Успішність мовної взаємодії залежить від правильно підібраної комунікаційної стратегії. Для лінгвістичної прагматики вивчення умов співвідношення світу речей зі світом слів має велике значення, адже кожен мовець зацікавлений в максимально точному словесному описі світу речей і правильному розкритті сенсу слів співбесідника. Для гармонізації процесу спілкування важливо, щоб співрозмовники чітко усвідомлювали, якою має бути спільно прийнята мета обміну думками. Комунікативна поведінка обох сторін в процесі мовленнєвого акту базується на певних критеріях та принципах, а саме - на критеріях істинності й щирості, та на принципах кооперації П.Г. Грайса. Постулати П.Г. Грайса регулюють порядок спільного оперування інформацією.

Особливістю казки Л. Керролла "Alice in Wonderland" є надзвичайно велика художня цінність даного твору, яка проявляється в багатстві стилістичних засобів та прийомів і неоднозначно сприймається читачами через глибинну структуру самого тексту. Вивчення процесів порушення усталених принципів мовного співробітництва на матеріалі окремо взятого художнього твору та специфічних стилістичних засобів, які сприяють створенню комічного ефекту, сприяє оптимізації способів взаєморозуміння та відпрацюванні адекватної стратегії сприйняття тексту.

Одним із основних напрямків представленого дослідження є комплексний аналіз художнього тексту, який включає в себе як причини порушення тієї чи іншої конверсаційної максими в кожному окремому випадку, так і механізм утворення комічного ефекту за допомогою авторських стилістичних прийомів.

Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню цієї казки зокрема, й інтересу до вивчення постулатів П.Г. Грайса, практично відсутні дослідження, присвячені порушенню принципів мовного співробітництва на ілюстративному матеріалі казки "Alice in Wonderland". Цей твір, безсумнівно, представляє значний інтерес з точки зору прагматики взагалі й теорії імплікатур зокрема, оскільки усі нестандартні діалоги і ситуації в тексті містять власну приховану мотивацію, і щоб оцінити гумор книжки, слід вдатися до суто лінгвістичного аналізу жартів та ситуацій комунікації. В даній роботі ми аналізуємо випадки порушення максим кооперації персонажами твору.

Про порушення принципів мовного співробітництва йде багато дискусій, результати яких фіксуються в численних статтях та наукових роботах. В нашому дослідженні ми посилаємося на роботи як зарубіжних, так і вітчизняних вчених: С. Левінсона, П.Г. Грайса, В.Я. Проппа, Дж. Колонезе, К.В. Вороніної, І.А. Котюрової та ін.

Предметом дослідження є текст казки Л. Кeрролла "Alice in Wonderland".

Об’єктом магістерського дослідження є способи реалізації порушення принципів мовного співробітництва.

Гіпотеза: стилістичні прийоми є результатом послідовного порушення постулатів мовного співробітництва П.Г. Грайса.

Мета дослідження полягає у виявленні характерних закономірностей реалізації порушень постулатів мовного співробітництва та виділенні низки стилістичних прийомів, які є результатом цього порушення і спричиняють певний естетичний ефект (комічний); проведенні комплексного лінгвостилістичного аналізу обраних комунікативних ситуацій.

Обрану мету реалізують наступні завдання дослідження:

1. Вивчити порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса і розкрити механізм цих порушень.

2. Виявити закономірності між порушенням постулатів успішної комунікації і появою стилістичних засобів.

3. Дослідити зв'язок між порушенням максим П.Г. Грайса і утворенням комічного ефекту.

Актуальність даної роботи обумовлена використанням для аналізу принципів мовного співробітництва теорії імплікатур П.Г. Грайса.

Наукова новизна полягає в застосуванні теорії імплікатур П.Г. Грайса до стилістичного аналізу художнього твору.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці процедури лінгвостилістичного аналізу на основі порушень принципів мовного співробітництва.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів матеріалу дослідження в курсах, пов’язаних з вивченням лінгвостилістики та під час написання курсових і дипломних робіт.

Матеріалом дослідження є казка Л. Керролла "Alice in Wonderland".

Методи дослідження обумовлені різноманіттям проблем, які підлягали аналізу, і включають в себе гіпотетико-дедуктивний метод, описово-логічний та літературознавчий компоненти аналізу.

Структура та обсяг магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі розглядаються теоретичні основи порушення принципів мовного співробітництва, детально розглядаються сутність та принципи недотримання кожного з чотирьох постулатів успішної комунікації. Другий розділ присвячено низці стилістичних прийомів, які використовуються автором для досягнення комічного ефекту. В третьому розділі досліджуються та аналізуються стилістичні засоби, які є результатом порушення максим на матеріалі казки "Alice in Wonderland".

Для апробації роботи було подано тези під назвою "Порушення принципів мовного співробітництва" для участі у Міжнародній студентській конференції та підготовлено доповідь на цю ж тему для участі у науковій конференції на базі ННІ іноземної філології.

Розділ І. Порушення принципів мовного співробітництва

1.1 Теорія імплікатур П.Г. Грайса. Основні максими розмови

За С. Левінсоном, теорія імплікатур вивчається зовсім не довго, порівняно з іншими темами в лінгвістиці. Ключові ідеї теорії були озвучені Полом Гербертом Грайсом на лекціях у Гарварді в 1967 і досі опубліковані лише частково (Грайс, 1975, 1978) [43, p.100]. Вченим було висунуто відносно короткі тези, в яких містилися лише натяки на те, яким чином має просуватися майбутня робота у даному напрямку.

Перед розглядом власне теорії імплікатур слід відмітити, що з іменем цього вченого пов’язана ще одна теорія, а саме теорія смислу (theory of meaning) [41, p.41-58]. Між двома теоріями існує важливий зв’язок. Якщо теорія смислу Грайса побудована як теорія комунікації, то вона має важливі наслідки, в тому сенсі що пояснює, як протікає комунікація за відсутності будь-яких загальноприйнятих засобів для вираження повідомлення. Очевидно, сприйнявши чиєсь мовлення, ми в змозі розрізнити певний підтекст; але не всі ці умовиводи будуть комунікативними за Грайсом, оскільки вони не завжди вкладаються у висловлення для того, щоб їх розпізнали. Той тип особливих умовиводів, який називається імплікатурою, завжди створюється саме з цією метою - щоб його розпізнали: а теорія імплікатур розкриває спрощену схему того, як такі умовиводи можуть передаватися.

Наступна теорія Грайса, в якій детальніше розглядається поняття імплікатур, - це перш за все теорія про те, як люди використовують мову. Грайс стверджує, що існує низка намірів, які керують перебігом розмови. Вони випливають з основних раціональних суджень і формулюються у вигляді принципів для ефективнішого і ефектнішого використання мови для підтримки співробітництва. За С. Левінсоном, Грайс виділив чотири основні конверсаційні максими розмови [43, p.101], або загальні принципи, які забезпечують ефективність мовного співробітництва і в сукупності виражають загальний принцип кооперації.

Ці принципи наведено нижче:

Принцип співробітництва:

· зроби необхідний внесок на відповідній стадії розмови, відповідно до цілі і напряму розмови.

Максима якості:

· намагайся, щоб твій внесок був правдивим, а саме:

- не кажи те, що вважаєш за неправду;

- не кажи те, на що не маєш адекватних доказів.

Максима кількості:

- зроби свій внесок до розмови настільки інформативним, настільки це потрібно;

- не перевантажуй своє мовлення зайвою інформацією.

Максима релевантності:

· внесок повинен бути доречним

Максима способу:

· ясно висловлюй свої думки, а саме:

- уникай неточності;

- уникай двозначності;

- висловлюйся стисло;

- висловлюйся послідовно [43, p.101-102].

Коротко кажучи, ці максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець під час спілкування, щоб спілкуватися максимально ефективно й раціонально.

З іншого боку, такий погляд на проблему відразу викликає заперечення: описувана ситуація комунікації нагадує скоріше рай філософа, адже мало хто дійсно спілкується таким чином. Точка зору Грайса дещо відмінна. Люди не схильні досконало слідувати цим принципам, навіть навпаки. Наприклад:

A: Where’s Bill?

B: There’s a yellow VW outside Sue’s house [43, p.102].

Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не відповідає на питання А, і таким чином порушує принаймні максими кількості і релевантності. Можна припустити, що репліка В є не кооперативною реплікою, а спробою зміни теми. Спробуємо все-таки інтерпретувати репліку В як кооперативну на глибшому рівні. Отже, знаючи, що взаємодія відбулася, спитаємо себе, яким же чином може бути пов’язана між собою присутність у дворі фольксвагена і місцезнаходження Біла, що далі наштовхує нас на думку про те, що якщо Білл має жовту VW, то він може знаходитися у будинку С’ю.

У таких випадках висновок випливає з припущення про те, що мало місце мовленнєве співробітництво. Таке явище Грайс і охрестив імплікатурою, або конверсаційною імплікатурою [41]. Точка зору вченого полягає в тому, що ми завжди твердо дотримуємося цих максим на глибинному рівні і, наскільки це взагалі можливо, люди інтерпретуватимуть сказане відповідно до цих максим.

Що є джерелом цих максим? Чи є вони загальноприйнятими правилами, які ми засвоюємо, як засвоюємо правила поведінки за столом? Ці максими описують раціональні засоби кооперативного обміну думками. В такому разі, очікуваними є й деякі аспекти нелінгвістичної поведінки. Максими виводяться із загальних положень раціональності, які можна застосувати для всіх типів кооперативної взаємодії, і, якщо це дійсно так, то вони повинні використовуватися універсально, по крайній мірі, якщо інші культурно-специфічні обмеження мовної взаємодії це дозволяють [43, p.103].

1.2 Порушення постулатів П.Г. Грайса

Інтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немає в семантичному значенні вимовленого. Такі умовиводи є конверсаційними імплікатурами і проявляються двома способами, залежно від відношення мовця до максими. Якщо мовець чітко слідує максимам, то тим самим очікує від адресата, що той також дотримується максим. Розглянемо такий приклад:

A (to passer by): I’ve just run out of petrol.

B: Oh; there’s a garage just around the corner [43, p.104].

У цьому випадку репліка В натякає на те, що А може отримати там бензин, але ця репліка не була б повністю кооперативною, якби він знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левінсон пропонує іменувати ці "очікувані" умовиводи стандартними імплікатурами (Грайс пропонує термін загальні імплікатури) [41]. Інша ситуація виникає, коли мовець порушує або не слідує максимам. Тут В порушує максиму способу вимовою слова ice-creams:

A: Let’s get the kids something.

B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S [43, p.104].

Обидва види імплікатур представляють значний інтерес. Подальші приклади допоможуть зрозуміти відмінності між ними ясніше. Почнемо з прикладів, які випливають з гіпотези, що мовець дотримується максим. Максима якості:

John has two PhDs

(I believe he has, and have adequate evidence that he has.)

Does your farm contain 400 acres?

(I don’t know that it does, and I want to know if it does) [43, p.105].

Перший приклад являє собою пояснення "парадоксу Мура", тобто неприйнятність наступних висловлювань:

John has two PhDs but I don’t believe he has [43, p.105].

Дане речення неправильне, тому що суперечить стандарту імплікатури якості - мовець вірить у те, що він стверджує. Наступний приклад розширює розуміння максими якості, адже коли хтось ставить запитання, природно вважати, що він запитує щиро, й що в нього немає відповідної інформації. В ситуаціях кооперації, якщо мовець щось стверджує, то він дає зрозуміти, що вірить у це. В іншому разі будь-яке використання таких висловлювань буде фіктивним і призведе до порушення максими якості.

Максима кількості:

Ця максима одна з найцікавіших стандартних імплікатур. Припустимо що:

Nigel has fourteen children [43, p.106].

Під цим висловлюванням ми розуміємо, що Найджел має лише чотирнадцять дітей, хоче це може виявитися несумісним з тим фактом, що Найджел насправді має двадцятеро дітей. Можна припустити, що він має лише чотирнадцять і не більше, тому що якби він мав двадцять, то відповідно до максими кількості ("скажи скільки, стільки від тебе вимагається"), так і було б сказано. Тому, необхідно визнати, що Найджел має лише чотирнадцять дітей.

Подібним чином розглянемо наступний приклад:

The flag is white [43, p.106].

Оскільки речення не містить інформації про інші кольори, логічно припустити, що мовець має на увазі, що прапор не має інших кольорів, а є чисто білим.

Або припустимо, що ми випадково підслухали такий обмін репліками:

A: How did Harry fare in court the other day?

B: Oh he got a fine [43, p.106].

Якщо пізніше стане відомим, що Гаррі отримав ще й довічне ув’язнення, то В (якщо він знав про це наперед) буде винний у тому, що ввів А в оману, так як не надав йому всю інформацію, необхідну в даній ситуації. Ці приклади ілюструють перший підвид максими кількості, яким передбачається надання всієї необхідної інформації.

Максима релевантності:

На цій максимі також лежить відповідальність за утворення цілої низки стандартних імплікатур. Наприклад, можливі імперативи будуть інтерпретовані як заклик до негайної реалізації дії:

Pass the salt.

(Pass the salt now) [43, p.107].

Або розглянемо наступний зразок:

A: Can you tell me the time?

B: Well, the milkman has come [43, p.107].

Лише виходячи з доречності репліки В, ми можемо зрозуміти її як часткову відповідь на запитання А. Умовивід отримуємо таким чином: припускаємо, що репліка В доречна; тоді на задане А питання, В повинен дати відповідь; тоді єдиний спосіб узгодити ці два умовиводи - це припустити, що співрозмовник В не може забезпечити А повною інформацією, але вважає, що інформація про візит молочника достатня для того, щоб А міг зробити з неї правильні висновки. Звідси випливає, що В намагається пояснити, що годинник показує той час, який збігається з приходом молочника. Отже, якби імплікатури не були побудовані на основі припущення про релевантність, то багато суміжних висловлювань просто не мали б сенсу.

Максима способу:

Нарешті, різноманітні типи умовиводів з’являються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, під третім підтипом максими способу ("висловлюйся стисло"), навіть у тому разі, коли мовець надає перевагу складній конструкції над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що ці деталі так чи інакше відносяться до його наміру.

Open the door.

Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you [43, p.108].

Якщо замість першої фрази використаємо другу, то тим самим ми наказуємо співрозмовнику приділити увагу кожній деталі - це і є імплікативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливіший підтип максими способу саме четвертий - "висловлюйся послідовно".

The lone ranger rode into the sunset and jumped on his horse [43, p.108].

У реченні руйнуються наші очікування, що події перелічуватимуться в тому порядку, в якому вони відбувалися. Нижче читаємо приклад, у якому послідовно перелічені всі події:

Alfred went to the store and bought some whisky [43, p.108].

Наступний тип імплікатур, виділений Полом Грайсом утворюється внаслідок очевидного і відкритого ігнорування максим. Грайс називає таке використанння імплікатур експлуатацією максим, і саме вони породили багато традиційних образних висловів. Розлянемо подані нижче приклади:

Максима якості:

Спостерігаємо порушення цієї максими в наступному прикладі:

A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?

B: Oh come now, Britain rules the seas [43, p.109].

Кожен компетентний учасник розмови знає, що репліка В невірна, однак В не намагається обманути А. Припустимо, що В має на увазі щось зовсім протилежне від щойно сказаного, а саме - не те, що Британії підвладні всі моря, а дещо абсолютно протилежне - Британія в цій ситуації безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання іронії. Схожі зауваження стосуються і метафори:

Queen Victoria was made of iron [43, p.109].

Буквальна інтерпретація така: оскільки королева Вікторія ніяк не могла володіти фізичними характеристиками заліза, то, мабуть, вона лише була наділена його супутніми рисами, такими як жорсткість, стійкість, непоступливість. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплімент, а сказане наклепником перетворюється у приниження, основане на її агресивності та войовничості. Такі ж принципи стосуються і риторичних запитань.

Максима кількості:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


	НОВОСТИ


	ВХОД


	ТЕГИ

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.
Copyright © 2012 г. При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.