Особливості номінації у сучасній німецькій феміністській прозі та специфіка її перекладу

Взаємовідношення відіграє істотну роль у характері процесу взаємодії й у свою чергу представляє результат взаємодії. Ті переживання, що виникають у процесі взаємодії, зміцнюють чи руйнують, реорганізують стосунки. Будучи об'єктом і результатом стосунків, що виникають у спілкуванні, персонаж у художньому тексті одночасно виступає в цьому спілкуванні і як суб'єкт визначених відносин. І хоча людина може це і не усвідомлювати, від неї самої в більшій мірі залежить характер поведінки стосовно навколишніх людей, а виходить, характер її переживань від спілкування з людьми і ті оцінки, що вона цим людям дає.

"Говорячи про специфічність пізнання в художньому тексті людиною людини, необхідно також бачити, що це пізнання, зв'язано з встановленням і збереженням комунікації" [2,6,32]. Будучи проявом такого пізнання, образи інших людей і узагальнене знання, що складається в людини про неї постійно залежать від цілей і характеру його комунікацій з іншими людьми, а на ці комунікації, у свою чергу, завжди впливає та діяльність, що поєднує людей, її зміст, хід і результати.

Образи і поняття, що формуються в людей один про одного, несучи їм інформацію про об'єктивні характеристики кожного учасника діяльності і про його можливості, дозволяють їм поводитися відповідно до відмічуваних в іншої людини властивостей і доцільно планувати свою поведінку.

Людина в ролі об'єкта пізнання, як і будь-який об'єкт дійсності, викликає в людей, що пізнають визначене відношення. Але через те, що вона сама здатна "створювати світ", активно впливати на хід спілкування, вона своїм поводженням найсильнішим чином впливає на відношення до неї навколишніх людей. А наявні в цих людей стереотипи й установки, актуалізуючись при взаємодії з оцінюваною людиною, у свою чергу, у дуже великому ступені обумовлюють конкретну своєрідність враження, що ця людина потім у кожного з них викликає.

Спілкування між персонажами в художньому тексті спрямовано на встановлення психічного контакту між людьми. Метою його є зміна взаємин між людьми, встановлення взаєморозуміння, вплив на знання, думки, стосунки, почуття й інші прояви спрямованості особистості. У ході спілкування, тобто комунікації, відбувається таким чином обмін інформацією між людьми.

Своєрідним змістом комунікації варто визнати стосунки, що наповняють спілкування, додають йому своєрідний колорит, забарвлення. "Відношення - це позиція особистості до усього, що її оточує і до самої себе". Людина так чи інакше відноситься до речей, подій, людей. Почуття, інтереси, увага - от ті психічні процеси, що виражають відношення людини, її позицію.

Література відіграє особливу роль у розвитку розуміння людиною навколишньої дійсності і самої себе. "За кожним текстом стоїть мовна особистість". Щоб читач одержав представлення про визначене життєве середовище, письменник свої ідеї і представлення дає через характери, "створені цим середовищем, по яких і судять про ті" закономірності життя, що сформували його саме таким.

"Увага Крісті Вольф прикута до фігури Касандри, що пророчила загибель Трої під час греко-троянської війни". Відправним пунктом, що дав імпульс усьому задуму, послужила, по власному визнанню письменниці, от така загадка: чому пророцтвам Касандри - царської доньки, до того ж жриці, чиї пророкування сприймалися як воля богів, - ніхто не вірив? Версію про немилість Аполлона, що таким чином нібито покарав Касандру за норовистість, довелося відкинути як свідомо казкову. Потрібно було достовірне, реалістичне пояснення. І воно знайшлося: очевидно, Касандра знала те, чого інші знати просто не хотіли, їй вистачило розуму, мужності, а може і провісного дарунка розглянути хід подій у його реальному світлі, зрозуміти дійсні мотиви війни і відрізніти їх від приводів, за допомогою яких війна була розв'язана. Іншими словами, їй вдалося розглянути обман, якого інші чи не помітили, або віддали перевагу не зауважувати його. Це перше питання спричинило за собою наступне, не менш важливе: чи дійсно Касандра була така самотня у своєму всевіданні? Невже всі її співвітчизники були так катастрофічно сліпі і довірливі ? І так далі - ланцюжок питань і умовиводів, ланки якого, як провідна нитка, допомагали автору добиратися до історичної правди, читач легко становить і сам.

Мабуть, сама смілива і несподівана знахідка Крісти Вольф у повісті про Касандру - це вгадана усередині міфологічного сюжету історія виникнення міфів політичних, за допомогою яких ворожа народу державна влада підкоряє маси не тільки і не стільки силою, скільки обманом і вміло психозом, що нагнітається". За галасом офіційних святкувань і подій "державної важливості" (відправлення трьох кораблів, помпезна зустріч легендарної цариці Олени, якій, - от воістину щасливе осяяння письменниці, - зовсім не було в обложеної Трої), Касандра розглянула злочинну механіку ідеологічної неправди, безвідмовно функціонуючу і понині - досить згадати витончену практику гітлеризму, що ввергнуло людство в саму кровопролитну з воєн. "Коли починається війна, ми відразу довідаємося про це, але коли починається підготовка війни? Якщо тільки тут є правила, треба розповісти про них вам, передати іншим. Відтиснути на глині, висікти на камені,передавати із покоління в покоління. Що буде там написано? Раніше всіх інші слова: "Не дайте своїм обдурити вас".

"Касандра" Крісти Вольф - це жагуче застереження проти війни, актуальність якого в наші дні, коли все пекуче звучить вимога прогресивної світової громадськості будувати політичні стосунки по іншому, на основах нового мислення, безсумнівна". Власне, повість саме до цього і призиває: відмовитися від патетики насильства і допотопного примата сили (чого вартий один тільки "герой" Ахілл, "ця худоба", зображений Крістою Вольф з неприкритою огидою), шукати нові, розумні і гуманні способи вирішування політичних протиріч. Від цього залежать зараз долі всієї людської цивілізації, колишня історія якої по більшій частині була історією воєн.

З цією проблемою в повісті тісно сполучена інша аж ніяк не безперечна. "Історія людства - серед інших аспектів - розглядається тут і як історія панування чоловіка, що поневолив жінку і витіснив її з громадського життя, що саме по собі ні сумнівів, ні заперечень не викликає". Але десь у таємному контексті повісті прочитується думка, що все зло і недосконалість сучасного світу повелося з установленням патріархату: саме тоді і запанував в людському співтоваристві культ сили. На допатріархальні стосунки, де очолювала жінка, Кріста Вольф дивиться як на деяку упущену людством можливість, і, здається, дивиться не без частки ідеалізації. У всякому разі, розуміння справжньої суті подій і різкий осуд війни довірено у повісті винятково жінкам: самої Касандрі, її матері Гекубі, мудрій, усе відаючій бабі Арисбі. Важливо відзначити, що сугубо "жіноче" бачення світу, властиво усім її книгам, а "Касандрі" особливо, нічого загального не має з філософією та ідеологією модного на Заході фемінізму, неспроможність якого трагічно зображено Крістою Вольф в образі войовниці Пенфезилеї. У віковічному жіночому безправ”ї письменниця справедливо вбачає одне з багатьох нездоланних лих сучасної цивілізації і досліджує його, мабуть, особливо пильно і пристрасно.

Касандра знаходиться в центрі подій війни, вона практично, ідеально і морально в неї уплетена. І найважливіше те, що вона, будучи жрицею і віщункою, могла впливати на хід подій. "Жоден інший образ, що поєднував у собі історичного, актуального, особистого і загального початку, не міг утілити намір Крісти Вольф". Із самого початку роману ми натрапляємо на зображення характерів, збіг обставин, міркування, емоції. При першому прочитанні, оповідання здається розмитим. Але з часом перед нами з'являються істотні вузлові і поворотні пункти життя Касандри. Улюблена донька троянського короля з дитинства має потребу відрізнятися і вирізнятися серед інших. Вона намагалася уникнути долі всіх жінок її часу. У цьому закладено основи її дару передбачення.

Вона ненавидить не супротивника, а сам нездоровий дух війни, жорстокість чоловіків проти чоловіків і головним чином їхнє грубе поводження з жінками. Касандра - це не небесно-ідеалістична, а зовсім земна істота, що знаходиться в центрі конфліктів і протиріч. Вона переживає не середню, але типову жіночу долю, стає жертвою насильства, пізнає жахи війни і людські розчарування, її розвиток описан Крістою Вольф з аналітичною різкістю.

Пророчий дарунок Касандри із самого початку - не божественний подарунок, а марнославна мета. Але все-таки вона залишається совістю свого народу і не відокремлюється від нього. Суттєвим для Касандри персонально і для всієї історії є релігійний елемент, що критикує ілюзії. Людина, не дивлячись ні на які обставини, є відповідальною за свої вчинки.

Таким чином, можна говорити про принципову мовну багатозначність художнього тексту, обов'язкову наявність в ньому, поряд з явними, і схованих змістів, що виражаються тими чи іншими мовними одиницями.

Розвиток образа Касандри відбувається паралельно переходу імені власного "Касандра " в ім'я загальне - " Касандра " як пророчиця, провісниця. Уже на початку роману - Касандра з'являється сильною і мужньою жінкою. У неї тверезий розум і світла голова. Вона позбавлена подвійності, прихованості і мінливості. Цей образ бойової жінки проходить через весь твір. До самих останніх сторінок твору Касандра була віддана народу і своєму улюбленому - Енею. Так, образ Касандри тісно переплетено у романі з образом народу й образом Енея. Касандра нерозривно пов'язана зі своєю країною, родиною, народом.

Також вона віддана й Енею - своєму першому й останньому коханню. Її любов до батьківщини і до Енея чиста, ніжна і безкорислива. В образі Касандри письменниця втілила найкращі риси сучасної жінки. Образ Енея розвивається паралельно з образом Касандри. У романі вони виступають двома позитивними героями. Обоє — рішучі, сміливі, відкриті, рвучкі. Таким чином, тема любові Касандри до Енея і до своєї батьківщини займає центральну позицію в художньому тексті.

Паралельно з темою любові в повісті розвивається тема війни. Касандра, що пророчила загибель Трої під час греко-троянської війни, спостерігає, як би з боку, за діями супротивників. У війні беруть участь, головним чином, Ахілл, Агамемнон, батько Касандри Пріам.

Тісно з темою війни переплітаються теми насильства, ненависті і політики. Панування чоловіків, що поневолили жінок, проходить через усю повість від початку до кінця. Головним об'єктом ненависті Касандри є Ахілл - "худоба", що убиває з жорстокістю і холоднокровністю безневинних людей. У темі політики величезну роль відіграє Пріам, що не вірить і не слухає свою власну дочку.

Ще однією темою, що проходить через усю повість і має велике значення є тема сім'ї. Через усю повість Касандра проносить у своєму серці любов до матері Гекуби, батька Пріама та своїх братів та сестер. Вона не засуджує свою матір і сестер, що скорилися цьому світу і не обвинувачує батька, що, як і всі, приречений на те, щоб не вірити її пророкуванням. Жаліючи їх, вона намагається сама змінити свою долю, долю жінки в той час.

Усі ці деталі стали відомі завдяки підтексту. Кріста Вольф, як майстер підтексту, зуміла донести до читачів переживання, почуття і настрої головної героїні і тієї епохи (Троянської війни). Поява схованої інформації, досліджуваної лінгвістичне, зв'язана насамперед з тим, що мовні одиниці в художньому тексті існують, у порівнянні з текстами інших видів, в особливо тісному зв'язку, вони утворюють "стилістичний контекст", що сприяє збільшенню багатозначності, створенню додаткових конотацій, посиленню одних сем і нейтралізації інших.

Багатозначність пронизує всі рівні мови художньої літератури: від слова до текстових структур. Усі види неоднозначних одиниць здатні реалізувати свою неоднозначність у художньому тексті.

Виділені у творі тематичні групи поля "людські стосунки " (" Поле - сукупність змістовних одиниць, понять, слів, що покриває визначену галузь людського досвіду" характеризуються розмаїтістю емоційно-оцінної лексики. Це передача різного ступеня інтенсивності, чи перебільшення зм'якшення, позитивна чи негативна, принизлива оцінка. Особливого згадування заслуговують забобони й упередження. Вони впливають на оцінку мовцем вірогідності повідомлення, причому наявність одного з даних параметрів може привести до появи іншого: наприклад, упереджена думка слухаючого щодо вірогідності висловлення може бути результатом його недостатньої поінформованості чи ігнорування загальноприйнятих стереотипів.

Для тем любові і сім'ї характерно широке вживання синонімічної лексики: "lieben, mögen, gern haben"; "schön, hübsch"; "Liebe, Leidenschaft"; "verzeihen, vergeben"; "liebend,liebevoll"; зменшувально-пестливої: "Töchterchen"; "Pferdchen"; "Liebchen"; "Köpfchen"; метафоричної: "das massige Weib"; "ein Palast des Schweigens"; "die kluge Brieses"; "arme kleine Schwester"; "Knabenalter".

Для тем війни, політики, насильства характерне вживання одиночних фразеологізмів: "mit Haut und Haar"; "ein freches Aas"; "den Kopf verlieren"; "mit kaltem Blut"; слів з переносним значенням: "der Held Achill"; "in Tränen gebadet"; "unser bester Feind"; "der Krieg tötete den Vogel"; "grossmäulige Griechen"; "unser mächtiger König".

Тема насильства характеризується лайливою, грубою лексикою: "verrecken"; "das Vieh"; "es sind alles Bestien".

Емоційність, властива усім лексико-тематичним групам, знаходить своє мовне вираження у вигуках: "О das sie nicht zu leben verstehn"; "O was fuer Wörter sie mich lehrten"; "O diese schöne Stimme. На" і, що найголовніше, у інтонації мовлення, у процесі чого емоційність стає ніби супроводжуючою ознакою багатьох слів.

2.1 Семантична класифікація номінативних одиниць поля "людські стосунки" у художньому тексті

Емоції пронизують життя людини, супроводжують будь-яку його діяльність, є найважливішою ланкою людського існування. Багатство світу емоцій відбивається перш за все у мові і мовленні. Лінгвістика вивчає не самі емоції, а емотивність.

"Емотивність - це відображення емоцій на мовному рівні, це властивість мови висловлювати системою своїх засобів емоційність як факт психіки". Відповідно до емотивної лексики належать одиниці, що містять у структурі свого значення емотивну сему. "Емотивна сема - це компонент лексичного значення слова, який означає, виражає або описує будь-яку емоцію". Крім, власне, лексичного рівня, емоції можуть бути виражені фонологічними засобами (за допомогою інтонації), словотворчими або синтаксичними засобами (особливий порядок слів у реченні, повтори).

Для послідовного структурування поля емотивності необхідно перш за все розмежувати, на думку В.І. Шаховського, три класи емотивної лексики: лексика, що виражає емоції, лексика, що означає емоції, лексика, що описує емоції.

Емоції можуть виявлятися у мові як емоційне супроводження, емоційне забарвлення, що виникає в результаті прориву у мову емоційного стану або емоційного ставлення мовця. Наприклад, "das Vieh" - служить для висловлювання неприязні; "das massige Weib" - насмішки;. "Lieber" - ніжності; "Na und" — здивування або нетерпіння.

До лексики, що безпосередньо називає емоції, належать слова, предметно-денотативне значення яких складають уявлення про емоції: "traurig" - сумний; "nervös" - нервовий; "lieben" - кохати.

Лексика, що описує емоції, описово передає емоційний стан людини: "strahlen" - засіяти від радості; "erstarren"- остовпіти від здивування; "erröten" — почервоніти від сорому.

Обсяг емотивної лексики у різних мовах зовсім не однаковий. Хоч самі емоції універсальні, їх відбиття у кожній мові самобутнє. Для того, щоб встановити межі поля " людські стосунки ", необхідно перш за все виробити інвентар початкових емотивних змістів.

Проблема класифікації емоцій, виділення початкових емотивних змістів дещо нагадує проблему позначення кольорів. Людські переживання досить різноманітні,їх легко можна порівняти з кольорами у природі. B.C. Дерябiн виділяє "нижчі почуття" та "вищі почуття". Перші пов'язані з елементарними психічними процесами, котрі обумовлені інстинктами, властивими як людині, так і тваринам: інстинкт самозбереження, інстинкт продовження роду. Тож, до початкових емоцій належать емоції задоволення - незадоволення, спокою - неспокою, радості - суму, бажання - огиди.

Як "складні кольори" виступають "вищі почуття", вторинні емоції. Це емоції, що породжуються соціальним середовищем. Людина - це продукт розвитку суспільства. Отже, початкові емоції, властиві людині від народження, обростають додатковими змістовими компонентами. Кожна людина чутлива до громадської думки про себе, а також тим або іншим чином визначає своє ставлення до світу, до себе, до інших людей. Звідси такі самозвеличуючі емоції, як гордість, пихатість, і такі самозневажливі емоції, як сором'язливість, образливість.

Емоції у мові подаються частіше за все не як окремі сутності, а як конкретні виявлення об'єктивної дійсності. У результаті цього сема емотивності, що вказує на конкретну тональність емоції, поєднується у словниковій дефініції з більш абстрактними категоріально-семантичними компонентами. Цими компонентами є категоріально-лексичні семи, які є універсальними семантичними категоріями: стан, дія, ставлення, вплив, якість, ознака, особа. У структурі лексичного значення слова денотативні емотивні семи залежать від категоріально-лексичних сем, тому що стоять нижче від них за рівнем абстракції.

Проаналізувавши поле "людські стосунки" в художньому творі "Касандра" Крісти Вольф, ми виділили шість семантичних класів.

Перший семантичний клас об'єднує предикативні вислови із категоріально-лексичною семою "бути", "перебувати", "відчувати деякий стан", що поєднується з конкретною емотивною семою. Наприклад: "beunruhigen" - турбуватися, тобто перебувати у стані неспокою; "bewundern" - дивуватися, тобто відчувати подив. До цього класу слів входять не тільки дієслова, а також прикметники ("gleichgültig" — байдужий), іменники ("Begeisterung " - натхнення, тобто стан душевного піднесення), або цілі предикативні висловлювання ("traurig sein" - сумувати, тобто відчувати смуток, "Abscheu empfinden" - відчувати огиду).

Другий клас - це семантичний клас становлення емоційного стану, який представлено категоріально-лексичною семою "починати бути у певному стані". Наприклад: "sich verlieben" - закохатися; "in Verzweiflung geraten" - впасти у відчай; "sich ärgern" - розлютуватися; "sich interessieren" - зацікавитися; "sich schämen" — засоромитися.

Третій клас - семантичний клас емоційного впливу, який представлено категоріально-лексичною семою "приведення суб'єкта у певний стан". Наприклад: "stören" - турбувати; "hindern" - стояти на дорозі, тобто спричиняти неспокій, тобто спричиняти незручність; "traurig" - сумний, тобто той, що викликає смуток; "unglückselig " - нещасний, тобто той, що завдає нещастя; "ruhelos" - неспокійний, тобто той, що викликає неспокій; "unzufrieden" - незадовільний, тобто той, що викликає незадоволення.

Четвертий клас - семантичний клас емоційного ставлення, представленo категоріально-лексичною семою " відчувати певне емоційне ставлення до когось або чогось ": "lieben" - кохати; "stolz sein" - пишатися; "bedauern" - жаліти; "eifersüchtig sein" - ревнувати; "neidisch sein" - заздріти; "achten" - поважати.

П'ятий клас емоційної характеризації, який об'єднує лексичні одиниці з категоріально-лексичними семами "особа", "ознака". Сематична модель лексичних одиниць цього класу може бути визначена як "той, що характеризується або відрiзняється якоюсь емоційною якістю". Наприклад:

"treu" - вірний, тобто той, хто відзначається вірністю; "grausam" - жорстокий, той, хто не має серця; "ergeben" - покірливий, той, хто не має волі.

Шостий клас (категоріально-лексична сема "властивість") - це клас слів, де емоції представлено як абстрактні сутності: "Nervösität" - нервозність, тобто властивість за значенням прикметника "nervös"; "Neugier" - допитливість, тобто властивість за значенням прикметника "neugierig".

Отже, кожне почуття має потенційні можливості позначення у різних семантичних класах. Наприклад, почуття любові може бути зображено як: стан - "Leidenschaft" - пристрасть; "Gegenliebe" - взаємність; становлення стану — "sich verlieben" - закохатися; вплив - "bezaubern" - приворожити; ставлення — "schwärmen" - обожнювати; емоційна характерізація - "Liebhaber" - коханець; емоційна властивість - "Anhänglichkeit" - прихільність.

Усі перелічені вище семантичні класи вміщують лексику, яка називає (позначає) емоції. Лексика, що описує емоції, представлена у семантичних класах зовнішнього вираження емоційного стану. Безпосередньо до ядра поля прилягає група слів, що мають таку структуру значення: категоріально-семантичний компонент "зовнішнє вираження" + категоріально-лекична сема емотивности + диференційно-лексична сема "якісна ознака". Наприклад: "stumm" - онімілий, той, хто оторопів від здивування, тобто той, хто виявляє здивування через утрату здібності діяти або реагувати.

У зоні перехідності між ядром і периферією поля знаходяться предикатні висловлення, у яких категоріально-емотивна сема поєднується з іншою категоріальною семою. Наприклад, категоріальне-лексична сема поведінка + ідентифікуюча емосема: "umschmeicheln" - ластитися, тобто поводитися, виявляючи любов до когось; "sich ereifern" - гарячкувати, діяти у стані збудження. Категоріально-лексична сема жест + ідентифікуюча емосема може бути представлена так: "umarmen" - обійняти, тобто охопити руками, виявляючи ласку, любов; "sich verziehen" - робити гримаси, виявляючи незадоволення. Дієслова "schimpfen", "brummen" являють собою поєднання емотивної семи незадоволення з категоріально-лексичною семою мовлення.

Емотивна сема може входити не тільки до логіко-предметної частини значення. Існує цілий клас слів, у значеннях яких емосема виступає на правах конотативного компонента, що доповнює предметно-поняттєвий зміст мовної

одиниці і надає їй експресивної функції, наприклад: "das Vieh" - по відношенню до людини.

Отже, центральну частину ядра поля утворюють афективи (лексика, що виражає емоції). Само ядро поля становить категоріально-емотивна лексика (лексика, що називає емоції), що представлена категоріально-семантичними компонентами стану, впливу, становлення стану, ставлення, характеризування, властивості). У безпосередній близькості від ядра розташовуються одиниці із семантичною формулою категоріально-лексична сема емотивності + категоріально-лексична сема поведінки, жесту, мовлення (лексика, що описує емоції). Експресиви (лексика, що виражає емоції) становлять саму периферію поля.

Страницы: 1, 2, 3, 4