реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Овогенез

цьому скупченні органоїдів уперше була виявлена присутність мітохондрій.

Якщо до початку превітелогенеза фолікулярні клітини розташовувалися

паралельно вітеліновій оболонці, то з початком росту вони займають

радіальне положення. Такі утворення називаються первинними чи

примордіальними фолікулами (мал. 15). Спостерігаються зміни й у локалізації

первинних фолікулів, що до початку фази малого росту знаходяться в

поверхневих шарах коркової речовини яєчника, а з початком росту

переміщаються в більш глибокі шари.

Вітелогенез

Важлива особливість малого росту — пропорційне збільшення маси ядра і

цитоплазми, збереження типового для звичайних клітин ядерно-

цитоплазматичного співвідношення. Вітелогенез характеризується різкою

інтенсифікацією процесів росту цитоплазми ооцита і зміною ядерно-

цитоплазматичного співвідношення. У цей період продовжується (велика чи

мала) синтетична активність ооцита, але в цілому маса цитоплазми наростає

за рахунок надходження речовин ззовні. У період вітелогенеза в ооплазмі

накопичуються запасні живильні речовини: білки (жовток), вуглеводи, жири,

ліпіди, вітаміни, мінеральні солі. Хоча РНК (і їхні компоненти),

мітохондрії, мембрани й інші цитоплазматичні структури також відкладаються

в резерв, тоді як в основі великого росту лежить нагромадження жовтка. Усі

запаси потім використовуються на ранніх стадіях розвитку ембріона. У деяких

випадках їх вистачає на значний відрізок ембріонального розвитку тварини.

Тобто на відміну від соматичних клітин ооцити не використовують

величезну частину рибосом, що накопичуються в цитоплазмі, тРНК, 5S РНК,

іРНК, а резервують їх для ембріона.

Інтенсивний синтез жовтка, що має місце у фазі вітелогенеза,

трофоплазматичного росту проходить при участі як фолікулярних клітин, так і

клітин всього організму. Всі органоїди клітини, що приймають участь у

синтезі жовтка, накопичуються в периферичному шарі цитоплазми, тобто ближче

до фолікулярних клітин, що поставляють ооцитам живильні речовини, необхідні

для синтезу. Особливо яскраво ці зміни видні при синтезі жовтка в

полілецитальних яйцеклітинах, де відкладення його відбувається з разючою

швидкістю. Природно, що настільки швидке відкладення жовтка не під силу ні

самому ооциту, ні навколишнім його фолікулярним клітинам. У синтезі жовтка

бере участь весь організм, і в першу чергу його печінка, а жовток, що

утвориться, переноситься кров'ю до ооцитів.

З настанням фази вітелогенеза ооцити першого порядку поступово

переміщаються в середину коркового шару яєчника, а клітини фолікулярного

епітелію з плоских перетворюються в кубічні і циліндричні. Ооцит, оточений

одним шаром циліндричних фолікулярних клітин, називають одношаровим

фолікулом. Надалі кількість фолікулярних клітин навколо ооцита

збільшується; вони розташовуються в два шари, і виникає двошаровий фолікул.

Уже починаючи з формування одношарового фолікула навколо яйцеклітини

помітні блискуча зона і променистий вінець. Коли кількість шарів

фолікулярних клітин навколо ооцита зростає до трьох і більш, виникає

багатошаровий фолікул. Фолікулярні клітини, що розмножуються, не тільки

утворять багатошарову вторинну оболонку ооцита, але і накопичуються по

периферії. Ці клітини формують зернистий шар фолікула, а навколо їх зовні

сполучна тканина дає початок сполучнотканній оболонці фолікула. Між

зернистим шаром і сполучнотканною оболонкою фолікула відокремлюється

базальна мембрана.

Є деякі структурні відмінності між функціонуючими і резервованими

структурами. Наприклад, активні рибосоми тільки в полісомі представлені у

формі 80S часток — поза полісом вони знаходяться у виді окремих субодиниць

(40S і 60S). Резервовані рибосоми ооцита зберігаються у виді 80S часток

(якимось чином заблокованих). Резервні форми 5S РНК і тРНК являють собою

нуклеопротеїди, тоді як функціонуючі форми цих РНК не містять міцно

зв'язаних з ними білків.

Форми забезпечення ооцита

Існують наступні форми забезпечення ооцита живильними речовинами:

фагоцитарний, нутриментарний (за участю живильних клітин — трофоцитів,

розташованих у гонаді і родинних ооциту) і екстрагонадний (надходження в

ооцит речовин з інших органів через фолікулярний епітелій).

При відсутності гонад (у низькоорганізованих форм — губок,

кишковопорожнинних, війчастих червів) ооцити розвиваються в різних ділянках

тіла (дифузійний оогенез), активно переміщаючи і фагоцитируючи інші клітини

(мал. 17). Фагоцитоз — основний шлях надходження речовин, необхідних для

росту ооцитов цих тварин.

У губки Petrobionia виявлені перші ознаки використання інших клітин у

якості живильних: ооцит приєднує до себе так називану клітину-носительку,

що захоплює і поглинає хоаноцити найближчого джгутикового каналу. Продукти

їхнього розпаду проникають в ооцит.

У кишковопорожнинних (прісноводна гідра) оогонії, що сформувалися з i-

клітин, розташовуються тісними групами, і лише одна з них перетворюється в

ооцит: вона росте, поглинаючи сестрині клітини Пізніше небагато ооцитів

зливаються в один, і всі їхні ядра, крім одного, дегенерують. Такий спосіб

харчування, уже не пов’язаний з пересуванням «ооцита-хижака», являє собою

перехід до нутриментарного типу розповсюдженого серед різних груп червів і

членистоногих.

Ооцит і трофоцити утворять систему родинних (що походять з оогоній),

структурно і фізіологічно тісно зв'язаних між собою клітин. Вони добре

вивчені у комах, де розташовані групами в яйцевих трубочках (оваріолах).

Розрізняють оваріоли паноістичного і мероїстичного типів, В останніх по

сусідству з ооцитами є група живильних клітин — трофодитів, що постачають

ооцит продуктами синтетичної активності, головним чином рДНК.

В гонадах равликової п'явки на один зростаючий ооцит приходиться

близько 2000 допоміжних клітин, що зв'язані з ооцитом спеціальною зоною

(рахис). Цікаво, що в цьому випадку живильні клітини не поліплоїдизуються:

видно, через їх велику кількість необхідність в цьому відсутня.

Найбільш розповсюджений тип харчування яйцеклітин пов'язаний з функцією

фолікулярних клітин, що оточують ооцит. У комах цей тип харчування

сполучається з нутриментарним, у їхніх яєчниках фолікулярні клітини

оточують ооцит разом з його живильними клітинами. У хребетних харчування за

участю фолікулярних клітин є єдиним джерелом екзогенних речовин. На відміну

від трофоцитів фолікулярні клітини за своїм походженням соматичні.

Екстрагонадний синтез речовин для забезпечення росту ооцита характерний

для ряду безхребетних (головним чином, комах) і для хребетних тварин. У

комах ці речовини синтезуються в жировому тілі, у ракоподібних — у

гемолімфі й у гематопанкреасі, у птахів і ссавців — у печінці. З цих

органів речовини надходять у гемолімфу (у безхребетних) чи в кров

(хребетні), а звідти через фолікулярний епітелій в ооцит. Фолікулярний

епітелій, що виконує безліч функцій (захисних, бар'єрних, регуляторних),

забезпечує також перенос в ооцит речовин, синтезованих поза гонади.

Овуляція

Ріст багатошарового фолікула веде до того, що між фолікулярними

клітинами виникають невеликі порожнини, при злитті яких утвориться велика

порожнина, наповнена рідиною, багатою жіночим статевим гормоном естрогеном.

Багатошаровий фолікул розтягується і перетворюється в пухирчастий фолікул,

чи граафов пухирець. На внутрішній стінці граафова пухирця фолікулярні

клітини утворюють яйценосний горбок, на якому розташовується ооцит першого

порядку, оточений шарами фолікулярних клітин. З утворенням граафова пухирця

закінчується фаза вітелогенеза, Граафов пухирець випинає стінку яєчника,

розривається, і ооцит першого порядку виявляється в воронці яйцепроводу.

Цей процес називають овуляцією.

Процес овуляції, тісно скорельований з дозріванням і заплідненням, у

хребетних здійснюється під контролем гормональних механізмів, що індукують

розриви фолікулярного епітелію. У тварин цієї групи мейоз блокується на

стадії метафази II, і овуляція відбувається на цій же стадії. Запліднення

витікає безпосередньо після овуляції і внутрішнього запліднення в

яйцепроводах (як у ссавців) або в зовнішнім середовищі після відкладки

свіжеовульованих яєць і зовнішнього запліднення.

З 300—400 тис. ооцитов, що маються в яєчнику людини, закінчують ріст і

овулюють лише близько 400, оскільки овуляція відбувається 13 разів на рік

протягом близько 30 років. Інші ооцити або не проходять періоду росту, або

гинуть на різних стадіях росту.

Після закінчення періоду розмноження оргонії переходять до стадії

росту, стаючи тепер ооцитами першого порядку.

Період дозрівання

Період дозрівання жіночих статевих клітин у плацентарних ссавців тварин

і людини здійснюється після овуляції. Період дозрівання статевих клітин у

багатьох тварин і людини починається лише після контакту яйцеклітини з

сперматозоїдом чи навіть після запліднення — проникнення чоловічої статевої

клітини в яйцеклітину, що є сигналом до початку дозрівання.

При дозріванні в ядрі ооцита першого порядку проходять ті ж процеси, що

і при дозріванні чоловічих статевих клітин. Однак на противагу

сперматогенезу після першого мейотичного поділу виникають дві клітини

різних розмірів: велика клітина, у яку переходить весь жовток і майже вся

цитоплазма, — вторинний ооцит, чи ооцит другого порядку, і невелика клітина

— перше направляюче тільце (перше полярне тільце, чи полоцит), що містить

ядро і незначну кількість цитоплазми. Вторинний ооцит і перше полярне

тільце після першого мейотичного поділу мають по 23 хромосоми. Таким чином,

при першому мейотичному розподілі ооцит шляхом елімінації (eliminatio —

видалення) першого полярного тельця звільняється від гомологичных хромосом.

При другому мейотичному розподілі ооцит другого порядку поділяється на дві

нерівні клітини, утворити зрілу яйцеклітину (оотиду, чи оиду) і друге

направляюче тільце. У цей же час відбувається розподіл першого полярного

тельця на два тельців. Як у зрілій яйцеклітині, так і в двох полярних

тельцах після другого мейотичного поділу нараховується по 23 хроматиды,

тобто гаплоидный набір хромосом. Полярні тільця дегенерують і

розсмоктуються. Під час другого мейотичного поділу центриоли ооцита другого

порядку починають переміщатися в екваторіальну зону, зменшуються в розмірах

і зникають. Таким чином, у результаті мейотических поділів ооцита першого

порядку утворяться, як і при сперматогенезі, чотири клітини з гаплоїдним

набором хромосом: одна зріла яйцеклітина і три полярних тельці. Утворення

останніх дає можливість яйцеклітині позбутися від зайвих хромосом і

одночасно зберегти майже всю цитоплазму і жовток, необхідні для розвитку

організму. Яйцеклітина і полярні тільця людини гомогаметны, оскільки

містять ідентичні статеві хромосоми — XX.

У багатьох тварин овогенез і дозрівання яйцеклітин здійснюється тільки

в певні сезони року. У жінок звичайно щомісячно дозріває одна яйцеклітина,

а за увесь період статевої зрілості — близько 400. Для людини має суттєве

значення той факт, що первинні овоци-ти формуються ще до народження,

зберігаються все життя і тільки поступово деякі з них починають дозрівати і

дають яйцеклітини. Це значить, що різні несприятливі фактори, які діють

протягом життя на жіночий організм, можуть вплинути на їх подальший

розвиток: отруйні речовини (у тому числі нікотин і алкоголь), які

потрапляють у організм, можуть проникнути в овоцит і потім викликати

порушення нормального розвитку майбутнього потомства.

Мейоз.

Досить суттєвою особливістю мейозу при овогенезі є наявність

спеціальної стадії — діктіотени, яка відсутня при сперматогенезі. Вона

виникає услід за диплонемою. На цій стадії мейоз у овоцитах переривається

на довгі роки і переходить до діакінезу лише при дозріванні яйцеклітини.

Значення мейотичного поділу полягає у тому, що:

1) Це той механізм, який забезпечує підтримання сталості хромосом. Якщо

б не відбувалося редукції кількості хромосом при гаметогенезі, то з

покоління у покоління зростала б кількість хромосом і була б втрачена одна

із суттєвих ознак кожного виду — постійність кількості хромосом.

2) При мейозі утворюється більша кількість різних нових комбінацій

негомологічних хромосом. Адже у диплоїдному наборі вони подвійного

походження: у кожній гомологічній парі одна з хромосом від батька, інша —

від матері. При мейозі хромосоми батьківського і материнського походження

утворюють у сперматозоонах і яйцеклітинах велику кількість нових поєднань,

а саме 2n, де п — кількість пар хромосом. Отже, в організмі, який має три

пари хромосом, цих поєднань виявиться 23, тобто 8; у дрозофіли, яка має 4

пари хромосом, їх буде 24, тобто 16, а у людини — 223, що складає 8 388

608.

3) У процесі кросинговеру (див. гл. 4) також відбуваються рекомбінації

генетичного матеріалу. Практично всі хромосоми, що потрапляють до гамет,

мають ділянки, які походять як від первісне батьківських, так і від

первісне материнських хромосом. Цим досягається ще вищий ступінь

перекомбінації спадкового матеріалу. У цьому одна з причин мінливості

організмів, яка дає матеріал для добору.

Вихід з диакинеза і початок розподілів дозрівання (мейотических

розподілів) присвячені до моменту статевозрілості, коли ооцити завершують

усі процеси підготовки до дозрівання. Це відбувається під впливом

регулюючих оогенез механізмів, серед яких велику роль грають гормони і

взаємодія ооцита з навколишніми клітинами.

Процес виникнення трофоцистів

Процес виникнення трофоцистів на прикладі представника двокрилих —

дрозофіли. У результаті чотириразового поділу кожного оогонія виникає 16

клітин, причому цитотомія при розподілах не завершується і між сестриними

клітинами зберігаються цитоплазматичні містки. Усі 16 ооцитів вступають у

початкові стадії профази мейозу, однак у наступному лише один з них

продовжує оогенез, інші 15 перетворюються в живильні клітини — трофоцити.

На відміну від ооцита, маса якого інтенсивно збільшується за рахунок

переважного росту цитоплазми, у трофоцитах інтенсивно ростуть і ядро і

цитоплазма, причому ядро випереджає в ріст цитоплазми. Отже, для ооцита і

трофоцита характерні зворотні ядерно-цитоплазменні відносини і це

обумовлено тим, що цитоплазма ооцита використовує продукти синтетичної

активності ядра трофоцита.

Інша відмінність полягає в тому, що протягом вcієї прoфази ооцит

залишається тетраплоїдним, тоді як у трофоцитах хромосоми проходять безліч

редуплікацій, досягаючи високих ступенів плоїдності. Трофоцити інтенсивно

синтезують РНК і, можливо, білки і транспортують їх через цитоплазматичні

містки в ооплазму. У тварин з розвитою системою «ооцит — трофоцити» власна

активність ооцита невелика: у його ядрі відбуваються в основному мейотичні

процеси.

Блокування мейозу і вихід із блоку

У різний тварин блок мейозу виникає на різних стадіях і знімається

процесом запліднення. Відомі чотири варіанти блокування.

1. Мейоз блокується нa стадії діакінеза, тобто до початку дозрівання.

До цієї групи відносяться в основному представники безхребетних: губки,

деякі види плоских, круглих і кільчастих червів, молюсків, щетинкощелепних,

морські зірки. Однак (що вкрай зненацька) такий спосіб блокування і

запліднення виявлений і в трьох видів ссавців: коня, собаки і лисиці.

2. Блокується метафаза I, запліднення відбувається на цій стадії. Цей

варіант типовий для комах і описаний у деяких молюсків, червів (кільчастих

і немеретин) і губок.

3. Блокується метафаза II, що характерно для гнітючого більшості

вивчених у цьому відношенні хребетних.

4. Мейоз не блокується. Яйце зупиняється в розвитку після завершення

мейозу, коли сформований жіночий пронуклеус (деякі кишковопорожнинні і

голкошкірі — морські їжаки).

У більшості випадків блок мейозу знімається після активації яйця чи при

заплідненні шляхом штучної активації. Механізм блоку мейозу поки не

з'ясований.

Якщо запліднення не відбувається, жовте тіло дегенерує, секреція

прогестерона знижується, і тканина з поверхні стінки матки відривається.

Коли рівень сироваткового прогестерона знизиться, відновляється секреція

прогестерона гіпофізом і починається новий цикл. Якщо ж запліднення

відбудеться, то трофобласт починає секретировать новий гормон -

лютеотропін, що буде підтримувати жовте тіло в стані активності і зберігати

як і раніше високий рівень сироваткового прогестерона.

Таким чином, у людини менструальний цикл обумовлює періодичне

дозрівання яйцеклітин і їхню овуляцію; крім того, він дає можливість матці

періодично ставати органом, здатним забезпечити харчування організму, що

розвивається, протягом дев'яти місяців.

Будова статевих клітин

Жіночі статеві клітини, чи яйцеклітини, мають більший розмір, ніж інші

клітини тіла, гаплоїдний набір хромосом і здатні після запліднення чи

партеногенетнчно розвиватися в новий організм. Характерною рисою

яйцеклітини є наявність у ній запасних живильних речовин у виді жовтка,

необхідних для розвитку нового організму, наявність особливого

поверхневого, чи кортикального (cortex — кора), шару цитоплазми і

спеціальних оболонок, що покривають яйцеклітину. Яйцеклітина в основному

має округлу форму, і величина її залежить від кількості жовтка в

цитоплазмі.

У деяких видів тварин нагромаджується у яйцеклітинах стільки жовтка, що

їх можна побачити неозброєним оком (ікринки риб і земноводних, яйця

плазунів і птахів). Із сучасних тварин найбільші яйця у оселедцевої акули

(29 см у діаметрі). У птахів яйцем вважається те, що у побуті називається

«жовтком»; діаметр яйця страуса 10,5 см, курки — близько 3,5 см. У тварин,

зародок яких живиться за рахунок материнського організму, яйцеклітини мають

невеликі розміри. Наприклад, діаметр яйцеклітини миші — 60 мкм, корови —

100 мкм. Яйцеклітина людини має у поперечнику 130— 200 мкм, масса — 3-10-6

г. Найбільш крупні яйцеклітини з представників тваринного царства

спостерігаються у птахів и риб.

Жовток у яйцеклітині знаходиться у виді пластинок, гранул і складається

з білків, фосфоліпідів, нейтральних жирів. У багатьох безхребетних, нижчих

хордових, земноводних жовток структурно менш відособлений від цитоплазми,

ніж у костистих риб, що плазують і птахів. Кількість жовтка в яйцеклітинах

може бути дуже великою. Наприклад, у курячому яйці обсяг жовтка в 4 млн.

раз перевищує обсяг вихідної первинної статевої клітини. У зв'язку з

великими розмірами і перевантаженістю жовтком яйцеклітина втрачає

рухливість; лише в губок і кишковопорожнинних яйцеклітини здатні рухатися.

Ядро яйцеклітин має сферичну форму, містить одне чи безліч ядерець.

Зовнішні шари цитоплазми яйцеклітин деяких тварин, наприклад риб,

розташовані безпосередньо під плазмалеммой, містять меншу кількість жовтка,

але у них спостерігається велика кількість гранул кислого мукополісахариду,

мітохондрій. Цей шар цитоплазми яйцеклітини одержав назву кортикального

шару; він бере участь у ранніх стадіях розвитку організмів.

Яйцеклітина може мати до трьох оболонок. Розрізняють первинну, вторинну

і третинну оболонки.

Зовні цитоплазма яйцеклітини покрита плазмалемою, що у більшості

хребетних тварин і людини утворить або складки, або мікроворсинки —

випинання шириною 0,05—1 мкм і довжиною до 3 мкм. Плазмалему яйця разом з

речовиною, що розташовується між мікроворсинками, називають первинною

(жовточною чи вітеліновою) (vitellus — жовток) оболонкою. Завдяки

мікроворсинкам первинна оболонка яйцеклітини добре видна при світловій

мікроскопії.

Вторинна оболонка яйцеклітин плацентарних ссавців і людини утворена

фолікулярними клітинами, що розташовуються зовні від первинної оболонки.

Відростки фолікулярних клітин контактують із плазмалемою яйцеклітини.

Оскільки відростки фолікулярних клітин тонкі і прозорі, то ця частина

вторинної оболонки одержала назву світлої чи блискучої зони (zona

pellucida), а та частина вторинної оболонки, де сконцентровані ядра

фолікулярних клітин, одержала назву променистого вінця (corona radiata). У

деяких комах, риб, птахів яйцеклітина при виході з яєчника втрачає зв'язок

з фолікулярними клітинами вторинної оболонки, і остання представлена лише

продуктами секреції фолікулярних клітин. Вона може бути значною за товщиною

і дуже складно побудована. Наприклад, у птахів поверх первинної оболонки

утвориться зовнішній шар, що складається з білка лізоциму — ферменту, що

руйнує бактерії, білка кональбуміну, що зв'язує і затримує іони металів, і

білка овідину, що перешкоджає проникненню мікробів. У цьому шарі

розташовуються найтонші фібрили слизоподібної речовини білково-вуглеводної

природи — муцина. Ці волоконця по обидва боки яйцеклітини збираються в

пучки, що помітні при світловій мікроскопії. Пучки, поєднуючись, утворюють

два скручених тяжа, називаних халазами (chalaza — градина), що підвішують

яйцеклітину в центрі яйця. Первинна і вторинна оболонки яйцеклітин деяких

тварин, наприклад риб, можуть мати отвір, так зване мікропіле (mikros —

малий, pyle — прохід).

Третинна оболонка утвориться у деяких тварин після виходу яйцеклітини з

яєчника, при проходженні її по яйцепроводу, за рахунок секреторної

діяльності клітин останнього. Прикладом третинної оболонки може бути

студениста оболонка яйцеклітин земноводних, пергаментна і скорлупова

оболонки яйцеклітин рептилій, білкова, підскорлупова і скорлупова оболонки

яйцеклітин птахів (мал. 19).

Функції оболонок яйцеклітин багатогранні. У яйцеклітин, що знаходяться

на стадії росту, вони відіграють роль виборчої мембрани, через яку

здійснюється обмін речовин. Оболонки яйцеклітин у багатьох тварин

перешкоджають поліспермії при заплідненні, беруть участь у диханні і

харчуванні зародка, у постачанні його солями кальцію, захищають зародок від

несприятливих впливів зовнішнього середовища.

Класифікація яйцеклітин заснована на кількості жовтка в яйцеклітині і

положенні його в цитоплазмі. З цими ж особливостями тісно зв'язане

дроблення яйцеклітин після запліднення. По кількості жовтка яйцеклітини

розділяються на три групи: маложовткові, чи оліголецитальні (oligos —

малий, lecytos — жовток), багатожовткові, чи полілецитальні, і проміжне

положення займають яйцеклітини із середньою кількістю жовтка, чи

мезолецитальні (mesos — середній).

Оліголецитальні яйцеклітини властиві з хордових ланцетнику, ссавцям (за

винятком яйцекладних і деяких сумчастих), а також людині.

У ссавців тварин і людини спостерігається явище вторинної втрати жовтка

яйцеклітиною, оскільки в них розвиток зародка відбувається не в зовнішнім

середовищі, а в організмі матері, у матці, тобто в порожнині органа, також

пов'язаного з зовнішнім середовищем.

По розміщенню жовтка яйцеклітини ланцетника, плацентарні тварини

ссавців і люди відносяться до ізолецитальних, чи гомолецитальних (iso, homo

— однаковий, подібний), тобто до таким, у яких жовток рівномірно

розташовується по всій цитоплазмі.

Мезолецитальні яйцеклітини властиві земноводним, деяким рибам і

більшості сумчастих ссавців. Жовток в яйцеклітині у цих тварин розподілений

нерівномірно, значна частина його сконцентрована в одному місці, у зв'язку

з чим такі яйцеклітини відносять до телолецитальних.

Полілецитальні яйцеклітини властиві багатьом рибам, а також плазуючим,

птахам і яйцекладним ссавцем. За розміщенням жовтка яйцеклітини цих

хребетних тварин відносять до телолецитальних, оскільки в зоні розташування

ядра спостерігається менше жовтка, ніж в інших частинах цитоплазми. У

деяких членистоногих, яйцеклітини яких також відносяться до

полілецитальних, жовток розташовується в центрі, а по периферії він

оточений шаром цитоплазми. Таке розташування жовтка в яйцеклітині

називається центролецитальним.

Оскільки в більшості хребетних тварин жовток у яйцеклітині

розташовується нерівномірно, то в будові яйця просліджується полярність.

Частина яйцеклітини, у якій мало жовтка, має назву анімальним, а та її

частина, де зосереджена основна маса жовтка,— вегетативним полюсом. У

деякій хребетних, розвиток яких відбувається у воді, наприклад у

земноводних, на анімальному полюсі зосереджені зерна темного пігменту, у

зв'язку з чим анімальний полюс яйцеклітини завжди чітко виражений.

Уявлювана лінія, що з'єднує полюси яйцеклітини, відповідає головній осі

яйця і називається анімально-вегетативною віссю. Яйцеклітинам плацентарних

ссавців і ланцетника полярність властива в меншому ступені, ніж іншим

хордовим, і виявляється лише під час дроблення.

Будова статевих залоз

Жіночі статеві залози, чи яєчники, у плацентарних ссавців тварин і

людини є парними органами, що розташовуються в черевній порожнині біля

верхнього входу в малий таз по обидва боки матки. Яєчники покриті

одношаровим однорядним кубічним епітелієм, що являє собою подовження на

яєчник мезотелія черевини. Під епітелієм розташовується сполучнотканна

білкова оболонка. У яєчнику розрізняють внутрішній, чи мозковий, шар,

багатий кровоносними судинами і нервами, і зовнішній, чи корковий, шар, у

якому розташовується дуже багато жіночих статевих клітин — ооцитів, чи

овоцитів (ovum — яйце), що знаходяться на стадії росту. Ооцити оточені

одним чи декількома шарами фолікулярних (folliculus — мішечок) клітин, що

входять до складу їхньої вторинної оболонки. Ооцити разом з навколишніми

їхніми фолікулярними клітинами називаються фолікулами. Фолікулярні клітини

виконують трофічну функцію. Починаючи з періоду статевої зрілості в яєчнику

відбувається ріст статевих клітин.

У зародків ссавців оогонії лежать у корковому шарі яєчника, оточені

соматичними клітинами, що перетворюються у фолікулярні клітини; потім

формуються фолікули — ооцити, розташовані всередині шару фолікулярних

клітин. Фолікулярні клітини виділяють рідину, що накопичується всередині

фолікула. Частина клітин всередині фолікула резорбується — утворюється

порожнина, заповнена рідиною. На заключній стадії розвитку ооцита

утворяться великі фолікули з об'ємистою порожниною, заповненою фолікулярною

рідиною. По імені вперше відкритого їх Де Граафа, такі зрілі фолікули з

завершеним рістом ооцитом називають граафовими пухирцями. Фолікулярний

епітелій за рідкісним винятком (головоногі молюски) не постачає ооцит

продуктами власної синтетичної активності. Але він відіграє велику роль у

процесах, зв'язаних з надходженням в ооцит речовин экстрагонадного

походження.

Висновок (значення)

Процес перетворення сперматогоній і оогоній у зрілі статеві клітини —

сперматозоїди і яйцеклітини. Цей процес включає безліч кардинальних змін

ядерного апарату і цитоплазматичних структур, у результаті яких оогонії і

сперматогонії здобувають унікальні по морфології і фізіології риси

чоловічої і жіночої статевих клітин. Основні зміни полягають у наступному.

1. У яйцеклітині, що розвивається, синтезуються, а також

транспортуються в неї велика кількості макромолекул, субклітинних структур

і живильних речовин, у результаті чого її розміри збільшуються іноді в

мільйони разів.

2. Відбувається мейоз, що включає два важливих у генетичному відношенні

явища — редукцію числа хромосом і рекомбінацію генів між гомологічними

хромосомами (у рідких випадках відсутня). Ці процеси рівною мірою

характерні для оогенезу і сперматогенезу.

3. В зрілих гаметах перерозподіляються їхні складові частини, що

приводять у випадку оогенезу до поляризації яйцеклітини.

1. Білки. Пройде ще багато часу, перш ніж зародок виявиться здатним

самостійно харчуватися чи одержувати їжу від матері. Клітини зародка на

ранніх стадіях мають потребу в запасених заздалегідь джерелах енергії і

амінокислотах. У багатьох видів такими джерелами є накопичені яйцем білки

жовтка. Багато хто з жовточних білків синтезуються в інших органах

(печінці, жировому тілі) і транспортуються до яйця.

2. Рибосоми і тРНК, Незабаром після запліднення в яйці різко

збільшується синтез білка. Цей синтез здійснюється при участі рибосом і

тРНК, що вже маються в яйці. Яйце, що розвивається, (ооцит) має спеціальний

механізм синтезу рибосом, і в ооцитах деяких амфібій протягом профази

мейозу утвориться до 1012 рибосом.

3. Матрична РНК. У більшості організмів інформація для здійснення

білкового синтезу, що відбувається в ранньому розвитку, укладена вже в

ооциті. Є припущення, що яйця морського їжака містять 25—50 тис. різних

типів мРНК. Однак ці мРНК до запліднення залишаються в неактивному стані.

4. Морфогенетичні фактори. Ці молекули, що направляють дифференціцовку

клітин для утворення різних тканин і органів, очевидно, розсіяні по всьому

яйцю і розподіляються між різними клітинами при дробленні.

При оогенезі у багатьох тварин мейоз починається на більш ранніх

стадіях індивідуального розвитку, чим при сперматогенезі. Так, у миші всі

оогонії синхронно припиняють розподіл на 14-й день эмбріогенезу і вступають

у прелептонемну інтерфазу і далі в профазу мейозу. З моменту вступу в

профазу оогоній перетворюється в ооцит I порядку. Профаза мейозу у різних

тварин має неоднакову тривалість: у мишей вона триває 5 днів, у пацюків —

10, у кроликів — 20 днів. Ооцити, що пройшли диплонему, не вступають

відразу в прометафазу, а переходять у стадію діакінеза, що має неоднакову у

різних тварин тривалість. У мишей ооцити вступають у цю стадію на 4—5-й

день після народження, у пацюків — на 5—7-й день.

Список використанної літератури:

1. Газарян К.Г., Белоусов Л.В. Биология индивидуального развития

животных. М: “ВШ” – 1983

2. Антипчук Ю.П. Гистология с основами эмбриологии. М: “Просвещение” 1983

3. Слюсарєв А.О., Жукова С.В. Біологія. К: “ВШ” 1992

4. Сингер М., Берг П. Гены и геномы. М: «Мир» 1998

5. Гилберт С. Биология разрития М: «Мир» 1994

Страницы: 1, 2


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.