Використання штампів, кліше, стандартів в українській мові

Розділ 2. Аналіз застосування штампів, кліше, стандартів

2.1 Сприйняття газетних стереотипів у історичному аспекті

Споживання інформації стало однією з первинних потреб сучасної людини. Мабуть, немає такої галузі суспільного життя, культури, науки, побуту, хобі тощо, яка б не мала свого віддзеркалення у вигляді того чи іншого різновиду ЗМІ. Якщо газета (теле- чи радіопередача, Інтернет-сторінка) вдовольняє реальні інтереси аудиторії і при цьому зроблена якісно й професійно, то вона неодмінно знайде своїх читачів (глядачів, слухачів чи інтернет-відвідувачів).

Преса завжди намагалася вдовольняти інформаційні потреби читача. І ці потреби у глибинному сенсі не так вже й сильно змінювалися з плином часу. Цікавим є спостереження істориків над зародженням преси в Росії. В Європі друковані газети з'явилися на початку ХVІІ століття. До Росії вони доходили нерегулярно. Тому в 1665 році в Посольському приказі організували спеціальну службу з тлумачів. Вони відбирали з європейських газет близько 20 % інформації, яка найбільш цікавила царя й боярську думу. І що ж це була за інформація? Переважно відомості про стихійні лиха і всілякі "чудеса". Наприклад, таке повідомлення з Парижа: "Одна баба ходила беременна 25 лет. Умерла. Докторы ей брюхо взрезали и нашли там дитя бородато". Крім стихійних лих і див, тогочасних читачів цікавили епідемії різних хвороб, у першу чергу чуми. Виписували всілякі відомості про дива, які під час цієї чуми відбувалися. Домовини, що літають над полем, як у відомому фільмі, мертві з косами вздовж доріг та всілякі інші жахи [26].

У 1927 році засновник "жовтої" преси, голова великої медіа-імперії Херст так визначив інформаційні потреби читачів: "Читач цікавиться, насамперед, подіями, які містять елементи його власної примітивної природи, а саме: самозбереження, насильство, любов і секс, а також самозакоханість. Повідомлення, які містять один елемент, є добрими, два – ще кращими, а якщо вони містять всі три елементи, то це – зразковий інформаційний матеріал" [27].

Аналіз тематики популярних газет (а особливо аналіз програм телебачення) свідчить, що за 75 років після цієї принципової заяви природа людини не дуже змінилася. А отже, у твердженні Херста є психологічне підґрунтя, пов'язане з підсвідомістю окремої людини, зокрема, і колективним несвідомим масової аудиторії, взагалі.

Більшість газет й електронних ЗМІ із задоволенням смакують улюблені теми – катастрофи, стихійні лиха, вбивства, а якщо є, то залюбки передивляться й ретельно обмацають "брудну білизну" (бажано відомої особи).

Існує загальна думка, що саме аудиторія, споживачі інформації прагнуть такої тематики, бо мають насолоду від насильства і сексу, а ЗМК лише старанно вдовольняють попит. Але в наших ЗМК останніми роками таке "інформування" стало надто настирливим. Через це воно набуває вже іншої якості – стає оцінним і наслідуваним.

У відповідь на такі звинувачення, як правило, кажуть – якщо вам не подобається, вимкніть телевізор. Але сучасна пересічна людина "приручена й вимуштрувана" телебаченням. Така людина не вимкне телевізора, бо не може не перебувати у медійному просторі. Людина може перемкнути телевізор на інший канал, але і там її годуватимуть тими самими стравами, тому що в ЗМК істотно порушено тематичну рівновагу.

Можуть заперечити, що всі жахливі події, за якими полюють журналісти, насправді відбуваються в реальному житті. Все так. Але, з іншого боку, якщо подивитися навкруги, то ясно видно, що реальне життя пересічного споживача інформації не складається на 90 % з насильства і катастроф. Те, що можна назвати нормальним життям, непропорційно мало присутнє, наприклад, на телебаченні (не можна ж вважати за реальне життя всі численні "ігри" та "ток-шоу", скопійовані з іноземних форматів).

Часто вважають, що у цьому тематичному "перекосі" винний процес американізації нашого інформаційного простору. Але з цим не можна однозначно погодитися. Подивимось, наприклад, на символ американського культурного тиску – Голівуд. Незважаючи на велику кількість трилерів, американський кінематограф багато десятиліть цілеспрямовано будує позитивний світ. Голівуд, як величезна ідеологічна машина, формує позитивне уявлення про успішну людину, про ставлення до сім'ї, до свого бізнесу, до країни, до закону, до своєї поліції, до майбутнього... Згадаємо хоча б цілеспрямовану багатолітню кампанію проти паління. Тепер палити не лише "здоров'ю шкодити" – це не модно, це поганий смак, неповага до оточуючих. Старий усталений стереотип "ковбоя Мальборо" завдяки ЗМК у мозках пересічних американців поступився місцем новому, цілком "рукотворному" стереотипові "ненависника паління", "борця за здоровий спосіб життя". Це завдяки американським ЗМК (і Голівудові, зокрема) в американців останнім часом виховано відомий тепер у всьому світові стереотип політкоректності: треба бути толерантним до інших людей, націй, релігій, меншин. Бути некоректним непристойно, тебе не зрозуміють у суспільстві, цуратимуться, можуть засудити врешті-решт.

А наші ЗМК за всі пострадянські роки навіть не почали будувати нову систему стереотипів, новий, нормальний світ. Розглянемо докладніше, що ж нині привертає увагу цільової аудиторії газети, тобто тієї соціальної групи, члени якої є потенційними споживачами матеріалів конкретного видання.

Розглядаючи журналістику в широкому історичному, суспільно-політичному, культурному контексті, ми виявляємо її величезні можливості впливати на людей, формувати масову свідомість. Питання про допустимі межі впливу мас-медіа досі залишається дискусійним. Прихильники позитивного ставлення відзначають вагому роль ЗМК у пізнанні світу, в забезпеченні динамічного розвитку суспільства, в підтримці соціальної взаємодії. Інші вважають ЗМК могутньою руйнівною силою, що чинить насильство над людською особистістю засобами фальсифікації, маніпуляції свідомістю, спонуканням до агресивних дій.

З іншого боку, чи завжди маніпуляція – це погано? Маніпуляції на побутовому рівні широко використовуються, наприклад, батьками для навчання дітей особливостям рольової поведінки, поводженню в тих чи інших ситуаціях. Мати маніпулює свідомістю сина, коли каже йому: "Поводь себе добре, бо інакше тебе забере Бабай". Вона свідомо бреше про Бабая, при цьому бажаючи синові виключно добра (звичайно, як вона сама те добро розуміє). Отже, і брехня може бути на добро?

Аналогічно, маніпулювання свідомістю мас за допомогою ЗМК можна подати як спробу комунікативного встановлення єдності колективної апперцепції, тобто єдності сприйняття спільних для суспільства понять (в епоху глобалізації можна казати навіть про спільні для всього людства поняття). Реалії життя є такими, що комунікативну стратегію певного суспільства обирає його еліта (політична, культурна, релігійна, фінансова). Обмежене коло людей вирішує, які з існуючих традицій і культурних стереотипів залишати, які викорінювати, а які нові насаджувати. Це відбувалося завжди протягом всієї історії людства, різнилися лише постаті "еліти" – від шаманів до інквізиторів, від кардиналів ХVІІ сторіччя до тиранів ХХ сторіччя. Щоправда, нині маніпуляцією громадської думки на замовлення еліти, як правило, займаються фахівці (майстри PR, політики, журналісти, рекламісти, політологи, церковники і т.п. аж до екстрасенсів). Вони роблять це цілком свідомо, за відповідну винагороду, а найкращі (і найдорожчі) з них – на науковій основі (так звана гуманітарна технологія).

Попри розбіжності позицій, більшість науковців уважає, що ЗМК не можуть не впливати на людину. За допомогою масової інформації ідеї, оцінки, погляди вносяться у сферу зіставлення, де стають предметом обмірковування. Журналістика сприяє об'єднанню, консолідації на основі загальних завдань, принципів, символів. Одночасно журналістика є засобом диференціації: видання віддзеркалюють різні політичні спрямування, аналізують події зі своїх ідейних позицій, що врешті-решт формує їм цілком певний імідж. Відповідно, у такого видання формується цілком певна аудиторія читачів, яких саме така ідеологія влаштовує.

Одним з найбільш важливих чинників впливу є визначення тематики повідомлень, що дає змогу концентрувати увагу аудиторії саме на потрібних редакції матеріалах. Головним у виборі висвітлюваної проблематики є комплекс інтересів засновників та видавців і державних, і недержавних медіа-представників.

Конституційно закріплена свобода слова дала змогу сучасним журналістам повідомляти про всі події та явища, що виникають у країні і світі. Проте, перш ніж дійти до читача, кожний газетний матеріал піддається редакційній фільтрації (що друкувати, а що – ні) й обробці: в якому саме місці розмістити повідомлення, який поставити заголовок, на чому зробити акцент.

Г. Почепцов уважає, що оскільки сучасна людина сприймає світ через мас-медіа, то для окремої людини медіа-події можуть заміняти реальні події [25, 79‑80]. Професійні редактори і власники газет ураховують цей феномен у своїй комунікативній стратегії. Комунікативна стратегія видання – це механізм реалізації його комунікативної мети. Якщо комунікативною метою є корекція моделі світу аудиторії, то механізмом реалізації може бути:

–                   послідовне толерантне, аргументоване донесення своєї ідеології до аудиторії,

або

–                   систематична маніпуляція свідомістю та емоціями реципієнтів.

Звичайно, деякі видання можуть поєднувати ці механізми. Перша стратегія, щоб бути успішною, потребує високого рівня професіоналізму журналістів і редакторів, наявності у них аналітичних здібностей і широкої ерудиції. Для роботи за другою стратегією професійному журналістові достатньо засвоїти певний набір прийомів і методик.

Маніпуляція стає універсальним явищем. Негативне ставлення читачів до повідомлень ЗМК є свідомою чи несвідомою реакцією на використання в них маніпулятивних прийомів, стратегій, наприклад, стратегії дискредитації. Стратегія дискредитації є головною у протиставленні "свої-чужі" і має на меті підірвати авторитет дискредитовуваного об'єкта, принизити його.

Звичайно, бажано, щоб принципами комунікативної стратегії ЗМК були правдивість, порядність, виваженість. Тоді публіцистика сприяла б формуванню толерантної суспільної свідомості, формуванню громадянського суспільства. Але для цього потрібен зацікавлений замовник. На жаль, поки що на ринку ЗМІ переважають замовлення іншого характеру.

Соціологічні дослідження дають змогу виявити соціальну структуру аудиторії ЗМІ, щоб потім відкоригувати за отриманими даними зміст і спрямованість публікацій. Також доцільно враховувати соціальну диференціацію мови, оскільки ефективність впливу преси, радіо і телебачення залежить, зокрема, і від урахування "мовного існування" людей різних соціальних прошарків. Вплив соціальних чинників на мовну поведінку досліджує соціолінгвістика, яка оперує науковим і методичним апаратом мовознавства, соціології та психології.

Мовну варіативність визначають стратифікаційні чинники (соціальний статус, вік, освіта, професія, регіон, стать, етнічна належність, норми і настанови спілкування) і ситуативні (умови, мета і характер спілкування, рольові позиції комунікаторів) [19, 53-62]. Логічно очікувати, що якщо газета орієнтована на певну аудиторію, то для більш ефективного впливу на неї мовні особливості видання мають кореспондуватися з домінантною мовною поведінкою цієї аудиторії.

У СРСР дослідження сприйняття мови преси почалися у 20-ті роки і були пов'язані з виявленням того, наскільки різні соціальні групи підготовлені до сприйняття мови партійної пропаганди. Вже тоді з'явилися критичні погляди на бюрократизацію і заштампованість пропаганди, на "казенну" газетну мову, на перетворення у кліше революційних гасел [19, 53-62].

Стиль радянської преси залежав від політичної ситуації і "генеральної лінії партії", яка визначала не лише спрямованість оцінок, а й стилістичні компоненти, рекомендовані для вжитку в газетах. Нині на мовних особливостях сучасних ЗМІ позначаються процеси, властиві для будь-якої більш-менш цивілізованої країни, яка живе в епоху глобалізації (наприклад, навала англомовних слів на позначення нових понять). Крім того, внаслідок результатів "перебудови", розвалу СРСР і переходу до "ринкової" економіки маємо і власні, характерні лише для 1/6 частини суші, мовні риси – великий, емоційно-насичений, не завжди пристойний але дуже цікавий пласт пострадянських мовних "новоделов", зовсім свіжих і влучних мовних стереотипів.

Відомо, що мова віддзеркалює стиль життя. Всі роки комуністичного правління в СРСР, зокрема в часи "застою", існувала величезна прірва між проголошуваними словами і реальністю, що породжувало подвійне мислення. Для мови преси тоді характерним був бюрократичний стиль і особливий мовний етикет ("ленінське політбюро", "партійна дисципліна", "прогресивна людськість", "боротьба за мир у всьому світі", "міжнародний комуністичний і робітничий рух", "братські соціалістичні країни", "єдина спільнота – радянський народ", "блок комуністів і безпартійних" тощо), деякі слова набували особливого значення – "існує думка", "вибити", "провентилювати наверху", "викинути" (про товари), "відфутболити", "дефіцит", "дістати" (про дефіцитні товари, тобто про майже все). Стандартизована у такий спосіб мова була характерною і для загальногромадських, і для фахових (спеціалізованих), і для масових газет. У ті часи більш-менш мисляча частина "радянського народу" добре вміла читати "між рядками", вкладаючи різні особистісні смисли в ті самі слова. Така підміна понять, спричинена соціальними умовами, пояснюється психофізіологічним механізмом породження і сприйняття мови [19, 53-62].

Оскільки стереотип викликає стандартні реакції у більшості людей, то це робить натовп передбачуваним. Це широко використовувалося та й використовується владою для стабілізації суспільства: ті стереотипи, які спрямовані на зменшення громадянської активності, підтримуються й поширюються, а ті, що можуть сприяти руйнуванню соціальної системи, обмежуються чи навіть забороняються. Ідеологічне тло радянської людини ґрунтувалося на таких стереотипах і гаслах: "Соціалізм – найпрогресивніша система в світі", "Комунізм – мрія людства", "Ми прийдемо до перемоги комуністичної праці", "Наступне покоління житиме при комунізмі", "Народ і партія єдині", "Правильним шляхом ідете, товариші", "Лідер міжнародного комуністичного руху, вірний ленінець, дорогий товариш Леонід Ілліч Брежнєв".

У реальному спілкуванні існували стереотипи, діаметрально протилежні вищеназваними. Ці стереотипи циркулювали у вигляді анекдотів:

–                   ми дуже відстали від капіталістичних країн, нам їх ніколи не наздогнати ("Чому ми ніяк не переженемо Америку? Якщо ми її переженемо, то буде видно наші голі сідниці");

–                   у нас дуже низький рівень життя ("Чому в СРСР не вистачає м'яса? Ми йдемо до комунізму семимильними кроками, а тварина за нами не встигає");

–                   СРСР розбурює в інших країнах конфлікти і війни ("Третьої світової війни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не лишиться");

–                   у країні старе, маразматичне керівництво ("Відкривається 30-й з'їзд КПРС. Бурхливі, тривалі оплески. Всі встають. На сцену вносять членів політбюро", "Вчора о 17-й годині за московським часом генеральний секретар ЦК КПРС, Герой соціалістичної праці Костянтин Устинович Черненко, не приходячи до тями, проголосував на виборчій дільниці") тощо.

Звичайно, стереотипи, які розхитували систему, у пресі не поширювались, а їх носіїв переслідували, судили і "перевиховували" в таборах і психіатричних лікарнях.

Проте більшість "радянського народу" не утруднювала себе зайвими розмірковуваннями над парадоксами власного життя, а жила не замислюючись у сформованому владою світі стереотипів. Це вдається знаки й досі – у людей залишилось чимало стереотипів про минуле (згадаємо хоча б солодкий стогін про ковбасу за 2,20), ще й добряче відфільтрованих у пам'яті від неприємних деталей (чомусь не згадують, що в черзі за цією ковбасою доводилося стояти по кілька годин та й знайти її можна було лише у великих містах, до яких люди їздили з провінції у так званих "ковбасних електричках"). "Якщо стереотипи втрачають зв'язок з ситуаціями, які їх породили, і, незважаючи на це, все-таки використовуються, то виникають міфи, тобто поведінкові реакції людей, збуджені цими стереотипами, перебувають у явному протиріччі з реальністю" [12, 62-72].

Отже, роль гасел, шаблонів, кліше й стереотипів у процесі формування ціннісних орієнтацій дуже велика. Особливо, коли мова йде про людей з невисоким рівнем культури і не дуже розвиненим інтелектом. І саме на ЗМІ завжди і всюди покладено завдання тиражувати стереотипи (часто вкрай примітивні й розраховані на відповідні поведінкові реакції), упаковуючи їх у привабливі для обивателя обгортки).

Але з часом стереотипне мислення настільки перестає відповідати реальності, що у житті людей починає відчуватися соціальна напруга. Влада довго намагається не помічати цього, а коли вже всі ресурси терпіння вичерпано – оголошує перебудову, а з нею розробляються і нові гасла, і нові стереотипи.

У 80-ті – на початку 90-х років у часи "перебудови", на сторінках газет з'явилися слова на позначення нових понять: "демократизація", "гласність", "товариство боротьби за тверезість", "неформальні об'єднання", "соціалізм з демократичним обличчям", "індивідуальна трудова діяльність", "нове мислення", які невдовзі поповнилися "народними фронтами" і "рухами", а закінчилися разом із "серпневим путчем" і "гекачепістами". Доволі швидко проминула перебудова і її мовні кліше вже призабулися. А які були гарячі події, дебати, скільки емоцій і надій! Прийшов новий час з новими гаслами і кліше.

Якщо стереотипи не узгоджуються між собою, то виникає ситуація, коли вони дають людині протилежні "рекомендації щодо оптимальної дії". Людина втрачає орієнтацію, зменшується її активність, психіка перенапружується або навпаки, перестає сприймати подразнюючі сигнали, паралізується [12, 62-72]. Це створює сприятливі умови для подвійної моралі, розірваності свідомості, розбіжностей між словами і справами, що ми й зазначали, описуючи епоху "застою". Дещо подібне можна побачити і в нинішній українській ситуації. Знову, як і колись, на людину діють різноспрямовані стереотипи: використовувані ЗМІ і сформовані реальним життєвим середовищем:

Незалежнiсть корумпована країна

Європейський вибiр касетний скандал

свобода слова продажна преса, цензура, "темники"

ринкова економіка податковий "беспредел"

громадянське суспiльство кримiнально-олiгархiчна влада

вiльнi вибори адмiнiстративний ресурс

Ситуація зі станом української журналістики взагалі й зі свободою слова зокрема обговорюється і в професійному журналістському середовищі: "Коли прем'єр Кінах заявляє, що місія журналіста "бути в перших рядах творення нового життя, точним і яскравим словом сприяти її (?) удосконаленню заради утвердження високого завоювання людства – демократії, свободи слова і поваги до особистості", мені особисто жваво пригадується пишна риторика тридцятирічної давности" [21].

Відомо, що немає нічого таємного, яке з часом не стало би явним. Сучасні ЗМК доводять, що можна сказати і навпаки: немає нічого явного, яке не можна було б "замовчати", а отже, зробити таким, якого ніби немає.

"Український народ позбавлений об'єктивної інформації, та власне просто позбавлений інформації як такої… Для того, щоб переконатися в наявності цензури, варто просто подивитися телевізор, де одних подій чи ньюзмейкерів забагато, інших замало, або й зовсім немає. Чи просто порівняти реальні події з тим, що і як показують публіці… А найсмішніше – це інтерпретування, яке для всіх куплених газет і каналів явно робиться в одному місці. І всі знають, де те місце" [20].

Якщо ж немає можливості приховати якусь інформацію, то можна для неї придумати кілька вигідних замовникові пояснювальних версій і закріпити їх у масовій свідомості за допомогою ЗМК. А якщо добре завчасно подумати, то можна навіть спланувати появу подій і фактів, які б підтверджували потрібні версії.

Засоби масової інформації в змозі проводити не лише певні маніпуляції з окремими подіями. Вони можуть створювати багатомірні комплекси фактів, подій, осіб, таку собі віртуальну реальність, стійку умовну модель справжньої реальності. ЗМІ можуть підтримувати таку модель у колективній свідомості реципієнтів протягом порівняно тривалого часу і на великій території. Це можна побачити під час виборів, "викидання" в пресу компроматів (як проти влади, так і проти опозиції), висвітлення кримінальних дій впливових осіб або "замовних" убивств відомих людей, лобіювання законів і виконавчих рішень, створення "дутого" іміджу окремим особам чи фірмам і т.п.

Отже, формування стереотипів засобами ЗМК нині не кинуте напризволяще – цим питанням переймаються у високих кабінетах. Наскільки "адміністративні" настанови на користь України та її людей – це окреме питання. Але з іншого боку, ці зусилля, як і у "застійні" роки, не дуже й успішні, про що свідчить наявність паралельних протилежних стереотипів.

І це стосується не лише Радянського Союзу – згадаємо хоча б нацистську Німеччину, де ідеологічні служби через ЗМІ за допомогою тих самих механізмів ретельно створювали імідж своєму "вождеві всіх народів" – фюреру Адольфу. Шаблони ті самі, гасла аналогічні: "ворог нації" у німців і "ворог народу" у нас. І там, і там маси, оброблені ЗМІ, вимагали фізичної розправи над "ворогами народу / нації".

2.2 Штампи в газетній періодиці для дітей

Сьогодні в Україні газетна періодика для дітей представлена виданнями: "Зірка", "Перемена", "Велика дитяча газета", "Казковий вечір" та іншими, менш відомими. У наш час періодичні видання для дітей – важливий засіб виховання, донесення до читачів, різнопланової інформації, ознайомлення з новинками дитячої літератури; це, по суті, постійне джерело інформування про життя Батьківщини та зарубіжних країн.

Страницы: 1, 2, 3, 4