АПК в сучасних умовах господарювання

збільшився на 0,1 відсоткового пункту і склав 1,0%. Найбільший відсоток

падежу великої рогатої худоби - в сільськогосподарських підприємствах

Кіровоградської і Сумської (1,4) та Полтавської (1,6), свиней -

Дніпропетровської і Харківської (5,8) та Івано-Франківської (8,4), овець та

кіз - Запорізької (5,6) та Кіровоградської (6,8) областей.

В сільськогосподарських підприємствах обсяг продажу населенню молодняка

птиці проти січня-серпня 2001р. збільшився на 18% (на 9,6 млн.голів), а

продаж великої рогатої худоби зменшився на 12% (на 55,9 тис. голів), свиней

- на 10% (на 179,5 тис.голів менше).

Сільськогосподарські підприємства продовжують заготівлю кормів для

зимівлі худоби. Станом на 1 вересня п.р. сіяних та природних трав було

скошено з площі 2495,1 тис.га, що на 295,8 тис.га (на 10,6%) менше, ніж

торік. Заготовлено кормів усіх видів, включаючи зернофураж, 5243 тис.т

кормових одиниць, що на 1061 тис.т (на 16,8%) менше проти аналогічної дати

минулого року. Грубих кормів заготовлено 2701 тис.т к.од. (на 28,4% менше).

Засипка зернофуражу становила 1677 тис.т к.од. (торік - 1698 тис.т к.од.).

У розрахунку на одну умовну голову на початок вересня п.р. заготовлено по

9,39 ц к.од. проти 11,23 ц к.од. станом на 1 вересня 2001 року.

Реалізація сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг продажу

продукції за січень-серпень 2002р. сільськогосподарськими підприємствами

порівняно з відповідним періодом 2001р. зріс на 22%, в тому числі продукції

рослинництва - на 31%, продукції тваринництва - на 14%.

Обсяги реалізації основних видів сільськогосподарської продукції за

січень-серпень п.р. характеризувалися такими змінами (дод 10).

Порівняно з відповідним періодом 2001р. зменшили реалізацію зернових

культур сільськогосподарські товаровиробники 2 регіонів, картоплі - 20,

овочів - 13, плодів та ягід - 10 регіонів.

Найбільше скорочення обсягів реалізації зернових культур

спостерігається в Автономній Республіці Крим (на 11%) та Херсонській

області (на 14%); картоплі - Миколаївській, Одеській, Запорізькій (на 63-

83%); овочів - Чернігівській (на 41%), Луганській (на 38%), Харківській (на

36%); плодів та ягід - Автономній Республіці Крим (на 69%), Кіровоградській

(на 48%), Тернопільській (на 39%) областях.

Проти січня-серпня 2001р. зменшили обсяги реалізації худоби та птиці

господарства 6 регіонів, молока та молочних продуктів - 21, яєць - 2

регіонів. Найістотніше зменшили загальний обсяг реалізації худоби та птиці

сільськогосподарські підприємства Херсонської (на 20%), Львівської (на 8%)

та Миколаївської (на 7%) областей; молока та молочних продуктів -

Львівської, Тернопільської, Херсонської та Івано-Франківської (на 17-25%);

яєць - Вінницької (на 25%) та Черкаської (на 7%) областей.

Для підтримки тваринництва за січень-липень 2002р. товаровиробниками

отримано близько 195 млн.грн. дотацій та доплат.

За угодами оренди земельних та майнових паїв у селян

сільськогосподарські підприємства найчастіше розраховувалися у січні-

серпні 2002р. олією рослинною - 20% її загального обсягу реалізації,

зерновими культурами - 8%, цукром - 3%.

Питома вага бартерних угод в сільському господарстві характеризувалася

такими даними (дод 11).

За січень-серпень 2002р. сільськогосподарськими підприємствами за

бартерними угодами обмінено 20,4 тис.т цукру (12% загального обсягу його

реалізації), 610,6 тис.т зернових культур (8%), 5,9 тис.т насіння соняшнику

(5%), 0,2 тис.т олії рослинної (3% загального обсягу реалізації).

Середні ціни продажу аграрної продукції в сільськогосподарських

підприємствах по всіх напрямках реалізації у січні-серпні 2002р. проти

відповідного періоду 2001р. скоротилися на 16%, в тому числі на продукцію

рослинництва - на 21% за рахунок здешевлення цін на зернові культури (на

26%), на продукцію тваринництва - на 11%.

Середні ціни продажу сільськогосподарськими підприємствами продукції по

всіх каналах реалізації становили (дод 12).

Основна частина продукції, що виробляється в сільському господарстві,

надходить для переробки на підприємства харчосмакової (близько 45%),

м’ясної і молочної промисловості (понад 30%) (2, с.301).

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є

чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації

виробництва,транспорт. Об’єктивними чинниками є природні умови і НТП.

Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сіль-

ськогосподарської сировини поділяються на такі групи:

- орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-

патокова, олійна;

- тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська,

хлібопекарська;

- одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м’ясна,

борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з основних в харчовій індустрії. На

розміщення м’ясокомбінатів головний вплив має сировинна база, а фактором

розміщення м’ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є

наявність споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується

концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної

бази.

Молочна промисловість розвинута в усіх областях; найвища територіальна

концентрація - у більших і найбільших містах,а також у приміських районах.

У цих же районах розвивається і маслосироробна промисловість. Провідне

місце у випуску тваринного масла належить Київській,Він-

ницькій,Чернігівській,Хмельницькій,Сумській областям.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисловості. В

Україні працюють багато заводів, розміщення яких збігається з основними

районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво частка

сировини становить 80%.Найбільш розвинена цукрова промисловість у

Вінницькій, Чекаській, Хмельницькій, Київській Тернопільській областях.

Цукро-рафінадне виробництв - у Ходорові, епетівці,Черкасах, Сумах,

Дружбі,Бердичеві та Одесі.

Підприємства хлібопекарської промисловості розміщені у великих, бльших

найбільших Києві,Харкові,Одесі,Львові,Донецьку,Запоріжжі,а також практично

у всіх малих і середніх містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у

забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і

крупами. Найважливішими центрами є Київ,Харків,Дніпропетровськ,Одеса,

Миколаїв,Запоріжжя,Львів.

Винятково важлива роль консервної промисловості полягає у тому, що

консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Основні

центри — Одеса, Сімферополь,Херсон,Ізмаїл,Черкаси,Ніжин та ін.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з

ними продукти. Основною олійною культурою є соняшник, з насіння якого

одержують 90% всієї олії. Центри

—Дніпропетровськ,Маріуполь,Запоріжжя,Полтава,Кіровоград,Вінниця. Щороку в

Україні виробляють майже 700 тис. т оліі.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується

в основному в харчовій промисловості.Найбільшими виробниками картопляного

крохмалю є Чернігівська та Житомирська області. Останнім часом виробляють

крохмаль з пшениці, кукурудзи,рису. На переробці кукурудзи спеціалізується

Верхньодніпровський комбінат у Дніпропетровській області.

У цілому переважна більшість галузей АПК України набула досить значного

розвитку і має чималі можливості розширення виробництва рослинницької і

тваринницької продукції, підвищення її якості та розширення асортименту, а

також модернізації виробництва.

2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.

2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації

нових господарських формувань в АПК.

Земельна реформа в Україні стала основною частиною аграрної реформи.

Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України:

“Про форми власності на землю”,”Про господарські товариства”,”Про

приватизацію майна державних підприємств”,”Про обмеження монополізму та

недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”,”Про

оренду майна державних підприємств та організацій”,”Про колективні договори

і Угоди”.

Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає :

> розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між

працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб

приватний сектор став домінуючим;

> приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання та

збуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;

> розвиток фермерства;

> розвиток сільськогосподарських товарних фірм;

> лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.

Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в

різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне

і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського

виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури

колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової

економіки. Їм притаманний високий потенціал конкурентності на перспективу,

а за економічним змістом вони потребують докорінного реформування.

Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він

проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями

обласної Ради народних депутатів. Головна мета реформування - створення

різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і

майна. Здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських

підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної

власності, їх паювання з визначенням кожному члену трудового колективу

земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката.

Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка

сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості

земельного паю і встановленні цін на сільськогосподарську продукцію та

земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та

користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і

державних господарствах.

Напрями земельної реформи:

> передача земель у приватну власність для ведення особистого

підсобного господарства;

> передача земель громадянам для ведення селянського(фермерського)

господарства;

> передача земель у власність і користування іншим підприємствам;

> проведення протиерозійних заходів;

> впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку

земельно-кадастрових даних.

В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах

характерезується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності

(державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи

різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах

власності відбуваються:

> внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;

> у результаті надання повної господарської та економічної

самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним

виробничим підрозділам;

> через визначення відносин з державною власністю на основі договорів,

шляхом роздержавлення і приватизації;

> внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових

відносин.

Як відзначається в Національній програмі розвитку

сільськогосподарського виробництва України на 1996-2005 роки, господарська

реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних

форм господарських структур ринкового типу

(господарських товариств, колективних сільськогосподарських

підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих

підсобних господарств ) і створення мережі сервісної інфраструктури

аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та

кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з

викорисианням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок

продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і

транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних

підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю

сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських

підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті

акціонерні товариства.

Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських

підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних

підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства

з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські )

господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться

виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства

намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм

господарювання :

1) реорганізація колгоспів у колективні cільськогосподарські

підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на май

но і землю;

2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі

кооперативи, які мають більшу самостійність;

3) формування аграрно-акціонерних підприємств;

4) створення приватно-орендних підприємств;

5) об’єднання в асоціації пайовиків, створення спілок апйовиків.

При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або

акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-

господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно

нової організації структури господарства незалежно від форми власності.

Економічні відносини в кооперативах можуть грунтуватися на різній основі :

оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ;

формуванні колективної власності ; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і

землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності.

Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу

новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих

товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій

забезпечити його грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв,

може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного

товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за

кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і

іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на

вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного

проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за

визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках

майбутнього проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за

конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно,

так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників

враховується в статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну

послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей

(вибору форми господарювання)після поділу господарства на земельні і

майнові паї (дод 13).

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо

збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які

спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її

реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або

переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї

сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію. Закріпитися на

внутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.

Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в

приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в

Україні не доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у

більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно

зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і

раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без

яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не

вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до

вирішення головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на

селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних

процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике

протистояння.

У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і

будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у

загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них

приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або

87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств

загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної

власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або

знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають

приватизації.

Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та

кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що

становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по

реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать

підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості,

хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні,

будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи.

Загальна їх чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204

хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні

потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна,

очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн

кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн

зернових.

Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і

фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна

продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800тис. круп. Отже з огляду

на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу

підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих

об’єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні

інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин.

Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів

Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі

напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування.

Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1993 р. їх кількість

скоротилась до 2863 у 1999р., решта реформувались в КСП та акціонерні

товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У

самостійний сектор формуються фермерські господарства (дод 14 ).

Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства.

За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні

сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних

землекористувачах.

Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є

реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7