Формування і становлення української юридичної термінології

Процесії суспільного розвитку відображають активну протидію наростанню злочинності, появі нових її форм. На цій основі формується змінена система української термінології.

Терміном, запропонованим ОБСЄ, стала терміносполука контрабанда людей. У Сполучених Штатах Америки користуються терміном нелегальна торгівля, то означає вербування, викрадення людей або її організацію, передачу з рук у руки, переховування або перевезення особи під загрозою застосування сили чи примушення, шляхом шахрайства, введення в оману або шляхом купівлі - продажу, обміну, передачі або одержання особи з метою обернення цієї особи у примусове рабство, поневолення або застосування щодо неї подібної до рабства практики, примушення до підневільної праці чи служби або інші різновиди кримінальної експлуатації

Лексичні паралелізмі! утворені, як правило, через наявність кількох іншомовних варіантів, по - друге, через намагання українських мовознавців - термінології» і правників запропонувати найбільш адаптовані до умов практики термінологічні відповідники. У підсумку це і створює проблему, яка програмується на далеку перспективу. Адже через поширений характер сучасної злочинності взаємозв'язки держав світу триватимуть і поглиблюватимуться. Однак номінації однієї і тієї ж злочинної дії різними за фонетичним складом, за походженням термінами не сприятимуть установленню співпраці представників структур різних держав і швидкому їх порозумінню.

Отже, у міжнародній практиці наявний різнобій у використанні термінів на позначення одного і того ж поняття. На нашу думку, критерієм відбору того чи іншого терміна мас бути принцип уніфікації, і якщо мова йде про злочинність, що поширюється поза межі держави, то номінація тих чи інших понять особливо має враховувати принцип інтернаціоналізації, адекватної співвіднесеності із термінами, що наявні в міжнародній практиці. Цим можна уникнути семантичної ізольованості кожної мови, неоднакових асоціативних відтінків у сприйнятті термінів, їх тлумачень, а найголовніше – удосконалити переклад спеціальних правничих текстів з однієї мови на іншу.

4. Синтагматичні властивості гібридних дериватів в правничій термінології

У стратифікаційній панорамі мови науки як соціолінгвістичного феномена недостатньо дослідженою через об'єктивні причини лишається правнича мова, яка репрезентує гуманітарний підстиль української наукової літератури. Цей факт обумовлює актуальність студіювання правничих термінів при застосуванні множинності критеріїв їх аналізу і визначає пріоритетні напрями подальшого пошуку найраціональніших за кількістю та найефективніших за якістю характеристик для з'ясування природи цих комплексних одиниць [1]. Різнорівневе кваліфікативне і квантитативне лінгвістичне параметрування правничих термінів скеровує на вирішення питання, Ідо завжди було на часі, - про іншомовні: запозичення, яке, як одне із найскладніших у практиці термінологічної роботи, вимагає врахування багатьох чинників.

У своєму безперервному розвитку, хоча, й різному за напрямом, інтенсивністю, розмірами, характером та шляхами, "наука тяжіє, йде до єдності попри мовні кордони і бар'єри ідеологій", а мова, "як елемент національної культури, природно "прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації" Дотик, перехрещення, перетинання і взаємодія цих різноспрямованих, проте діалектичне пов'язаних між собою процесів, сприяє розвиткові таких функційких різновидів сучасних розвинених національних мов, якими є субмови для спеціальних цілей, що використовуються як засіб спілкування в спеціальних сферах суспільних відносин (наука, економіка, виробнича сфера, управління, політика, медицина, культура, спорт, оборона тощо) та протиставляються неспеціальним сферам.

Таким чином, відбувається убезпечуваний національною, зокрема науковою, мовою (до речі, власне лінгвістичне вивчення мови науки почалось з часу виходу в світ книги англійського вченого Т. Сейворі "Мова науки") зв'язок зазначених процесів: під час пізнання в нашій свідомості переплітаються, перетинаються концептуальна (логічна) і вербальна (мовна) картини. Ігнорування мовної концепції наукової картини світу неприпустимо, що підтверджується цікавим парадоксом, який вивели семіологи, спираючись на теорію систем: "у глобальному масштабі існування мовних бар'єрів в науці сприяє її розвитку; в мікромасштабі, відносно окремих учених, воно є гальмом, оскільки наукова робота вимагає знання іноземних мов або хоча б перекладацьких праць". Інакше кажучи, малі системи науки (як-от: окремі представники науки, наукові школи), реально створюючи національною мовою в своїх дослідженнях множинність моделей пізнання: світу та членуючи його по-новому і в національний спосіб, справляють дієвий, живлючий вплив на розвиток і стійкість світової науки як великої системи, незважаючи на існуючі мовні бар'єри.

Специфічною рисою сучасних взаємовідношень між мовами та їх носіями-народами є стійка тенденція до активного використання іншомовних термінів та термінів, що містять у своєму складі морфоелементи чужих мов (головним чином з грецької та латини) і набули статусу інтернаціональних, засвідчуючи таким чином інтернаціоналізацію певних розрядів лексики, а також історичні витоки наукової галузі та різноджерельність походження національних терміносистем.

5. Іменникові композити у правничій термінології

На сьогодні науковий стиль української мови - це той фундамент, без якого неможливо уявити життя сучасного наукового світу. Його розвиток привертав і привертає значну увагу науковців. Серед питань, які активно розглядаються, вчені виділяють проблеми термінології, оскільки саме вона становить домінанту всієї лексики, що обслуговує цей стиль. З огляду на те, що «умови народження термінів інші, ніж умови появи загальновживаних слів», і «зумовлені концептуальним апаратом наук, які вони обслуговують, закономірностями і процесами розвитку самих цих наук» заслуговує на увагу термінологія різних галузей знань. Не є винятком і термінологія правничої науки, яка сьогодні інтенсивно розвивається, вдосконалюється і потребує подальшого унормування. В юридичній терміносистемі української мови «терміноодиниці з урахуванням цілісності номінації мають специфічні лінгвістичні параметри, зокрема, притаманні їм структурний діапазон, номінативно-дефінітивний фонд, лексико-семантичні ознаки, генетичні характеристики, особливості морфемної структури, а також функціонування у фаховому тексті». З-поміж них вагому групу складають «композити (складні терміни) і терміносполуки, що визначають складні поняття як сукупність двох основних або похідних понять у системі правничих понять» і вимагають їх представлення як складних. Іменникові композити і є об'єктом даного дослідження. Поява термінів даної структурної будови, як зазначав ще Г.О.Винокур, пояснюється потребою виразити дві ідеї в одному слові , оскільки стягнення компонентів дає можливість якнайточніше І найлаконічніше схарактеризувати термінологічне поняття.

Одним із актуальних питань вивчення складних слів є розподіл їх за словотворчими категоріями, закріплення за конкретними словотворчими типами, об'єднання складних слів даного способу творення в дериваційні класи. Проблемі складних слід в українській мові присвячено чимало наукових праць, серед яких - роботи А.О. БІлецького, Л.М. Бойченко, М.Т. Доленка, Н.Ф. Клименко, М.Т. Чемерисова та ін. А оскільки «терміни виникають і функціонують не у мові в цілому, а всередині окремих підмов, то актуалізується проблема термінологічної композиції.

Мета даного дослідження - здійснити словотворчий аналіз іменникових композитів в юридичній термінолексиці за оригінальним джерелом її фіксації [12], яке «не має аналогів в Україні та поза її межами як за будовою та організацією матеріалу, так і за призначенням та-метою», визначити семантичні типи і дериваційні групи досліджуваних терміноодинць. Ця ціль реалізовується через такі завдання: вилучити із зазначеного джерела сфери фіксації складні юридичні терміноодиниці і закарткувати їх в межах частин мови; визначити й описати способи творення вилучених іменникових термінів, з'ясувати їх характерні особливості; визначити семантичні типи й моделі творення складних терміноодиниць; зробити статистичну обробку досліджуваного матеріалу.

Для словотворчого аналізу методом суцільної вибірки було вилучено 60 складних юридичні» терміноодиниць (що становить 9,3% з усієї кількості оглянутих термінів) І зазначеного джерела, серед них іменники становлять більшість, оскільки саме іменник спроможний комікувати поняття самостійно і має здатність до опредмечування. Аналіз дозволив виділити кілька типів утворень у межах лексико-семантичних груп. Уся кількість складних юридичних термінів-іменників за способом творення є композитами, що узгоджується з тенденцією домінування способу основоскладання в усіх лексико-граматичних розрядах сучасної української літературної мови.

Складні юридичні терміни-імекники, вилучені із зазначеного словника, за своєю будовою є двокомпонентними утвореннями, що зумовлено «тяжінням до двочленних словосполучень, що їх мотивують». Усі вони мають підрядний зв'язок між компонентами (наприклад, позичкодавець правочин, землеустрій).

З генетичного боку, всі компоненти досліджуваних складних термінів є власне українськими. Відомо, що «іншомовне запозичення, яку б позитивну роль не грало, насамперед в термінологіях, ніколи не мало переваги над такими способами, як словотворення і семантична зміна слів, що повністю узгоджується загальним правилом, характерним для більшості самостійних мов: новотвори виникають головним чином на фунті внутрішніх ресурсів національної мови, хоча і залучаються при цьому зовнішні ресурси».

Дослідженням виділено кілька типів утворень композитних іменників у межах лексико-семантичних груп.

Певну кількість юридичних термінів (27%) становлять іменники-композити зі значенням назв людей (діячів). Залежно від того, які частиномовні компоненти беруть участь у їх побудові, результатом аналізу виділено:

1. Композити з другою дієслівною основою. Ця група об'єднує дієслова робити, чинити, давати, губити.

2. Композити, компонентами яких є кількісний чи неозначено-кількісний числівник та постпозитивне дієслово (наприклад, двоєженець - той, хто був жонатий двічі; багатоженець - той, хто був жонатий багато разів).

У межах досліджуваного матеріалу засвідчено 43,3% окладних юридичних термінів-іменників із значенням абстрактної якості й кількості. Більшість із них утворено за допомогою суфікса -ість, набагато менше - за допомогою суфікса -ств(о).

Складні іменники, у творенні яких бере участь суфікс -ість зі значенням дії і стану, мотивуються композитними прикметниками і творяться за моделлю

«композитний прикметник + -ість» (наприклад, правоможн(ий) + ість → правоможність, самоокупн(ий) + -ість → самоокупність, благодійн(ий) + -ість-) → благодійність). Серед Іменників цієї групи виявлено:

дві лексеми з основою одно- , що «завдяки багатозначності, одночасному підкресленню одиничної кількості і тієї самої якості» - може оформляти абстрактні іменники з -ість: однорідн(ий) + -ість → однорідність; односторонн(ій) + -ість → односторонність;

дві лексеми, утворені за допомогою префікса не- не- + правосильність → неправосильність; не- + правоможність → неправоможність.

Щодо компонентного складу іменників абстрактної якості й кількості, то більшість з них становить синтаксичні деривати до прикметників із суфіксом -н- , які співвідносяться із словосполученням «іменник + дієслово».

Суфікс -ств(о) в межах аналізованих складних іменників виражає значення абстрактної якості через характеристику ознак як прояву певної дії. Ці композити утворені суфіксально-складним способом за моделлю: Num.+ N - d (наприклад, багатоженець + - ств(о) → багатоженство; одножнець + -ств(о) → одноженство).

Словником зафіксовано 29,7% композитних іменників, шо виражають значення абстрактної та процесуальної дії, спрямованої на об'єкт чи предмет. Усі вони пов'язані безпосередньо з двочленним словосполученням, компонентами якого є іменник або займенник у формі знахідного чи родового відмінка і дієслово чи іменник (наприклад, членоушкодження ← ушкодження членів; право творення ← творення права; самозвинувачення ← звинувачення себе; товарооборот ← оборот товару; землеустрій ← устрій землі; правочин ← чинити право). При творенні композитів цього типу відбувається чисте основоскладання, тобто без участі будь-яких афіксів.

Серед граматичних показників досліджуваних термінів заслуговує на особливу увагу родова диференціація. Композитні утворення представлені трьома родами, а саме: композита на нульову флексію (із суфіксами -ець, -ник) належать до Чоловічого роду (наприклад, двоєженець, благодійник, роботодавець, правочин), на -я, о (із суфіксами -снн, -ств-, -нн-) - др середнього (наприклад, фотознімання, самозвинувачення, кривосвідчення, самоправство) з нульовою флексією та суфіксом -ість, - до жіночого (наприклад, благодійність правозгідність, всебічність). Найбільшу частину складають утворення чоловічого роду. Композитні іменники жіночого роду є афіксальними, утвореннями, що мотивуються складними прикметниками чоловічого роду.

Аналізовані складні, правничі терміни-іменники вступають у парадигматичні, відносини, утворюючи, наприклад, антонімічні пари, що посилює системність як одну із основних ознак окремої термінології (наприклад, благодійник н- злочинець, правоможність неправоможність, багатоженець одноженець). Синонімія не є бажаним явищем у фаховій термінології, оскільки обмежує, .простір порозуміння спеціалістів, шо і засвідчує один приклад синонімічної пари, виявлений серед складних іменників: правосильність правоможність.

Отже, аналіз композитних юридичних термінів – іменників показує, що вони переважно належать до категорії чоловічого роду й у більшості випадків є суфіксальними утвореннями від композитних прикметників.

Найпродуктивнішим виявився дериваційний тип із значенням абстрактної якості і кількості, шо обумовлено великою кількістю термінів саме на позначення абстрактних понять в юридичній терміносистемі. Домінантним є спосіб основоскладання з одночасною суфіксацією або суфіксально-складний (16 терміноодиниць, що становить 43,3% від усієї кількості композитних юридичних термінів-іменників), мінімально представлений - префіксальний (2 терміноодиниці, що становить 5,4%). Ці дані, що ілюструє наведена таблиця, відповідають загальнолітературній тенденції.

Способи творення композитних іменників

З'ясування основних способів іменникової композиції (на матеріалі правничої термінології) сприяй подальшому її системному нормуванню, а також уможливлює прогнозування шляхів і способів поповнення композитної лексики у процесі активного розвитку правничої науки, оскільки продуктивними стають саме ті засоби, які відповідають основним принципам професійної реалізації системи й структури мови, - актуальності, доцільності, аналітичності.

6. Термінологічні «Псевдодрузі перекладача»

Доповідь базується на матеріалах зіставлення німецьких та українських етимологічно споріднених правничих термінів (латинізмів, грецизмів та гібридних утворень). Пропоновані нові принципи укладання навчальних термінологічних словників ілюструються прикладами з укладеного автором "Словника "псевдодрузів перекладача" у німецькій та українській юридичних терміносистемах" і можуть використовуватися для міжмовної зіставлення терміносистем інших суспільних наук.

З-поміж проблем перекладу німецьких правничих термінів українською мовою якнайшвидшого розв'язання потребують питання перекладу та термінографічного представлення формально-паралельних термінів, то походять з третього джерела: латинізмів, грецизмів, греко-латинізмів та інших гібридних одиниць, частина яких була штучно створена на основі давньогрецького та давньолатинського етимологічного матеріалу. Трудноті перекладу термінів, які завдяки показникам зовнішньої форми нагадують інтернаціоналізми-європеїми і позначають правничі поняття іншомовної національної терміносистеми права, здебільшого спричинені дією міжмовної термінологічної інтерференції. Серед суміжних проблем, які постають у цьому зв'язку, головною є доцільність заповнення термінологічних прогалин української терміносистеми права за рахунок запозичених формально-паралельних терміноформ.

В результаті семантико-стильової еволюції у лоні конкретної національної мови-носія та національної терміносистеми права семантичні структури німецьких та українських правничих "термінів-близнюків" (напр., нім. Akt m, Arbitrage f, Kassation f, Subsidium n та укр. акт, арбітрам, касація, субсидія) збагатилися додатковими неінтернаціональними значеннями, а подекуди наповнилися іншим змістом. Специфічною особливістю подібних термінів с також їхні різні функціонально-стилістичні характеристики в порівнюваних спеціальних мовах.

Різні ступені семантичної та формальної віддаленості дозволяють відносити подібні утворення до таких явищ, як міжмовна полісемія, міжмовна омонімія, міжмовна паронімія тощо. У даній роботі для подібних одиниць було використано два терміни: для перекладознавства - "псевдодрузі перекладача" за формальними ознаками, для перекладного термінознавства і термінографії - міжмовні термінологічні омоніми (омофони).

Численні розбіжності в обсягах понять різномовних правничих термінів пояснюються соціально-правовою асиметрією. Тому зіставляючи німецькі правничі терміни греко-латинського походження (або з греко-латинськими складовими) з формальними українськими відповідниками необхідно звертатися до реального національного середовища, в якому виникають і функціонують ці терміни, а також до відповідних традицій та проблематики національних терміносистем права тощо.

З огляду на небезпеку міжмовної термінологічної інтерференції такі формально-паралельні терміни потребують спеціального термінографічного опису, за якого б комплексно й ефективно висвітлювалися різні типи інтерферентно-небезпечних розбіжностей. У цьому зв'язку виступаємо за ширше використання навчальних термінологічних словників різних типів, зокрема пропонуємо започаткувати традицію укладання термінологічних словників "псевдодрузів перекладача". Щодо попередніх словників, аналогічних укладеному "Словнику «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українській юридичних терміносистемах", слід зазначити, що всі вони належать до загальномовного типу й орієнтуються, передусім, на мову літератури, публіцистику та загальнонародну мову загалом. Тому серед них немає таких, які б повною мірою висвітлювали специфіку спеціальної лексики. Пропонований нами "Словник «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українських юридичних терміносистемах" розрахований на білінгва з відносно високою іншомовною компетенцією, тобто системним володінням німецькою мовою на рівні спеціалізації (перекладознавство) або в обсязі повної та неповної вищої філологічної і/або юридичної освіти, яка передбачає володіння, вільне розпізнавання й активне використання термінології греко-латинського походження або з інтернаціональними греко-латинськими складовими.

У ході укладання цього словника (передусім у ході опрацювання лексикографічних джерел) постало кілька суттєвих труднощів. Так, зокрема, виявлено, що серед основних лінгвістичних проблем можна вважати труднощі у визначенні еквівалентності таких показників порівнюваних різномовних термінів права, як: а) актуальність – застарілість - архаїчність терміноформи; б) етимологічних даних, а також даних про посередництво мов у випадку з опосередкованими запозиченнями; в) специфічних парадигматичних відношень у межах відповідної національної юридичної терміносистеми.

Спільним недоліком німецьких, російських та українських тлумачних і перекладних термінографічних джерел слід вважати недооцінку ролі прикметника у прикметникових термінографічних. Це проявляється у тому, що в переважній більшості джерел прикметник подасться не як заголовне слово термінологічної статті, а як другорядний член терміносполучення у рамках відповідної термінологічної статті терміна-іменника. Проте значення прикметника (як загальномовне, так і спеціальне) може мати вирішальний вплив на загальне значення терміносполучення. Окрім цього, постіменникова позиція прикметника не характерна ні для української, ні для німецької мови. У зв'язку з цим у подальшій практиці термінографії пропонуємо подавати прикметникові терміносполучення у природному вигляді, тобто у послідовності "прикметник - іменник". Одночасно, за необхідності, пропонується дублювати або комбінувати традиційну послідовність "іменник - прикметник" в одному й тому ж словнику. Так, традиційна позиція "іменник - прикметник" доцільна у тих випадках, коли іменниковий компонент терміносполучення відіграє вирішальну роль у формуванні загального значення, а прикметник лише доповнює або уточнює його.

Дещо по-іншому проявляється проблема прикметникового компонента у перекладі німецьких композитів детермінативної моделі словотвірного типу "прикметник + іменник". У таких складних термінах, виходячи з їхньої лінгвістичної природи, прикметникове слово - детермінатор перебуває у потрібній позиції, яка дозволяє, зокрема, здійснювати алфавітний перелік термінів із заголовної літери детермінатора (прикметника). Однак при зіставленні термінів-композитів, які мають певні, одні і ті ж, прикметники - детермінатори, було виявлено полісемічність їхнього спільного детермінатора. Отже, різним термінам-композитам такі визначники надають різні значення. Ці значення можуть бути несподіваними (інтерферентно-небезпечними) як для перекладача - неносія, так і для носія німецької мови, оскільки вони (ці значення) відсутні в загальномовних лексикографічних описах відповідних "незалежних" прикметників (прикметників як одиниць загальномовного лексикону), тобто не с загальновідомими. Зважаючи на інтерпретаційні труднощі, які завдає така вибіркова полісемія відприкметникових словотвірних компонентів німецьких композитів, пропонується подавати прикметники, які зустрічаються у складі композитів-термінів (тобто стають словотвірними елементами), як окремі словникові статті, в яких, окрім загальновідомих (лексикографічне зафіксованих загальномовних і/або загальнонаукових) значень слід розглядати додаткові термінологічні значення. У навчальних термінологічних словниках німецькі прикметники пропонується подавати у парі з прикметниковими словотвірними елементами детермінативних композитів та наводити їхні загальнонаукові та загальномовні значення, що впливають на значення німецьких термінів-композитів.

З огляду на необхідність підвищення якості представлюваної надалі термінологічної інформації, особливо з навчальною мстою, пропонується широке застосування змішаних типів словників з чітким дидактичним спрямуванням. До, зокрема, такий тип словника, який водночас був би: мінімальним (як доповнення до перекладних словників); двомовним (диференційованим за рівнем володіння іноземною мовою); широкогалузевим (охоплював би різні галузі права); ареальним (враховував би культурноспецифічні значення термінів терміносистеми права, напр. терміносистеми права ФРН, її земель); функціональним (враховував би частотні, рангові, лексико-парадигматнчиі характеристики тощо);тлумачно-енциклопедичним.

Пропонована побудова словникових статей у "Словнику «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українській юридичних терміносистемах" істотно відрізняється від побудови таких статей у попередніх загальномовних аналогах. Словникову статтю (далі СС) пропонується розбивати на дві колонки - підстатті - німецьку словникову статтю (НСС) та українську словникову статтю (УСС) і розмішувати їх навпроти; різномовні значення пропонується розміщувати навпроти за такою ієрархією: на перші позиції вміщувати контрастуючі значення з аналогічних галузей права або найбільш абстрактні та загальні значення з великим ступенем семантико-правових розходжень; за ними - контрастуючі значення з різних галузей права, наприкінці подавати можливі специфічні значення, яких немає, в одній із національних правничих терміносистем. Виходячи зі спеціалізації словника, у словникових статтях подекуди не враховувались ті можливі значення, що не належать до термінологій права. В таких випадках наприкінці німецької та української словникових, статей курсивом доповнено "та інші значення".

Задля наочнішого висвітлення семантичних розбіжностей між контрастуючими значеннями пропонується вводити інтернаціональні символи, які вказують на ступінь розбіжності, зокрема "≠", шо вказує на повну відмінність порівнюваних значень; " ", то вводиться для тих випадків, коли семантичні розбіжності відносно незначні й одразу не впадають у вічі; "=", що вказує на еквівалентність порівнюваних значень. Інший, широко відомий у лексикографії, знак "→" виконує у словнику кілька спрямовуючих функцій, а саме:

а) вказує на найближчий (з точки зору укладача) еквівалент, щодо якого необхідно або бажано визначитися на основі інших джерел (особливо, коли внаслідок суттєвих розбіжностей у відповідних галузях права не існує точних еквівалентів);

б) вказує на найближчий термінологічний синонім. Наділення одного знака кількома функціями пояснюється прагненням не переобтяжувати користувача багатьма умовними позначками. Доводиться, що прості загальновідомі (інтернаціональні) символи (на відміну від авторських) зручніші для тих; користувачів, які послуговуватимуться словником нерегулярно і яким складно було б засвоювати нові символи або щоразу додатково розшифровувати їх. Для візуальної зручності пропонується відмовлятися від багатьох традиційних розділових знаків, якщо необхідну функцію можна представити графічно (за допомогою відступів, символів, зміни шрифту тощо).

Особлива увага приділяється побудові, розташуванню та графічному представленню лінгвістичних та екстралінгвістичних коментарів як особливо важливих носіїв інформації у навчальній термінографії. У цьому зв'язку запроваджуються комплексні лінгво-правові коментарі, які відображають особливості, що випливають як з відповідної національної системи права, так і з системи відповідної мови-носія. Окрім того, запропоновані коментарі слугують не лише точнішому опису певного значення, а, передусім, його конфровтативному зіставленню зі значенням(и) іншомовного формального термінологічного відповідника. Так; зокрема, чітку дистинктивну функцію виконують пари ознак-коментарів на зразок (процес.) (результат.), які додатково наголошують на нетотожності основних сем (компонентів значення); (застар.) (сучасн.), які вкачують на часові відмінності н узусі й нерідко безпосередньо пов'язані з парою опозицій (високий стилі,) (центр.); а також (спец,) (універс.), звертаючи увагу користувача на інший важливій"! аспект узусу. Опозиція (нетипов.)(типов.) стосується здебільшого нетиповості певних латинізмів для німецької правничої терміносистеми та їхньої типовості для української правничої терміносистеми.

Щодо скорочень, то пропонується витримувати баланс між ''прозорістю" скорочення (тобто його зрозумілістю для різних категорій користувачів), що вимагає більшого подовження скорочуваного слова, та його мінімальною довжиною, тобто економією місця і зручністю структури словникової статті.

Лексикографічне опрацювання правничої термінології вимагає комплексного лінгво-правового підходу, тобто повинне об'єднувати дві площини розгляду - правову й лінгвістичну. При цьому вихідною повинна бути правова понятійна система, а не відповідна лексико-семантична система мови-носія. Зокрема у термінографії екстралінгвістичні ознаки повинні мати перевагу над лінгвістичними, тобто їх необхідно ставити па перші позиції, виділяти графічно, коментувати тощо. Тому у нашому словнику правничі скорочення і коментарі передують лінгвістичним.

З іншого боку, не можна нехтувати закономірними зв'язками з динамічною лексико-семантичною системою мови-носія. У цьому зв'язку пропонуємо обов'язково враховувати у практиці термінографії такі суто лінгвістичні ознаки, як формально-граматичні та семантичні характеристики правничого терміна, його взаємозв'язки зі своїм детермінологізованим варіантом, а також правничим терміном і словом, використаним як оболонка для цього терміна.

Висновок

Вивчення, проблем сучасної криміналістичної та кримінально-процесуальної термінології дозволяє окреслити ряд тенденцій розвитку термінологічного апарату і зробити наступні висновки:

1) Українська мова й законодавчій, виконавчій, судовій та правоохоронній сферах діяльності зазнала нищівної російськомовної асиміляції, яка руйнувала всі фонетичні, лексичні, синтаксичні, стилістичні особливості української мови. Основний напрямок формування сучасного ділового мовлення - це усунення кальок із іноземних, зокрема російської мови і пропагування натомість питомо українських слів.

2) Кожна наука оперує певною системою понять і термінів, які їх називають, їх однозначне розуміння необхідне для правильного застосування наукових положень. Під поняттям слід розуміти цілісну сукупність суджень про який-небудь об'єкт. Під терміном розуміють слово, або словосполучення, яке фіксує відповідне поняття науки.

3) Тенденціями розвитку термінологічного апарату, на наш погляд є:

а) уніфікація термінології, оскільки скорочується кількість термінів які означають один і той же об'єкт, наприклад тактичний прийом. Ідеальний випадок, коли для позначення об'єкта існує один термін.

Вплив уніфікації на мову науки кримінального процесу і криміналістики має місце також тоді, коли декілька прийнятих термінів заміняються одним повним, який існує не поряд зі старими термінами, а замість них. Одночасно з уніфікацією відбувається оновлення і доповнення термінології за рахунок використання термінів нових галузей знань.

б) розширення кола визначень, які застосовуються, їх зміна і диференціація.

4) Вирішенню даної проблеми буде сприяти адекватний переклад на українську мову традиційних термінів іншомовного походження і їх відповідність світовому рівню розпитку наук кримінального процесу і криміналістики, а також відповідність у застосуванні кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Виходячи із вищенаведеного вважаємо, що значну увагу належить звернути па створення фахових багатотомних юридичних словників, криміналістичних і кримінально-процесуальних енциклопедій, а також значно доповнити статтю 32 КГ1К України "роз'яснення значення термінів кодексу".

Список використаної літератури

1.        Артикуца Н. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології // Українська термінологія і сучасність. - К., 1997. – с. 50 – 53.

2.        Артикуца Н. Нові підходи до мовної підготовки майбутніх юристів і викладачів права // Право України. – 1997. – с. 58 – 60.

3.        Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах, 42000 слів. – К.: Аконіт. – 1999.

4.        Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: наук. Думка, 1976. – 287 с.

5.        Плева В. Правові питання визначення принципу національної мови в кримінальному судочинстві // Право України. – 1999. - №4. – с.66 - 67.

6.        Пономарів О. Культура слова: мовностилістичні поради: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

7.        Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. 2000. – 88 с.

8.        Токарська А.С. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми// Право України. – 1999. - №11. – с.58 – 60.

9.        Токарська А.С. Навчальний посібник з удосконалення мовної підготовки для курсантів і студентів вищих закладів освіти МВС України. – Львів, 2001. – 162 с.

Страницы: 1, 2