Використання полісемантичних слів у англійському публіцистичному тексті

Розповсюдженою є думка про те, що синонімія і полісемія – закономірні явища в мовах, і функціонування мови як засобу спілкування і пізнання неможливе без цих явищ. Що ж до омонімії, то, цей аспект асиметрії мовного знака навпаки вважається мовною аномалією, перешкодою комунікації. Часто реципієнт опиняється у складному становищі: котре із декількох різних значень, що виражаються певною мовною формою, варто вибрати для правильного розуміння повідомлення. Омонімія вносить труднощі і в процес засвоєння іноземної мови, коли учень зіштовхується з тим, що одна й та ж мовна форма може мати зовсім різні значення. Адже у своїй рідній мові він, зазвичай, не звертає уваги на цей факт. Аналіз таких форм істотно ускладнює сприйняття іншомовного тексту. При цьому нас буде цікавити кількість зібраних омонімів, їхній тип і базовий словник.

Омонімію не можна розглядати як "дефект" чи "хворобу" мови, (у деяких працях таке уявлення побутувало). На думку Л. В. Малаховського, явище омонімії – це одна із фундаментальних властивостей мови, "яка має сприйматися у всіх теоретичних концепціях мовознавства, а також під час вирішення різноманітних прикладних задач" [22, с. 8]. Однак, незважаючи на визнання омонімії фундаментальною властивістю мови, оцінки вчених так і лишилися неоднозначними.

Різноманіття думок представлено у працях з проблем омонімії в індоєвропейських мовах. Здебільшого лінгвісти оцінюють явище омонімії як позитивне, таке, що сприяє компактності мови, дозволяє заощаджувати одиниці плану вираження. Це можна пояснити тим, що кількість омонімів в аналізованих ними мовах порівняно невелика. Оскільки ступінь омонімічної насиченості словникового складу в різних мовах різниться, то і рівень перешкод, створюваний омонімією, також різний.

Безумовно, омонімія сприяє економічності плану вираження, компактності мови, але навряд чи можна погодитися з оцінкою даного явища як позитивного, адже омонімія може викликати ускладнення в процесі комунікації.

Хоча, явище омонімії має і свої переваги. Це стає очевидним, якщо розглянути два моменти: по-перше, омонімія може "зніматися" конcитуацією (омоніми завжди виводять нас у нову ситуацію як елемент мовної картини світу). З іншого боку, саме ця спрямованість омонімів до різних мовних "світів" визначає можливості і своєрідність їхнього стилістичного використання. Адже нерідко в художній літературі омонімічні слова і полісеми – це спосіб створення каламбурів. Так, ілюстрацією каламбурного застосування омонімів been і bean може бути такий діалог:

- "Waiter!"

- "Yes, sir."

- "What's this?"

- "It's bean soup, sir."

- "Never mind what it has been. I want to know what it is now." [30, с. 385]

Навіть визнаючи той факт, що омоніми у деяких випадках можуть перешкодити процесу комунікації, приходимо до висновку, що їх виникнення у мовах є одним із проявів їхньої комунікативної необхідності, пов'язаної з принципом економії звукових оболонок. Іспанський лексикограф E. Косеріу писав про те, що "поєднання різних значень в одному мовному відрізку є неминучим наслідком диспропорції, що існує між числом знаків мови і величезною кількістю понять, що шукають вираження в мові"[25, с.195].

Вище говорилося про омонімію в межах однієї мови, але слова двох різних мов, що мають тотожний або подібний зовнішній (звуковий і/чи графічний) вигляд, але різне значення, віддавна привертали увагу лінгвістів. Широке системне вивчення подібних міжмовних відповідностей почалося з 1928 року, з праці М. Кесслера і Ж. Дерконьї на матеріалі французько-англійських і англо-французьких паралелей. Вони ж запровадили термін faux amіs du traducteur (фальшиві/ хибні, помилкові друзі перекладача – ФДП) – нині стандартний, загальновживаний; та виділили два типи "фальшивих друзів перекладача": "цілком фальшиві" – з подібною орфографією і розбіжною семантикою і "частково фальшиві" – з частковою орфографічною і семантичною подібністю.

Термін "фальшиві друзі перекладача" використовують у своїх роботах з проблем перекладу і слов'янські лінгвісти.

Підкреслюючи розходження між поняттями "фальшиві друзі перекладача" і "міжмовна омонімія", В. В. Акуленко відзначає, що "значну кількість серед "фальшивих друзів перекладача" становлять випадки міжмовної омонімії і паронімії". Існують два способи пояснення причин появи міжмовних омонімів: випадкові збіги звучань, у мовах, що практично не контактують, і збіги невипадкові, обумовлені змінами в семантиці генетично споріднених однокореневих слів [22, c. 8].

Таким чином, міжмовні омоніми – це слова двох (або більше) контактуючих мов, що збігаються у звуковій чи графічній формі, що розрізняються (різною мірою) за значенням. Саме збереженням тої чи іншої міри семантичного зв'язку відрізняються міжмовні омоніми, що відносяться до одного етимону від омонімів внутрішньомовних.

1.4 Зміна значення слова. Полісемія

Протягом відомої нам історії розвитку більшість слів, бодай частково, змінювала своє значення. Слова, як правило, набувають нових значень, інколи втрачаючи при цьому значення старі.

Розглядаючи слова act i chart діахронічно, доходимо висновку, що їхні значення змінились. Chart, яке початково означало “уклад, хартія”, набуло значення “схема, карта”. Слово act, яке означало (і досі означає) “дія”, поступово набуло значення “закон”, що є показовим для сучасності.

Часто старе значення продовжує співіснувати з новим, і в таких випадках виникає багатозначність або полісемія.

Дуже важливо розрізняти лексичне значення слова у мовленні та його семантичну структуру в мові. Значення у мовленні контекстуальне. Розглянемо, наприклад, слово bother у такому реченні: Life doesn’t often bother to be charming since childhood has passed (Braine), ми бачимо його у певному контексті, що визначає його і робить можливим тільки одне трактування: “to make an effort”. Це поняття отримує іронічне емоційне забарвлення, яке викриває протагоністичний погляд на життя як цинічний і песимістичний. Це забарвлення слова bother поєднується із загальноприйнятим стилістичним тоном. Так як будь-яке слово фактично має тільки одне значення, воно моносемантичне, проте воно може нести складене поняття або емоції багатьох видів [22, c. 8].

Полісемія існує тільки в мові, але не в мовленні. Сумарні підсумки багатьох контекстів, де слово може зустрітися, дозволяє нами простежити і записати випадки ідентичного значення і випадки розходження у значенні. Вони регіструються і класифікуються лексикографами і їх можна знайти у словниках.

Наприклад, ми читаємо, що bother має такі значення як дієслово:

1) to make an effort: He didn't bother to answer the question.

2) to warry: Being in a crowd really bothers me.

3) to annoy: Would it bother you if I put on some music?

4) to cause pain: My back's been bothering me.

5) frighten: Don't worry, my dog won't bother you.

Слово, яке має більш, ніж одне значення у мові, називається полісемантичним. Полісемія не пов’язана з комунікативною функцією мови, тому що в кожному окремому випадку ситуація і контекст, тобто, середовище слова, залишає тільки одне з усіх можливих значень і робить мовлення однозначним.

Полісемія наслідувальна у самій природі слів або понять, тому що вони завжди містять у собі узагальнення декількох рис об’єкта. Деякі з цих рис притаманні й іншим об’єктам. Звідси можливість ідентичних назв для об’єктів, яким властиві загальні риси [32, c. 157].

Таким чином, полісемія – це характеристика багатьох слів у багатьох мовах, якими б різними вони не були. Але вона більше властива англійській мові, ніж українській, завдяки односкладовій природі англійських слів та домінуючій кількості кореневих слів.

Що більша відносна частотність слова, то більше число елементів, які складають семантичну структуру, тобто тим більш полісемантичим воно є. Ця регулярність, звісно, статистична, а не стала.

Багатозначність, або полісемія, слова (від латинського роly – “багато” i sema – “знак”) – це наявність у мовної одиниці з більш, ніж одним значенням за умови семантичного зв'язку між ними або перенесення загальних або суміжних ознак чи функцій з одного денотата на інший. Полісемія може бути як граматичною, так і лексичною. Прикладом першої може служити полісемія форм другої особи однини українських дієслів: “Ти цього не зрозумієш” і “Тут нічого не зрозумієш” або артикля в англійскій мові, що виконує функції як уточнення (The tiger was old), так і узагальнення (Tiger is а cat-like animal). Лексична полісемія може бути визначена як “здатність одного слова служити для позначення різних предметів і явищ дійсності” [25, с. 198]. Полісемія є мовною універсалією в системі європейських мов. Заснована вона на асиметричності мовного знака і відображає принцип економії формальних засобів при передачі максимального смислового об'єму. Моносемія, тобто наявність у мовної одиниці одного значення, не типова для мови в цілому. Однозначні здебільшого терміни, якщо вони не утворені шляхом перенесення від одиниць літературної мови, або слова, запозичені з інших мов для позначення екзотичних об'єктів (igloo, koala). Проте і в цих сферах досить часто спостерігається розвиток нового значення. Так, один і той же термін може виявитися багатозначним навіть усередині однієї терміносистеми. В лінгвістиці таким прикладом служить термін конверсія, який позначає утворення нового слова шляхом переходу даної основи в іншу парадигму словозміни; а також одну з двох протилежних властивостей як складових даної категорії. Наприклад, термін robot з розвитком комп'ютерних технологій придбав нове значення: а user who is асtually а programme (допоміжна програма-користувач). Також не однозначне екзотичне слово kangaroo: в к. XIX- п.XX ст. воно означало сленгове а tall thin man, especially ill-shaped and round-shouldered. Існування самого принципу економії мовних засобів виникає через невідповідність об'єму пам'яті людини кількості інформації, яку треба засвоїти. Г. Уоррелл (Н. Warrel) в своїй книзі «Science Human Behavior» (Warrel, 1962) наводить такі дані: 500 найбільш вживаних слів англійської мови передають більше 10 000 значень, причому що уживаніше слово, то розгалуженіша система його похідних значень. За іншими підрахунками, на одне англійське слово в середньому припадає до 25 значень. В мовному акті використовується лише одне з цих значень. Вибір потрібного слова зумовлюється оточенням у конкретному мовному акті, інакше кажучи, полісемія нейтралізується контекстом.

1.4.1 Полісемія і широкозначність

Від поняття полісемії слід відрізняти поняття “широко значність”. Термін був уведений Н. Н. Амосовою; разом з ним в літературі зустрічається його іншомовний еквівалент – еврисемія. Деякі автори, наприклад Д. Н. Шмельов, говорять лише про “загальні лексичні значення” слова. Як ми вже переконалися, багатозначне слово в мові має декілька значень. Вибору одного із значень сприяє контекст. Широкозначне слово, навпаки, поза контекстом однозначне, але це єдине значення співвідноситься з декількома різними об'єктами думки. Слово таким чином має широке семантичне відображення, його об'єм великий, а конкретний зміст уточнюється (але не міняється) y мовному оточенні (контексті) [24, 128].

Дієслово take має поза контекстом одне значення, lay hold smth – залучення об'єкта, яке в мові уточнюється: take smth from table – lay hold smth with hands; take advantage – use; take smb. else's hat – borrow without реrmission; take smb home – carry, асcompany; take а cup of tea – eat, drink; take notes – make а record; take smb for а fool – suppose, consider, that someone is not clever enough etc. Легко помітити, що всі ці уточнені значення є варіаціями загального широкого, а їх реалізація залежить від контексту і проходить так само, як і у разі багатозначного слова. По суті загальне широке значення в дієслові take залишається незмінним, уточнюється тільки спосіб або результат “залучення” залежно від комбінацій, в яких використовується дієслово [41, c. 227].

Звуження конкретного змісту характерне і для широкозначних іменників. Наприклад, іменник thing володіє загальним широким значенням: any material or non-material object. У контексті вислову слово потрапляє в сполуку, яка уточнює це широке значення: 1) thing – feeling, idea: People say things they don't mean when they are angry. 2) thing – object: A red thing was caught in the branches. 3) things – situation/ circumstances: Things could be worse. 4) thing – person/ animal: She was terribly upset, poor thing. 5) things – clothers/ possessions: Jim began to unpack his things. 6) things – equipment: I left my swimming things at home.

Контекст може посилити емоційні конотації (sweet little thing – а darling) або стилістично перемістити слово (наприклад, сленгове вживання цього іменника в мові Холдена Колфілда, головного героя роману Дж. Селінджера «Ловець в житах»).

1.4.2 Загальне визначення контексту. Типи контексту

Вибір необхідної частини із поля значень багатозначного слова залежить від контексту (лат. contextus – зв'язок, з'єднання). Усі численні визначення контексту, що даються різними авторами, чудово поєднуються у короткій формулі, запропонованій І. Р. Торсуєвою: “Контекст – це фрагмент тексту мінус означувана одиниця” (Торсуєва, 1990). Фрагмент тексту, зрозуміло, повинен включати означувану одиницю, складаючи її ліве і праве оточення, бути необхідним і достатнім для визначення значення, і не повинен суперечити загальному значенню тексту. Проте і в такому розгорненому вигляді визначення контексту не охоплює всіх умов, в яких увесь об'єм значень багатозначного слова може бути уточнений. Пояснення, що пропонуються довідниками (наприклад, “контекст – розгляд одиниць одного виду в співвідношенні з суміжними ним в часі або просторі одиницями того ж виду” або “умови і особливості вживання даних елементів в мові”), доволі нечіткі. Найдокладнішою і несуперечливою, на наш погляд, є теорія контексту Н. Н. Амосової. Коротко вона зводиться до такого: багатозначне слово, що семантично реалізується в мові, є ядром, навколо якого знаходяться одиниці-індикатори, тобто вказівний мінімум оточення, котре допомогає зробити потрібний вибір. Контекст, за Амосовою, – це поєднання ядра і індикаторів, що взаємодіють одне з одним. Залежно від характеру індикаторів можна виділити декілька типів контексту. Перш за все, це група лінгвістичних типів: лексичний, граматичний і лексико-граматичний типи. Докладніше ми розглянемо їх нижче. Друга група типів контексту – екстралінгвістичні умови, в яких існує мова. Якщо за наявності лінгвістичного контексту індикатори знаходяться в самому тексті і обов'язково представлені мовними одиницями, то при контексті позамовні значення реалізуються за рахунок чогось, що знаходиться за межами тексту [24, c. 228].

Зрозуміло, що вплив усього мовного відрізка і умов його реалізації на вибір із поля значення багатозначного слова необхідного значення не є лінійним. Саме тому в літературі можна знайти величезну кількість типологій і класифікацій контексту, що виникають залежно від мети кожного дослідника. Так, прийнято виділяти мікро- і макроконтекст, де мікроконтекст – це мінімальне оточення одиниці плюс додаткове кодування у вигляді асоціацій, конотацій і т. д., а макроконтекст – це оточення одиниці, яке дозволяє встановити її функцію в тексті як в єдиному цілому.

Перш за все розглянемо типи контексту, грунтуючись на мовних, матеріальних індикаторах. Залежно від їх характеру розрізняються лексичний, граматичний (у Амосової – синтаксичний) і змішаний (лексико-граматичний) типи контексту.

Для лексичного типу важливе лексичне значення слів-індикаторів, під впливом яких і відбувається вибір пов'язаної з ними частини значення семантичного ядра. Наприклад, додаткове sound потенційно може бути реалізоване в одному з чотирьох значень: 1) healthy, not injured, hurt or decayed; 2) based on reason, prudent; 3) capable, careful; 4) thorough, complete. В мові кожне з цих значень опиняється в оточенні різних індикаторів: 1) sound mind in а sound body; sound fruit; 2) sound argument (роlicy); sound advice; 3) а sound tennis player; 4) sound sleep; sound thrashing. Лексичне значення індикаторів mind, body, fruit (smth that can be injured, hurt or decayed) вказує на значення ядра 1. Сема reason, що міститься в лексичному значенні індикаторів argument, роlicy, advice, вказує на необхідність вибору значення 2. Подібним чином діють індикатори player і sleep або thrashing.

Ще приклад: іменник mouth реалізується в значенні opening through which animals take food in; space behind this containing tongue, etc. в поєднанні з індикатором dog, в лексичному значенні якого є сема animal. Інше значення mouth – opening or outlet – реалізується в поєднаннях з лексичними індикаторами bag, cave, river, etc., об'єднаних семою inanimate. Таким чином в лексичному контексті вибір значення ядра залежить тільки від лексичного значення індикатора або індикаторів.

Граматичний контекст виникає тоді, коли в ролі індикатора виступає яка-небудь граматична функція. Так, наприклад, значення слова ill залежить від тієї функції, яку воно виконує у висловлюванні. Якщо функція предикативна (fall ill; be taken ill), значення ядра можна тлумачити як in bad health. В атрибутивній функції (ill luck; ill will) значення ядра – bad, hostile. Аналогічний приклад – вибір значення дієслова make, яке в функції частини складового присудка (make smth move) реалізує значення compel, cause (They made me tell story.), але у функції простого присудка з прямим додатком означає construct or produce smth (She made coffee for all us. Bricks can be made of clay).

Проте найчастіше для правильного вибору частини значення багатозначного слова служить змішаний (лексико-граматичний) тип контексту, де важливе і лексичне значення, і граматичне оформлення індикаторів. Наприклад, при однаковому граматичному оформленні фраз не ran а horse і не ran risk реалізації значення make move і expose oneself to а роssibility danger спричиняють лексичні значення індикаторів. Проте одночасно з цим «спрацьовує» і граматичний контекст: біля дієслова-ядра наявний додаток, котрий в даній конструкції становить відмінність, наприклад, від horse ran. Також недостатньо для повного розуміння вислову It stopped to start again soon його граматичне оформлення, хоча воно і знімає частину “зайвих значень” ядра stop (It stopped doing smth). Важливим є також лексичне значення індикатора it. Якщо це замінник слова із загальним лексичним значенням living being, реалізується значення ядра come to rest, halt (Dog stopped to start again. Tourists stopped for а night to start again in morning); значення it — inanimate object уточнює ядро як discontinue (Rain stopped.).

В тих випадках, коли індикатор виступає не як матеріальний відрізок мови, а умов, в яких відбувається мовний акт, ми маємо справу з мовною ситуацією або екстралінгвістичною, немовним контекстом. Зазначимо між іншим, що в різних роботах він може називатися макроконтекстом, мовним, або тематичним контекстом. Форми мовної ситуації різноманітні. Одна з найпоширеніших — так звана ‘життєва ситуація”, тобто позамовні обставини, в яких вжито багатозначне слово.

Розглянемо приклад із словом table в пропозиції: Move that table а bit to right. В ситуації перестановки меблів значення з'ясовується під її впливом — а piece of furniture; в ситуації підготовки до виступу, докладу це list of facts, numbers, systematically arranged (mathematical tables). Реалізація потрібного значення відбувається за допомогою не мовних індикаторів, а позамовної “життєвої ситуації”. До обставин мови відносять також жести, міміку, інтонацію того, хто говорить [28, c. 308].

Близький за характером різновид мовної ситуації — ситуація тематична, або, як її часто називають, сюжетна. Індикатором, що допомагає у відборі, є весь зміст тексту, його тема. Незважаючи на назву, сюжетна ситуація не пов'язана з сюжетом художнього твору. Тема, як правило, допомагає визначити значення слова в спеціальних текстах, особливо якщо йдеться про використання терміна в різних галузях. Класичний приклад — дія тематичної (сюжетної) ситуації в ролі індикатора при ядрі case. В роботах з граматики слово реалізує значення form of а noun or pronoun, в юридичних текстах — question to be decided in а law-court, в медичних — реrson suffering from а disease, у військовій справі — operation, у фінансовій тематиці — асtual state affairs і, нарешті, в побутовому значенні — instanceor example осcurrence smth.

Особливо виділяється описова ситуація, коли в ролі індикатора виступають не власне мовні обставини, як в першому типі, а опис цих обставин. Окремий випадок описової ситуації — авторські ремарки в п'єсах, наприклад: What а mess this table is! (bangs his fist on it, spilling tea).

І контекст, і мовна ситуація нейтралізують в мові багатозначність слова. Якщо індикатор варіюється, не впливаючи на семантику ядра, контекст носить змінний характер. Словосполучення вільне і підпорядковується тільки загальним законам сполучуваності слів в мові (а boy's — girl's — dog's — cat's mouth). Іноді індикатор і ядро утворюють нерозривний смисловий зв'язок, впливаючи на семантику один одного. У цьому випадку контекст називається постійним, а словосполучення перестає бути вільним і переходить в розряд фразеологізмів [42, c. 98].

РОЗДІЛ ІІ ПОЛІСЕМІЯ У ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТАХ

2.1 Загальна характеристика публіцистичного стилю

Публіцистичний стиль – один із функціональних стилів, що обслуговують сферу суспільних відносин: політичних, економічних, культурних, спортивних тощо. Публіцистичний стиль використовується в політичній літературі, його представляють засоби масової інформації (ЗМІ) – газети, журнали, радіо, телебачення, документальний кінематограф. Публіцистика покликана освітлювати події сучасності та реалізовувати дві основні функції – впливу та інформування, що й зумовлює мовну специфіку публіцистичного стилю. Визначальною рисою його є вдале поєднання логічності викладу з емоційно-експресивним забарвленням. У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але якщо говорити про публіцистичний стиль в цілому, то слід підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно зрівноважені [37, c. 70]

Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх сфер життя людини – від картин побуту до подій історії й світової політики.

Страницы: 1, 2, 3, 4