Философия (шпора по курсу)

познания окружающей человека действительности.)

Основные вопросы Канта:

1) Что я могу знать?

2) На что я могу надеяться?

3) Что я должен делать?

Учение об априорных(доопытных) формах знания

Кант выделяет 2 вида апр.з-й:

1)чувственные(мы видим мир через сетку времени и пространства (это

субъектив. Формы нашего бытия, они живут в нас , а не мы в них)

2)рациональные(логические) - категории, суждения, умозаключения.Как мы

мыслим ?

К. Пришел к выводу, что все мыслят по всеобщим правилам и законам.В основе

мышления лежат понятия, они даны априорно.Только чел-к способен к

суждениям, на основе их мы делаем умозаключения .

Філософські концепції процесу пізнання

Гносеология – теория познания о формах и закономерностях познания,

епистемология – научное познание.Эти теории создают модели позн.

деятельности.Ученые хотят ответить на вопрос как осуществить познание?

Существ. 2 крупных направления :

1)сенсуализм

2) рационализм

В Ант. Ф-ии первые концепции процесса познания были связаны с материализмом

и идеализмом, с сенсуализмом и рационализмом. Сенсуалисты подчеркивали

приоритет чувственного познания (Демокрит) а рационалисты (Зенон, Платон)

считали разум источником истинного познания.Напр.Зенон:

Если упадет 1 зерно – мы не услышим, а если упадет мешок зерна – мы

услышим, т.е. можно ли доверять чувствам?

В Новое время эти позиции развиваются. Сенсуалисты – Бэкон, Локк. Матер

.сенс-ты считали, что источник познания – материя, природа. Идеал. сенс-ты

считали, что источник познания – бог, внутренняя энергия.

Декарт – основатель рационализма, Лейбниц : «Ничего нет в разуме , чего бы

не было в ощущениях, кроме самого разума»подлинное знание дает разум

В 18-19 ст. Закончилось создание 3 концепций :

1) созерцательная концепция процесса познания( принцип отражения) – Локк

(пр. Образ кареты к-рая отражается в зеркалах дворца, познание как

зеркало)

«Теория ощущений» : Гольбах сформулировал : ощущения – субъектив. образ

объектив. мира» В 19 в. марксизм опирался на эту концепцию.

С О

Но сейчас эта концепция себя

исчерпала

2) концепция тождества мышления и бытия, субъекта и объекта

С = О

Гегель : тождество мышления и бытия, бытие – продукт мирового разума, к-рый

включает в себя мышление

3) «конструктивизм» (Кант), гл. Идея – сознание имеет активную творческую

роль в познании Субъект создает объект

С О

В 20 в. была попытка соединить 1 концепцию с 3-ей.

Теорія пізнання.Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання

Гносеология – теория познания о формах и закономерностях познания,

епистемология – научное познание.Эти теории создают модели позн.

деятельности. Ученые хотят ответить на вопрос как осуществить познание?

Существ. 2 крупных направления :

1)сенсуализм

2) рационализм

Чувственное познание ( при помощи чувств) 3 формы:

. ощущение

. восприятие

. представление

Ощущение – чувств. образ, в к-ром воспроизводится одно св-во предмета

(кислый)

Восприятие – чувств. образ в к-ром воспроизводится несколько св-в (кислый и

круглый)

Представление – восприятие при отсутствии контакта

Рациональное познание ( при помощи понятий, суждений, умозаключений) :

. Понятие –это мысль , в к-рой содержится наиболее существенные

признаки, хар-ки чего-либо (Напр. «капитализм» - частная

собственность, принцип выгоды и пользы)

. Суждение – это высказывание, в к-ром содержится утверждение или

отрицание чего-либо(Напр.Киев – столица Украины S – P (субъект-

придикат))

. Умозаключение – это система суждений в к-рой на основе суждений

(посылок) выводится новое знание.

Умозаключения :

Индуктивные(напр. В пн. идет дождь, во вт. Идет дождь и т.д Вывод:всю

неделю идет дождь)

Дедуктивные(Напр. Все пенсионеры торгуют, Вася – пенсионер, Вывод: Вася

торгует

В реальном процессе познания чувств. и рациональное взаимопереплетены.

Філософія життя ( Ніцше, Шопенгауер )

“ Ф-ія життя” як Ф-кий напрямок склалась у кінці 19 ст. гол. чином у

Німеччнині та Франції.Вона зверталась до життя як первинної реальності,

цілісного органічного процесу.Ф.ж. була спробою перебороти обмеженність

матеріалізму з ідеалістичних позицій.

Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Ш. , суть особи становить незалежна

від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі,

основою та змістом усього сущого(волюнтаризм)

Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому

ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять

Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але

не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної

волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили,

влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину

грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною

цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна

нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина,

природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими

морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабов)

Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив

Заратустра”)

Сучасна релігійна філософія ( неотомізм, протестантизм)

Релігійна ф-ія представлена різними течіями.Найавторитетнішою течією є

неотомізм (католицька) як офіційна ф-ка доктрина Ватікану ( Жільсон,

Марітен). Неотомізм базується на вченні Фоми Аквинського , центральним

принципом якого є принцип гармонії віри та розуму.Неотомісти розглядають 2

джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне откровення.

Вища реальність – “чисте буття” як духовне, божественне первоначало. Матер.

світ – другорядний.Бог не лише створив світ, він постійно керує

ним.Божественне буття фіксується як “єдність”, “благо”, “краса”, “істина”.

Людину неотомізм розуміє як єдність душі та тіла.Прагнучи до блага, особа

набуває інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на становлення

яких і має бути орієнтоване суспільне життя Історичний процес, за

неотомізмом, підкоряється божественному провидінню.Неотомізм дедалі ширше

розглядає проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис

оновлення релігійної думки.

Протестантизм (з лат. протестуючий) – різновид християнства (після

православ’я і католіцизму). Розвиваючись, протестантська ф-ія набувала

різних форм.В першій половині 20 ст. виникла протестантська “теологія

кризи”, яка включала:

“Діалектична теологія” Барта – джерело віри є Бог, який породжує цю віру

через одкровення ( віра – діалог між Богом і людиною, але ций діалог

можливий лише через Христа чи пророків, духовенство.Проблема людини через

призму гріховності (людина гріховна одвічно, від природи, подолання

гріховності можливе в релігійній жертві)

“Екзистенціальна теологія” Тілліха – доводить тісний зв’язок між Богом і

людиною.Спираючись на ф-ію екзистенціалізму,виводиться необхідність релігії

з потреби особистості подолати “екзистенціальний страх”.Лише релігія надає

людині мужності.Основна хар-ка людини – релігійність.Ідеал – принцип

гармонії релігії та культури.

“Деміфологізоване християнство” Бультмана, – спосіб передачі віровчення

через біблейські міфи застарів, для подолання цієї кризи необхідно

деміфологізувати християнське вчення, воно має бути антропологічним,

екзистенціальним.Для людини Бог існує в свідомості, саме Бог визначає

людське існування, екзистенцію.Це існування буває справжнім (з вірою) та

несправжнім ( без віри)

“Безрелігійне християнство” Бонхьоффера – людство очікують часи повної

відсутності релігії (“повноліття” світу, коли людина вирішує проблеми сама

, без Бога)Для Бонхьоффера християнство – це вчення, яке здатне

перебудувати земне життя людей і яке реалізується в поведінці людей.Зразок

такої поведінки – Ісус Христос.На його думку, Ісус закликав не до нової

релігії, а до нового життя.

Філософські погляди Платона

Платон – идеалист, характеризует бытие как вечное, неизменное, познаваемое

лишь разумом. Бытие – бестелесная идея.,вечна.Что бы объяснить явление надо

найти его идею, то есть понятие: то постоянное и устойчивое что не дано

чувственному восприятию.Идейей всех идей выступает идея добра как

источника истины, красоты и гармонии(Бог и идея добра очень близки) .Тело

чел-ка – временное вместилище души, к-рое состоит из огня, земли воды и

воздуха.Душа сотворена Богом.Душа делится на разумную (мышление) и

неразумную (чувства).Суть теории познания: «знание – это вспоминание» того

, что когда-то знала душа (мир идей)

Бытие : мир идей и мир теней (матер. мир) ;Небытие – ничто.

Платон создал образ «идеального государства», в к-ром есть 3 групы

граждан(правителей – философов; воинов; земледельцев и ремесников).В таком

гос-ве все занимаются своим делом, не вмешиваясь в дела других.

Форми і методи наукового пізнання.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке

перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють

такі форми і засоби :

> Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на

її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і

суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)

> Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або

протиріччя в самому пізнанні.Розвиток пізнання – це перехід від

постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до

постановки нових проблем та їх подальшого вирішення.

> Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не

доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення

проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову

теорію.На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка

обгрунтовує основну ідею теорії.

> Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз

основного змісту теорії

> Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне

уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта.2

найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Методи наукового пізнання :

V Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності

для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт

пізнання (обмежений метод)

V Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли

явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують

перебіг у чистому вигляді тих процесів.

V Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з

метою їх всебічного вивчення

V Синтез – протилежний аналізу

V Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй

предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.

V Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться

висновок про загальне

V Дедукція – протилежна індукції

Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода

Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст,

людина високої моралі.

Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле,

к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною)Головна

проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична,

оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-

філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким

може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є

простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту

життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ

світу на два начала : вічне і тлінне.

Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три

світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия

невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда

был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ;

мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до

гуманізму та «сродної» людської праці.

Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)

Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого

століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу

людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі ,

вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони

духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б

наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ

здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь

математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме

на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та

моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина

відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини

пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може

існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через

ціль платонівської ідеї добра.

Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний

закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але

жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її

творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб

володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини –

її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й

справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу

майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна

відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея

особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Неопозитивізм і постпозитивізм

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” –

була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія

постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності

наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною

постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і

закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу

раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює

сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем

соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми

переходу від закритого суспільства до відкритого.

Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація”

– була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

Концепція творчості в філософії Бердяєва.

Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових

якостей матеріального і духовного буття.

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої

думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували

ідею про людину як творця.Людська сутність проявляється лише в творчості.

Філософію вони піднімали до творчості. “Творча ф-ія” не може бути ф-ією

академічною, державною, буржуазною. Філософ – вільний, незалежний, людина,

яка ні до чого не пристосовується.

Вже на початку нашого століття була зроблена спроба створити окрему науку

про творчі процеси мислення – еврилогію.У її започаткування зробили значний

внесок Бердяев, Грузенберг, Лезін та ін. Після революції було створено

Інститут еврилогії, який ліквідовано в 30-ті роки.

Філософські концепції Арістотеля

Арістотель – старогрецький філософ, учень Платона (“Платон мені дгуг, але

істина дорожча”)

А. – засновник логіки (викладена в роботі “Органон”)

Ф-ія у А. Досить чітко виділяється з усієї сферизнання.Він розрізняє

“першу” і “другу” ф-ію.Предметом “першої” ф-ії є не природа, а те, що існує

поза нею,це наука “найбільш Божа”, бо володіє нею скоріше Бог, ніж

людина.Тому А. Свою ф-ію назив. Теологією, вченням про Бога., але ф-ія А.

Ширше теології, вона вивчає взагалі “ начала і причини всього існуючого,

оскільки воно береться як існуюче”.

У А. Закони мислення є одночасно і законами буття.Осн. закон буття:

одночасно існувати і не існувати не можна. А. Вважає, що суть буття речі –

її форма.Форма – це не якість, не кількість , не відношення, а те що

становить суть речі, без чого її немає, форму ніхто не творить і не

виробляє, вони існують самі по собі і, будучи весеними в матерію Богом,

начебто творять речі.Під матерією А. Розуміє:1) неозначену і безформну

речовину;2)це,те з чого складається, і те, з чого річ виникає

Матерія і форма – два співвічні начала.Форма робить матерію дійсністю,

тобто втіленням у конкретну річ.

Страницы: 1, 2, 3