Особливості компаративних фразеологізмів

Останній фразеологічний вираз вважається дуже просторічним. Можливо було б припустити, що Джейн Остін вкладає фразеологічні вирази у вуста місіс Беннет, найвульгарнішою представниці цієї родини, але й вишукана Елізабет, своєрідний антипод своєї матері, теж вживає фразеологічну одиницю порівняння, жартівливо розмовляючи з Джейн щодо своєї помилкової поведінки по відношенню до містера Дарсі та Уікхема та своїх теперішніх переживань:

Your profusion makes me saving; and if you lament over him much longer, my heart will be as light as a feather [1, c.228].

Фраза відточена, як усі фрази, що авторка вкладає у вуста своєї улюбленої героїні, але вона має в своєму складі фразеологічний порівняльний зворот. Отже, за уявленнями Остін, компаративний фразеологізм є цілком допустимим прийом у художній літературі.

Щодо структурних особливостей компаративних фразеологізмів Остін, треба відзначити, що всі 9 одиниць утворені зі сполучником as і немає жодного зі сполучником like.

Щоб відповісти на питання, чому в романі Джейн Остін, написаному легкою, природною, лаконічною мовою, так мало фразеологічних одиниць порівняння, треба звернутися до особливостей ідіостилю письменниці. Ми знаємо, що вона не любила вживати різні тропи та фігури, уникаючи багатозначності, штампованості і розмитості образу. Можливо припустити, що традиційне порівняння, одним з проявів якого є компаративний фразеологізм, теж здавалося їй небажаним явищем в літературі.

Серед досліджуваних нами авторів найближче до Джейн Остін за стилем та сферою зображення стоїть Джон Голсуорсі (1867 – 1933), який також є представником британської реалістичної прози. Центральною темою творчості Голсуорсі є тема форсайтизму, тема власності. До зображенню світу власників, до розкриття психології людини-власника, погляди і уявлення якого обмежені рамками свого класу, а вчинки і дії – загальноприйнятими в його середовищі нормами поведінки, Голсуорсі звертається на протязі всього свого творчого шляху.

Важливе значення для Голсуорсі мала його боротьба за чистоту літературної мови. Він різко виступав проти формалістичного експериментаторства в галузі мови. Мова і стиль самого Голсуорсі відрізняється ясністю, чистотою і чарівною простотою, які поєднують його з найкращими майстрами художнього слова.

Основна праця всього життя Голсуорсі та його найвищий творчий здобуток – «Сага про Форсайтів» - створювалась у періоди з 1906 по 1928 рр. За цей час життєва і творча позиція письменника значно змінилася. Розпочавши з різкої критики світу власників, Голсуорсі під впливом подій першої світової війни, революції в Росії та робочих страйків Англії змінює своє ставлення до світу Форсайтів. Сатиричний елемент змінюється драматичним зображенням.

Форсайтівський цикл включає шість романів. Перші три об’єднані в трилогію «Сага про Форсайтів». Сюди входять романи «Власник» (1906), «В зашморгу» (1920), «Сдається в найом» (1921), а також дві інтерлюдії – «Останнє літо Форсайта» (1918) і «Пробудження» (1920).

Друга трилогія – «Сучасна комедія» - включає романи «Біла мавпа» (1924), «Срібна ложка» (1926), «Лебедина пісня» (1928) і дві інтерлюдії – «Ідилія» (1927) та «Зустрічи» (1927). В них розвивається тема занепаду та загибелі буржуазної родини характерна для багатьох письменників того часу в різних країнах.

Головним героєм «Саги» є Сомс Форсайт. Сомс – найбільш повне та яскраве втілення форсайтизму; людина, що розділяє усі передсуди та вірування свого класу. Незважаючи на витримку денді та бездоганність одягу, Сомс не має вишуканості, в його зовнішності є багато спільного з бульдогом, особливо його велике підборіддя та специфічна лінія рота.

Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує всю свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від державної служби, продовжуючи приватну справу свого батька – практику присяжного повіреного. Сомс підтримує лише ділові зв’язки, у нього немає друзів, і він не відчуває потреби духовного спілкування з будь-ким, крім Ірен, його коханої дружини, яка завжди ухиляється від такого спілкування та залишається далекою та холодною. Натура власника в Сомсі заважає розкритися його кращих людським якостям. Проте він завжди бездоганний у справах: його незмінна професіональна чесність заснована на природній обережності та відразі до ризику.

На відміну від багатьох інших Форсайтів старших поколінь (Суізін, Тімоті, тіточки Джулі та Естер), Сомс поєднує в собі протилежні риси. Звертає на себе увагу дивна тривога у виразі його холодного обличчя, туга у погляді, що породжується незадоволенням його почуття до Ірен. Любов і краса неприступні для Сомса, хоча уся його істота прагне володіти ними. «Факти і цифри, з яких складається життя Форсайтів» заважають йому зрозуміти, що кохання і краса засновані на свободі. В своїй передмові до «Саги» Голсуорсі писав, що трагедія Сомса – дуже проста: він не викликає кохання, але не настільки товстошкірий, щоб не відчути цього…Навіть дочка Флер не любить Сомса так, як він, на його думку, того заслуговує.

Сомс має пережити багато випробувань. Його невмируща пристрасть до Ірен, принизливі спроби повернути її, бажання мати наслідника, брак без усякого кохання з француженкою Аннет – Сомс проходить крізь усе це, щоб пізнати велику любов до своєї дочки-одиначки Флер. Це почуття і мудрість, що приходить з роками, пом’якшують його серце. Проте Голсуорсі співчуває не лише особистим переживанням Сомса. Він розділяє його хвилювання щодо майбутнього Англії. В період післявоєнної кризи, коли відчуття незмінного добробуту змінилося усвідомленням нестабільності в країні, Сомс Форсайт якби стає для Голсуорсі втілення бажаної стабільності, надійності, міцності. З ним він пов’язує свої уявлення про найкращу пору життя.

В порівнянні з новим поколінням післявоєнної молоді старше покоління Форсайтів уже не здається йому гідним лише осуду. Продовжуючи розвивати тему кризи Форсайтів, історичну закономірність цього процесу, Голсуорсі шкодує тих золотих часів, що минають.

В «Сучасній комедії» межі сімейного роману розширюються, в поле зору письменника потрапляють складні протиріччя суспільного життя післявоєнної Англії. Голсуорсі гостро відчуває кризу традиційного суспільства і передає атмосферу післявоєнних років. Змінюється тон оповіді. Шалений темп життя передається в картинах, що швидко змінюють одна одну. Голсуорсі бентежить неясність майбутнього, він відчуває нестабільність сучасної епохи з її переоцінкою цінностей, з ярко вираженим прагненням молоді взяти від життя все можливе, з її нестриманим потягом до задоволень.

Флер, Майкл не цінують традиції своїх батьків та дідів, шукають в житті все нових та нових гострих емоцій, і ця постійна гонка за розвагами, відсутність певних занять та ідеалів, цинічне ставлення до всього, що їх оточує, спустошує їхні душі.

Велику увагу приділено тут критиці модерністського мистецтва. Живопис, музика, поезія заражені формалізмом, що, на думку Голсуорсі, є отрутою для мистецтва. Молодий поет Уілфрід Дезерт, що пройшов крізь вогонь війни, втратив усі ідеали своєї молодості, але, як і багато інших молодих людей «втраченого покоління», не знайшов нових. Його поезія – це крик відчаю, прояв повної зневіри в життя та заперечення усіх її цінностей.

Кожен з молодих героїв «Сучасної комедії» не вдоволений своїм життям, страждає через його протиріччя, але не може знайти впевненості в тому, що його оточує. Старовинна китайська картина, яку Сомс дарує доньці Флер, пояснює назву першого роману «Сучасної комедії». На картині зображено білу мавпу. Вона тримає шкірку з’їденого апельсину та дивиться на глядача сумними очима, повними туги та розпачу. Ця картина виражає думку про спустошеність сучасного життя. Ця ідея розкривається в розмові між Сомсом, Флер та знайомим художником Обрі Гріном:

“I don’t know where I’ve seen a more pungent satire on human life.”

“I don’t follow,” said Soames dryly.

“Why, it’s a perfect allegory, sir! Eat the fruits of life, scatter the rinds, and get copped doing it. When they’re still, a monkey’s eyes are the human tragedy incarnate. Look at them! He thinks there’s something beyond, and he’s sad or angry because he can’t get at it. That picture ought to be in the British Museum, sir, with the label: ‘Civilisation, caught out.’” [3, c.141].

Голсуорсі з неприкритою іронією описує діяльність парламентарів, їхні гучні, але пусті промови, що не змінюють тяжкого стану в країні. Марними виявляються й спроби Майкла Монта (він – член парламенту) припинити безробіття, що зростає. Розроблений ним план переселення дітей з робітничих сімей в колонії також не є реальним.

Стилю Голсуорсі притаманний широкий епічний розмах, значущість соціально-психологічних узагальнень, майстерство і тонка спостережливість в зображенні повсякденної дійсності, критицизм, поєднаний з вишуканим ліризмом. В цьому романі велике значення відіграє невласне пряме мовлення, яке, як ми казали вище, широко використовувала Джейн Остін, значно опереджаючи свій час. Лінгвостилістичні прийоми Голсуорсі також відрізняються різноманітністю. Фразеологія в його романі також широко представлена, в тому числі й фразеологічні одиниці порівняння, частотність яких досить висока (див. табл.2, с.71). Серед компаративних фразеологізмів є повні й усічені форми, ад’єктивні та дієслівні структури з різною семантикою – зооніми, топоніми, етноніми, тощо, типологію та специфіку яких ми детально розглядали в другому розділі нашого дослідження. Так, перша фраза одинадцятого розділу містить в собі одразу дві компаративні одиниці, що дозволяє миттєво привернути увагу читача та посилити емоційний ефект:

For a week Bicket had seen ‘the job,’ slippery as an eel, evasive as a swallow, for ever passing out of reach [3, c.92].

Найбільшу кількість їх ми зустрічаємо в невласно прямому мовленні, де вони допомагають зобразити роздуми, емоції, внутрішній стан того чи іншого персонажу:

How could the fellow talk like this, and look as bright and pink as a new penny? It confirmed the theory that he didn’t care what happened. And, suddenly, Soames resolved to try a shot [3, c.216].

The thing was plain as a pikestaff; for omitting a limit of liability this chap had got his commission! [3, c.117].

His brain, working like a squirrel in the small hours, grasped the great, the incalculable advantage of coloured balloons over all other forms of commerce [3, c.92].

Серед персонажів саме Сомс Форсайт віддає найбільшу перевагу компаративних фразеологізмам в своєму як прямому, так і невласно прямому мовленні:

“Sloppy, are we?” said Soames. “You’re talking like a child. Could a sloppy people ever have reached our position in the world?” [3, c.110].

Soames had a momentary vision of dying donkeys laden with pictures of the nude, stepping off the edge of the world. Refusing its extravagance, he raised his eyes, just in time to see St. Paul’s, as large as life. That little beggar with his balloons wasn’t there today! [3, c.214].

For one person who took a line, a hundred followed on, like sheep! [3, c.255].

“I?” said Soames. “I only know the chap’s as cool as a cucumber. I’m going in here. Good-bye!” [3, c.218].

В мові аристократа Майкла Монта (або його роздумах, виражених невласно прямим мовленням) теж присутні компаративні фразеологізми, але з дещо іншими образами для порівняння – менш конкретними або менш шаблонізованими:

Michael took up the proofs, and read two poems. Bitter as quinine! The unrest in them—the yearning behind the words! Nothing Chinese there! [3, c.207].

A faint last mutter roused him to look at her once more, high on her pillows by the carefully shaded light. Young—young! Colourless, like a flower in wax! [3, c.239].

Світу багачів в романі протиставлений торговець повітряними кулями Тоні Бікет, який має принижуватися щодня, аби хоч якось забезпечити собі і своїй коханій дружині Вікторін виживання:

When Bicket had gone out of a morning with his tray and his balloons not yet blown up, she would stand biting her finger, as though to gnaw her way to some escape from this hand-to-mouth existence which kept her husband thin as a rail, tired as a rook, shabby as a tailless sparrow, and, at the expense of all caste feeling, brought them in no more than just enough to keep them living under a roof [3, c.119].

Ефект посилення в останньому прикладі досягається за рахунок повторів кількох порівняльних зворотів.

В зображенні злиденного життя Бікета та Вікторін найчастіше вживаються прикметники на позначення понять «товстий – худий», і це зрозуміло, адже вони весь час голодують і мріють про нормальне харчування:  Bicket, still troubled that she had not shared that lunch, patted her tenderly, and said he would soon have her as fat as butter—he did not explain how [3, c.155].

Фразеологічні одиниці порівняння у Голсуорсі тісно корелюють із розгорнутим художнім порівнянням, численні приклади якого ми теж знаходимо в цьому творі. Часом компаративні фразеологізми розгортаються, утворюючи вже якісно нові одиниці – індивідуально-авторські порівняння. Так, усталене порівняння like a shadow є загальновідомим фразеологізмом, але розгортаючись у зворот like a shadow across a dark blue screen воно породжує вже нові асоціації з кінематографом і стає індивідуально-авторським порівняльним зворотом. Порівняйте опис грози, яку Майкл Монт спостерігає з вікна свого будинку, відчужено та холодно, ніби фрагменти кіноплівки, адже на той час його значно більше хвилюють його власні проблеми з дружиною:

A shattering peal of thunder blundered overhead; and down came the rain, slashing and sluicing. He saw a man running, black, like a shadow across a dark blue screen; saw him by the light of another flash, suddenly made lurid and full of small meaning, with face of cheerful anxiety, as if he were saying: “Hang it, I’m getting wet!” Another frantic crash! [3, c.237].

Наступний фразеологізм у його звичайній, нерозповсюдженій формі він вживає в цьому ж розділі, заспокоюючи дружину, яку розбудила і злякала гроза:

“Ducky, you’ll have twilight sleep and know nothing about it; and be as right as rain in no time.” [3, c.238].

Треба відзначити, що фразеологічні одиниці порівняння в романі Джона Голсуорсі «Біла мавпа» відрізняються багатоманітністю як з точки зору структури та семантики, так і з точки зору стилю та текстоутворюючих функцій.

Перейдемо до аналізу творів іншого відомого реаліста-прозаїка, американського письменника Джека Лондона (1876-1916), справжнє ім’я якого - Джон Гріффітс Лондон. Класик світової літератури ХХ століття виріс в бідності і дуже рано розпочав самостійне життя. Серйозно займатися літературною творчістю почав у 23 роки, перепробував до цього часу десяток професій: мандрував, був студентом, матросом, журналістом, входив до соціалістичної партії, приймав участь у марші безробітних, шукав золото на Клондайку в часи «Золотої лихоманки». В його коротке 40-літнє життя вмістилися роки серйозного заняття сільським господарством на ранчо в Каліфорнії, робота кореспондентом під час російсько-японської війни, сан-франциського землетрусу 1906 року і мексиканської революції. Ще Джек Лондон читав лекції в Гарвардському и Йельському університетах, був активістом соцпартії, доки не розчарувався в її ідеалах. За неповних 20 років літературної діяльності Джек Лондон встиг створити понад 200 розповідей, 20 романів и 3 п’єси.

Тематика його творів не менш різнопланова, аніж його життя. Найбільш відомий цикл його творів, умовно названий «Північна Одисея», куди входять повісті «Поклик предків» (1903) та «Біле ікло» (1906), розповіді «Закон життя» (1901), «Любов до життя» (1905), «Вогнище» (1908) та багато інших. Роман «Морський вовк» (1904) заснований на морському досвіді Джека Лондона; роман «Залізна п’ята» (1908) – на його соціалістичних уявленнях про апокаліптичну війну капіталізму і пролетаріату; «Мартин Іден» - роман-виховання , в якому простежуються автобіографічні мотиви. Стиль прози Лондона, ясний і в той же час образний, мав істотний вплив на багатьох письменників ХХ століття.

Обрана для нашого аналізу повість «Поклик предків» - один з найвідоміших творів славетного американського письменника. Це розповідь про пригоди собаки на ймення Бек, якого вкрали з дому. Його увезли на північ і продали золотошукачам. Пристосувавшись до нових умов життя, повного небезпек, Бек стає справжнім диким звіром, сильним, витривалим, безстрашним. Одного разу вночі він почув виття вовків, яки кличуть його до себе в зграю, і приєднався до них.

«Біле Ікло» (1906) – це остання лондонівська сторінка про Північ. За кожним епізодом цієї повісті стоїть ідея автора, що життя – це невпинне прагнення до насичення, це арена, де зіштовхуються ті, хто, прагнучи до насичення, переслідує одне одного, полює та пожирає одне одного. “Life lived on life. There were the eaters and the eaten. The law was: EAT OR BE EATEN” [5, 157]. Життя здається письменникові ареною, де ллється кров, де панує жорстокість, сліпа випадковість та хаос без початку та кінця. «Біле Ікло» не приймає закон «палиці та ікла», якому підкоряються приручені собаки, адже він занадто гордий для цього. Серце Білого Ікла переповнено любов’ю до людей, але закон його життя – це голос природи, голос інстинкту.

Народжений у вільному лісі, Біле Ікло, пройшовши крізь багато страждань, знаходить своє справжнє призначення в служінні вищій істоті – людині. А собака Бек, навпаки, підкоряючись поклику вовків, дичавіє, уходить у вовчу зграю і стає її ватажком (після публікації саме цієї повісті Джек Лондон прокидається знаменитим – перший її тираж розійшовся за два дні).

Отже, в цих двох повістях ми бачимо дві протилежні лінії поведінки тварин – здичавіння або соціалізацію.

Досліджуючи фразеологічні одиниці порівняння в повістях Джека Лондона, ми звернули увагу на те, що більшість з них належить до розмовного чи навіть просторічного шару лексики, невелика частина – до стилістично нейтральних, і лише одна – до книжного стилю. Можливо, це зумовлено специфікою оповіді, що зображує сувору, часто жорстоку дійсність Півночі, де немає місця зайвим словам, а тим більше ліричним, цвітастим порівнянням, характерним більше для романтичної або декадентської прози:

Men felt these muscles and proclaimed them hard as iron, and the odds went down to two to one [5, c.79].

‘You're right, Bill,' he concluded. 'Fatty's gone.'

'An' he went like greased lightnin' once he got started. Couldn't 've seen 'm for smoke [5, c.105].

'They ate 'm hide an' all,' Bill announced. 'The stick's as clean as a whistle [5, c.110]. I'll bushwhack her as sure as my name is Bill.'[5, c.113].

as sure as my name is Bill (or Bob, etc.) – усталений компаративний вираз, що позначає «напевно, обов’язково, без усякого сумніву» та є синонімічним таким фразеологічним одиницям порівняння, як as sure as a gun, as sure as death, as sure as fate, as sure as eggs is eggs, які, маючи різні конотації та сфери вживання, також вживаються на позначення певності будь-якої події. Розглянемо інше стійке порівняння-американізм, синонімічне британським as old as (the) hills, as old as the world (itself). Воно входить до складу першої фрази сьомого розділу. Цікаво зазначити, що дуже часто, за нашими спостереженнями, фраза, в складі якої знаходиться компаративний фразеологізм, розпочинає або завершує художній текст. Це пов’язано, на нашу думку, з особливою важливістю першої або заключної фрази для будь-якого художнього або публіцистичного тексту для підкреслення його важливих ідей, з особливою інтенцією автора.

When Buck earned sixteen hundred dollars in five minutes for John Thornton, he made it possible for his master to pay off certain debts and to journey with his partners into the East after a fabled lost mine, the history of which was as old as the history of the country[5, c.81].

Останнє порівняння звучить досить комічно для європейців, для яких історія США є відносно невеликою. Гіперболізовано звучить і інше фразеологічне порівняння, яке ми зустрічаємо в кінці останнього розділу повісті «White Fang»: And outside he went, like a king, with all Sierra Vista about him and tending on him [5, c.277].

Досить часто в центрі порівняння стоїть образ сили, або слабкості, - які є особливо важливими в жорстоких умовах Півночі, де панує закон – або ти вбиваєш і залишаєшся жити, або тебе вбивають і з’їдають:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7