вступає у діалог з "чужими текстами") й читацької рецепції, а також як конкретно-історичне явище в літературі ХХ століття (у модернізмі, а особливо - постмодернізмі).[10;402-421] Досліджуючи прояви інтертекстуальності у творах П.Коельйо, саме поняття варто застосовувати у вузькому значенні – як використання компонентів будь-якого тексту в структурі художнього твору для реалізації авторського задуму та активізації читацького сприйняття. У романі "Заїр" письменник використав велику кількість інтертекстуальних знаків (цитати, образи, мотиви тощо) із попередніх текстів, які вплинули на ідейно-естетичну структуру твору, на його зміст і форму. Н. Фатєєва у статті "Інтертекстуальність та її функції в художньому дискурсі" справедливо зазначила, що інтертекстуальність здатна "організовувати запозичені елементи таким чином, що вони стають вузлами зчеплення семантико-композиційної структури тексту". [16;12-21] Таким чином, для побудови своїх романів П.Коельйо нерідко бере цитати з Біблії та інших релігійних книг, які найчастіше використовує як епіграф. Наприклад: "Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустелі тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загиблої, аж поки не знайде її?"[11; 7] Ці рядки взяті із Євангелія від св.Луки і є епіграфом до роману "Заїр".Вони акцентують головну проблему твору – внутрішній пошук, а також розкривають прихований ліричний план сюжету. Продовження цих слів читаємо у Євангелія від святого Луки, яке звучить так: "на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння..."[5;117] Назва однієї із частин твору може нагадати читачу міф про мужнього героя Тезея, який повинен був вбити чудовище, що жило у печері. Щоб Тезей не заблукав, Аріадна дала йому кінець нитки. Бразилець використав давньогрецький міф і назвав третю частину роману "Заїр" "Нитка Аріадни". Крім того, П. Коельйо ввів у свій твір сюжетну канву "Одіссеї", але дещо переосмислену. За Гомером дружина Пенелопа чекає з далекого плавання на свого чоловіка, а щоб скоротити час, вона тче. Цим самим займається і головна героїня Эстер, поки її чоловік розгадує загадкове зникнення своєї дружини. А щоб повністю відобразити і передати настрій характерний для "Одіссеї", П.Коельйо називає останній розділ твору "Повернення в Ітаку". Таким чином, вже у назвах розділів роману підкреслюється їх інтертекстуальна основа. Слід згадати, що П.Коельйо найбільш притаманний четвертий вид інтертекстуальності – гіпертекстуальність. Створюючи новий твір, бразильський письменник часто спирається на попередні свої тексти (гіпотексти). Так, наприклад, головний герой роману "Заїр" так само як і протагоніст у повісті "Алхімік" проходить "путь Сантьяго": "Я полетів в Іспанію і тридцять вісім днів йшов по шляху Сантьяго".[11;35] За допомогою цього прийому автор об’єднує всі свої творчі доробки в єдине ціле. Складається враження, що перед очима не новий твір, а наступна частина попереднього. В такий спосіб Пауло Коельйо йде на хитрість: згадуючи одну із своїх робіт, він виступає каталізатором для читача і заставляє реципієнта прочитати твір, з яким він ще не працював. В іншому випадку читач не зрозуміє про що йдеться. Другий розділ "Заїра" письменник розпочинає цитуванням фрагменту розповіді Х. Л. Борхеса: "В Буенос–Айресі Заїр – це проста монета вартістю двадцять сентаво; на тій монеті ножем були підкреслені літери N і T і цифра 2; рік 1929 викарбуваний на аверсі. В Гуджараті в кінці XVIII століття Заїром звали тигра;.. " [11; 63] Це і є прикладом власне інтертекстуальності, тобто вживання тексту в тексті. Цитуючи Х. Л. Борхеса, митець хоче показати актуальність проблеми, а також дає короткий огляд того, про що йтиметься далі, а саме розповідає історію Заїра. Так як головний герой роману "Заїр" бореться за добро і завжди перебуває у пошуку істини, то його образ перегукується із протагоністом ще однієї повісті П. Коельйо "Книга воїна світла", яка була надрукована у 2002 році. Тому автор знову використовує власне інтертекстуальність: "Воїн світла пам’ятає добро. У битві йому допомагають ангели;небесні сили ставлять все на свої місця і дозволяють дати краще з того, що є не його". [11; 311] Явище інтертекстуальності проявляється у цитуванні вірша бразильського поета М. Бандейри "Співзвучність", який герой вчив у дитинстві. "Закон Янта" П. Коельйо запозичив у датського письменника А.Сандемозе в романі "Втікач переходить кордони". Про Банк Послуг, який письменник часто згадує, вперше прочитав у романі Т. Вульфа "Багаття амбіцій". Дослідники стверджують, що через призму інтертекстуальності світ постає як величезний текст, в якому все колись вже було сказане, а нове можливе можливе лише за принципом калейдоскопу: змішання певних елементів дає нові комбінації. [1;218] Отже, інтертекстуальність у діяльності П. Коельйо виявляється на різних рівнях його творів: тематики, проблематики, образної системи, мотивної організації, сюжету, композиції, стилю, мови, жанру. Цією "наскрізною" категорією просякнуті всі шари коелівської творчості, завдяки чому роботи митця напрочуд глибокі за змістом. 1.2 П. Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації Гіперрецептивність, або так звана інтертекстуальність, включає не лише запозичення сюжетів, мотивів чи цитування текстів інших творців, але й використання чужих ідей. Так, П. Коельйо перейняв поняття "Заїру" у свого найулюбленішого аргентинського письменника Х.Л. Борхеса. Вперше назва згадується у казці "Заїр", яка була опублікована у книзі "Алеф" у 1949 році. [21]. За словами Х. Л. Борхеса, ідея про Заїра походить із ісламської традиції, яка появилася приблизно в XVIII столітті. Арабською "Заїр" означає "мудрець, пророк", " видимий, присутній, той, кого не можна не помітити". Роман П.Коельйо "Заїр" - це історія про чоловіка, чия дружина безслідно пропала. Головний герой враховує все – викрадення, шантаж, але тільки не факт, що Эстер просто покинула його. Почуття роздратування, гніву головного героя по відношенню до Эстер такі ж сильні, як і потяг до неї. Факт зникнення дружини повністю заволодіває його думками: "Мій Заїр – це не романтичні метафори із сліпцями, компасами, тиграми чи мідними грішми. У нього є ім’я - Эстер". [11;63] Нав’язливі спогади про дружину заважають герою вести нормальний спосіб життя, а особливо мати близькі сексуальні стосунки із іншою жінкою. Він знає, що лише зустріч з Эстер допоможе йому побороти цю одержимість. "Заїр -- всі мої думки, і я зрозумів, що потребую протиотрути". [11;67] З історичної точки зору явище одержимості бере свій початок ще із часів вакханок. Жан-Ноель Вуарне у своїй статті "Жіночі екстази" запевняє, що одержимість є явищем дуже близьким до екстазу взагалі, позаяк в обох випадках йдеться про транс і безпосереднє поєднання. В одержимості, як і в екстазі, втрачають голову. Таким чином одержимість визначено як активне оволодіння особистістю кимось Іншим. [26] Отже, можемо твердити, що Заїр оволодів головним героєм. Весь роман – це шлях до розуміння вчинку дружини, у фіналі якого герой новим способом знаходить свою супутницю життя. "Я пройшовся по своєму минулому, побачив, де помилився, де зупинився, визначив той момент, коли втратив Эстер". [11;355] Слід зазначити, що роман є автобіографічним. Критичні джерела подають цю категорію так: "жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події вміщені у фабулі, - достеменні події з його життя. Як образ головного персонажа, так і його сюжет – це художня обробка фактів, пережитих автором". [17;114] Отже, на сторінки роману П.Коельйо переніс власний досвід. Відомо, що бразилець свого часу, як і головний герой, здійснив паломництво і пройшов шлях Сантьяго. Твердження, що він є прототипом самого автора не безпідставне. Неназваний головний герой -- знаменитий успішний письменник, книги якого стали бестселерами майже у всіх країнах світу. Саме такий період на даний момент переживає П. Коельйо. Як свідчить преса, над "Заїром" автор працював із січня по червень 2004 року. Кожна із п’яти частин була написана в різних країнах світу: в Парижі (Франція), Мадриді, Барселоні (Іспанія), Амстердамі (Голландія), в Алма -- Аті та в степу (Казахстан). [20] Подорожі дали можливість письменнику максимально наблизитись до проблем, які він піднімає, і зберегти настрій та нетрадиційну атмосферу, яка присутня у творі. Повертаючись до інтертекстуальності, слід зазначити, що обов’язковим компонентом цього явища є "текст-донор" [13;95 ], тобто твір, риси та складові якого переймає письменник. Як відомо, текстом-донором для роману "Заїр" стала казка Х. Л. Борхеса "Заїр". Різниця між обома творами полягає в тому, що Заїр останнього – це неживий предмет, а саме монета, яку головний герой отримав на здачу в одному із шинків. На початку казки автор описує її: "В Буенос – Айресі Заїр – проста монета вартістю в двадцять сентаво; на тій монеті ножем були підкреслені літери Н і Т та цифра 2; рік 1929-й викарбуваний на … " [18] Так як думки про монету переслідували героя, то він вирішив навмисне її загубити. Щоб позбутися предмету одержимості, герой заплатив монетою за напої в одному з місцевих шинків. Проте віддавши Заїр, страждання не припинилися: "Траплялось, ночами у мене з’являлась впевненість, що я можу забути її, і я примушував себе її згадувати". [18 ] Пізніше герой знаходить книгу "Свідчення до історії сказань про Заїра" Ю.Барлаха, в якій знаходить тлумачення своєї хвороби. Отже: "…в мусульманських країнах відносять Заїр до числа "істот чи речей, наділених жахливими здібностями -- не забуватися, відображення яких в решті решт зводять людину з розуму". [ 18] У XVII столітті Заїр був невід’ємним атрибутом ісламської культури. Це був об’єкт, зроблений таким чином, що, глянувши на нього один раз, людина не могла думати ні про що інше. В інші часи Заїром звали тигра, пізніше астролябію і дно колодязя. Згідно міфу, будь-що на землі може перетворитися на Заїр, але Всемогутній не дозволяє , щоб Заїром одночасно були дві різні речі, тому що лише одна може заволодіти людьми. [24] Фінал твору Х. Л.Борхес подає незвичними для читача думками. Головний герой, роблячи критичний самоаналіз, намагається передбачити, що з ним трапиться в майбутньому, а саме у 1948 році. Його гіпотези є абсолютно песимістичними. Герой не вірить у власні сили. Бачимо приклад, коли самонавіювання перетворює здорову сильну людину на хвору та слабку: " Мене почнуть годувати з ложки і одягати, і я не буду знати, вечір чи ранок надворі і хто такий Борхес"[18] Отже, на противагу П. Коельйо Х. Л. Борхес надає перевагу не хеппі-енду, а логічному, правдивому завершенню. Коелівський герой помітно еволюціонує, від самого народження переосмислюючи себе як особистість. У Х. Л. Борхеса процес переродження не відбувається. Навпаки, головний герой деградує. І цей процес деградації, недооцінки та неусвідомлення себе як сильної особистості починається на моральній основі, тобто на підґрунті припущень, які не дають герою спокою. У своєму творі аргентинець часто використовує гіперрецептивність (інтертекстуальність). Помітно відчутним є вплив представників філософських течій таких як суфісти, ідеалісти. Так, наприклад, Х. Л. Борхес вводить у сюжет філософські погляди ідеалістів, які стверджували, що "жити" і "бачити сон" - точні синоніми. Слід зазначити, що письменник використовує граматичні конструкції речень типу "згідно вчення ідеалістів", "прибічники суфізму вважають" для того, аби сконцентрувати увагу читача на використаних джерелах і відігнати підозри щодо плагіату. Страницы: 1, 2 |
|
|||||||||||||||||||||||||||||
|
Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое. |
||
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна. |