Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

угодами та розрахунками по них. Фірмовий кредит оформляється векселем або

надаються за відкритим рахунком.

При кредитуванні у формі відкритого рахунку експортер виставляє

рахунки після відвантаження товару на покупця , а сплата по ціх рахунках

відбувається через обумовлений стронами термін. За умови регулярних

поставок сторони домовляються , що розрахунки між ними будуть здійснюватися

не за кожну окрему партію , а в певні терміни - звичайно наприкінці місяця

або кварталу. При використанні векселів ( інкассова форма розрахунку )

кредитування засновується на траттах.

Як вже зазначалося при цій формі кредитування продавець виписує тратту на

отримувача і дає вказівку банку-інкасатору передавати документи , що

додаються до тратти , тільки за умови акцепту останнім тратти. Тратта

частіше всього використовується при короткостроковому кредитуванні . В

деяких країнах встановлюється максимальний строк тратти від 120 до 180

днів. Схема здійснення такого кредиту зводиться до наступного :

Експортер поставляє товар

Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1

Експортер в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в

банк 1

Експортер отримує платіж від банка 1

Оплата товара відбувається пізніше поставки товара тому експортер

кредитує імпортера.

Але акцепт імпортера може бути замінений на банковський акцепт.

Експортер вимогає банківського акцепту у випадках коли він не впевнений у

платіжоспрроможності імпортера або заинтересований в найскорішому отриманні

коштів і планує продати ( врахувати ) тратту до строка її платежа . В цьму

випадку механізм кредитування має такий вигляд :

Експортер поставляє товар

Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1

Експортер регеструє вексель в своєму банку 2

Банк 2 в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в банк 1

Банк 2 отримує платіж від банка 1

Покупаючи достроково вексель , банк виплачує клієнту не повну

сумму векселя , а за мінусом суми , що залежить від відсотка , який

застосовуєть для данного виду цінних паперів та терміну, що лишився до

оплати тратти. При купівлі тратти банк надає тим самим кредит , але вже не

імпортеру , а експортеру ( до того моменту поки тратта не буде оплачена

імпортером ) .

Щоб уникнути недостатньо забезпечених кредитних ризиків банки

приймають на облік векселя як найменьш з двома підписами і на термін не

більше 6 місяців . В деяких випадках банк може відмовитися від акцепту

тратти і запропонувати експортеру аванс під вексельне забезпечення. Після

того як імпортер оплачує тратту банк проводить розрахунки з імпортером :

віднімає комісію , що належить йому за послуги , процент за кредит та суму

авансу , а різницю повертає експортеру.

Для продавця аванс проти тратти може бути навіть вигідніше ніж продаж

тратти з відповідною скидкою при умові , що він не потребує поповнення

оборотного капіталу негайно на вю сумму проданого товару. Експортер та

імпортер можуть передбачити , що акцепт буде здійснено не банком імпортера

, а більш надійним з точки зору експортера банком. Таким банком може бути

банк третьої країни . Треба також зазначити , що акцептований першокласним

банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

Розвитком акцептного кредитування є акцептно-рамбурсний кредит , засновагий

на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни та переводі

( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Новими специфічними формами кредитування зовнішньої тогівлі стали

операції лізінга , факторінга та форфейтерування.

Відмінність лізінгових операцій від звичайної аренди полягає в

наступному :

об’єкт угоди вибирається арендатором а не арендодавцем , який купує

обладнання за свій рахунок ;

строк лізінга меньше строку фізичного зносу обладнання і наближений до

строку податкової амортизації ;

по закінченні дії контракту клієнт може продовжити його на піьгових умовах

або викупити обладнання на пільгових умовах ;

в ролі арендодавця виступає фінансова установа - частіше всьго лізінгова

компанія.

Лізінгові операції дозволяють фірмам набувати обладнання не роблячи

капіталовкладеньь і не змінюючи баланс. Фінансовий лізінг в цілому схожий

зі звичайним лізінгом , але має свої відмінності. При цьому різновиді

лізінгу арендатор відповідно угоди має опцион на покупку в кінці строку

аренди по номінальній заздалегідь встановленій ціні . Звичайно це ціна в

1 доллар або інша символічна ціна . Строк фінансового лізінгу співпадає зі

строком амортизації обладнання 10 - 15 років , тому фінансовий лізінг

являє собою альтернативне ( отриманню кредитів ) джерело фінансування ,

бо при ноьму відбувається фактичний продаж майна аредарю у розстрочку . В

світовій практиці використовуються такі види фінансового лізінгу :

Лізінг “ стандарт “ . Прицьому виді виробник продукції передає

обладнання лізінговій компанії , а та , в свою чергу , здає його в

аренду споживачу. Між споживвачем обладнання та виробником не існує ніяких

правових відносин , однак за окремою угодою виробник може здійснювати

обслуговування обладнання. Лізінгові компанії в питання про технічне

обсуговування не втручаються.

Лізінг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому , що власник

обладнання продає його лізінговій компанії і одночасно бере його в аренду .

Цей вид лізінгу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся

з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове

становище.

Лізінг “ постачальнику “ . В данному випадку продавець обладнання , як і

при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак арендоване обладнання

використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і

здати їм обладнання у субаренду .

Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією

грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи

кошти експортеру до настання строку вимоги , факторінгова компанія кредитує

його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші

10 - 30 % після вичету процента за кредит та коміссії за послуги

зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку

відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем

кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається

. Факторинговий кредит дорожче звичайного , бо він супроводжується

інкасовими , юридичними , обліково-контрольними , консультаційними та

іншими послугами . За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк

сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для

крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню

наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :

вивільнення від ризику неплатежу ;

дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;

спрощення структури балансу ;

скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;

економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;

Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування.

Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та

платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере

на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера ,

без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер

фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за

правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди .

Форфейтування дає експортеру наступні переваги :

страхування кредитного ризику ;

страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;

вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по

інкасацій платежів ;

В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується

як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця

, а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не

можуть бути проданими форфейтеру.

Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та

форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що

надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті

акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні

імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від

реалізації продукції на внутрішньому ринку .

1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :

самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-

поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним

правилам.

Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів

у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так

і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.

Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні

рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності ,

користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів

України .

Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної

діяльності здійснюється на теріторії України банком для

зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та

кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками ,

зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України

Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії

України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей

та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у

кредитних угодах , договорах .

Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам

зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим )

рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що

тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними

цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними

документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном ,

що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та

гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в

Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності

України та інші уповноважені банки .

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних

кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними

суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для

зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком

зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного

кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії

України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів

зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки

техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності

кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен

повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну

гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної

заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта

кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні

комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав

недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної

гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії

України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту

зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних

річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у

звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці

все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними

діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає

через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ

страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням

комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни

загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.

Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель (

тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним

векселем

Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання

сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком ,

який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в

зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант

зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом

у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що

купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта

. Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно

на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою

страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта -

ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід

зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі

проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк

в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує

його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість

мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя

банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що

акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так

званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що

видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре

знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх

кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі

може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування ,

наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта

векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком

) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо

буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження

між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам

торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих

угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час

транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити

питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо

запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування

використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих

організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого

ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові

компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого

кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65

до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що

береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його

терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера

та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 %

застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції

надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити

експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка

подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає

нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю

норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар

на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий

ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком

, який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах

страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок

нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в

результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги

торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток

страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував

би природу страхування , збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою

організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює

собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування

фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику )

. Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу

, при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе

ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам (

фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він

може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку

одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З

вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл

обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати

фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний

ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так

і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в

спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової

установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією

розподілу праці в міжнародній торгівлі .

Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який

страхове товариство згодне взяти на себе.

Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може

отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення

розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови

наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести

вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це .

Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої

вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у

скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство

не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у

цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і

виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5