Курсовая: Активи як найважливіший об'єкт бухгалтерського обліку: економічна сутність, зміст, принципи класифікації, розширення складу під впливом ринкових відносин

з економіки через судову сферу наприкінці XIX або початку XX ст. Вперше

зазначені терміни з’явилися, поза всяким сумнівом, в Англії, у судових

звітах, попавши туди з економічної літератури того часу. Пізніше в декількох

судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і

оборотних активів.

Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів

та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й оборотні складається в

можливості оцінки на підставі цього ліквідності господарюючого суб’єкта.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства — це

сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі

його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з

тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства

відносять:

– основні засоби;

– нематеріальні активи;

– капітальні інвестиції;

– довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

– довгострокову дебіторську заборгованість;

– інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із

тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби — це сукупність майнових цінностей

підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і

котрі повністю споживаються протягом одного операційного

(виробничо-комерційного) циклу.

В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові

цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами

оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві,

готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на

рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби в свою чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси,

паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (дебіторська

заборгованість).

2.2. Класифікація за формами функціонування

За формами функціонування господарські засоби поділяють на такі групи:

матеріальні активи; нематеріальні активи; фінансові вкладення (активи).

Матеріальні активи — це засоби підприємства, які мають матеріально-речову

форму, наприклад, будинки, споруди, машини, сировина, матеріали, готова

продукція тощо.

Нематеріальні активи — це особливий вид необоротних активів; вони не

наділені фізичною (матеріальною) основою, але мають вартість, оскільки здатні

приносити власнику дохід. Цінність нематеріальних активів базується на правах

та привілеях власників. Основні характерні риси нематеріальних активів такі:

– відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

– використання протягом тривалого часу;

– здатність бути корисним для підприємства;

– високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому

прибутку від використання такого активу.

До нематеріальних активів належать:

а) різні права підприємства на об’єкти власності: патенти (права на

винахідництво), товарні знаки, торгові марки, авторські права, ліцензії,

права користування землею та іншими природними ресурсами;

б) програмне забезпечення ЕОМ;

в) організаційні витрати;

г) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки;

д) ноу-хау;

є) ділова репутація або ціна фірми — гудвіл.

Фінансові активи — це група господарських засобів (активів) підприємства

у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать

підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та

іноземній валютах, фінансові вкладення підприємства, дебіторська

заборгованість.

2.3. Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення

За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби

підприємства поділяють на такі групи (див. Малюнок 2.2):

· засоби у сфері виробництва;

· невиробничі засоби;

· засоби у сфері обігу;

· вилучені засоби.

Малюнок 2.2. Класифікації господарських засобів за функціональною роллю

Господарські засоби

Вилучені засоби

Засоби невиробничої сфери

Засоби в сфері обігу

Засоби в сфері виробництва

Засоби, що обслуговують обіг

Кошти у розрахунках

Грошові кошти

Предмети обігу

Предмети праці

Засоби праці

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть

безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це

виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина,

матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть

безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для

створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До

невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі,

дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них

тощо, які перебувають на балансі підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові

вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та

засоби, які обслуговують сферу обігу.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські

споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем

(торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо).

Вилучені засоби — це кошти, які вилучені з обороту підприємства, але

протягом певного періоду перебувають на його балансі (авансові відрахування та

платежі з прибутку).

2.4. Класифікація за ступенем ліквідності

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються

на ліквідні і неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства,

які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї

поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за

поточними фінансовими зобов’язаннями. До ліквідних активів підприємства

належать грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення,

короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової

продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства,

які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної

(балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних

активів підприємства належать основні засоби, капітальні інвестиції,

нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна

дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо.

Розділ 3. Зміст поняття “активи” за НСБО

Після реформування бухгалтерського обліку в Україні у поняття “активи” почав

вкладатися дещо інший зміст, аніж раніше. Не можна говорити, що облік було

перевернуто “догори ногами”, але з’явилося багато деталей, які доповнили і

покращили зміст поняття активів, зробили їхній облік значно зручнішим і

логічнішим, запозичивши багато корисного досвіду із західної бухгалтерської

практики.

Нижче наведені визначення основних видів активів згідно Національних

стандартів бухгалтерського обліку.

Основні засоби (згідно П(С)БО 7) — це матеріальні активи, які

підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки

товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення

адміністративних та соціально-культурних функцій. Очікуваний термін корисного

використання (експлуатації) основних засобів більше одного року (або

операційного циклу, якщо він більше року).

До складу Основних засобів, згідно стандарту, відносять власне основні засоби

та інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби поділяються на:

1) Земельні ділянки.

2) Капітальні витрати на поліпшення земель.

3) Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

4) Машини та обладнання.

5) Транспортні засоби.

6) Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

7) Робочу та продуктивну худоба.

8) Багаторічні насадження.

9) Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи поділяються на:

1) Бібліотечні фонди.

2) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

3) Тимчасові (нетитульні) споруди.

4) Природні ресурси.

5) Інвентарну тару.

6) Предмети прокату.

7) Інші необоротні матеріальні активи.

Нематеріальні активи (згідно П(С)БО 8) — це немонетарні активи, які не

мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від

підприємства) та утримуються підприємством з метою використання протягом більше

одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує рік) для

виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим

особам.

Основними групами, на які поділяються при обліку нематеріальні активи, є:

1) Права користування природними ресурсами (право користування надрами,

іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про

природне середовище тощо).

2) Права користування майном (право користування земельною ділянкою, право

користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

3) Права на знаки для товарів та послуг (товарні знаки, торгові марки,

фірмові назви тощо).

4) Права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні

моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист від

недобросовісної конкуренції тощо).

5) Авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні

твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо).

6) Гудвіл.

7) Інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання

економічних та інших привілеїв тощо).

Запаси (згідно П(С)БО 9) — це активи, які:

– утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської

діяльності;

– перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту

виробництва;

– утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання

робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До складу запасів відносяться:

1) Сировина, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші

матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт,

надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

2) Незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та складанням

деталей, вузлів, виробів та незакінчених робіт (послуг), щодо яких

підприємством ще не визнано доходу.

3) Готова продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для

продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим

договором або іншим нормативно-правовим актом.

4) Товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та

утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

5) Малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не

більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше року.

6) Молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського

господарства, якщо вони оцінюються за П(С)БО 9.

Дебіторська заборгованість (згідно П(С)БО 10) — це сума заборгованості

дебіторів підприємства на певну дату.

Дебіторська заборгованість поділяється на:

– довгострокову (сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході

нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з

дати балансу);

– поточну (сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході

нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців

з дати балансу).

Варто відзначити, що після впровадження Національних стандартів

бухгалтерського обліку з’явився “резерв сумнівних боргів” — рахунок,

покликаний коригувати суму дебіторської заборгованості, реальної до

відшкодування.

Висновок

Необхідність переходу на Національні стандарти бухгалтерського обліку, які не

суперечать міжнародним стандартам, в тому числі і по обліку активів

господарюючих суб’єктів, продиктовано тим, що старі положення бухгалтерського

обліку, які базувалися, в основному на правилах Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств”, не давали реального уявлення про активи,

що, в свою чергу, утруднювало:

– прийняття управлінських рішень;

– складання бізнес планів;

– отримання інвестицій, у тому числі від іноземних партнерів.

Таким чином, НСБО привели значення активів до їх справедливої вартості, що

дає реальне уявлення про їх величину і дає можливість користувачам звітності

(інвесторам, акціонерам, засновникам тощо) оцінити ситуацію для прийняття

управлінських рішень.

Так, виходячи з норм П(С)БО 9 “Запаси”, бухгалтери зрозуміють, що уся

вартість малоцінних та швидкозношуваних пердметів (термін служби яких до

одного року), які передані (передаються) в експлуатацію, розглядається як

витрати підприємства, тобто в балансі і на рахунках не може бути показника

про вартість малоцінних предметів в експлуатації, про нарахування зносу по

ним. Крім того, частина малоцінних та швидкозношуваних предметів (зі строком

служби більше одного року) з 2000 року включається до складу основних

засобів.

Отже, після впровадження Національних стандартів розуміння активів змінилося,

в першу чергу, змінилася їх економічна сутність. Активи почали розумітися, як

ресурси підприємства, здатні приносити вигоду, дохід своєму власнику, тобто

почав враховуватись критерій корисності. Крім того, активи почали

обліковуватись виходячи з принципу обачності, який передбачає незавищення

вартості активів — облік за справедливою вартістю.

Список використаної літератури:

1. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998.

— 448 с.

2. Макаров В.Г. Теоретические основы бухгалтерского учета. — М.:

Финансы, 1978. — 159 с.

3. Гусева Т.М., Шеина Т.Н. Основы бухгалтерского учета: теория,

практика, тесты: Учебное пособие / Под ред. В.Г. Гетьмана. — М.: Финансы и

статистика, 1998. — 208 с.

4. Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник /

Пер. с англ. Под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999.

— 663 с.

5. Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики:

Навч. посібник. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. — 245 с.

6. Любушин Н.П., Жаринов В.В., Бородина Н.В. Теория бухгалтерского

учета: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. В.Д. Новодворского. — М.:

ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 294 с.

7. Сердюк В.Н. Бухгалтерский учет: Учебно-практическое пособие. —

Донецк: КИТИС, ДонГУ, 1999. — 528 с.

8. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник /

Під ред. М.В. Кужельного. — 5-те видання, доповнене і перероблене. — К.:

А.С.К., 1998. — 223 с.

9. Чацкис Е.Д., Лысюк А.Н. Бухгалтерский учет: основы теории и

практики. — Донецк: Сталкер, 1999. — 272 с.

10. Н.И. Попова. Теория бухгалтерского учета. Учебное пособие. — Донецк:

КИТИС, ДонГУ, 1998 г. — 204 с.

11. Бабаев Ю.А. Теория бухгалтерского учета: Учебник для вузов. — М.:

Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 391 с.

12. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи.

Коментарі. ч. 5. — Луганськ: “Промдрук” ДСД “Лугань”, 2000. — 336 с.

13. Бібліотека “Фактора”. Національні стандарти бухгалтерського обліку:

нормативна база. — 5 видання, доповнене. — Харків: Фактор, 1999. — 180 с.

14. “Налоги и бухгалтерский учет”, № 5 (261), 21 января 2000 г.

15. “Все о бухгалтерском учете”, № 47 (472), 24 мая 2000 г.

Страницы: 1, 2