реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Проблема перекладу умов комунікативного вживання на прикладі твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"

Проблема перекладу умов комунікативного вживання на прикладі твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"

Зміст

1. НАРИС ПРОБЛЕМАТИКИ

2. РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ СЛОВА ЯК ФОРМИ

3. ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ УМОВ КОМУНІКАТИВНОГО ВЖИВАННЯ

3.1 Полісемія

3.2 Омонімія

3.3 Метафоризація

3.4 Гра слів

4. ДО ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ УМОВ КОМУНІКАТИВНОГО ВЖИВАННЯ

5. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ


Лексичні аспекти, ефект контрасту, являючись відображенням однієї з основних закономірностей людського мислення - пізнання світу через співвідношення протилежностей, у художній літературі виступає як важливий компонент авторського стилю, що створюється різноманіттям художніх засобів, які втілюють контрастне сприйняття письменником дійсності. Різноманітні форми словесних контрастів складають складну систему засобів художнього мовлення [14,c.56].

В авторів післявоєнного періоду, художнє мислення яких виходить із реалістичного, об'єктивного сприйняття життя, контраст використовується як засіб створення образів героїв, їхнього протиставлення, мовної характеристики персонажів, відтворення різних типів життя, саморефлексії й рефлексії з минулим, сьогоденням і майбутнім, відображаючи при цьому не тільки полярність людського мислення взагалі, але й протиріччя громадського життя.

Лексичні засоби як засоби контрасту можна визначити як один із способів сприйняття художником дійсності. Таке сприйняття характерно для словесної творчості XX ст., при цьому воно не тільки виражає світовідчування автора, але й відображає специфіку свідомості письменників XX ст. [89,c.6].

У художній свідомості з'єднання полярностей, зіткнення двох протилежних змістів у формі контрасту відображає динаміку самопізнання. Необхідно відзначити, що у творчості ряду письменників післявоєнного періоду контраст виступає як композиційно-стилістичний принцип побудови тексту і його значеннєва домінанта [67,c.8].

Актуальність даного дослідження визначається важливістю системного аналізу реалізації лексичних засобів перекладу в аспекті концептуальної організації художніх текстів певного жанру й епохи, що відображає тенденції сучасного мовознавства й культурології.

Метою даної роботи є показати особливості перекладу лексичних засобів як одного зі способів світосприймання й найважливішого змістовного компонента тексту, що являє собою складну художньо повновісну систему різноманітних зображувально-виразних засобів, експліціюючих картину світу письменника.

Важливе місце серед них належить таким лексичним засобам як полісемія, омонімія, метафоризація, гра слів.

У даній роботі поставлені наступні завдання:

- розглянути проблему перекладу слова, як форми;

- розглянути проблему перекладу слова як змісту: полісемія, омонімія, метафоризація, гра слів;

- розглянути проблему перекладу слів комунікативного вживання;

- розглянути фразеологічні труднощі перекладу.

Об'єктом дослідження є твір Е. Ремарка «Час жити й час умирати». Твір цього яскравого представника німецької літератури зближає, тема становлення особистості в складних суперечливих умовах післявоєнного часу.

При аналізі об'єкта дослідження й для рішення поставлених задач були використані такі методи, як семантико-стилістичний аналіз слова, методика компонентного аналізу, що дозволяє виявити відношення між семами, що входять у семантичну структуру членів контрасту, метод семантичних опозицій, що припускає угруповання ключових знаків, а також описово-аналітичний, контекстологічний методи аналізу, які становлять комплексну методику інтерпретації тексту.

Наукова новизна роботи складається в проведенні комплексного багато-аспектного дослідження лексичного аспекту перекладу художнього тексту, реалізованого в творі одного жанру і однієї епохи [17,c.25-29].

Контраст концептосфер «життя» і «смерть», пронизуючи всі рівні роману Е.М. Ремарка «Час жити й час умирати», здобуває системний характер, виступаючи значеннєвою домінантою роману й тим самим текстостворюючою категорією, обумовленою авторською інтенциональністю.

Даний контраст реалізується в концентрованому вигляді в концептуальному предикаті роману, що має максимум контекстуального взаємозв'язку із сильними позиціями роману, виражаючи головну ідею твора і являючи собою синтез складових його часток предикатів, що є значеннєвими домінантами (у нашому випадку - контрастними) концептуального простору твору. Так, концептуальний предикат роману «Час жити й час умирати» Е.М.Ремарка, представлений у рамках одного речення, містить у собі домінуючі значеннєві опозиції:

Leben - Tod (життя - смерть), Vergangenheit - Zukunft (минуле - майбутнє), Abschied - Wiederkehr (розлука - повернення), Besitz - Verlust (володіння - втрата) [18, c.99-100].

Структура концептів «життя» і «смерть» конституюється в романі Е.Ремарка об'єктивними й індивідуально-особистісними (авторськими) змістами й уявленнями шляхом розширення лексикографічно встановленого обсягу значимості концептів за рахунок внесення додаткових конотативних відтінків, тобто нарощування об'єктивних змістів за допомогою емоційно-оцінного компонента; символізації об'єктивного значення концептів; семантичного поглиблення [78,c.10].

Для автора характерне порушення рівноваги протилежних сутностей убік домінування концептосфери «смерть».

1. НАРИС ПРОБЛЕМАТИКИ


“Ми хотіли було воювати проти всього, усього, що обумовило наше минуле, - проти неправди й себелюбності, користі й безсердечності; ми озлобилися й не довіряли нікому, крім найближчого товариша, не вірили ні в що, крім таких сил, що ніколи нас не обманювали, як небо, тютюн, дерева, хліб і земля; але що ж із цього вийшло ?

Усе валилося, фальсифікувалося й забувалося.

А тому, хто не вмів забувати, залишалися тільки безсилля, розпач, байдужність і горілка. Пройшов час великих людських і мужніх мріянь. Торжествувались ділки. Продажність. Убогість.” [27,c.79].


Цими словами одного зі своїх героїв Е.М. Ремарк висловив сутність світосприймання своїх ровесників - людей “загубленого покоління”, - тих, хто прямо зі шкільної лави йшов в окопи першої світової війни.

Тоді вони по-дитячому ясно й беззастережно вірили всьому, чому їх учили, що чули, що прочитали про прогрес, цивілізацію, гуманізм; вірили дзвінким словосполученням консервативних або ліберальних, націоналістичних або соціал-демократичних гасел і програм, усьому, що їм втолковували в рідному домі, з кафедр, зі сторінок газет ... [67,c.124].

Але що могли значити будь-які слова, будь-які промови в гуркоті й смороді ураганного вогню, у смердючому бруді траншів, що заливають туманом ядушливих газів, у тісноті бліндажів і лазаретних палат, перед нескінченними рядами солдатських могил або купами покромсаних трупів, - перед всім страшним, виродливим різноманіттям щоденних, щомісячних, безглуздих смертей, каліцтв, страждань і звірячого страху людей - чоловіків, юнаків, хлопчиків [45,c.56].

Всі ідеали розлетілися в порох під невідворотними ударами дійсності. Їх спопеляли вогненні будні війни, їх топили в бруді будні післявоєнного років. Тоді, після декількох коротких спалахів і довгого вгасання німецької революції, на робочих окраїнах тріскотіли залпи карателів, що розстрілювали захисників останніх барикад, а у кварталах “шиберів” - нових багатіїв, що нажилися на війні, - не припинялися оргії. Тоді в суспільному житті й у всьому побуті німецьких міст і городків, які ще так недавно пишалися бездоганною охайністю, суворим порядком і бюргерською добропорядністю, запанували вбогість, розпуста, наростали розруха й безладдя, спустошувалися сімейні скарбнички й людські душі [12,c.44-49].

Раптово виявилося, що війна й перші післявоєнні роки знищили не тільки мільйони життів, але й ідеї, поняття; були зруйновані не тільки промисловість і транспорт, але й найпростіші уявлення про те, що добре й що погано; було розхитане господарство, знецінювалися гроші й моральні принципи [21,c.4].

Особливо гостро й болісно проявляється цей трагічний нейтралізм у свідомості й світовідчуванні тих мислячих і чесних колишніх солдатів, які після страшного досвіду війни й перших післявоєнних років втратили довіру вже до самих понять “політика”, “ідея”, “цивілізація”, не уявляючи собі навіть, що буває чесна політика, що є шляхетні ідеї, що можливо цивілізація, не ворожа людині.

Вони постаріли, не знаючи юності, їм дуже важко жилося й пізніше: у роки інфляції, “стабілізації” і нової економічної кризи з його масовим безробіттям і масовою вбогістю. Їм важко було скрізь - і в Європі й в Америці, у великих містах шумних, строкатих, метушливих, гарячково діяльних і байдужих до страждань мільйонів маленьких людей, що кишіли в цих залізобетонних, цегельних і асфальтових лабіринтах. Не легше було й у селах або на фермах, де життя було більш повільне, монотонне, примітивне, але таке ж байдуже до лих і страждань людини [11, c.35-38].

І багато хто із цих мислячих і чесних колишніх солдатів із презирливою недовірою відверталися від всіх великих і складних суспільних проблем сучасності, але вони не хотіли бути ні рабами, ні рабовласниками, ні мучениками, ні мучителями.

Вони йшли по життю душевно спустошені, але завзяті в дотриманні своїх простих, суворих принципів; цинічні, грубі, вони були віддані тим деяким істинам, до яких зберегли довіру: чоловічій дружбі, солдатському товариству, простої людяності.

Глумливо усуваючи пафос абстрагованих загальних понять, вони визнавали й шанували тільки конкретне добро [18,c.90].

Їм вселяли відразу пишномовні слова про нації, батьківщину, державу, і вони так і не доросли до поняття класу. Вони жадібно хапалися за будь-яку роботу й трудилися завзято й сумлінно, - війна й роки безробіття виховали в них надзвичайну жадібність до продуктивної праці.

Вони бездумно розпутничали, але вміли бути й сурово-ніжними чоловіками й батьками; могли скалічити випадкового супротивника в шинкарській бійці, але могли без зайвих слів ризикувати своїм життям, кров'ю, останнім майном заради товариша й просто заради людини, що збудили миттєве почуття приязні або жалю.Їх усіх називали “загубленим поколінням” [64,c.4-10]. Однак це були різні люди - різні були їхній соціальний стан і особисті долі. І літературу “загубленого покоління”, що виникла у двадцяті роки, створювала творчість також різних письменників - таких, як Хемінгуей, Дос-Пасос, Олдінгтон, Ремарк.

Загальним для цих письменників було світовідчування, що визначалося жагучим запереченням війни й мілітаризму. Але в цьому запереченні, щирому і шляхетному, відчувалося повне нерозуміння соціально-історичної природи лих і каліцтв дійсності: вони викривали суворо й непримиренно, але без якої б то не було надії на можливість кращого, у тоні гіркого, безвідрадного песимізму.

У романі «Час жити й час умирати» (1954) ми вперше знайомимо з новим героєм Ремарка - це людина думаюча й шукаюча відповідь, що усвідомлює свою відповідальність за те що відбувається.

Гребер з першого дня війни на фронті Франції, Африки, Росії. Він їде у відпустку, і там в обійнятому страхом, що трясе місто народжується більша самовіддана любов до Елізабет. «Маленьке щастя тонуло в бездонній трясовині загальних нещасть і розпачу» [109,c.67].

Гребер починає замислюватися, чи винуватий він у злочинах проти людяності, чи повинен він повертатися на фронт, щоб своєю участю збільшувати число злочинів, чим спокутати провину.

Відпусник Гребер навесні сорок п'ятого приїжджає в рідне місто в коротку відспустку, але не може знайти ні рідного будинку, ні знайомої з дитинства вулиці – усе в руїнах. Батьки, імовірно, загинули під час бомбування. Виникає короткий спалах страсті. Він переконує Елізабет вийти заміж за нього, тому що точно знає, що загине, так нехай вона хоча б буде одержувати овдовілу пенсію. Герой зневірився в нацистській ідеології, він готується перейти на бік росіян. Але в цей рішучий момент гине від кулі партизана. Ремарк прагнув сказати, що той, хто в момент історичних катаклізмів опиниться між протиборчими силами, приречений.

Політичний антагонізм Ернст Гребера, солдат німецької армії, колись не сумніваючийся в її «непереможності», стає свідком її розгрому [18,с.32].

Болісні роздуми Гербера пов'язані з наростаючим у ньому відразою до жорстокості, насильству й аморальності, невіддільним від фашистського режиму. Всю свою ненависть до фашизму автор втілює в створені їм образах фашистських молодчиків. Розкладання фашистської еліти, що бездумно пропалює життя на очах у знедоленого населення зруйнованого бомбуванням міста, безглузда жорстокість, втрата всяких уявлень про моральні норми - все це показано в романі з надзвичайною силою і яскравістю [18,c.67].

Гербер, який опинився під час відпустки в рідному місті гостро почуває приреченість Третього рейха. Його улюблений шкільний учитель арештований і гине в концтаборі, там же вмирає й батько дружини Гербера Елізабет. Любов молодих людей описана з характерним для Ремарка ліризмом. На фронт Гербер повертається іншою людиною. Він убиває Штейнбреннера, що став у його уявленні втіленням мерзенностей фашизму, але й сам гине від кулі російського партизана в той момент, коли в його свідомості з'являється думка, яка ще не цілком оформилася: «Треба зробити щось нескінченно важливе» [89,c.101].

Власне кажучи, у Німеччині, як і у всій передвоєнній Європі, у першій половині XX століття існувало безліч часом суперечливих, супроводжуваних міжусобною боротьбою літературних течій: неймовірні сполучення неоромантизму й символізму, натуралізму й сюрреалізму, модернізму й реалізму були обумовлені фантазією авторів і духом часу. Але незмінно в німецькій літературі була присутня філософська глибина. Ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда знайшли своє відображення у творчості авторів, твори яких по праву вважаються вершиною німецької літератури першої половини XX століття [37,c.8-10].

Наприкінці роману Гребер вартує схоплених партизанів і нарешті після болісних роздумів вирішує їх випустити з підвалу на волю. Але російський партизан убиває його із тієї гвинтівки, з якої за хвилину до цього Гребер убив Штейнбреннера.

Такий вирок Ремарка людині, яка вирішила піти дорогою активної боротьби. У всіх своїх романах Ремарк стверджує: для всіх, хто піде дорогою політичної боротьби, наступить «час умирати» [24,c.5-9].

У романі Ремарка - жорстока правда й тихий пафос неприйняття війни, що визначило жанрові особливості книги як психологічної повісті-плачу, хоча на відміну від Олдингтона, який підкреслює, що він писав реквієм, Ремарк нейтральний. Автор не ставить своєю метою докопуватися до справжніх винуватців війни. Ремарк переконаний, що політика - це завжди погано, це завжди шкода й зло для людини. Єдине, що він може протиставити війні, - це світ природи, життя в її недоторканих первозданних формах: чисте небо над головою, шелест листя. Сили героєві йти вперед, стиснувши зуби, дає дотик до землі. У той час як світ людини з його мріями, сумнівами, тривогами й радостями валиться, природа живе.

2. РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ СЛОВА ЯК ФОРМИ


Формою перекладного матеріалу можна назвати спосіб існування значеннєвої інформації, принцип її впорядкованості, спосіб вираження змісту, його структурна композиція. Але для художнього тексту форма - це не тільки ієрархія значеннєвих елементів твору, система знаків язикового коду, але й атрибути мови, характерні для художнього твору. Лексичні атрибути мови надають художньому тексту особливу впорядкованість, що робить більш залежними від мови слова. Згідно В.Я. Задорнової, "слово в творах літератури в кожному вживанні може мати одночасно всі свої семантичні й стилістичні можливості в явній або прихованій формі" [10.с.34-38], а, як затверджує Е. Еткинд, для слова в художньому тексті виявляється до того ж відчутною й важливою його звукова матерія [34,с.69].

Тому можна констатувати, що слово в художньому творі здобуває специфічні якості, і контекст, то лінгвістичне оточення слова, у якому воно актуалізується, являє собою більш складне утворення, ніж контекст у науковому або публіцистичному творі. За твердженням М. Полякова, у художньому творі, ми знаходимо систему організації контекстів: контексту слів, контексту образів, ідейно-емоційного контексту, і на всіх рівнях слова: звуковому, семантичному, граматичному, синтаксичному - діють закони перетинання й взаємодії цих контекстів [25, с. 55].

Слово, згідно М. Полякову, не тільки визначається саме по собі цими контекстами, але також впливає на сусідні слова й контексти, тому в художньому творі діє механізм контактності слова. Із усього вищевикладеного виходить, що в художньому творі, зміст - це сукупність значеннєвих елементів, їхня співвіднесеність із реальними фактами й задумом автора, а форма - це розташування змістовних елементів у певній послідовності, а також особлива впорядкованість структури (характерні для поезії атрибути мови: ритм, рима, строфіка й т.д.) [32,c.126].

Взаємини форми й змісту в перекладі художніх текстів.

Для теорії перекладу аналіз діалектичного взаємозв'язку форми й змісту має велике практичне значення, тому що відкриває можливості перекладацької практики, зокрема, перекладу художніх творів. Аналіз літератури в галузі теорії й практики перекладу показує, що питання художнього перекладу являють собою певну складність, тому що більшою мірою залежить від мови ніж публіцистика, до того ж у силу специфіки жанру необхідно передати в перекладі не тільки зміст, але й ритміко-мелодійну й композиційно-структурну сторону оригіналу. В розгляді людської комунікації, мови й перекладу простежується два підходи: парадигма трансляційна, лінійна, механістична й парадигма діалогічна, нелінійна, діятельністна [20, с.7].

Механістична парадигма, багато в чому відображаюча міфологію 'наївного користувача мови', розглядає комунікацію як обмін текстами й інформацією, кодуємої за допомогою стабільної системи за обчислювальними правилами. З погляду діятельністної парадигми, текст і інформація створюються, знову (рекурентно) створюються й реінтерпретуються в ході постійної діалогічної взаємодії комунікантів.

Постійно відтворюються й співвідношення комунікативних дій учасників спілкування, тобто, мова. Мова не є набором одиниць і правил дій з ними: метафора уречевлення текстів, слів і їхніх елементів при розгляді комунікації як процесу поступається місцем розгляду одиниць мови як дій комунікантів. Зрозуміло, теоретичні моделі перекладу будь-якої орієнтації#"_ftnref2">переклад припускає не стільки просте зіставлення тексту оригіналу й тексту перекладу на предмет адекватності, точності й інших міфологізованих критеріїв, скільки багатогранну діяльність язикових суб'єктів, що здійснюють це зіставлення [59,c.100].

Як у процесі створення мономовного тексту, так і в процесі перекладу діяльність мовного суб'єкта визначається:

а) антиномією, діалогічною взаємодією наявної інтенції (комунікативного наміру) і прогнозованої інференції (комунікативних наслідків);

б) низкою факторів, що впливають на вибір засобів висловлення або перекладу.

Граматична дія як частина мовної й комунікативної діяльності також формується у взаємодії цих факторів [31,c.6].

Граматична форма розглядається нами не як єдиномоментне дискретне утворення, а як процес і результат вибору в рамках граматичної дії.

Фактично, звичні для повсякденної свідомості 'граматичні форми' є не чим іншим, як письмовою фіксацією повторюваних мовних дій (тобто, мовних дій, 'язикування', якщо дослівно перевести термін У.Матурани languaging) [87,c.6].

Триваючий у часі процес з'являється як упредметнений результат. Насправді ж реальність мовної діяльності представляє нам картину постійного вибору з історично й контекстуально обумовлених можливостей.

Навіть якщо ми не розглядаємо процес проголошення форми як фонетичного слова, процес вибору як перевага одного з можливих шляхів спостерігається в численних фактах хезитації, самовиправлення, перефразовування, перепопиту й т.ін. [31,c.43]. У часовій довжині висловлення виділяємі точки вибору, у яких можливий шлях подальшого його руху як би розгалужується. Саме тут видний не жорсткий вибір 'за правилами', а процес діалогу - з реальністю й зі співрозмовником, тобто, з комунікативним середовищем, з контекстом. Траєкторія вибору нагадує дію атракції в математичному розумінні (теорія катастроф, теорія хаосу, синергетика), що перешли в лінгвістику як метафора [1, c.22-23].

Співвідношення інтенції мовця й прогнозованої інференції слухаючого при цьому змінюється із часом. До моменту вживання форми інтенція переважає над прогнозованою інференцією. Після вживання інтенція поступається місцем інференції (уже не прогнозованої, а реально здійснюваної) і інтерпретації [98, c.109-110].

У процесуальній моделі граматичної дії, таким чином, поняття інтенції повинне бути доповнене поняттями протенції, і ретенції (у гусерліанськму розумінні). На осі часу, у процесі здійснення граматичної дії, спостерігаємо етап ще-не-використаного знака, етап намірів і можливостей вибору; мить уживання, коли знак з'єднується зі своїм ситуативним значенням; і - етап вже-використаного знака, етап розуміння й інтерпретації, переосмислення.

Мова виявляється можливою завдяки повторюваності з'єднання намірів і інтерпретацій, будь-який наступний намір спирається на попередні інтерпретації, на свого роду 'пам'ять знака'.

Фактори, що впливають на вибір граматичного оформлення висловлення, різні за ступенем й пріоритетності свого впливу, інакше кажучи, являють собою ієрархію.

Ієрархія факторів вибору граматичної форми не залежить від конкретно-язикової реалізації, вона проявляє себе подібним чином у різних мовах. Ідіоетнічні особливості граматичної дії стосуються внутрішньої специфіки впливу кожного з факторів і можливостей вибору, конкретно-язикових засобів, що перебувають у розпорядженні мовного суб'єкта (конкретно-язикових аттракторів) [65,c.78].

Якщо зрівняти шлях вибору оформлення висловлення із траєкторією руху дощової краплі по шибці (меандром, у термінології фізиків), то мови являють собою різні системи меандрів, різні малюнки на шибці, різні комплекси виборів із множини можливостей. Меандр сполучає в собі час і форму, процес і результат, континуальність і дискретність, гештальтність і лінійність [26,c.40]. Процес перекладу, як і процес мономовного висловлення, проходить певні точки вибору, коли перекладач, як і мовець, вибирає те або інше граматичне оформлення. На відміну від мономовного висловлення, де початковий і кінцевий пункт меандру визначаються наміром мовця й очікуванням комунікативного ефекту, у процесі перекладу й намір, і комунікативний ефект, та й з'єднання змісту з мовними одиницями (мови оригіналу) як би дані заздалегідь (хоча, видимо, і в цьому випадку можна допустити певне 'розхитування' твердої структури).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.