Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси

Цільові обставини нерідко вживають у препозиції до основного повідомлення, як-от: Наводити лад викликали міліцію (День, 23.10.2007). Така інверсія виконує важливу акцентуаційну стилістичну функцію, актуалізуючи не дію чи суб’єкт, а мету реалізації дії, і є типовою для коротких дописів.

Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст. детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межах простого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

2.3 Стилістичне використання односкладних речень

У синтаксичній системі типів простого речення односкладні конструкції становлять своєрідну щодо структури і змісту синтаксичну категорію, яка своїми різновидами, функціональними виявами істотно розширює виражальні можливості всієї системи [68, с. 3]. До того ж, вони репрезентують гнучкість мови, її здатність слугувати синтаксичним засобом створення розгорнутих, різноаспектних, різно-скерованих висловлень [25, с. 6] та стилістичним засобом вираження найтонших значеннєвих відтінків. Дослідження таких структур у газетній мові набуває актуальності на сучасному етапі розвитку мови й лінгвістичної науки загалом, коли увагу мовознавців переорієнтовано з вивчення проблем пасивного синтаксису на активний, динамічний. У контексті згаданої динаміки перебуває й стилістичний потенціал односкладних структур, уживаних в українських газетних текстах.

За спостереженнями В.І. Кухарєвої, односкладність як комунікативно й когнітивно релевантне синтаксичне явище української мови досить своєрідно виявляє себе в різних стилях [48, с. 3]. Не є винятком і газетна мова - різновид мови публіцистичного стилю, у якому автори матеріалів (журналісти чи дописувачі) майстерно використовують односкладні конструкції задля успішного сприйняття їх читачами та досягнення поставлених завдань. На нашу думку, функціонально-стилістичний аналіз згаданих конструкцій, спостереження за їхньою кількісною реалізацією в мові сучасних національних газет дасть змогу з’ясувати способи вираження стильових рис публіцистичної мови кожним із функціонально-синтаксичних різновидів односкладних речень.

Означено-особові речення як репрезентанти стильової економності.

Усі комунікативні односкладні структури з головним членом - особовою формою дієслова, що визначає особу-діяча, - мають своєрідний синтаксичний та стилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності «потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або 2-ї особи однини чи множини» [25, с. 239]. Напр.: Низько до землі кланяюсь тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадо України! (Літературна Україна, 13.01.2005); Пам’ятаю себе у далекому серпанку дитячих років... (Культура і життя, 15.11.2006); 3 цікавістю переглядаю господарські поради, рекомендації лікарів (Голос України, 18.05.2006); Картини Віктора Гонтаріва не сплутаєш ні з чиїми іншими (Культура і життя, 01.11.2006).

Уживані в українських газетних текстах початку XXI ст. означено-особові речення реалізують свої специфічні стильові риси: стислість, економність, яскраву виокремленість на тлі звичних двоскладних реченнєвих структур. Здебільшого інформативність двоскладних й односкладних речень збігається, натомість чітко проступає стилістичне забарвлення останніх. Пор.: Просто розповідаю про поточні проблеми (Голос України, 19.05.2006) і Просто я розповідаю про поточні проблеми; Проте відзначимо і переможених (Голос України, 19.05.2006) і Проте ми відзначимо і переможених. Поява підмета в порівнюваних двоскладних реченнях змінює їхні значення, акцентуючи на особі, способі дії, а не на самій дії: у першому зіставленні - саме я розповідаю про все, а не хто-небудь; у другому - хтось інший у такій ситуації їх би не відзначив, але ми це зробимо. Односкладні ж означено-особові речення чітко переносять акцент із виконавця дії на дію, є стилістично індивідуальними, зумовленими комунікативною потребою економного вираження думки.

Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленні таких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що є закономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє до максимального спрощення.

Специфічне призначення неозначено-особових речень

Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мові трапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед ними за стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, а виконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називають медіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006); Таких, як правило, недолюблюють... (Голос України, 23.06.2006); Література в Україні ще не покликана... Нас не кличуть (Літературна Україна, 22.12.2005); У нас сахаються консерватизму, як чорт ладану (Україна молода, 14.07.2005); Усім міським головам одягатимуть невдовзі оновлений ланцюг бургомістра як символ усенародної поваги та відповідальності перед виборцями (Україна молода, 29.07.2005). Як зазначає П.С. Дудик, «неозначеність суб’єкта дії в таких реченнях - основна специфіка їх змісту, те, що з логічно-значеннєвого боку відрізняє їх від речень усіх інших типів; головне ж для неозначено-особових речень - сама дія, яка називається і стоїть у центрі уваги» [25, с. 71]. Ця специфіка неозначено-особових речень спричиняє їхнє використання в сучасному українському газетному тексті зі стилістичною метою неназивання виконавця дії, позбавлення його ефекту присутності в діалогічному чи монологічному викладі з певних причин: невідомості, умисності або перебування поза інтересом мовця чи автора публікації. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бути найрізноманітнішими, як-от:

- виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лише одному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницьким школярам роздаватимуть диски українських зірок (Молодіжна газета Вінниччини, 04.04.2006) - журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певним чином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків;

- виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають більшість відверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України, 09.02.2006);

- особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять із підприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) - читач без зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо, кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфіку інформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання, переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом із другорядною сенсаційною інформацією на шпальтах.

Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікацій нерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичним стрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік, репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики. Пор.: День Європи відзначають в Україні вже четвертий рік (Голос України, 17.05.2006, с 36); Період 2003-2004 року на заводі згадують як «чорні роки « в історії підприємства (Голос України, 19.05.2006, с 10); Його підозрюють у крадіжці запчастин до сільгосптехніки й самогоноварінні (Голос України, 14.05.2006, с 3). У таких конструкціях аргумент, факт, подія є вагомішими в змісті повідомлення, вони ніби «затушовують» усе інше. Наприклад, увесь зміст речення У Черкасах за вилов риби в період нересту до відповідальності притягують професійних рибалок (Голос України, 18.05.2006, с 3) охоплює запитання Що відбувається з рибалками?, бо для мовця не важливо, хто притягує рибалок до відповідальності, навіть визначення більш конкретної назви установи, яка виконує згадану дію, для журналіста є неістотним, а то й неможливим, а для читача - непотрібним. Саме такі оперативні міні-повідомлення потребують односкладних неозначено-особових речень як найбільш семантично вагомих, структурно і стилістично доречних синтаксичних конструкцій. Стилістичне призначення неозначено-особових речень якраз і полягає в тому, що автор свідомо не називає діяча, використовуючи в такий спосіб стилістично вмотивований мовно-художній прийом, вибудуваний на комунікативно своєрідних перевагах названих структур. Ці конструкції дають змогу цілком абстрагуватися від осіб-виконавців, їх використовують здебільшого в розповідях про якусь колективну діяльність, напр.: Для проведення оглядів-концертів залучатимуть не лише вчительські та учнівські громади, батьківські комітети і піклувальні ради ЗОНІ, а й органи місцевого самоврядування, мешканців сіл, містечок і міст (Голос України, 19.05.2006, с 12); На шахті імені Барокова за добу споживали 70 тонн вугілля... (Голос України, 19.05.2006, с 8); Справу передали до суду (Голос України, 19.05.2006, с 11).

Аналіз газетної мови останніх років засвідчує тенденцію до різного морфологічного вираження головного члена неозначено-особових речень у двох контекстах: у власне-контекстах домінують ті, головний член яких виражений дієсловом у формі III особи множини теперішнього часу, у заголовкових медіагекстах - ті, головний член яких експлікований формою III особи множини майбутнього часу або множинною формою минулого часу. Неозначено-особові речення з головним членом у множинній формі умовного способу газетній мові не властиві, бо такий спосіб його вираження, на нашу думку, не сприяє адекватному й оперативному відображенню дійсності, а отже, й можливості формування громадської думки [11, с. 4-5]. Пор. речення, узяті з власне-контексту: До речі, на території великих сільських рад молоко вже заготовляють у такий спосіб (Голос України, 09.02.2006); Останніми роками багато уваги приділяють бутильованій воді як мінеральній, так і звичайній питній (Україна молода, 23.10.2007) та речення, що входять до заголовкових комплексів: Улюблену модель Леоніда Брежнєва виготовлять за 40 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Упорядкують вулиці (Вінниччина, 19.01.2007); Відремонтують 20 міських доріг (Газета по-українськи, 11.10.2007); На дзвінки за кордоном запровадили постійні тарифи (Газета по-українськи, 11.10.200); У виборі не помилилися (Вінниччина, 19.01.2007); Воювали за рідну землю (Сільські вісті, 28.12.2006); Поділили бюджетний «пиріг» (Вінниччина, 23.01.2007); За виступ на Черкащині Боярському заплатили 20 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Школярам урізали обіди (День, 23.10.2007); Офіцера позбавили військового звання (Голос України, 08.11.2007).

Характерно, що згадане домінування неозначено-особових речень у ролі заголовків з окремими формами вираження головного члена найбільш типове для інформаційних газетних жанрів - передусім хронікальних, коротких і розширених дописів, рідше - репортажів та інтерв’ю. Заголовкові комплекси аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів зазвичай компонують різними за формами вираження головного члена неозначено-особовими реченнями. Проте в усіх газетних жанрах такі реченнєві заголовкові структури дають змогу лаконічно синтезувати основну новину, посилити офіційність повідомлення [53, с. 53-54]. До того ж, активне вживання їх на шпальтах української преси засвідчує вияв однієї з ознак сучасного газетної мови - стилістичного динамізму [58, с. 23-27], спричиненого потребою зосередити увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії, усуваючи з викладу суб’єкт цієї дії, що інтригує, переконує, викликає неминуче бажання дізнатися, про кого йдеться в публікації.

Неозначено-особові конструкції активно вживають і як «стандартні формули для повідомлення про розшук зниклих людей» [28, с. 208] у коротких газетних дописах: У Чернівецькій області розшукують Івана з села Остриця Герцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с 8); Маргариту розшукують на Житомирщині. На вигляд дівчині 13-14 років, зріст приблизно 155 см, худорлява (Голос України, 09.02.2006, с 11). Активізація таких стандартних побудов у мові українських газет відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацією негативних реалій сучасного суспільного життя.

Варто зауважити, що в мові української преси початку XXI ст. якісно змінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: на зміну словосполученням рапортують про виконання, додають у роботі, примножують успіхи, запалюють особистим прикладом, показують зразки сумлінної праці тощо, які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці в соціалістичному суспільстві [68, с. 374], прийшли дієслівні словосполучення іншого плану, як-от: експропріюють товар, ділитимуть посади, зарплату «вибивають «, податки сплачують та ін., що репрезентують сучасні суспільні та економічні явища й набувають нової семантико-стилістичної значущості в газетному контексті. Пор: колишнє ...сьогодні вже рівняють крок на правофлангових трудового суперництва і нинішнє Там експропріюють товар нахабно і безкарно (Голос України, 08.11.2007, с 21).

Отже, у використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

РОЗДІЛ ІІІ. СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ

3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами

У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідження реченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня» [29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразно індивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів. Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», коли акцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події, реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальної діяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовника до дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів у своїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису, зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюють комунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного, оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів з різним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжні повідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонації вставленості [75, с. 169].

Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці, здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вони неодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин, 1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставні елементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972; Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006], з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчали функціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень і тексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.]. Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичній мові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їх досліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002; Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних та вставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріалі російської та української мов, у другій - граматичні та функціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури речень публіцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставлених елементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичні вияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фактичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

Отже з-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць

Вставні одиниці отримали неоднакову термінологічну кваліфікацію мовознавців. їх визначали як «вставні слова, словосполучення, речення» [Кулик, 1965; Кадомцева, 1972; Плющ, 1976; Шульжук, 2004], «вставні слова, сполучення слів, речення» [Дудик, 2002], «вставні одиниці» [Грицина, 2002], «вставні компоненти» [Загнітко, 2004а], «оцінювальні ква-ліфікатори (вставні компоненти)» [Олійник, 2002] і т. ін. Оскільки згадані терміни не мають принципових сутнісних відмінностей, надалі послуговуватимемося ними як синонімічними, кваліфікуючи їх як одиниці, уведені до речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення мовця до повідомлюваного з погляду його ймовірності чи неймовірності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника [19, с. 44].

Активізація вставних одиниць у сучасній українській газетній мові є інноваційним явищем на рівні простого речення. На противагу тенденції до зменшення кількості вживання вставних компонентів на шпальтах газет, їхнього структурно-семантичного водноманітнення в радянський період [46, с. 55-57; 76, с. 48-49], що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленими членами, спричиненим впливом книжного стилю мови [76, с. 49-50], коло стилістичних значень вставних компонентів у сучасному українському газетному контексті істотно розширюється. Маючи різне екстралінгвістичне підґрунтя, вони виконують неоднорідні завдання, реалізують різні комунікативні настанови.

Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерело повідомлення: на мою думку, на думку (чию?), за словами.., як то кажуть, мовляв, як свідчить, як повідомили... і т.д. їхня різноманітність і поширення в пресі сьогодні вражає, проте не всі вони цікаві чи то в структурному, чи у функціонально-стилістичному плані.

Спостережено, що такі вставні конструкції за своїм граматичним ладом відповідають усім вимогам до структурного оформлення двоскладного чи односкладного речення і здебільшого слугують початком дописів, рідше – репортажів та інтерв’ю, чим специфічно вирізняють інформаційний жанр як такий, що завжди тяжіє до стандарту. Художньо-публіцистичним та аналітичним жанрам згадані вставні речення не властиві, що, на нашу думку, спричинено прагненням авторів (журналістів), відшуковувати живі, незатерті для цих жанрів синтаксичні структури.

Помітно також, що із сполучником як у двоскладному реченні поєднують здебільшого дієслова повідомляти, пояснювати, наголошувати, відзначати, заявляти, запевняти, свідчити, засвідчувати в різних видо-часових та особових формах, в односкладному - головним членом, вираженим предикативним прислівником відомо і дієслівною зв’язкою стало (стало відомо) або нульовою формою дієслівної зв’язки бути (відомо), які виступають здебільшого в обрамленні інших додатково-повідомлюваних компонентів. Найбільш семантично придатними для вираження високого ступеня вірогідності поданої інформації, на нашу думку, є дієслівні лексеми повідомляти й пояснювати, що зумовлює активне використання їх у мові сучасних національних газет.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7