Особливості кооперативного використання мови персонажами казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

Підсумовуючи вище наведені визначення каламбуру і гри слів, і порівнюючи дефініції різних дослідників, ми пропонуємо в нашому дослідженні, на противагу грі слів, тлумачити каламбур як стилістичний прийом, побудований на різних формах подібності лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць з метою досягнення певного естетичного ефекту (як правило комічного), і який за своїми функціональними характеристиками вужчий, ніж гра слів.

Прослідкувати порушення максим кооперації, які призводять до створення ефекту гри слів та каламбуру в художньому тексті досить легко, адже обидва стилістичні прийоми вже власне своїм існуванням порушують вимогу уникати двозначності (максима способу) та висловлюватися максимально ясно і зрозуміло. Каламбур завжди помітний в комунікативних ситуаціях завдяки своїй експресивності та відхиленні від формальних правил мовного співробітництва, що надає мові особливу яскравість, емоційність і підсилює її виразні якості.

2.5 Іронія

Термін іронія походить з грецького "εἰρωνεία", що буквально означає -

лукавство, удавання. В сучасній стилістиці іронія - "художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Іронія - це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою" [19, c.77].

Іронія створює у співрозмовників враження, що предмет обговорення не такий, яким він здається. За визначенням Арістотеля, іронія - це висловлювання, яке містить насмішку над тим, хто дійсно так думає. Традиційне поняття іронії зводить її до антифразу, тобто використання слів в негативному сенсі, прямо протилежному буквальному [32, c.85]. Цей вид комічного будується на порушенні постулату істинності. Іронія - це неприйняття і протиріччя під маскою схвалення і згоди; явищу навмисно приписується та властивість, яка йому не характерна [21, c.18]. Натяк на глузування, як правило, не завжди міститься власне у висловлюванні. Трапляється так, що сама ситуація змушує тлумачити слово, або словосполучення в сенсі, прямо протилежному загальноприйнятому, тобто іронію потрібно шукати у контексті або розглядати ситуацію комунікації в цілому. Іронія часто читається між рядків, і може бути прихована в тексті досить великого розміру, тому деякі дослідники стверджують, що іронія виходить далеко за межі просто стилістичного прийому і існує на всіх мовних рівнях: лексичному, синтаксичному, стилістичному [22].

Г.П. Грайс вже в першій своїй роботі (1975) причислив іронію до одного з видів інференційних моделей: будь-чиє висловлювання, якщо воно містить даний стилістичний прийом, очевидним чином порушує максиму якості, оскільки воно виражає не істинну думку співрозмовника [18].

Необхідно згадати статті Раймонда Гіббса, автор яких стверджує, що процес генерування іронічного значення за стандартною моделлю П.Г. Грайса і Дж. Серля експериментально не підтверджується [18]. Так, якщо слідувати процедурі сприйняття висловлювання за П.Г. Грайсом, то спочатку відбувається розуміння буквального смислу, потім усвідомлення невідповідності в конкретному контексті і згодом - на основі попередніх процедур - виведення того значення, яке є оптимальним у даному випадку. Відповідно до досліджень Р. Гіббса, іронічні висловлювання розуміються напряму, без попереднього декодування буквального змісту [40, p.523-530].

Можна констатувати, що іронією вважаємо художній прийом, який базується на глузливо-критичному ставленні до предмета зображення, будується на ситуативних очікуваннях, які в свою чергу будуються на фонових знаннях і носить оцінюючий характер. Як і попередні тропи, іронія підкреслює недосконалість і відносність усіх аспектів життя.

2.6 Допоміжні засоби утворення комічного ефекту

Особливий інтерес у процесі дослідження викликає навмисна деформація сталих виразів, завдяки якій Л. Керролл досягає неперевершеного комічного ефекту [15, c.220].

Pозглядаючи деформацію фразеологічних одиниць, потрібно відмітити, що в їх основі цього явища лежить лише один прийом - нехтування нормами мови, з метою досягнення конкретного художньо-естетичного ефекту.

Ідіома - фразеологізм, який має яскраво виражені стилістичні особливості, завдяки чому його використання у мовленні надає йому відтінку гри, жарту або умісності [19, c.76]. Як лінгвістичний термін, фразеологізм означає вираз (мовний зворот), який вживається як одне ціле, те що не може бути розкладене на частини і з неприпустимою перестановкою цих частин [32, c.398]. Практика розкладання сталих виразів і утворення нових стилістико-семантичних новоутворень не є новою для англійської літератури [6, c.39-56].

Окрім, вище зазначених засобів створення комічного ефекту в контексті даного дослідження необхідно відмітити використання автором гіперболи та алюзій, які, проте, зустрічаються досить рідко.

Гіпербола - це "…різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього" [19, c.74].

Алюзією називають художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного тексту, сюжету чи образу, а також історичні події з розрахунку на фонові знання читача, покликаного розгадати закодований зміст; подекуди вживається як особливий різновид алегорії [21, c.5]. На важливу семантичну особливість алюзій в реалізації іронічного значення звернув увагу І.Р. Гальперін: "…значення слова (алюзія) повинне розглядатися як форма для нового значення. Іншими словами, первинне значення слова або фрази, яке вже відоме (тобто алюзія), слугує вмістилищем для нового значення" [10, c.32].

Висновки до розділу ІІ

Порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса призводять до появи

різноманітних стилістичних засобів. Всі ці тропи використовуються автором з метою досягнення комічного ефекту, надання особливої виразності мовленню персонажів казки. Таким чином, Л. Керролл моделює особливу реальність, в якій несуттєві на перший погляд речі нерозривно пов’язані з нашою реальністю і фактично віддзеркалюють її.

Комічне означає перш за все ту категорію естетики, яка впливає на почуття абсолютно позитивним чином і супроводжується сміхом без почуття пригнічення. В контексті даного дослідження ми можемо говорити про витончений комізм, адже комічний ефект частіше прихований, ніж явний. Результати дослідження дозволяють виділити наступні засоби утворення комічного ефекту:

·                   алогізми;

·                   нонсенс;

·                   гру слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;

·                   іронію;

·                   розкладання (деформація) фразеологічних одиниць;

·                   додаткові стилістичні засоби (гіперболу, алюзію).

Алогізм - це стилістичний прийом, для якого характерним є порушення законів та правил формальної логіки з метою досягнення комічного ефекту. Інакше кажучи, алогізм - це механізм думки, який переважає над її змістом. В казці "Alice in Wonderland" алогізми приховані під формальною правильністю. В результаті дослідження вдалося виділити два підвиди алогізмів: алогічні відповіді, як наслідок порушення максими релевантності, та алогічні пояснення, які є результатом порушення всього спектру постулатів комунікації.

Оскільки особливо активно нонсенс розвивався в літературі вікторіанської доби в Англії, то потрібно відзначити, що Л. Керролл вважається майстром нонсенсу. Очевидно, що з метою досягнення комічного ефекту автор часто оперує висловлюваннями, які протирічать самі собі або позбавлені сенсу. Таким чином, автор дає змогу читачеві декодувати як завгодно багато сенсів. Нонсенс характеризується структурністю, ефектом невиправданого очікування, відсутністю єдиної кодифікації, відмовою від загальноприйнятого сприйняття світу. Нонсенс може передавати абстрактні, філософські інтенції автора через смішні образи світу, перевернутого догори ногами (topsy-turvy world). Можемо припустити, що в переважній більшості випадків до утворення ситуації нонсенсу призводить порушення максими релевантності, адже саме ця максима вимагає, щоб внесок мовця був доречним на кожній стадії розмови.

Найпомітніший комічний ефект досягається автором завдяки грі слів та стилістичному прийому каламбуру. Кожна гра слів - це відступ від установленої мовної норми, включення мовного знаку до нового асоціативного контексту. Гра слів базується на ідентичності мовних одиниць (полісемія, розклад фразеологізмів). Каламбур, як вужче поняття, - один з аспектів мовної гри, стилістичний прийом побудований на різних формах схожості лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць, з метою досягнення комічного ефекту. В художньому тексті ці стилістичні прийоми призводять до порушення максими способу, яка вимагає, щоб висловлювання було чітким і не двозначним.

Іронія Л. Керролла прихована на різноманітних мовних рівнях його твору. Як художньому прийому, іронії притаманне глузливо-критичне ставлення до предмета зображення, яке будується на ситуативних очікуваннях і носить оцінюючий характер. Іронічні висловлювання легкі для розуміння - вони розшифровуються співрозмовником навіть минуючи стадію декодування буквального змісту. Іронія - це завжди неприйняття і протиріччя приховане під видимістю схвалення і згоди. Даний стилістичний прийом цілком очевидно пов’язаний з порушення постулату якості П.Г. Грайса, оскільки в сентенції мовця іронія не виражає його істинної думки чи відношення до ситуації.

Нехтуючи мовними нормами, письменник вдається також до розкладання сталих виразів та словосполучень. Виділяючи окремі компоненти фразеологізмів або замінюючи в сталих виразах слова, автор досягає комічного ефекту. Рідше в казці зустрічаємо алюзії та гіперболи, які слугують лише допоміжними формами утворення вище зазначених ситуацій нонсенсу, алогізмів і т.д.

Розділ ІІІ. Порушення принципів кооперації на матеріалі казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

3.1 Утворення алогізмів внаслідок порушення принципів кооперації

В процесі дослідження вдалося виділити приклади, які наочно ілюструють, як порушення максим кооперації через утворення алогізмів призводять до комічного ефекту:

Alice: I’m sure I’m not Ada, for her hair goes in such long ringlets, and mine does not go in ringlets at all; and I’m sure I can’t be Mabel, for I know all sorta of things and she, oh, she knows very little…Let me see: four times five is twelve, and four times six is thirteen, and four times seven is, oh dear [20, c.48]!

В монолозі Аліси спостерігаємо порушення максими якості, так як вона стверджує речі, які ніяк не можуть виявитися правдою, а додаючи числа, робить неправильні математичні підрахунки, тобто за браком досвіду вона недостатньо компетентна для надання такої інформації. Порушення максими якості в цьому випадку призводить до створення комічного ефекту через алогізм, оскільки умовиводи Аліси побудовані на аналогії і не мають пізнавального значення [27].

Dodo: The race is over.

Crowd: But who has won?

Dodo: Everybody has won [20, c.59].

Очевидно, що порушено максиму релевантності, адже під час перегонів хтось виграє, а хтось програє, і ці перегони не виняток. Репліка Додо не співвідноситься з заданим питанням, що призводить до алогізму.

Mouse: But she must have a prize herself, you know.

Dodo: Of course. What else have you got in your pocket?

Alice: Only a thimble.

Dodo: Hand it over here. We beg your acceptance of this elegant

thimble [20, c.60].

Алогізм виступає результатом порушення максими якості, оскільки Додо точно знає, що наперсток належить Алісі, і тим не менше вручає їй його, неначе приз за перемогу у грі.

Caterpillar: So you think you’re changed, do you?

Alice: I’m afraid, I am, sir. I can’t remember things as I used - and I don’t keep the same size for ten minutes together.

Caterpillar: Can’t remember what things?

Alice: Well, I’ve tried to say ‘How doth the little busy bee’, but it all came different [20, c.83].

В обох реактивних репліках Аліса порушує максиму способу, оскільки її репліки характеризуються неточністю і двозначністю; тим більше Аліса робить невірне припущення про власні зміни, аргументуючи це тим, що вона не в змозі згадати правильні слова вірша. Хибний умовивід призводить до створення алогізму, який спричиняє комічний ефект.

Fish-footman: For the Duchess. An invitation from the Queen to play croquet.

Foot-footman: From the Queen. An invitation for the Duchess to play croquet [20, c.93].

Порушено максиму релевантності - згідно кооперативного принципу, відповіддю на запрошення має бути або його прийняття, або відхилення. Результат - автор створює комічний ефект завдяки ситуації алогізму, адже відбувається порушення логічного зв’язку між різними частинами діалогу.

Alice: How am I to get in?

Footman: Are you to get in at all?

That’s the first question, you know [20, c.95].

Так, розмова Аліси і лакея є наочним прикладом низки послідовних порушень максими релевантності, оскільки відповідати питанням на питання означає порушити дану максиму. Результат порушення максими релевантності - утворення алогізму (порушення логічного зв’язку між репліками).

Alice: Please, would you tell me why your cat grins like that?

Duchess: It’s a Cheshire cat and that’s why. Pig [20, c.97]!

Репліка Герцогині є неточною, оскільки її відповідь на запитання дівчини не пояснює, чому власне посміхається кіт, тому припускаємо, що в даному випадку відбувається порушення максими способу. Крім того, письменник виділяє окремий компонент фразеологічної єдності - вираз ‘to grin like a Cheshire cat’ - і перетворює його на одного з персонажів казки. Вважаємо, що цей приклад, утворений в результаті порушення максими способу "висловлюйся зрозуміло" і авторського стилістичного прийому, яким він "оживляє" вище зазначений фразеологізм, сприяє створенню алогізму, що призводить до комічного ефекту.

Alice: Cheshire Puss, would you tell me, please, which way I ought to walk from here?

Cheshire Cat: That depends a good deal on where you want to get to.

Alice: I don’t much care where…

Cheshire Cat: Then it doesn’t matter which way you walk.

Alice: …so long as I get somewhere.

Cheshire Cat: Oh, you are sure to do it if you only walk long

enough [20, c.102].

В даному випадку очевидним є багаторазове порушення максими релевантності Чеширським Котом, так як його реактивні репліки однозначно можуть бути інтерпретовані як невідповідні. У свою чергу, Аліса двічі порушує максиму способу, оскільки ухиляється від простого і стислого пояснення своїх намірів. Ясно, що порушення максим релевантності і способу свідчать про нераціональний напрямок розмови, внаслідок якого автор досягає гумористичного ефекту за допомогою ситуації алогізму, так як напрям розмови відбувається за випадковими асоціаціями.

The table was a large one, but the three were all crowded together at the corner of it. ‘No room! No room! ’ they cried out when they saw Alice coming.

‘There’s plenty of room’, said Alice indignantly [20, c.107].

Звірі, присутні на чайній церемонії, свідомо обманюють Алісу. Описувана ситуація алогізму - приклад ігнорування максими якості. Результатом є комічна ситуація, адже неправда вельми очевидна, і їм не вдається ввести Алісу в оману.

Утворення гумористичного ефекту в нижче наведеному прикладі досягається в результаті низки послідовних порушень співрозмовниками максими способу: адже репліки Березневого Зайця та Капелюшника характеризуються відсутністю однозначності та будуються на принципі topsy-turvy rhymes, де все навмисно переплутано і переставлено, і кожен логічний умовивід призводить до абсурдного висновку.

Hatter: Why is a raven like a writing desk?

Alice: I believe I can guess that.

March Hare: Do you mean that you think you can find out the answer to it?

Alice: Exactly so.

March Hare: Then you should say what you mean.

Alice: I do, at least - at least I mean what I say - that’s the same thing, you know.

Hatter: Not the same thing a bit! Why, you might just as well say that ‘I see what I eat’ is the same thing as ‘I eat what I see’.

March Hare: You might as well say that ‘I like what I get’ is the same thing as ‘I get what I like’.

Dormouse: You might as well say that ‘I breathe when I sleep’ is the same thing as ‘I sleep when I breathe’!

Hatter: It is the same thing with you [20, c.108].

Заключна репліка Капелюшника, адресована Соні, є порушенням максими якості, як результат - утворення алогізму.

Alice: What a funny watch! It tells the day of the month, and doesn’t tell what o’clock is it!

Hatter: Why should it. Does your watch tell you what year is it?

Alice: Of course not, but that’s because it stays the same year for such a long time together.

Hatter: Which is just the case with mine.

Alice: I don’t quite understand you.

Hatter: The Dormouse is asleep again [20, c.110].

Аліса і жителі країни Чудес сприймають категорію часу по-різному, саме тому під час розмови про особливості годинника Капелюшника раціональний обмін думками не відбувається. Навпаки, раз за разом мовці порушують максиму способу та кількості - їхні висловлювання не тільки не розкривають зміст понять, а й не надають необхідної кількості інформації для співрозмовника. Для успішної кооперації необхідна детальна інформація про об’єкт обговорення, оскільки кожен з учасників діалогу має власний, відмінний досвід щодо вирішення цього питання. Порушення максими способу та кількості свідчать про утворення алогізму.

Ремарка Капелюшника "The Dormouse is asleep again." - суперечить імплікатурі якості й інтерпретується як невідповідна; результат порушення імплікатури якості - утворення нонсенсу.

У контексті вище зазначеного діалогу недотримання максим способу, кількості, релевантності та утворення стилістичних прийомів алогізму та нонсенсу призводять до появи гумористичного ефекту.

Hatter: Well, I’d hardly finished the first verse, when the Queen bawled out: ‘He’s murdering the time! Off with his head’ [20, c.112]!

З розповіді Капелюшника про прийом у Королеви можна чітко виділити порушення нею максими способу та релевантності.

По-перше, Королева вдається до трансформації сталого виразу "to kill the time", ігноруючи цим максиму способу та вимогу уникати двозначності - гра слів побудована на синонімії "to kill - to murder". Одночасно з цим вона порушує максиму релевантності, вимагаючи, щоб за невдалий з її погляду виступ її підданому відрубали голову - абсурдний умовивід. На нашу думку, таке порушення максим способу та релевантності сприяє утворенню алогізму.

Alice: Would you tell me, please, why you are paіnting those roses?

Two: Why, the fact is, you see, miss, this here ought to have been a red-rose tree, and we put a white one in by mistake, and if the Queen was to find it out, we should all have our heads cut off, you know. So you see, miss, we’re doing our best, afore she comes, to… [20, c.120].

Очевидно, що Двійка порушує максиму кількості - її внесок до розмови містить багато зайвої інформації. Ігнорування максими кількості призводить до утворення алогізму (алогічне пояснення).

Alice: My name is Alice, so please your majesty.

Queen: And who are these?

Alice: How should I know? It’s not the business of mine.

Queen: Off with her head [20, c.122]!

Демонструючи ввічливість на початку розмови, Аліса своєю наступною реплікою різко змінює тон діалогу, відповідаючи питанням на питання, вона порушує максиму релевантності, тому що на цій стадії розмови її внеском мала б бути чітка і зрозуміла відповідь на питання Королеви. Реакція Королеви на репліку дівчини - теж приклад порушення максими релевантності, оскільки наказувати зітнути людині голову лише через те, що вона не знає відповідь на поставлене питання - це алогізм (хід думок Королеви порушує правила логіки).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6