Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на

опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселю — надписателів, а по

переказному — надписателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм

підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними

перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх

зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не

звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що

сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну

суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті

або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та

авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники

по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:

- суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони

були обумовлені;

- відсотки від дня строку платежу;

- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

- пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті

або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів,

векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта.

Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому

порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який

носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності).

Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя

встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти

індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту,

або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний

індосант — проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в

який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.

Дослідження досвіду використання

вексельної форми в Україні.

2.1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів

підприємницької діяльності.

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з

необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-

розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент

самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою

векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань

були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг

векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльно-сті"[4]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності

до цього Указу[5].

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського

обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення

таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної

системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська

заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240

трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і

безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу[6]. Взаємна заборгованість

підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у

своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ

Президента України від 14 вересня 1994 року[7].

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької

діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994

року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном

платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1

грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада

1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної

кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[8] термін

оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор -

векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати

сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення

заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні

на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994

р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем

кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або

оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо-

вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу

Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти

підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем

кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої

заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні

збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так

і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на

подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття

взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"

передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і

під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного

законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення,

відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових

операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у

векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком.

Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є

можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм

стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим);

ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим

(тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті,

оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р.

передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями,

відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму,

зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство"[9].

Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися

ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих

підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки

зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-

приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій

вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації

підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські

операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в

Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України

протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії

під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу

Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності

звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються

для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного

Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які

виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що

норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне

проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через

місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг

векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про

оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про

деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[10]. Цей правовий акт

вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і

оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також

доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали

оформлен-ня векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України

містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні

бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для

стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення

кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької

діяльності;

3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в

нормативно-правових актах Національного банку:

- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її

векселями від 22.09.94 р. № 193[11];

- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі

від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється

безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом

керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне

рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформле-них векселями. У

протоколі вказується доручення векселедав-ця обслуговуючому банку на

інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути

підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається

у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на

першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до

Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника)

формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів.

Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку

кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку

дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і

одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис

векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна

прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти -

до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній

книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із

сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і

примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену

заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення

у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники

протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з

відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника

банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора

спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник

протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на

підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум

заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після

отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення

заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення

банками операцій з векселями, затвер-дженої постановою Правління

Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[12].

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали

питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим

проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань,

пов'язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до

комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. №

15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна

сума заборгованості; по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів

було погашено за заліком[13].

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо

ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а

неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще

більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7

трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб.[14]

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити

наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і

поставилося до цього вельми скептично.

3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової

власності на майнову і засіб переходу від фінансо-вої відповідальності до

майнової.

4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування

векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів

в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був

проведений в червні 1995 р. другий взаємо-залік. Нормативною базою його

здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995

року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів

підприємницької діяльності України і оформлення простроче-ної

заборгованості векселями”[15].

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення

оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними

векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої

заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало.

Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства проми-

словості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися

на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіх

пред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був

оформле-ний; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і

Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборго-ваності

векселями" від 01.12.95 р. № 960[16], був проведений третій вексельний

взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної

заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної

заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня

складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за

векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була

розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про

проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-

322[17].

Відповідно до вказаних нормативних актів простроченазаборгованість

могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм,

запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його

боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість

може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі

простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має

свідчи-ти про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка

невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись

оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її

переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму

кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселе-

держателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася

оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного

банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів,

не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і

Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням

Національного банку України 25 лютого 1993 року[18].

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється

також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в

обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995

року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку

першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює,

не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-

5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва"

зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4

раза, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх

підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше

року[19].

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з

впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським

вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках

експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації

платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. №

227[20], була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні

пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в

Україні.

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового

регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерство

промисловості, Міністер-ство енергетики і електрифікації і Міністерство

вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український век-

сельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток

вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані

роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу

управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і

послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним

висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому підприємствами-креди-

торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11