Інвестиційна модель Дж. М. Кейнса

Інвестиційна модель Дж. М. Кейнса

ЗМІСТ

1. ВСТУП

2. КейнсІансЬка економічна теоріяя

1. Невідповідність інвестиційних планів і планів заощаджень

1 Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати

3. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції

Інструментарій кейнсіанської теорії зайнятості

4. Інвестиції

1. Очікувана норма чистого прибутку

2. Реальна ставка відсотка

3. Крива попиту на інвестиції

4. Зрушення в попиті на інвестиції

5. Інвестиції і дохід

6. Нестабільність інвестицій

5. Висновок

3 Державне регулювання економіки

4 Альтернативні концепції державного регулювання

економіки

Список літератури

1. Вступ

З часів зародження економіки, одна з напруженіших дискусій ведеться

навколо питання: чи існує в економіці тенденція про довгострокову рівновагу

з повною зайнятістю. Застосовуючи сучасну економічну мову, визначимо "як

класичні теорії і підходи акцентуються на могутніх самокритичних силах

економіки". Класична макроекономічна думка має своє народження в поглядах

А. Сміта, Ж. Б. Сея, Дж. См. Мілля.

Альтернативний підхід, що сьогодні називається кейнсіанскою

економікою, не був послідовно висловлений аж до появи роботи Дж. М. Кейнса

"Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Основна відмінність між

класичним і кейнсіанским підходами можна знайти в їхніх різних поглядах на

поводження сукупної пропозиції. Кейнсіанці вважають, що ціни і заробітна

плата встановлюються поступово, що тому врівноважують силам, можливо,

необхідні багато чи років навіть десятиліття, щоб в економіці з'явилася

рівновага. Відповідно до класичного підходу ціни і заробітна плата гнучкі,

тому економіка рухається до своєї довгострокової рівноваги дуже швидко.

Перед тим як Кейнс написав у 1936 році "Загальну теорію зайнятості,

відсотка і грошей", економісти-теоретики в цілому дотримували класичного

підходу до економіки. Ранні економісти були витиснуті промисловою

революцією з її поділом праці, нагромадженням капіталу і ростом міжнародної

торгівлі. Вони знали про ділові цикли, але розглядали їхній як тимчасові

самостійно виникаючі відхилення. Їхній аналіз обертався навколо закону Ж.

Б. Сея. Цей закон, сформульований у 1803 році французьким економістом Сеєм,

затверджує, що надвиробництво не можливе по своїй природі. Позицію Сіяючи

іноді виражають так: “пропозиція породжує свій власний попит“. Що ж є

основою закону Сея? Він ґрунтується на поглядах, що немає щирої відмінності

між економікою, у якій обмін відбувається за допомогою грошей від бартерної

економіки. Якщо підприємства можуть робити більше продукції, то споживачі

будуть більше неї купувати.

Довгий час більшість видатних економістів, включаючи Д. Рікардо, Дж.

С. Мілля й А. Маршала, дотримували класичного макроекономічного підходу, що

надвиробництво неможливе. Навіть у часи Великої депресії, коли чверть

робочої сили США була безробітної, такий відомий экономист як А. Пігу,

писав: “Поруч з досконально вільною конкуренцією завжди існує сильна

тенденція до повної зайнятості. Безробіття існуюча в будь-який проміжок

часу, виникає цілком унаслідок ряду труднощів, що стримують відповідне

пристосовування заробітної плати і цін, що повиннео відбуватися негайно“.

Як підтверджує фрагмент роботи А. Пігу, основним фактором, що лежить в

основі класичного підходу є те, що заробітна плата і ціни досить гнучкі,

щоб повертатися в стан рівноваги дуже швидко. Якщо ціни і заробітна плата

пристосовуються швидко, отже, короткостроковий період, у якому ціни тверді,

буде настільки коротким, що його можна не брати до уваги для всіх

практичних цілей. Класичні чи практичні макроекономісти вважають, що

економіка завжди функціонує по повній зайнятості потенційного обсягу

виробництва.

До Великої американської депресії учені всіляко підкреслювали

здатність економічної системи пристосовуватися до зміни умов і всіляко

амортизувати всякого роду потрясіння. Зрозуміло, вони визнавали, що час від

часу ділові цикли переривають періоди процвітання. Однак практично

одностайно вважалося, що ці епізоди носять тимчасовий характер, причому

відновлення економіки настає автоматично. Крах ринку цінних паперів 1929

року і Велика депресія, що пішла за ним, привели економіку в настільки

жалюгідний стан, що, здавалося, надій на відновлення просто немає. Різко

упали ціни, а за ними і зарплата. Реальний обсяг виробництва скорочувався.

Росло безробіття. Незабаром майже чверть працездатного населення США

виявилася за бортом життя. І все це продовжувалося не місяці, а цілі роки.

Економіка досягла нижчої крапки свого падіння лише до 1933 року.

Повернуться ж до рівня 1929 року по обсягу реального випуску продукції вона

змогла лише через 10 років! Що ж відбулося?

Найбільш вичерпна відповідь на це питання був запропонований

англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом. Кейнс заперечував не

тільки ефективне функціонування, але і саме існування стабілізуючих

механізмів, що забезпечують плавний розвиток економіки. Він наполягав на

серйозному розширенні ролі уряду в процесі стабілізації економіки і

запобіганні в майбутньому потрясінь, подібних до кризи 30-х років. Не всі

положення роботи Кейнса витримали перевірку часом; однак у цілому його

підходи до даної проблеми зберегли своє значення аж до сьогодення.

2. Кейнсіанська економічна теорія

Положенням класичної теорії зайнятості завзято суперечив один істотний

факт – повторювані періоди тривалого безробіття й інфляції. Якщо можна було

пояснити незначний спад, такий, як короткочасне падіння виробництва в 1924

і 1927 р., війнами й аналогічними зовнішніми обставинами, то глибокі і

тривалі спади, якийсь була "Велика депресія" 30-х років, не піддавалися

якому-небудь розумному поясненню. Існує разюча невідповідність між теорією,

відповідно до якого безробіття, власне кажучи, неможлива, і фактичною

десятилітньою "облогою" економіки дуже значним безробіттям. У зв'язку з цим

багато економістів стали критикувати як теоретичні постулати, так і основні

принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936 році відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув

нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці. У своїй роботі

"Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" Кейнс обрушився на основи

класичної теорії, чим зробив велику революцію в економічній думці по

макроекономічних питаннях. Кейнс є родоначальником сучасної теорії

зайнятості. Багато інших економістів продовжували розробляти й

удосконалювати його вчення.

Кейнсіанськая теорія зайнятості різко відрізняється від класичного

підходу. Твердий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі

просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість.

Затверджується, що економіка може і бути збалансованою – тобто може досягти

рівноваги сукупного обсягу виробництва – при значному рівні безробіття і

при істотній інфляції. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не

закономірна. Капіталізм не є саморегулюючою системою, здатної до

нескінченного процвітання; не можна покладатися на те, що капіталізм

"розвивається сам по собі". Більш того, не можна зв'язувати економічні

коливання винятково лише з зовнішніми факторами, такими, як війни, посуха й

інші подібні аномалії. Навпаки, причини безробіття й інфляції криються

значною мірою у відсутності повної синхронності в прийнятті деяких основних

економічних рішень, зокрема рішень про заощадження й інвестиції. Крім того,

ціни на продукцію і заробітну плату стійкі до зниження – значному зниженню

цін і заробітної плати передують, таким чином, внутрішні фактори, що на

додаток до зовнішнього вносять свій внесок у нестабільність економіки.

Кейнсіанці підкріплюють свої твердження тим, що заперечують сам

механізм, на якому заснована класична платформа, - автоматичне регулювання

ставки відсотка і співвідношення цін і заробітної плати.

2.1. Невідповідність інвестиційних планів і планів заощаджень

Кейнсіанская теорія відкидає закон Сея, ставлячи під сумнів положення

про те, що ставка відсотка здатна привести у відповідність заощадження

домогосподарств з інвестиційними планами підприємців. Той факт, що в

сучасному капіталізмі має місце налагоджений грошовий ринок і широке

різноманіття фінансових інститутів, не знижує скептицизму у відношенні

ставки відсотка як механізму, здатного з'єднувати зливальну трубу

заощаджень і кран інвестицій. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження

класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства

підвищать рівень заощаджень. Зрештою, чи не означає збільшення заощаджень

зменшення споживання? Чи можна в дійсності очікувати, що підприємці будуть

розширювати свої виробничі потужності, коли звужуються ринки їхньої

продукції? У цілому кейнсіанці думають, що суб'єкти заощаджень і інвестори

являють собою, власне кажучи, різні групи, що розробляють плани своїх

заощаджень і інвестицій на різних підставах. Зокрема, рівень заощаджень

слабко залежить від ставки відсотка.

Суб'єкти заощаджень і інвестори – різні групи. Хто в капіталістичній

економіці вирішує, скільки варто зберегти і скільки інвестувати?

Підприємства усіх видів, і особливо корпорації, приймають величезну

кількість інвестиційних рішень. А хто приймає рішення про заощадження? Тут

картина більш невизначена. В умовах здорової економіки, якою є

американська, домогосподарства зберігають значні суми, принаймні, коли

настає стадія процвітання. Корпорації також мають великі заощадження у виді

нерозподіленого прибутку. Важливо, що рішення про заощадження й інвестиції

приймаються, власне кажучи, різними групами людей.

Суб'єкти заощаджень і інвестори керуються різними мотивами.

Розходження між суб'єктами заощаджень і інвесторами не було б настільки

фатальним для класичної теорії, якби їхні рішення мотивувалися і

приводилися б у відповідність тим самим фактором, таким, як ставка

відсотка. Але кейнсіанці затверджують, що це не так. Рішення про

заощадження мотивуються різними розуміннями. Деякі зберігають, що б зробити

великі покупки, вартість яких перевищує розмір зарплати; домогосподарства

зберігають, щоб зменшити тягар внесків за житло. Деякі заощадження

здійснюються винятково заради зручності: для того щоб мати запас ліквідних

засобів і можна було зробити в будь-який момент непередбачену покупку.

Заощадження здійснюються і з метою задоволення майбутніх потреб

індивідуумів і їхніх родин: домогосподарства зберігають, щоб забезпечити

вихід на пенсію глави чи родини для плати за навчання в коледжі дітям.

Заощадження виступають і як запобіжний захід, запас для захисту від таких

непередбачених випадків, як тривала хвороба чи безробіття. Заощадження

здійснюються й у силу глибоко укоріненої звички, що діє майже автоматично;

тобто заощадження робляться і без всяких особливих причин. Багато

заощаджень тісно зв'язані зі сталими традиціями й укладеними контрактами:

наприклад, платежі по страхуванню життя, по страхуванню ренти і чи пенсії

участі в програмі "облігація на місяць". Видно, що не один з цих різних

мотивів заощаджень не є особливо "чуттєвим" до ставки відсотка. Кейнсіанці

вважають, що можна легко представити ситуацію, у якій, у противагу

представленню класиків (мал. 1), заощадження знаходяться в зворотній

залежності від ставки відсотка. Проілюструємо це: якщо родина має намір у

результаті заощаджень забезпечити річний доход у виді пенсії величиною 6

тис. грн., те їй необхідно нагромадити 100 тис. грн. при ставці відсотка

рівної 6, і тільки 50 тис. грн., якщо ставка відсотка досягає 12!

А що ж, на думку кейнсіанців, визначає рівень заощаджень? Абсолютно

очевидно, що основним фактором, що визначає як заощадження, так і

інвестиції є національний дохід.

Чому підприємці купують засоби виробництва? Мотивація витрат на

інвестиції є складної. Ставка відсотка – плата за придбання грошового

капіталу для інвестування – враховується при складанні планів інвестицій.

Але ставка відсотка не є єдиним чинником. Важливим фактором, що визначає

величину інвестицій, також є норма прибутку, що фірми очікують отримати від

інвестування. Під час же спаду виробництва надії на прибуток настільки

примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо, буде ще і падати,

незважаючи на значне зниження ставки відсотка. І навпаки, коли потреба в

інвестиціях украй велика, зниження ставки відсотка не є головним стимулом.

[pic][pic]

|Скорочення грошових запасів і надання|Підвищення грошових запасів|

|банківських позичок |і погашення банківських |

| |позичок |

Мал. 1

Грошові нагромадження і банки. Кейнсіанскою теорією зайнятості

представлення класиків про грошовий ринок (мал. 1) оцінюються як занадто

спрощені й у визначеному змісті невірні. Зокрема, відповідно до класиків,

грошовий ринок припускає, що єдиним джерелом засобів фінансування

інвестицій є поточні заощадження. У кейнсіанскій теорії стверджується, що

на грошовому ринку є два інших джерела засобів: наявні заощадження

домогосподарств і кредитні установи, що збільшують і пропозицію грошей.

У кейнсіанскій теорії особливо обмовляється, що населення зберігає

гроші на руках, не тільки щоб робити повсякденні витрати, але і для

нагромадження багатства в наявній формі. Важливо відзначити, що при

зменшенні частини цих коштів і наданні їхнім інвесторам на грошовому ринку

може утворитися надлишок засобів у порівнянні з поточними заощадженнями.

Аналогічно, коли кредитні установи надають позички, вони збільшують

пропозицію грошей. Кредити, надані банками й іншими фінансовими установами,

також є засобом зростання поточних заощаджень, використовуваних як джерело

засобів для інвестицій. У результаті виходить, що зменшення коштів на руках

у домогосподарств і надання позичок банками можуть привести до перевищення

величини інвестицій суми поточних заощаджень. Це означає, що закон Сея не

діє і що рівні виробництва, зайнятості і цін можуть коливатися. У

результаті перевищення інвестицій над заощадженнями відбувається зростання

загальних витрат, що, у свою чергу, приводить до пожвавлення економіки.

Якщо економіка споконвічно знаходилася в стадії економічного спаду, то

обсяги виробництва і розмір зайнятості збільшуються; якщо в економіці вже

досягнута повна зайнятість, то додаткова витрата породжує інфляцію попиту.

Навпаки, класична теорія неправильно стверджує, що всі поточні

заощадження виявляться на грошовому ринку. Якщо домогосподарства залишають

якусь частину поточних заощаджень на руках, а не направляють на грошовий

ринок поточні заощадження використовуються для погашення банківської

заборгованості, то сума засобів на грошовому ринку буде менше суми,

зображеної кривої заощаджень на малюнку 1. З цього випливає, що сума

поточних заощаджень буде перевищувати суму інвестицій. Знову не діє закон

Сея, і настає макроекономічна нестабільність. цьому випадку надлишок

заощаджень над інвестиціями буде означати прискорення скорочення сукупного

попиту; обсяг Виробництво і зайнятість будуть скорочуватися. Підсумовуємо:

позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не

відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального

обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. І тільки випадково

домогосподарства і підприємці мають намір зберігати й інвестувати ті самі

суми. Кейнсіанці вважають себе більш умілими "водопровідниками", ніж були

їхньої попередника-класики, оскільки вважають, що зливальна труба

заощаджень і кран інвестицій не з'єднуються.

2.2. Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати

Як бути з іншим аспектом теоретичного положення класиків, відповідно

до якого регулювання цін і заробітної плати в напрямку їхнього зниження

усуває вплив безробіття на загальні витрати?

Наявність явища. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати,

затверджують кейнсіанці, просто не існує в тім ступені, що необхідна для

відновлення повної зайнятості при зниженні сукупного попиту. Ринкова

система при капіталізмі ніколи не була зовсім конкурентною, а в даний час

на ній позначається недосконалість ринку, практичні і політичні труднощі,

що перешкоджають еластичності співвідношення цін і заробітної плати.

Відповідно до ефекту храповика в монополістів виробників, що домінують на

ринках багатьох важливих продуктів, є і можливість, і бажання протистояти

зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів

сильні профспілки також наполегливо витримують лінію проти зниження

заробітної плати. Колективні договори профспілок запобігають падінню

заробітної плати протягом двох- трирічного терміну дії даних договорів. На

ринках праці робітників, не об'єднаних у профспілки, прийнято регулювати

зарплату лише раз на рік. Крім того, наймачі дуже обережно відносяться до

зниження заробітної плати, з огляду на її негативний вплив на

взаємовідносини в колективі і продуктивність праці робітників. Коротше

кажучи, практично не можна розраховувати, що еластичність співвідношення

цін і заробітної плати компенсує вплив безробіття на зниження скорочення

сукупного попиту.

Користь. Більш того, навіть якщо зниження цін і заробітної плати

супроводжується зниженням загальних витрат, сумнівно, щоб це скорочення

сприяло б зниженню рівня безробіття. Чому? Обсяг сукупного попиту на гроші

не може залишатися постійним, коли падають ціни і знижується заробітна

плата. Більш низькі ціни і заробітна плата неминуче ведуть до більш низьких

грошових доходів, а останні, у свою чергу, викликають подальше скорочення

загальних витрат. У результаті ймовірні невеликі чи взагалі нульові зміни в

рівні виробництва, що знизився, і зайнятості.

Кейнсіанці підкреслюють, що класики заплуталися у своїх

обґрунтуваннях через помилковість теоретичних побудов. Оскільки визначена

група робітників звичайно купує тільки невелику кількість того, що вона

робить, те криві попиту на продукт і відповідно на працю окремої фірми

можна розглядати як незалежні від яких-небудь змін заробітної плати

(доходу), прийнятих робітниками даної фірми. Іншими словами, правомірне

твердження, що зниження ставок заробітної плати в окремій фірмі означає рух

униз по кривій попиту на працю, у результаті фірма найме більше робітників,

тобто зайнятість підвищується. Але такі міркування, затверджують

кейнсіанці, незастосовні до економіки в цілому, до загального зниження

заробітної плати. Чому? Тому що заробітна плата є основним джерелом доходів

в економіці. Загальне зниження заробітної плати відповідно викликає

загальне зниження доходів, а також зниження попиту, як на продукцію, так і

на застосовуваний для її виробництва праця. У результаті в умовах

загального зниження заробітної плати підприємці будуть наймати невелике

число чи взагалі не будуть наймати нових робітників. Те, що правомірно для

окремої фірми, коли зниження заробітної плати її працівникам не робить

несприятливого впливу на попит на працю, не є правомірним для всієї

економіки, коли загальне зниження заробітної плати буде знижувати грошові

доходи і викликати загальне падіння попиту на продукцію і працю.

Таким чином, кейнсіанці затверджують, по-перше, що ціни і заробітна плата

фактично не є еластичними в напрямку зниження. По-друге, якби вони і були

такими, те дуже сумнівно, що зниження цін і заробітної плати пом'якшило б

те, що широко поширювалося безробіття.

3. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції

Економісти класики стверджують, що крива сукупного попиту являє собою

Страницы: 1, 2