Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Зміст

Вступ

1. Проблеми міжмовної комунікації у сфері науки

1.1 Міжмовна комунікація і проблеми перекладу

1.2 Лексичні особливості англійських науково-технічних текстів

2. Особливості перекладу епонімів

2.1 Поняття епоніму і його особливості

2.2 Особливості перекладу власних назв

2.3 Проблема дослідження епоніма-терміна в науково-технічних текстах

3. Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дана робота присвячена дослідженню і особливостям перекладу епонімів на прикладі медичних текстів.

Дослідження в області наукового перекладу — важливе і актуальне завдання, направлене на досягнення адекватних перекладів, що сприяє вирішенню багатьох прикладних завдань і прискоренню обміну інформацією в області новітніх досягнень науки серед фахівців і вчених різних країн.

Об'єктом дослідження даної роботи є наукові тексти медичної тематики, що представляють інтерес в плані виявлення лексико-стилістичних особливостей перекладу науково-технічних текстів.

Предмет дослідження - епоніми текстів наукової медичної тематики і прояв її особливостей на практиці перекладу як засоби міжкультурної комунікації у сфері науки.

Актуальність роботи обумовлена підвищенням значущості перекладу наукової літератури як способу обміну і розповсюдження інформації в світовій науковій спільноті

Мета дослідження – виділення епоніма-терміна, його дослідження в наукових текстах в рамках завдань, що виконуються як засоби комунікації у сфері науки, і вивчення впливу даних особливостей на практику перекладу текстів медичної тематики.

Мета дослідження визначила наступні завдання:

·                   Уточнити загальні параметри наукового тексту як засоби міжкультурної комунікації у сфері науки.

·                   Виділити особливості наукового стилю англійської мови Дослідити епоніми як терміни на прикладі англійських наукових текстів.

·                   Виділити основні труднощі перекладу епонімів на прикладі медичних наукових текстів.

·                   Матеріалом дослідження послугували англійські тексти медичної тематики іноземних компаній British Medicine англійською мовою. Терміни були виділені за допомогою суцільної вибірки з тексту.

Теоретичною базою дослідження є:

·                   теорія тексту (Арнольд І. У., Разінкіна Н. М, Страхова B.C, Рябцева Н.К., Влахов С., Паршин А., Комісаров В.Н., Толстой С.С., Рубцова М.Г., Брандес М.П., Воробйова М., Володіна М.Н.).

·                   теорія перекладу (Бархударов Л.С., Борісова Л.І., Бреус Е.В., Каде О., Комісаров В.Н., Латишев Л.К., Пумп’янський А.Л., Цитерман М., Степанян Л.Л. Аполова М.А.)

Методика дослідження: робота виконана комплексною методикою на основі порівняного співставлення і семантичного аналізу тексту.

1. Проблеми міжмовної комунікації у сфері науки

1.1 Міжмовна комунікація і проблеми перекладу

Наука — одна з функціональних сфер, яка має особливе значення в соціальній комунікації, і одна з основних сфер, де реалізується домінуюче положення англійської мови в світі. Процеси глобалізації, демократизації суспільного життя, відвертість і доступність останніх досягнень світової науки дозволяють величезній кількості людей отримувати і обмінюватися інформацією. Важлива особливість міжкультурної комунікації у сфері науки пояснюється домінуючим каналом комунікації. Якщо в більшості сфер спілкування будь-яка комунікація здійснюється в основному по усних каналах, то для наукової сфери саме письмовий канал є найважливішим, таким чином, наукова література є найбільш значущим способом передачі інформації в науковому співтоваристві.

Наукові тексти створюються з метою формування певної системи віддзеркалення дійсності – опису предмету, явища, системи знань, доказу існування чого-небудь: об'єкту (об'єктів), зв'язку між об'єктами або відсутності цього зв'язку тощо.

Науковий текст загалом і в цілому є описом результату наукового дослідження з властивими йому особливостями. Усна наукова комунікація представлена наступними жанрами: доповідь, лекція, дискусія. Письмова форма представлена жанрами монографії, підручника, статті, рецензії, анотації, реферату, тез. Залежно від стилю, форми спілкування жанри розрізняються з тематики і структурних особливостей, переважання тих або інших типів мови, порядку їх проходження.

Стратегія поведінки учасників комунікації у сфері науки реалізується за допомогою конкретних мовних вчинків, що є вибиранням оптимальних засобів і способів комунікації. Даний підбір стосується не тільки вибору стилю, але і вибору жанру, композиційної форми тексту.

Стратегія соціальної престижності може реалізовуватися на різних рівнях наукового тексту: зокрема, використання автором кліше і термінологізованих словосполучень і демонстрація здібності до їх варіювання і диференційованого використання, побудова синтаксичних періодів з чіткою паралельною структурою, використання яскравих дефініцій.

Особливої уваги вимагає характер повідомлення, та інформація, заради якої здійснюється комунікація. Очевидно, в основі наукової сфери спілкування знаходиться отримання нового знання про світ. Одним з основних результатів такого роду діяльності є створення певного тексту, що уявляє об'єктивно дійсну інформацію про об'єкти миру. Високий ступінь соціальної орієнтації даного виду діяльності приводить до обов'язковості її соціальної регламентації, яка розповсюджується не тільки на соціальні та статусні ролі комунікантів, на стиль спілкування, але і на наміри тих, хто говорить і характер того, що повідомляється [31,c. 128].

Той, хто говорить завжди переслідує декілька цілей: передати інформацію про об'єкт X, переконати адресата в істинності цієї інформації, виявити свою роль в отриманні цієї інформації. При цьому верифікація і апробація інформативної спроможності мовних актів і текстів також є жорстко регламентованою процедурою. Все це в цілому визначає унікальність комунікативних процесів в науковій сфері.

Чинниками, що сприяють міжкультурній комунікації у сфері науки, є наступні: здійснення обміну науковою інформацією по корпоративних каналах професійних співтовариств, обмеження потоку інформації шляхом його класифікації і диференціації за різними темами і проблемами дисциплінарних областей знання, вибір однієї мови (частіше всього англійської) для спілкування. Чинниками, що перешкоджають міжкультурній комунікації у сфері науки, є такі, як: відсутність однієї мови спілкування, можливість зберігання і передачі інформації на різних мовах, і, як наслідок, проблема перекладу або ретрансляції інформації на іншій мові. Отже, можна зробити висновок про те, що найважливішими причинами, що ускладнюють комунікативні процеси в науковій сфері, є проблеми лінгвістичні, мовні і мовленнєві.

Проблеми відмінностей в культурах нейтралізуються в даному випадку, оскільки корпоративне наукове середовище складалося впродовж декількох сотень років як інтернаціональне, що і знайшло віддзеркалення в мові науки. У багатьох культурах в результаті використання національної мови в науковій сфері склався особливий функціональний стиль, призначений для експлікації наукової інформації.

У багатьох мовах склалися національні терміносистеми, що відображають систему знань з даної дисципліни.

В даний час теорія перекладу як самостійна наукова дисципліна, а разом з нею і перекладацька практика, багато в чому трансформуються в ширшу, глобальнішу дисципліну – теорію міжкультурної комунікації. Переклад як особливий вид мовної діяльності є одним з основних і загальноприйнятих засобів міжкультурної комунікації, оскільки дуже часто саме перекладач стає посередником в обміні науковою інформацією.

Однією з найважливіших реальностей перекладу є ситуація відносності результату процесу перекладу, вирішення проблеми еквівалентності стосовно кожного конкретного тексту. Існує декілька поглядів на цю проблему.

Так, концепція формальної відповідності [25,c.11] формулюється таким чином: передається все, що піддається вербальному виразу. Неперекладні елементи, що важко перекладаються, трансформуються, опускаються тільки ті елементи тексту-джерела, які взагалі неможливо передати. Автори концепції нормативно-змістовної відповідності стверджують, що перекладач повинен слідувати двом вимогам: передавати всі істотні елементи змісту початкового тексту і дотримувати норми мови, яка перекладається. В цьому випадку еквівалентність трактується як рівноважне відношення повноти передачі інформації і норм мови перекладу.

Автори концепції адекватного (повноцінного) перекладу вважають переклад і точний переказ тексту абсолютно різними видами діяльності. Вони вважають, що при перекладі слід прагнути до вичерпної передачі смислового змісту тексту, причому добиватися того, щоб процес трансляції інформації відбувався тими же (рівноцінними) засобами, що і в тексті оригіналу[12,c.56].

Стосовно практики перекладу наукових текстів поняття еквівалентності є актуальним і цілком зрозумілим і спирається, швидше за все, на концепцію Л.К.Латишева, який розглядає в своїй роботі специфіку перекладу текстів різних стилів. Складною проблемою, пов'язаною з перекладом наукових текстів, є проблема передачі початкового змісту за допомогою іншої терміносистеми. Ми вважаємо, що терміносистема мови перекладу є принципово неповторною, як і лексична система в цілому. Це пов'язано з наступними причинами:

-         терміносистема є частиною лексичної системи національної мови, отже, вона в тій чи іншій мірі відображає його національно-культурну специфіку;

-         терміносистема відображає наочно-понятійну область знань в конкретній дисциплінарній області, яка також може відрізнятися в різних культурах;

-         терміносистема завжди динамічна, вона постійно змінюється як в системних відносинах між одиницями, так і відносно плану змісту окремої термінологічної одиниці.

Вказані чинники часто призводять до того, що терміни розглядаються які такі, що не мають еквіваленту або частково еквівалентні одиниці.

Поняття безеквівалентності на лексичному рівні розглянуте і описане, її причинами є:

1) відсутність предмету або явища в житті народу;

2) відсутність тотожного поняття;

3) відмінність лексико-стилістичних характеристик.

Стосовно термінології, частіше за все зустрічаються перші дві причини, особливо відсутність тотожного поняття.

Як приклад можна привести спроби зіставлення російської і англійської медичної термінології, які виявили принципове неспівпадіння лексичних значень функціонально-тотожних і нерідко схожих по звуковій оболонці термінів Великобританії і США. Такі ж принципові відмінності ми можемо виявити практично в будь-якій гуманітарній науці, що займається дослідженням і описом суспільства, реалій його життя і внаслідок цього є нерозривно пов'язаною з національно-культурною специфікою цих реалій.

А тим часом більшість термінологічних одиниць створена на базі інтернаціональної лексики й інтернаціональних морфем, і через це дуже часто може виникати ілюзія термінологічної тотожності, якої насправді немає, або спроба відтворити семантичну структуру терміну на основі значення складових його морфем. Подібні ситуації часто призводять до неточностей або навіть серйозних помилок при перекладі.

Із сказаного витікає необхідність порівняльних досліджень терміносистем як в плані семантичного опису їх значень, так і в плані вивчення способів номінації, продуктивних в тій або іншій системах знань, а також необхідність розробки прийомів перекладу безеквівалентних термінів.

У перекладацькій практиці часто використовується транслітерація і транскрипція для перекладу безлічі термінологічних одиниць.

Цей прийом перекладу можна розглядати як прийнятний за умови проходження далі ніж роз'яснювальний переклад, тобто дефініціювання даного поняття.

При цьому слід згадати про те, що даний спосіб, з одного боку, призводить до інтернаціоналізації термінологічних систем, з іншого боку, наслідком цього прийому може з'явитися необґрунтоване запозичення, яке призводить до зрушень в терміносистеми в цілому.

Отже, необхідна розробка конкретних перекладацьких процедур в передачі термінологічних одиниць іншої мови.

1.2 Лексичні особливості англійських науково-технічних текстів

Науковий стиль є одним з функціональних стилів, що характеризується повідомленням нової інформації в строгій, логічно організованій і об'єктивній формі.

Даний стиль визначається, в першу чергу, як така організація мовного матеріалу, яка служить, перш за все, послідовному і систематичному викладу наукових питань; точній передачі результатів спостереження, експерименту і аналізу; розкриттю загальних закономірностей, управлінням життям природи і суспільства; доказу правильності (або помилковості) тієї або іншої теорії, концепції і тому подібне [33,c.81].

Вказівка на те, що науковий стиль, перш за все, характеризується тим, що відображає ментальну діяльність людини, і всі його жанри служать єдиній меті наукового опису предмету дослідження, представлена в багатьох роботах [35,c.347] і ін.

Сфера суспільної діяльності, в якій функціонує науковий стиль, — це наука.

Метою функціонування наукового стилю є передача наукової інформації. Науковий стиль належить до книжкових стилів, оскільки в більшості випадків науковий стиль реалізується у письмовій формі. З розвитком засобів масової комунікації, із збільшенням ролі науки в суспільстві і зростанням різного роду наукових контактів (з'їзди, конференції, симпозіуми) збільшується роль і усної форми наукової мови [22,c.253.].

Письмовий різновид тексту представлений такими жанрами, як наукові монографії, наукові статті, дисертаційні роботи, різні жанри учбової і науково-технічної літератури, виступи в наукових диспутах, наукові доповіді, лекції, науково-популярні повідомлення і жанри науково-популярної літератури.

Дані жанри розрізняються в основному композиційною побудовою текстів. Підсистема ж мовних засобів, що виявляється в текстах вказаних жанрів, достатньо одноманітна.

Наукові тексти в більшості своїх жанрових різновидів характеризуються консервативністю у відборі мовних засобів виразу. Ця обставина підкреслюється дослідниками мови наукового стилю [11,c.208].

Відповідно до основного завдання функціонального стилю, тобто передавання наукової інформації, визначаються його універсальні основні риси. В першу чергу, автори відзначають універсалізацію, що росте, і уніфікацію проявів наукового стилю в різних лінгвосоціумах [3,c.302].

Розвиток природничо-наукової думки, що супроводжується процесом диференціації окремих областей науки, призводить до все більшої уніфікації мови. Ця особливість наукового стилю призводить до вироблення штампів і шаблонів.

Перевага, яка віддається шаблону у вибиранні мовних засобів, і наявність спеціальної термінології, на думку Н.М. Разінкіної, — це дві основні межі, які виділяються при перших спробах аналізу мови наукової літератури [13,c.176].

Весь комплекс мовних засобів, які використовуються в наукових текстах, направлений на те, щоб тексти відповідали основним цільовим вимогам.

До наукового стилю пред'являються наступні універсальні вимоги: інформативність, логічність і чіткість викладу. У М.Н. Кожина, наприклад, називає точність, абстрактність, логічність і об'єктивність — це екстралінгвістичні ознаки наукового стилю, які організовують в систему всі мовні засоби, що формують даний функціональний стиль [21,c.325].

Виділення основних особливостей або основних функціональних рис стилю пов'язане з екстралінгвістичними причинами.

Їх наявність визначає відповідність функціональному завданню даного стилю. Тому основні функціональні риси стилю універсальні, вони властиві всім мовам, що виділяють даний функціональний стиль.

Така межа наукової літератури, як логічність викладу, в першу чергу, пов'язана з особливостями синтаксису наукового стилю.

Типові прийоми організації вислову в науковій літературі формуються у зв'язку з виразом аргументації наукової думки, строгим мотивуванням проходження її ланок [12, c.104.]. У синтаксичному ладі виявляється аргументованість викладу наукового стилю.

Ретельний відбір лексики сприяє чіткості, ясності викладу. Використовуються ті лексичні одиниці, за допомогою яких можна однозначно передати необхідну наукову інформацію. Варіативність лексики в наукових текстах досить обмежена.

Для наукового стилю характерне прагнення до стандарту. Інформативними тексти можуть бути тільки при правильному підборі лексичних засобів. Велику роль в створенні наукових текстів грають загальнонаукові слова, як, наприклад: процес, аналіз, параметр, аспект і тому подібне

Для наукових текстів характерні не тільки певні лексичні одиниці, але і їх певна сполучуваність.

З тексту в текст переходять типові словосполучення, які створюють клішованість мовних засобів, полегшують сприйняття наукової інформації, сприяють однозначності її уявлення [10,c.208].

Отже, відповідно до основних вимог (логічність, точність, об'єктивність), що пред'являються стилю, науковий стиль в мовах, що співставляються, проявляє універсальні стильові риси, але вибір лексики, фонетичного оформлення мови, морфологічних форм, сполучуваності слів, синтаксичної структури специфічний для кожної мови.

Лексика наукового стилю характеризується вживанням загальнокнижкового, нейтрального і термінологічного пластів; переважанням абстрактних іменників над конкретними; вживанням багатозначних слів в одному або двох значеннях; збільшенням частки інтернаціоналізмів в термінології; відносною однорідністю, замкнутістю лексичного складу; маловживаністю слів з розмовним і розмовно-просторічним забарвленням.

В області морфології наукового стилю також виявляються його загальні екстралінгвістичні ознаки — точність, абстрактність, узагальненість.

2. Особливості перекладу епонімів

2.1 Поняття епоніму і його особливості

ЕПОНІМ (Eponymos) - грец. ἐπώνυμος «названий по імені; що дав ім'я; епонім», тобто божество або видатна людина, на честь якої отримав своє ім'я який-небудь географічний об'єкт из ἐπί «на, при» + ὄνυμα (еол. вариант ὄνομα) «ім'я»).

Титул, який привласнювався переможцеві з бігу на першій стадії під час античних ігор. Під час першої історичної Олімпіади його отримав Коребу з Еліди.

Ще приклади епонімів: Пелей, син Еака, іпонім гори Пелія або Орхомен, іпонім однойменного міста), народ або часовий проміжок (наприклад, рік).

У науці епонім — назва явища (наприклад, хвороби), поняття, структури або методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх (Квінке, закон Вакернагеля, символ Кронекера і т. п.).

Також епонімами називають будь-які власні імена, такі, що стали іменами прозивними. У хронології епонімами іменуються посадові особи, іменами яких називався рік [3,c.302].

Наприклад, в Афінах була особлива посада «архонта-епоніма», так що офіційне датування звучало: «у рік, коли архонтом був такий-то». Аналогічний спосіб датування використовувався в багатьох стародавніх державах.

Епоніми можуть бути біблійними термінами, що позначають:

а) царів та інших правителів, за часом правління яких велося числення хронології в давнину (напр.,3 Цар ; Нєєм ; Лк );

б) родоначальників племені або народу, від яких походять їхні найменування.

У народних легендах епоніми-пращури зазвичай наділяються фантастичними атрибутами, які властиві міфологічним персонажам.

У Біблії ці риси у Епонімів-праотців відсутні. Вони зображені цілком реалістично. У ряді випадків Епоніми біблійні є персоніфікацією етнічних груп [12,c.104].

Наприклад, в Битіє 10 нащадки Ною, ймовірно, означають не окремих осіб, а цілі народи. До Епонімів-пращурів належать більшість старозавітних патріархів, яких радикальна критика довгий час розглядала тільки як збірні образи.

Проте представники «школи Балтімора» й інших новітніх напрямів в бібліїстиці, грунтуючись на даних археології, дійшли висновку, що «епонімічність» патріархів не виключає їх історичної реальності як конкретних осіб.

Як ми вже згадували епонім – назва хвороби, структури або методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх.

Епоніми широко поширені в медицині, проте останнім часом все частіше виникає необхідність в їхній заміні на більш описові терміни.

Так епоніми острівців Лангерганса, Сильвієва водопроводу і хвороби Хасимото в медичній літературі, найімовірніше, будуть названі відповідно панкреатичними острівцями, водопроводом мозку і аутоіммунним тиреоїдитом [13,c.176].

Нижче перераховані слова – всі є епонімами:

Август

Альмавіва — плащ, названий на ім'я графи Альмавіви, персонажа «Одруження Фігаро».

Альфонс

Баккара

Балаклава

Баян

Батист

Бедекер

Берданка

Бефстроганов

Болівар — модний в 1830-х роках широкополий капелюх, названий по імені Симона Болівара (1783—1830), визволителя Латинської Америки.

Страницы: 1, 2, 3, 4