Господарські договори

купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на

товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до

реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням

дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів

біржі або її біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види

біржових угод. Розрізняють форвардні, ф'ючерсні контракти та опціони, які

за термінологією Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств"

від 22 травня 1997 р.[7] мають назву деривативів.

Форвардний контракт – це двостороння угода за стандартною (типовою)

формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив

(товари, цінні папери, кошти) у певний строк та на певних умовах у

майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного

контракту. Ф'ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує

зобов'язання придбати (продати) базовий актив на певний час та на певних

умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань

сторонами контракту. Опціон – це стандартний документ, що засвідчує право

придбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, з

фіксацією цін на час укладення такого контракту або на час такого придбання

за рішенням сторін контракту.

На біржах укладаються також:

а) угоди з гарантією, за якими один контрагент виплачує другому в

момент їх укладення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх

обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона

оформляється як "угода з гарантією на покупку", а якщо цю суму вносить

продавець – як "угода з гарантією на продаж";

б) угоди з кредитом – це угоди, за якими товар набувається брокером

(брокерською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною

реалізацією його у порядку біржового торгу;

в) угоди з премією — це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють

приплату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни;

г) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який

продається (поставляється), тобто вдвічі або у кілька разів збільшувати

обсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді.

На біржах можуть укладатися й інші договори. Біржові операції (угоди)

дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери

— це фізичні особи, зареєстровані на біржі згідно з її статутом, обов'язки

яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють

щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів, і поданні

здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ст. 16 Закону України

"Про товарну біржу").

За певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилах

біржової торгівлі, клієнт – продавець або покупець – повинен представити

брокерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в

замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість та якість товару. За

наявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повинен

одержати від нього належно оформлену довіреність. Клієнт у свою чергу

повинен перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок (маржу) в певній

кількості відсотків від вартості товарів за повною купівельною (продажною)

ціною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товарів

зазначає у замовленні мінімальну продажну ціну. Після цього брокер складає

картку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а друга

передається маклерові, що веде торги. Реєстрацію укладених угод здійснює

служба реєстрації біржі як під час торгів, так і після завершення їх у

певний строк, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

Укладення договорів на аукціоні, зокрема продаж об'єктів малої

приватизації, здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"[8]. Продаж на аукціоні

полягає у передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував у

ході торгів найвищу ціну. Аукціон проводить відповідний орган приватизації

або уповноважена ним юридична особа за наявності не менш як двох покупців,

які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Торги на аукціоні

проводить безпосередньо ведучий (ліцитатор), який спочатку описує об'єкт

приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент

оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після

оголошення не буде запропоновано більш високу ціну, ліцитатор водночас з

ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка

запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні

оформляються договором купівлі-продажу, що укладається між покупцем та

уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договір

підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації відповідною місцевою радою.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі

права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої

експлуатації об'єкта або за рівних умов – найвищу ціну. Відбір покупців за

конкурсом здійснює конкурсна комісія, яку створює орган приватизації.

Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Для участі у

конкурсі покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизації

об'єкта. Конкурс здійснюється за два етапи. На першому етапі оголошується

попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться

до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не

надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується

покупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання

конкурсної комісії, яка розглядає ці пропозиції і визначає остаточного

переможця. Господарське товариство, яке бере участь у конкурсі і до складу

якого увійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, що

приватизується, за інших рівних умов має пріоритетне право на його

придбання. Результати конкурсу оформляються протоколом і затверджуються

органом приватизації. З переможцем конкурсу укладається договір купівлі-

продажу, якій підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою

радою.

Зміна, розірвання та пролонгація дії договору.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи

розірванні. З метою забезпечення стабільності майнового обороту і

впевненості учасників у непорушності взятих зобов'язань закон (ст. 162 ЦК)

забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню

зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими

актами.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до

змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні

договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору

допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими

актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в

тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта

або договору не випливає інше.

Окремі правила діють щодо зміни або розірвання окремих господарських

договорів, які передбачені у ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального

кодексу (спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання,

послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні).

Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального кодексу особа, яка

вважає за необхідне змінити або розірвати такий договір, надсилає

пропозиції про це другій стороні договору. Сторона, яка одержала таку

пропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після її

одержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо зміни або розірвання

договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з

урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір

на вирішення арбітражного суду.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження

(пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17

Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у разі

відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору

оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він

вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були

передбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляється

угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим

способом.

Виконання договорів.

Своєчасне і належне оформлення договору є необхідною передумовою для

його виконання. Виконання договору полягає у здійсненні сторонами прав,

виконанні ними обов'язків, що виникли із зобов'язання, основаного на

договорі. Відповідно до зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити

на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно,

виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а

кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст.

151 ЦК).

Характер дій, які боржник вчиняє на користь кредитора, визначається

змістом конкретного виду договору.

Суб'єктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, що

уклали між собою договір. Виконання зобов'язання, яке виникло з договору,

може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, якщо це

передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана

з однією із сторін адміністративною підлеглістю чи відповідним договором. У

цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання

зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо

законодавством не передбачено, що відповідає безпосередній виконавець. Якщо

із закону, договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника

виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання,

запропоноване за боржника третьою особою (ст. 164 ЦК).

Переважна більшість договорів, що їх застосовують при здійсненні

господарської діяльності, належать до двосторонніх, тому кожна із сторін,

будучи наділеною правами та обов'язками, щодо одних дій виступає як

боржник, щодо інших – як кредитор. Так, за договором купівлі-продажу

продавець зобов'язується передати річ у власність, або повне господарське

відання, або оперативне управління покупця, а покупець повинен прийняти річ

і сплатити за неї певну грошову суму (ст. 224 ЦК). Щодо обов'язку передати

річ продавець виступає як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартості

проданої речі покупцем – як його кредитор і навпаки.

Виконання договірних зобов'язань підпорядковується певним загальним

вимогам (принципам): а) належного виконання; б) реального виконання; в)

взаємного сприяння; г) економічності.

Принцип належного виконання договору полягає у вимозі точного

додержання сторонами всіх його умов щодо суб'єктів, предмета, строків,

способів, місця виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 161 ЦК

зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк

відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності

таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. У проекті ЦК

(ст. 550) також зазначається, що при виконанні зобов'язання можуть

застосовуватися звичаї ділового обороту, а також мають враховуватися засади

добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання мають виконуватися у натурі, тобто закон вимагає

реального виконання договору. В разі невиконання зобов'язання передати

індивідуально-визначену річ у власність або в користування кредиторові

останній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її

йому, кредиторові. У зобов'язаннях між організаціями кредитор має право

вимагати від боржника передачі речі і в тому разі, якщо речі визначені

родовими ознаками. У разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну

роботу кредитор може виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо інше не

випливає із закону або договору, або вимагати відшкодування збитків. На

стадії нормального розвитку зобов'язання вимоги належного і реального

виконання збігаються, бо належним виконанням охоплюється й додержання умов

щодо предмета, який слід передати у натурі (виконати роботи, надати послуги

тощо). При порушенні якихось умов договору (наприклад, щодо строку)

виконання визнається неналежним, проте при цьому зберігається обов'язок

виконання у натурі з додержанням інших умов договору, що не втратили

значення для контрагента. Відповідно до ст. 207 ЦК сплата неустойки, штрафу

або пені за прострочення або інше неналежне виконання зобов'язання і

відшкодування збитків, заподіяних цими порушеннями, не звільняють боржника

від виконання зобов'язання у натурі, крім випадків, коли втратило чинність

планове завдання, на якому був оснований договір між організаціями. За ч. 2

ст. 213 ЦК кредитор може відмовитися від реального виконання договірного

зобов'язання, якщо воно внаслідок прострочення боржника втратило інтерес

для кредитора. Так, покупець за договором поставки має право повідомивши

постачальника, відмовитися від прийняття продукції, поставка якої

прострочена, якщо в договорі не передбачено інше. Продукцію, відвантажену

постачальником до одержання повідомлення покупця, останній зобов'язаний

прийняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК).

Принцип взаємного сприяння полягає в тому, що кожна із сторін договору

повинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків.

Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення тоді, коли вони

закріплені в договорі або передбачені спеціальними нормативними актами.

Суть принципу економічності полягає у вимозі до кожної із сторін

поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави і

суспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення або

зменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконанням

зобов'язань, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи тощо.

При виконанні підприємницьких договорів усі вищезазначені загальні

вимоги (принципи) тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Способи забезпечення виконання договорів.

Договірні зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно,

добросовісно, належним чином і в установлені строки. У разі порушення цих

вимог до винної сторони можуть бути застосовані загальні заходи примусового

впливу; відібрання речі у боржника, стягнення збитків тощо.

Проте законом або договором можуть передбачатися і спеціальні

(додаткові) заходи майнового впливу на несправного контрагента, які

покликані стимулювати його до належного виконання договору.

Відповідно до ст. 178 ЦК виконання зобов'язань може забезпечуватися

згідно з Законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і

порукою. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можуть

забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між організаціями – гарантією.

Норма цієї статті чинного ЦК певною мірою застаріла і вже не враховує

реальність сьогодення. По-перше, в ній дається вичерпний перелік видів

забезпечення зобов'язань, що не узгоджується з принципом диспозитивності,

який притаманний цивільно-правовому регулюванню. Спеціальні способи

забезпечення зобов'язань прибирають договірної форми, а за ст. 4 ЦК

цивільні права та обов'язки виникають як з угод (у т. ч. договорів),

передбачених законом, так і з угод, хоч і не передбачених законом, але

таких, які йому не суперечать. По-друге, немає поважних причин обмежуватися

застосуванням завдатку тільки для забезпечення зобов'язань між громадянами

або з їх участю, а гарантією – тільки зобов'язаннями між організаціями

(юридичними особами). Проект ЦК не дає вичерпного переліку способів

забезпечення виконання зобов'язань, які, крім кодексу; можуть

встановлюватися й іншими законодавчими актами або самими сторонами у

конкретному договорі. Названі у проекті ЦК способи забезпечення виконання

зобов'язань поділяються на зобов'язально-правові (неустойка, порука,

гарантія, завдаток) і речово-правові (застава та утримання). Спільними для

усіх видів забезпечення зобов'язань є загальні положення про те, що

забезпечуватися може тільки дійсна вимога. Недійсність основного

зобов'язання (вимоги) спричинює недійсність зобов'язання, яке його

забезпечує. Недійсність же угоди щодо забезпечення зобов'язання не

спричинює недійсності цього (основного) зобов'язання. Угода щодо

встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладена

у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання

письмової форми спричинює недійсність угоди щодо встановлення способів

забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойка. Серед зобов'язально-правових способів найпоширенішим

способом забезпечення виконання договорів, що застосовуються у

підприємницькій діяльності, € неустойка, яку іноді називають штрафом або

пенею. Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) визнається

визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити

кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання,

зокрема v разі прострочення. Так, за поставку товарів, які за своєю якістю

не відповідають стандартам або умовам договору (брак), виготовлювач

(постачальник) сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості цих

товарів.

За співвідношенням вимог про сплату неустойки і відшкодування збитків,

заподіяних порушенням договору, неустойка буває заліковою (коли збитки

відшкодовуються у частині, не покритій неустойкою), або штрафною (коли

збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку), або виключною

(коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків), або

альтернативною (коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або

неустойка; або збитки). За чинним ЦК (ст. 204) основним видом неустойки є

залікова неустойка, інші види неустойки можуть передбачатись законом або

договором. Так, у разі недопоставки товарів або поставки товарів неналежної

якості чи некомплектних покупець має право стягнути з постачальника

встановлену неустойку і, крім того, заподіяні такою поставкою збитки понад

суми неустойки (штрафна неустойка). За проектом ЦК (ст. 632) загальним стає

правило про штрафну неустойку, інші види неустойки можуть передбачатися

лише угодою сторін.

Порука. За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором

іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному

обсязі або в частині. Забезпечувальна суть поруки полягає в тому, що поряд

з основним договором (зобов'язанням), який зв'язує кредитора і боржника,

кредитор укладає додатковий договір з третьою особою – поручником, і

останній у разі відсутності грошей у боржника оплачує за нього борг. Порука

може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і

поручником на користь третьої особи – кредитора з основного боргу. Поручник

відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату

відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не

передбачено договором поруки. Боржник і поручник. а так само особи, які

разом поручилися за боржника, відповідають перед кредитором солідарне, якщо

інше не встановлено договором поруки. Поручник, який виконав зобов'язання,

набуває усіх прав кредитора за цим зобов'язанням (статті 191—193 ЦК).

За проектом ЦК (статті 578 і 580) поручник зобов'язаний до задоволення

вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручника вчинено

позов – залучити боржника до участі у справі. Інакше боржник має право

висунути проти зворотної вимоги поручника заперечення, які він мав проти

Страницы: 1, 2, 3