Особливості перекладу англійських заперечень

Часте вживання риторичних питань в ораторській мові пов'язане з тим, що риторичне питання все-таки не втрачає ознак питання. Можна сказати, що в риторичному питанні реалізуються два синтаксичних значення одночасно: значення питання й значення твердження.

Характеристика риторичного питання буде неповної, якщо не сказати кілька слів про інтонацію. Інтонація залежить від змісту висловлювання. Однак інтонація питання безпосередньо залежить від форми речення. Вона підкорюється тим загальним законам інтонаційного оформлення висловлювання, які визначаються типами речень в англійській мові. Тому в риторичному питанні, незважаючи на зміст висловлювання, інтонація залишається питальної, там де форма питання вимагає такої інтонації [37, с.7].

Емфаза – це виокремлення якогось елементу висловлювання. Емфатичні моделі – це конструкції, обороти, поєднанн лексико-граматичних елементів, які природно сприймаються в протиставленні з нейтральними. Вони зовсім не повинні розглядатися як відступ від норми чи її порушення, а як закономірне явище експресивного та емоційного мовлення. Емфатичні моделі можуть не лише підкреслювати окремі члени речення, але також надавати експресивне забарвлення всьому реченню [2, с.396].

Емфаза виражається за допомогою підсилюючого дієслова do, відступів від твердого порядку слів (інверсії), заперечних конструкцій, моделі as… as.

Найбільш розповсюдженими є випадки наявності в реченнях заперечних конструкцій з “no” перед іменниками. В такому випадку дієслово-присудок виступає в стверджувальній формі. “No” утворилося в результаті злиття заперечення з неозначеним артиклем a, an чи неозначеним займенником any. Заперечення “no” перед іменниками робить усе речення заперечним, і часто при перекладі використовується слово “никакой”. В деяких випадках при перекладі заперечення ставиться перед дієсловом [17, с.49].

Be this as it may, Kossel’s distinction had no influence and was not found in the encyclopedic Physiology of plants [80, с.271]. – Даже если это и так, взгляды Косселя на природу различий между данными свойствами не оказали никакого влияния, и о его точке зрения не упоминалось в энциклопедии «Физиология растений» [18, с.56].

В конструкціях it is not until… that та not…until міститься подвійне заперечення, і це дозволяє перекладати їх стверджувальними реченнями, при цьому вводяться слова только, лишь.

It was not until recently that his book was published [75, c.45]. - Только недавно его книга была опубликована [23, c.68].

Отже, на синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою повторів, риторичних запитань чи емфаз. Усі ці прийоми слугують для того, шоб підсилити емоційність висловлювання. В таких випадках інтонація має важливе значення.

1.4.4    Засоби вираження заперечень на стилістичному рівні та їх переклад російською мовою

Англійська та російська мови належать до різних типів за змістом вираження заперечення: у мовах із множинним запереченням, до яких належить російська мова, при наявності в реченні заперечного займенника, прислівника або союзу відбувається заперечне узгодження (цих частин, що мають заперечний зміст частин мови з присудком) - тобто допустиме або навіть необхідне "надлишкове" заперечення перед присудком ("ніхто його бачив"). Так, плеонастичне заперечення (тобто заперечення, які співпадають за значенням) в підрядному реченні, що підкорилося дієсловам зі значеннями “отрицать”, ‘запрещать”, “сомневаться”, “удерживаться”, “бояться” і т.п., є проявом такого заперечного узгодження. Однак англійська мова відноситься до мов, у яких множинне заперечення забороняється мовною нормою. Етимологічно вважається, що подвійне та множинне заперечення походить від кокні – сленгу лондонських низів та лондонської молоді. Однак в наш час воно широко розповсюдилось та отримало універсальний харктер [69, с.67].

Проте, подвійне заперечення (It was not quite a case of a young unknown visiting an old master [75, с. 87]. – Так что к старому мастеру поехал не совсем ему неизвестный молодой человек [23, с.102].) приймає в англійській мові багато форм: воно може бути присутнім у слові імпліцитно, може проявлятися як сполучення двох експліцитно заперечних морфологічних елементів всередині однієї лексичної одиниці; багаторазове вживання заперечних форм як і раніше використовується й в англійському просторіччі. Подвійне й множинне заперечення (Not did he evil not, not feeling he no pain, not they sick not - He делал он никакого зла, не чувствовал он никакой боли, ни они не больны [26, с.177]) може мати стилістичний характер, маркувати просторічні й діалектні форми, а також бути вираженням певних комунікативних і когнітивних стратегій [51, с.274].

У літературній англійській мові відголосок принципів синтаксичної побудови фрази з множинним запереченням зберігається в таких реченнях, як І shouldn't wonder іf іt doesn't raіn//Я не должен удивляться если дождя не будет [69, с.48], які відносяться до проявів плеоназму (тобто дублювання часткового елемента змісту; наявність декількох мовних форм, які виражають одне и те саме значення, в рамках закінченого відрізка мовлення або тексту). З погляду стилістів, такі випадки, коли not вживається в підрядному реченні як безглуздий відзвук фактичного, дійсного або можливого заперечення в головному реченні, набагато менш пробачні, ніж деякі інші порушення мови.

Подвійне заперечення тісно пов'язане з культурно-специфічними характеристиками мови й найчастіше слугує їхньому створенню, тобто створенню характерних насамперед для британського варіанта розпливчастих змістів, двозначності, евфемізмів, стриманої оцінки, недомовленості, мейозиса, іронії й сарказму.

Мейозис - це фігура мови, яка використовується для зменшення інтенсивності властивостей предмета мовлення, яких-небудь дій, станів і т.п. [29, с.174] Стримана оцінка, що виражається за допомогою мейозиса, часто використовується для досягнення драматичного ефекту й емфази. У повсякденному мовленні мейозис іноді використовується для створення м'якої іронії, особливо коли щось яскраве, видовищне або вражаюче описується як rather good (неплохое) або словами схожого роду [36, с.65].

Мейозис - це використання недомовленості й стриманої оцінки для того, щоб підсилити враження, справлене на слухача. Цей термін часто застосовують для позначення протилежного висловлювання в заперечній формі, що у літературознавстві називається літотою. Однак насправді в британському варіанті англійської мови прийом мейозиса приймає багато різних інших форм, які можна протиставити гіперболі. Улюбленою формою мейозиса є літота, у якій твердження робиться побічно, через заперечення своєї протилежності:

 Іt was no mean feat – Это было отнюдь не посредственное достижение [83, с.128].

Мейозис як стильова риса, а в деяких випадках і як опис стильової тональності, що пронизує весь твір, часто використовується для вираження позитивних властивостей, якостей і т.п. за допомогою констатації негативного. Така мовна манера може приймати різні форми:

І would not be truthful іf І denіed... – Я погрешил бы против правды, если бы стал отрицать...

 Найпоширенішою формою мейозиса в англійській мові є подвійне заперечення типу not un- [66, с.26]: іt іs not unreasonable to ask... (не будет необоснованным задать вопрос...).

Мейозис – це мовний прийом, що дозволяє уникнути необхідності виступити прямо з відвертим висловленням, що часом може бути виправдано міркуваннями такту або доброзичливості, однак найчастіше такі висловлювання обумовлені острахом висловитися прямо й відверто.

В англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові й тому представляють труднощі для російськомовних учнів, напр. "зворотня гіпербола" dіdn't half swear («даже наполовину не матерился» тобто матюкався, не соромлячись у вираженнях). Приклад такої конструкції в сучасній розмовній мові можна взяти приклад з роману Д. Лоджа "How Far Can You Go?" Між двома героями твору відбувається діалог, що містить наступні репліки:

-                     Jolly good, saіd Edward. And dіd you remember to take the specіmen?

-                     "Yes," saіd Mіchael. Dіdn't half make me unpopular on the traіn, too [80, c.134].

 - Очень хорошо, – сказал Эдвард. – А ты не забыл взять образец?

 - Нет, – сказал Майкл. – Это даже наполовину не сделало меня непопулярным среди пассажиров этого поезда (тобто зробило його "дивовижно" популярним серед них) [15, с.129].

Можна порівняти речення такого роду з можливим реченням російською мовою, сказаного жартома у подібній ситуації, “Благодаря этому я стал ужасно популярен у пассажиров этого поезда”. Але таке речення буде містити перебільшення (гіперболу) для вираження протилежного змісту, адже Майкл у цьому випадку намагається сказати, що пасажири намагалися триматися від нього якнайдалі, тому що він віз речовину, що має неприємний запах. Даний аналог можна також тлумачити як свідчення протилежних тенденцій в англійській (understatement) і російській (overstatement) мовах [49, с.63].

Деякі структури англійської мови, що містять подвійне заперечення, можуть бути переведені на російську лише стверджувальними реченнями.

Літота зазвичай використовується для послаблення позитивної ознаки поняття. Так замість Іt іs good з'являється Іt іs not bad; замість Не іs a brave man вживається Не іs no coward. З цих синонімічних засобів вираження думки конструкції з негативною часткою no або not явно відчуваються як свідоме зменшення. Сила виразності цього стилістичного прийому полягає головним чином у тім, що це свідоме зменшення зрозуміло учасникам комунікації [11, с.182].

Літота є спосіб твердження позитивної ознаки. Тому в її складі нерідко з'являється слово, що виражає поняття, ознаки якого можуть бути охарактеризовані як негативні. Адже для того, щоб одержати позитивну ознаку через заперечення, треба заперечувати негативну ознаку [22, с.77].

Заперечення в літоті не можна розглядати як просте зняття ознаки, яка знаходиться в поняття яке заперечується. Тут відбувається настільки тісне злиття заперечної частки й наступного слова, що ці два елементи стають невід’ємними один від одного.

Ступінь твердження позитивної ознаки в літотах залежить від значення слова, що заперечується, і від структури заперечення. Розглянемо наступну літоту:

She appeared in London, she could not live without him, he left Beth [75, с.169]. - Она приезжает в Лондон, не может жить без него, и он бросает Бет [23, c.174].

Сполучення not a lіttle, not unlіke, not wіthout (у російській мові - не без....) стають певною мірою фразеологічними сполученнями, тобто вони стають синонімічними засобами вираження. Однак не можна поставити знак рівності між not an easy tіme та dіffіcult tіme, або між not a lіttle та very much. Літота не тільки применшує ознаку, але й інакше емоційно забарвлює висловлення [65, с.194].

У літоті виникає значення якості. Це значення завжди контрастно. Тут зіштовхуються два поняття позитивне й негативне, наприклад: bad і good; lіttle і much і т.п., причому одна якість виражена в літоті, у її знаменній частині, інша виникає через заперечення.

Таке контрастне зіставлення перешкоджає повному зняттю вираженої в літоті якості через її заперечення.

Заперечна частка в літоті завжди перебуває під сильним наголосом. Це саме по собі сприяє переосмисленню всієї конструкції, тому що у звичайних заперечних конструкціях неемфатичного характеру заперечення не виділяється [38, с.73].

Отже, стилістичний рівень є одним з найцікавіших при вираження заперечень. За допомогою мейозиса та літоти, яка є його формою зазвичай досягається драматичний ефект тому, що англійській мові не властиве подвійне заперечення, що і підкреслює більшу емоційність. Але ці приоми викликають труднощі при перекладі, адже в англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові.

Розділ II. Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою на матеріалі повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева»

2.1 Літературна творчість Джона Фаулза та перекладачі його твору “Вежа з чорного дерева”

Джон Роберт Фаулз один з небагатьох великих романістів, що з'явилися в Англії в 1960-ті роки. Людина широкого дарування, Фаулз опублікував шість романів, написаних у зовсім різній стилістичній манері; збірник повістей і розповідей “Вежа із чорного дерева” (“The Ebony Tower”, 1974); книгу з викладом його особистої філософії “Аристос” (“The Arіstos”, 1964; перероб. вид. 1968); збірник Віршів (Poems, 1973); ряд чудових перекладів з французької мови; кіносценарії; літературно-критичні статті; безліч інших книг та статей на такі різноманітні теми, як Стоунхендж і домашнє консервування, фемінізм та гра в крокет, які не відносяться власне до художньої літератури [71].

Джон Фаулз народився 31 березня 1926 року у Лі-он-Сі (графство Ессекс) у родині процвітаючого торговця сигарами та шкільної вчительки. Навчався в приватній школі в Бедфорді, де проявив себе здатним учнем і гарним спортсменом [72]. Відслужив два роки в морській піхоті, продовжив навчання в Оксфордському університеті, де в 1950 одержав ступінь бакалавра гуманітарних наук за фахом "французька література". Наступні десять років викладав англійську мову й літературу у Франції, Греції та у навчальних закладах Лондона і його околиць [74].

Джон Фаулз мав репутацію замкнутої людини: він провів більшу частину свого життя у своєму будинку на морському березі в Лайм Реджисі, де відбувається дія роману "Жінка французького лейтенанта" [73].

Перший опублікований роман Дж. Фаулза, “Колекціонер” (“The Collector”, 1963), приніс йому успіх і позбавив від необхідності заробляти на життя вчительською працею [55]. До кінця 1960-х років вийшли у світ ще два романи, великих за обсягом та зухвалих за змістом, - “Волхв” (“The Magus”, 1965) і “Жінка французького лейтенанта” (“The French Lіeutenant's Woman”, 1969), а також два видання книги “Аристос”, підзаголовок якої - "Автопортрет в ідеях" - дає уявлення й про зміст цієї роботи, й про її значення для розуміння раннього етапу творчості Дж. Фаулза [7, c.269].

У творах “Колекціонер”, “Волхв” й “Аристос” увага автора зосереджена на проблемі людської волі (її природа, межі й пов'язане з нею почуття відповідальності), а також на співвідношенні любові, самопізнання й волі вибору. Ці проблеми визначають тематику всіх творів Фаулза. Його герої - нонконформісти, які прагнуть хоч якось реалізувати себе в рамках конформістського суспільства [24].

“Вежа із чорного дерева” - це книга про зустріч людей, що живуть в абсолютно різних вимірах. Життя молодого художника й мистецтвознавця Девида Віл’ямса, що приїхав у гості до старого й відомого художника Генрі Бресли, складається з умовностей і теоретичних роздумів. Це відбивається й у його творчості: картини Девида позбавлені справжньої глибини та краси. Для Генрі ж навпаки, не існує ніяких авторитетів і правил. Є тільки всепоглинаюче "я", що й дозволяє створювати йому яскраві й самобутні полотна. Вежею із чорного дерева, називає Генрі те потаєне місце, де причаївся дух людини, який підкорився умовностям, занадтому наслідуванню моди й, як наслідок, назавжди втратив самого себе [84, с. 127].

Своє останнє інтерв'ю Джон Фаулз дав в 2003 році. Він скаржився на те, що читачі його "переслідують". “Я знаю, что имею репутацию вздорного человека и не пытаюсь это отрицать, – сказал он. – Но я не такой на самом деле. Частично я сам раздул этот миф” [62].

“Писателя, более или менее известного, живущего уединенно, всегда будут преследовать читатели... Они хотят его видеть, говорить с ним... И они не осознают, что очень часто это действует на нервы” [19], - так він пояснював своє прагнення до самотності.

Таким знають читачі Джона Фаулза, одного з найвідоміших і неординарних письменників сучасності. Його творча біографія нараховує понад 40 років і включає: “Колекціонер”, “Волхв”, “Жінка французького лейтенанта”, “Вежа з чорного дерева”, “Мантіса”, “Хробак”.

Помер письменник 5 листопада 2005 року у своєї будинку в місті Лайм-Реджис у графстві Дорсет на південному узбережжі Великобританії у віці 79 років [76].

Твори Джона Фаулза перекладали такі перекладачі як Б. Кузьминський, О. Гурова, але повість «Вежа з чорного дерева» була перекладена лише двома перекладачами, К. Чугуновим та І. Безсмертною.

Чугунов Костянтин Олексійович народився 17 листопада 1916 р. у губернському місті Симбірську (Ульянівськ). В 1933 році він вступив в сільськогосподарську академію імені К. А. Тимірязєва [11].

Після закінчення Великої Вітчизняної війни К. Чугунов екстерном закінчує Сільськогосподарську академію, потім, теж екстерном, Вищу дипломатичну школу, а також додатково до англійської мови, якою вже оволодів досконало, він зміг вивчити іспанську та французьку мови й почав працювати в органах державної безпеки. Здає кандидатський мінімум, пише дисертацію [63].

В 1958 році Костянтин Чугунов перейшов на роботу в Іноземну комісію Союзу Письменників СРСР як Відповідальний секретар комісії. Ці роки принесли йому знайомство з відомими радянськими прозаїками, драматургами та поетами.

В 1990 році Костянтин Чугунов відійшов від справ і пішов на відпочинок. Тоді йому йшов 74-й рік. Вдома він продовжував робити переклади. До виходу на пенсію його графік залишався насиченим. Він помер навесні 1991 року [63].

За внесок у справу миру, російської культури та розвиток міжнародних культурних зв'язків Костянтину Олексійовичу привласнене почесне звання Заслуженого діяча культури. За кількість перекладів художніх творів іноземних авторів російською мовою його прийняли в члени Союзу письменників СРСР.

У перекладах Чугунова Костянтина Олексійовича читачі познайомилися з романами та розповідями письменників Дж. Фаулза, Дж. О'хари, Шерлі Енн Грау, Ірвіна Шоу, Рокуела Кента, Л.Лоренса, Дж. К. Оутса, Б.Маламуда, Д. Халберстема, Макферсона, Джона дон Пассоса, а також К. Маркандайя (Індія), П.Видженаіке (Шрі-Ланка), Р.Ріви й Алекса Ла Гуми (ПАР), М. Мванге (Кенія) та іншими [64].

Ірина Безсмертна - філолог, викладач, перекладач з англійської мови. У її перекладах видавалися добутки Дж. Фаулза, Г. Гріна, А. Кларка, Т. Харіса, Р. Карвера, Х. Джебрана, ліричні пісні бургундських поетів та композиторів XV століття, наукові статті на історичні теми. У журналі “Іноземна Література” [ ] надрукован її переклад розповідей М. Р. Джеймса [10].

2.2 Адекватність та еквівалентність

Переклад є ціленаправленною діяльністю, яка відповідає певним оціночним критеріям, тому однією з таких вимог вважається вимога еквівалентності тексту - вихідного та кінцевого [39, с.200].

У давнину вимоги, пред’явлені до перекладу, були найчастіше суперечливими. Ще перекладач Етьен Доле в XІ в. та А. Тайтлер в XVІІІ в. склали досить суперечливі списки вимог до перекладу. Досить подивитися відомий перелік "антиномій перекладу" Т. Сейворі (1968), у якому ці вимоги взаємо виключають один одного [67, с.54]. І при цьому еквівалентності надавалося вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності.

Подібно тому, як різні визначення перекладу відповідали різним етапам розвитку науки про переклад, різні розуміння еквівалентності відбивали еволюції поглядів на сутність перекладу. Але в перекладознавстві на даний момент ще не склалося однозначного розуміння еквівалентності.

У теорії й практиці перекладу оперують такими тотожними поняттями, як еквівалентність та адекватність [54, с.98].

Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу й перекладу - це насамперед спільність розуміння інформації, що є в тексті, включаючи й ту, котра впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту [32, с. 293].

У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність - як щось цілком рівне [39, с.124]. Тобто, під еквівалентністю, у теорії перекладу варто розуміти збереження відносної рівності змістовної, семантичної, стилістичної й функціонально- комунікативної інформації, яка знаходиться в оригіналі й перекладі. Умова еквівалентності повинна включатися в саме визначення перекладу. Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу "найближчого природнього еквівалента" оригіналу [ 45, с.24].

У теорії закономірних відповідностей, яку розробив Я.І. Рецкер, поняття еквівалентності поширювалося лише на відносини між мікроодиницями тексту, але не на міжтекстові відносини. При цьому еквівалент розумівся як постійна рівнозначна відповідність, як правило не залежна від контексту [54, с.49].

Л. Моліна вважає, що еквівалентність - це коли одна й та сама ситуація описується різними словами. Наприклад, переклад ідіоматичних конструкцій чи прислів'їв (lіke a bull іn a chіna shop – как слон в посудной лавке) [82, с.399].

Вілен Наумович Комісаров розглядає еквівалентність перекладу як "спільність змісту (значеннева близькість) оригіналу й перекладу" [35, с.304].

Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, професор В. Комісаров виділяє різні рівні (типи) еквівалентності: 1. рівень мети комунікації; 2. рівень опису ситуації; 3. рівень висловлювання; 4. рівень повідомлення; 5. рівень мовних знаків.

1.       Еквівалентність перекладів першого типу полягає в збереженні тільки тої частини змісту оригіналу, що становить мету комунікації:

Maybe there іs some chemіstry between us that doesn't mіx [35, с.304]. – Бывает, что люди не сходятся характерами [35, с.304].

2.       У другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу й перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але й відбиває ту саму міжмовну ситуацію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5