Явище синонімії у літературознавчій термінології

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв’язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов’язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв’язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон – важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис – малярство, бандурист – кобзар, сонет – магістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень – Б. Михайлишин) – явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов’язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети – «бродячі сюжети», квалітативне віршування – якісне віршування, авантюрний роман – пригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення – мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша – звукова інструментовка, здогадна мова – невласне-пряма мова, ономатопея – звуковідтворення).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

– бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

– неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

– наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб’єктив – ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

1)синоніми у функції заміщення;

2)синоніми у функції тлумачення;

3)синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: Відродження – Ренесанс, пейзаж – край-образ, герой – персонаж і под.;

б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивірш – октава – сициліана, паліндром – перевертень – «рак літеральний» – рак, конфлікт – колізія тощо);

в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образ – персонаж, течія – напрямок, інтермедія – інтерлюдія та ін.).

Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігура – фігура поетичної мови, новітня українська література – українська література ХХ століття, кільцеве римування – оповите римування тощо.

Одним із важливих критеріїв розмежування термінів-синонімів у функції заміщення і тлумачення слід вважати різний ступінь їх зрозумілості, мотивації, вживаності, семантичної прозорості тощо.

Значна частина синонімічних кореляцій у функції тлумачення (приблизно 27%) – це терміни-слова і терміни-словосполучення. Їх використання в основному залежить від спеціального призначення тексту, коли залежно від стилю представлена собою діалектична єдність «то слово, то сполучення виступає на перший план» [70, 162–163], напр.: агіографія – житійна література, віршове закінчення – клаузула, діалог – діологічна мова та ін.

Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція – «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, – на думку Т. Винокура, – заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].

Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.

Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.

Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоман – бібліофіл, акмеїзм – адамізм, етюд – студія), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзаж – пейзажна лірика, байковий вірш – свобідний вірш – вольний вірш).

Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).

Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:

-     явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;

-     відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;

-     вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;

-     словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.

3. Термінологічна синонімія: проблематика явища і діяльність вчителя-словесника (на досвіді роботі в 5–11 класах

3.1 Методична робота в школі на уроках української мови при вивчені явищ термінологічної і лексичної синонімії

Прагнення термінологів забезпечити виразність, лаконічність, поліфункціональність номінативної одиниці в терміносистемі таке ж суттєве й водночас проблемне, як спроби домогтися повної логічної унормованості всієї лексики української мови в її комунікативному аспекті. У зв’язку з цим вважаємо доцільним при формуванні у дитини словникового запасу загальновживаної лексики не цуратися термінологічної (специфічної, вузькоспеціальної). У час інтенсивного науково-технічного прогресу, удосконалення інформаційного простору це є необхідним і потребує змістовної та багатоспектральної роботи.

При диференціації термінів за їх комунікативним потенціалом можна виділити два їх типи: 1) номінативна одиниця, що не визначається (її значення не виражається за допомогою несинонімічних засобів мови). Це той випадок, коли поняття і значення терміна засвоюється у процесі оволодіння мовою (напр.: зміст – очевидно, що у всякому повідомленні є певний зміст); 2) номінативна одиниця, що засвоюється через поняття, яке їй логічно відповідне (або ж штучно прикріплення термінологом) і вимагає пояснення через компенсуючі засоби мови (напр.: танка – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семи-складових рядків). Зрозуміло, що вивчення термінів першого типу можливе з раннього дитинства й не потребує великих зусиль.

У формуванні словникового запасу досить важливий і адаптаційний період першачків. Перебуваючи певний час у школі, діти підсвідомо поповнюють свою лексику поняттями атрибутів навчання (підручник, парта, перерва тощо). Поступове засвоєння термінологічної лексики другого типу дасть кращі резуль-тати, якщо безпосередню участь у цьому процесі бере вчитель (наприклад, при засвоєнні слів на зразок цифра, число, знак рівності та ін.).

Розмежування терміна і загальновживаного слова відбувається під час вивчення лексикології у 6 класі. Основна мета – досягнення позитивних результатів при виокремленні загальновживаного слова, професійної лексичної одиниці і терміна (хоча деякі автори підручників для 6 класу професійне слово і термін взагалі не розмежовують, або виділяють термін у складі професійної лексики як номінацію наукових понять, що «широко використовуються у текстах наукового стилю мовлення» [62,24]).

Дослідник – мовознавець А.М. Камчатнов у своїх працях дає таке визначення терміна: «…слово, відносно якого можна з повною ясністю сказати, яке поняття ним позначається. Інакше кажучи, терміну можна дати визначення. Поки термін не визначений, він лишається словом з більш чи менш ясним понятійним змістом» [23, 41].

Зважаючи на це, на нашу думку, слід наголошувати на специфічності термінологічної лексики (вмотивованість, точність, відсутність експресивного забарвлення, побічного лексичного навантаження тощо).

Автори сучасних підручників з української мови при вивченні термінів і професійних слів пропонують такі види вправ:

– вправи на розмежування слів за сферою вживання;

-         вправи, у яких досліджується стиль мовлення тексту через визначення насиченості його специфічною лексикою;

-         творчі вправи на складання речень з однією і тією ж мовною одиницею (як загальновживаним словом так і професійним);

-         вибіркові диктанти (вибір термінів з мовного потоку із зазначенням належності до тієї чи іншої галузі);

-         складання усних повідомлень з використанням слів-термінів;

– робота з термінологічними словниками [62,17–37].

Звичайно, потенціал розробленого матеріалу спрямований передусім на засвоєння поліфункціональності слова як мовної одиниці, тому тут торкатися явища синонімії у термінології буде недоречним, крім питань загального характеру (вправи на орієнтацію недоцільності даного явища, адже це суперечить природі терміна). Компенсувати прогалину можна через міжпредметні зв’язки (вивчення дублетів кобза-бандура музичної термінології на уроках музики, номінатів-одиниць мінералогічної термінології – під час вивчення географії тощо).

Міжпредметні зв’язки є таким співвідношенням між двома або кількома шкільними предметами, що передбачає взаємовикористання і взаємозбагачення спільних для них знань, практичних умінь і навичок, а також методів, прийомів, форм і засобів навчання, необхідних для розв’язання пізнавальних завдань, забезпечення належного рівня освіти.

За характером спільного у змісті навчальних предметів учені виділяють три види міжпредметного матеріалу: понятійно-термінологічний, комунікативно – мовленнєвий і навчально-дидактичний [14,17].

Зміст розділу «Лексикологія» вступає у міжпредметні зв’язки за всіма трьома напрямами:

а) понятійного – термінологічний зв’язок на рівні тотожних понять має

місце між українською та іншими мовами (слово, лексичне значення, синоніми, антоніми), а на рівні суміжних понять (найчастіше з літературою) вивчаються поняття «епіграф», «підтекст», «анакруза», пряме і переносне значення слів, метафоричне наповнення термінів – дублетів;

б) комунікативно-мовленнєвий зв’язок встановлює між усіма навчальними предметами на рівні норми (робота над вживанням термінів у науковому стилі мовлення);

в) навчально-дидактичний зв’язок виявляється між усіма навчальними дисциплінами (інформація у вигляді окремих слів, словосполучень, речень, текстів може бути використана на уроках лексики для ілюстрації тих чи

інших лексичних явищ, для формування мовних умінь).

Так, ознайомлення з темою «Синоніми» у 5-му класі, на нашу думку, не слід ускладнювати явищами термінологічної синонімії взагалі, а можна розпочати з ситуації, де учні поставлені в умови вибору із синонімічного ряду одного з лексичних синонімів, який був би адекватний ситуації спілкування. Після цього можна запропонувати виконати вправу, що, окрім опори на знання, здобуті у початковій школі, спрямувала б учнів на використання синонімів у науковому (географія, природознавство) та художньому (література) стилях мовлення.

Наприклад: Вправа. Користуючись словником – довідником, що додається до вправи, поясніть, чи можна замінити у наведених реченнях виділені слова близькими за значенням. Чому?

1. Простір землі, який ми можемо окинути оком, називається горизонтом (з підручника).

2. Неначе райдуга з металу, через Дніпрові береги мости за обрій пролягли – з землею небо поєднали (Л. Дмитерко).

3. Сміється сонце з небозводу (П. Тичина).

4. Починало світати. Крайнебо жевріло рожевим вогнем, горіло й миготіло ясним полум’ям (Панас Мирний).

5. На гарячім світанку зорею цвіте небокрай (А. Малишко).

6. Над ними від сонця гарячі стоять небосхили (В. Бичко).

7. Який чудовий кругозір і даль яка барвиста (М. Шеремет).

Словник для довідок. Горизонт – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Обрій – лінія зіткнення неба з землею чи водною поверхнею. Небозвід – увесь видимий простір неба. Крайнебо (небокрай) – частина неба над лінією горизонту. Виднокрай (виднокруг, видноколо, круговид, кругозір) – те саме, що горизонт, обрій.

Домашнє завдання після виконання цієї вправи теж може сприяти реалізації міжпредметних зв’язків: виписати з підручника географії, історії чи природознавства (можна за варіантами) по три речення з синонімами, підкреслити синоніми, визначити, з якою метою і в якому стилі вони вжиті. Учитель української мови, ознайомившись з підручниками, має сказати, у якому параграфі найлегше можна знайти приклади виучуваних явищ.

Найтісніший функціональний зв’язок встановлюється з літературою, оскільки вона органічно пов’язана з мовою. Основою такого зв’язку, на думку вчених, є вивчення художнього стилю і його ознак у системі п’яти стилів мовлення, використання зразків цього стилю на уроках української мови, спостереження над мовою художніх творів на уроках літератури і навпаки. Так, вивчаючи на уроках літератури оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник», на уроці мови працюють над синонімічним рядом до слова халамидник (Халамидник – шибеник, паливода, шибайголова, ланець) [11,170]. З метою закріплення теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виписати з тексту цього оповідання синоніми до слів хоробрість, чесний, стрімко.

У процесі підготовки до уроків розвитку зв’язного мовлення (опису окремих предметів, тварин у художньому стилі) використовується матеріал зазначеного підручника з літератури: М. Чабанівський «Вірний», Ю. Збанацький «Дике козеня», П. Тичина «Хор лісових дзвіночків», «Дощ» та ін.

У сучасній лінгводидактиці широко застосовується лексико – семантичний підхід до вивчення лексики, який є основою збагачення учнівського словника, а також усієї словникової роботи, яка передбачає такі форми: а) пояснення (тлумачення) або уточнення значення незнайомих слів і окремих значень багатозначних слів, навчання дітей точному вживанню слів у мовленні; б) введення у мовну свідомість дитини лексичних об’єднань (тематичних, синонімічних та ін.), система яких дає можливість відбирати для будь-якого висловлювання найбільш потрібні слова, виділяти мікротеми тексту. Засвоєння системних зв’язків лексико-семантичного рівня сприяє збагаченню індивідуального словника дитини; в) розвиток у дітей уміння вживати слова відповідно до типу мовлення, а також стилю і жанру [71, 12–16].

Важливим, з огляду на це, є ситуативно-тематичний добір ілюстративного матеріалу. Тематичні групи об’єднань слів розглядаються з певних позицій і з конкретною метою (написання твору, переказу тексту, вивчення конкретних частин мови тощо). Опрацьовані таким чином синонімічні ряди, які входять до тематичних груп, лексико – семантичних групувань, сприятимуть збагаченню словникового запасу, розвитку в учнів зв’язного мовлення.

Запропонуємо конкретний приклад такої роботи у взаємозв’язку з вивченням літератури та підготовкою до уроків розвитку зв’язного мовлення: докладного переказу тексту – опису тварини за власними спостереженнями у художньому стилі.

На узагальнюючому уроці з теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виконати вправи на редагування текстів за допомогою синонімів, оскільки використання синонімів у власних висловлюваннях запобігає повторенню тих самих слів та сприяє виразності, багатству, образності мовлення. Письмове завдання доцільно провести у формі рольової гри «Кращий редактор». Учням потрібно прочитати текст і, щоб уникнути набридливого повторення того самого слова, замінити його синонімами, але так, щоб вони якнайкраще відповідали змісту. Після тексту на картках наводимо синонімічний ряд, у якому слів запропоновано набагато більше, ніж речень для редагування. Виграє і одержує високу оцінку той учень, у роботі якого використані синоніми відповідають авторському задуму. Гру можна продовжити на матеріалі поетичного тексту (в усній формі).

Наприклад: з дужок доберіть такі синоніми, щоб слова у вірші римувалися, тобто кінцівка останнього слова першого рядка звучала так, як кінцівка останнього слова третього рядка, а другого – як четвертого. Вірш прочитайте виразно. При цьому має зберігатися силабічна структура вірша (розмір).

Мрія

Як виросту – збудую (дім, будинок, хату),

На хаті колесо (приладнаю, приб’ю, прикріплю),

А там я поселю (крилату, летючу, літаючу)

Лелечу клекітну (родину, сім’ю, пару).

Нехай розводяться, (селяться, гніздяться)

По всіх деревах і (будинках, оселях, хатах),

Нехай мені щоночі (здається, сниться, ввижається),

Що я літаю, наче (пташка, птиця, птах).

Д. Павличко,

або:

Лелека

Понад шляхом кружляє (лелека, бусол, чорногуз),

Що шукає засмучений (птиця, пташина, птах)?

Чи гніздо з діточками (неблизько, далеко),

І ніяк не знайде собі (дорогу, путь, шлях).

Може в темних очах (заблукали, згубились, заблудились)

Не пташина тривога і (біда, зло, горе),

Та ненависть до ти, що (згубили, знищили, пошкодили),

Зруйнували сімейне (кров, притулок, гніздо).

В. Щербатюк.

Під час підведення підсумків уроку акцентується увага на ролі синонімів у художньому стилі мовлення, оскільки наступний урок буде присвячено розвитку зв’язного мовлення (докладного переказу тексту – опису тварини в художньому стилі). Цей урок проводиться з використанням короткого словника синонімів описової лексики.

За чинним підручником [61, 201] дається всього одна підготовча до переказу вправа, а для самого переказу – текст «Зимородок» (Є. Носова), тобто перекладний. Тому ми пропонуємо дещо змінити зміст і структуру уроку, доповнити його дидактичним матеріалом з оригінальної української літератури.

Хід уроку

1. Повторення відомостей про стилі і типи мовлення, акцентується увага учнів на особливостях художнього стилю, описові (за узагальнюючими таблицями).

2. Виконання завдання: переписати текст, вставляючи замість крапок назви ознак. Позначити в реченнях «відоме» й «нове» початковими буквами над відповідними словами.

Білка має видовжене тіло і… хвіст. На гарній головці звіра виблискують… очі. Вушка в білки… й…. Загальне забарвлення тваринки…, хвіст і голова…, черевце….

3. Ознайомлення з текстом – зразком опису тварини.

Проживав у нас довго собака Пірат. Це був високий на зріст, немолодий уже, поважний і серйозний пес з волохатим хвостом і з двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялась парою рудих плям на темному лобі

(За О. Довженком).

4. Бесіда за змістом, стильовими особливостями та художніми засобами тексту.

– Чи можна за описом тварини зробити висновок про ставлення до неї автора? Які синоніми вжиті у тексті? Чи є серед них слова, що виступають синонімами лише у цьому тексті (контекстуальні синоніми)?

Страницы: 1, 2, 3, 4