Ситуація як засіб формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції мовця

Ситуація як засіб формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції мовця

Міністерство освіти і науки України

Кам’янець – Подільський національний університет ім. І. Огієнка

Ситуація як засіб формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції мовця

Спеціальність 7.010103. «Педагогіка і методика середньої освіти.

Мова (англійська) та література»

Дипломна робота

Кам’янець – Подільський

2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК КОМПЛЕКСНА ПРОБЛЕМА

1.1               Комунікативна компетенція

1.2               Соціолінгвістична компетенція

1.3               Соціокультурна компетенція

РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ФАКТОР ІНТЕНСИФІКАЦІЇ НАВЧАННЯ ІНШОМОВНОГО СПІЛКУВАННЯ

2.1 Важливість співставлення мов та їх соціокультурних і соціолінгвістичних особливостей в розкритті їх сутності

2.2 Принцип ситуативності у взаємовідносинах між комунікантами

2.3 Ситуативна позиція як форма організації процесу спілкування

Розділ 3. навчання іноземних мов в контексті соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції

3.1 Імітаційно-моделююча гра як спосіб адекватного відтворення процесу реального спілкування

3.2 Висвітлення соціолінгвістичних і соціокультурних аспектів та принципу ситуативності в підручнику Headway Pre-Intermediate

3.3 Висвітлення соціолінгвістичних і соціокультурних аспектів та принципу ситуативності у посібнику «Бізнес-курс англійської мови».

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Стрімка інтеграція України у Європу, політика, економіка, культура, ідеологія, постійні міграції народів і мов підсилюють необхідність ефективного вивчення іноземних мов. Потреба в вивченні іноземних мов виключно функціональна, тому що мови є необхідними для використання їх у різних сферах життя суспільства в якості засобу реальної комунікації з мешканцями інших країн. Саме тому мова повинна вивчатись ситуативно, таким чином буде підтримуватись постійна зацікавленість бажаючих її вивчати, а також результативність оволодіння мовою. Крім того, здобуття комунікативної компетенції не виключає соціолінгвістичну та соціокультурну компетенцію, так як культура сприяє адекватному спілкуванню та взаєморозумінню між мовцями та усуває розбіжності між різними матеріальними і духовними умовами існування відповідних народів і країн.

Актуальність теми дипломної роботи зумовлена важливістю поглибленого вивчення дієвих засобів формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції, а саме ситуативності при вивченні та навчанні іноземних мов. В цьому контексті, цікавим є дослідження підручника Headway Pre-Intermediate, як такого, що створений саме носіями мови для тих хто вивчає іноземну мову. Також, не менш важливим є аналіз посібників «Бізнес-курс англійської мови» за редакцією І. С. Богацького та Н. М. Дюкано, який здатний підвищувати соціокультурну та соціолінгвістичну компетенції мовця. До того ж, дана наукова проблема є мало дослідженою, тому що більшість вчених-мовознавців лише поверхнево торкались основних ідей, при цьому не висловлюючи остаточних висновків.

Мета: дослідити явище ситуативності як фактор інтенсифікації навчання іншомовному спілкуванню у підручнику Headway Pre-Intermediate, у посібниках «Бізнес-курс англійської мови» та у моделюванні процесу комунікації загалом, а також необхідно простежити та довести важливість соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції в процесі комунікації і навчання іноземних мов та для усунення можливих комунікативних бар’єрів.

Відповідно до мети дослідження визначені наступні завдання:

o   розкрити сутність комунікативної компетенції;

o   вивести залежність успішного комунікативного процесу від наявності соціолінгвістичної компетенції у комуніканта;

o   вивести залежність успішного комунікативного процесу від наявності соціокультурної компетенції у комуніканта

o   виявити принцип ситуативності у взаємовідносинах між комунікантами;

o   описати ситуативні позиції, що формують процес навчання та комунікації;

o   визначити ступінь висвітлення явища ситуативності та соціокультурних і соціолінгвістичних особливостей у посібнику Headway-Pre-Intermediate, як такому, який розроблений носіями мови;

o   визначити ступінь висвітлення явища ситуативності та соціокультурних та соціолінгвістичних особливостей у посібниках «Бізнес-курс англійської мови» який створений вітчизняними авторами;

o   встановити роль імітаційно-моделюючої гри у підвищенні соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції мовця.

Об’єктом дослідження є комунікативна компетенція, соціолінгвістична та соціокультурна компетенція мовця, явище ситуативності та її основні компоненти, імітаційно-моделююча гра, в свою чергу, предметом дослідження є ситуація як засіб формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції мовця.

У роботі використовувались такі методи: описовий, аналіз, синтез, аксіоматичний метод.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в виокремленні ситуативності як засобу формування саме соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції. Варто зазначити, що хоча ситуативність і вивчалась, проте це поняття не досліджувалось за нашими даними в контексті соціолінгвістики.

Методологічною базою дослідження слугували праці та публікації багатьох лінгвістів та методистів. Поняття компетенції розглядалось багатьма вченими, такими як Н. Хомський (який, власне, і ввів це поняття в лінгвістику), Р.П.Мільруд, Д. Хаймс, Кенел та М.Свейн, Л.Бахман і А.Палмер та іншими. Вчені також подавали свої власні класифікації комунікативної компетенції, наголошуючи на важливості тих чи інших структурних компонентів.

Крім того такі науковці як О.М.Стояновський та Є.І.Пассов переконані, що як засіб спілкування мова потрібна в певних комунікативних ситуаціях, котрі, відповідно, повинні моделюватись в навчальному процесі. Також Є.І.Пассов наголошує на суб’єктивних та об’єктивних факторах, які характеризують мовні ситуації, що виникають при безпосередньому спілкуванні іноземною мовою, і тому такі фактори варті їх врахування при формуванні соціолінгвістичної компетенції мовця. І.Г.Гердер, В.фон Гумбольдт, брати Грімм, Ф.І.Буслаєв, О.О.Потебня, Е.Сепір та Б.Уорф вважають, що безперечним є той факт, що мова і культура взаємопов’язані та значно впливають один на одного, таким чином доводячи важливість соціокультурної компетенції в процесі комунікації. Так само І.А.Воробйова доводить, що доцільно звертати увагу на соціокультурний аспект навчання іноземних мов, тому що міжкультурному спілкуванню сприяє не тільки знання мови, а й засвоєння культури та норм і стереотипів поведінки, закарбованих в національних традиціях і звичаях. С.Г.Тер-Мінасова схиляється до принципу ситуативності, так само як і до соціокультурного підходу, які однаково, з її точки зору, сприяють формуванню соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції. Що стосується ситуативності, то М.Ф.Стронін, звертаючи увагу на структуру імітаційно-моделюючої гри та виокремлюючи такі її компоненти як ролі, навчально-мовленнєва ситуація та рольові дії, наголошує на важливості імітаційно-моделюючої гри у моделюванні ситуацій в навчальному процесі. До того ж, науковець вважає, що така структура імітаційно-моделюючої гри дозволяє відстежувати ступінь самостійності комунікантів та розвиток подій в процесів навчання іноземним мовам. М.Ф.Стронін також підкреслює, що комуніканти, які з перших кроків вивчення іноземних мов застосовують імітаційно-моделюючої ігри, зуміють адекватно зреагувати на ситуацію та вирішити всі спонтанні комунікативні завдання в майбутньому.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження, що було проведене у даній дипломній роботі, можуть застосовуватись на практиці, а саме ідеї щодо подальшого застосування ситуацій у моделюванні навчального процесу та імітаційно-моделюючої гри як ефективного способу адекватного відтворення процесу реального спілкування. Крім того, ситуативно моделюючи навчальний процес та враховуючи усі соціолінгвістичні та соціокультурні особливості можна підвищувати соціолінгвістичну та соціокультурну компетенцію мовця (учня), що допоможе уникнути можливі комунікативні бар’єри у подальшому міжкультурному спілкуванні. Викладачі іноземних мов, об’єктивно оцінюючи структуру підручників та посібників, а також враховуючи вимогу Державного стандарту освіти, можуть конструювати навчальний процес і при цьому звертати увагу на аспекти, зазначені в дипломній роботі.

Дипломна робота є структурованою і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків.

У вступі визначається актуальність та новизна теми, що досліджується, обґрунтовуються основні проблеми, об’єкт та предмет, мета, завдання, методологічна база, практичне значення та методи дослідження.

У першому розділі досліджується соціолінгвістична та соціокультурна компетенція як комплексна проблема.

У другому розділі досліджуються ситуації, суб’єктивні та об’єктивні фактори ситуацій, принципи ситуативності у взаємовідносинах між комуні кантами та ситуативні позиції як форми організації процесу спілкування.

У третьому розділі значна увага приділяється дослідженню імітаційно-моделюючих ігор як способу відтворення моделей реального спілкування, а також висвітлюються соціолінгвістичні та соціокультурні аспекти та принцим ситуативності у підручнику Headway Pre-Intermediate, як такому, що виданий носіями та посібниках «Бізнес-курс англійської мови», як такий, який розроблений вітчизняними авторами.

У висновках підсумовуються основні результати, що були виведені в результаті проведеного дослідження.

Список використаної літератури налічує 76 джерел.

РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК КОМПЛЕКСНА ПРОБЛЕМА

1.1 Комунікативна компетенція

Поняття «комунікативна компетенція» у лінгвістичних науках нерідко асоціюється з поняттям «компетентність». У загальному розумінні «компетентність» означає відповідність вимогам, що ставляться, встановленим критеріям та стандартам в існуючих сферах діяльності і при вирішенні певного виду задач, наявність необхідних активних знань, здатність впевнено добиватись результатів і володіти ситуацією (від латинського слова compete - підходити, відповідати, добиватись).

Вперше у лінгвістичній науці поняття компетенції (competence) ввів американський мовознавець Н. Хомський, маючи на увазі під цим терміном знання своєї мови мовцем-слухачем [27, с. 30]. Науковець, власне, мав на увазі суто лінгвістичну компетенцію, яка є явищем індивідуального сприйняття світу та оточення. Н. Хомський також був переконаний, що лінгвістична компетенція формується співвіднесенням «вроджених знань» та «набутого мовного матеріалу» Поняття «компетенція» вперше стало використовуватись в США в 60-і роки в контексті діяльнісної освіти (performance-based education), мета якої полягала у тому, щоб підготувати професіоналів, що були б здатні успішно конкурувати на ринку праці. Спочатку компетенція зводилась до простих практичних навичок, котрі формувались у результаті «автоматизації знань» в традиціях біхевіоризму. Такий підхід піддавався справедливій критиці, яка полягала у тому, що компетенції у вигляді практичних знань були недостатніми для розвитку творчості та індивідуальності тих, хто вивчає мову. Було запропоновано розрізняти два поняття: компетентність і компетенції (competence and competencies). Компетентність стала розглядатись як особистісна категорія, а компетенції скомпонували «анатомію» компетентності [27, с. 31].

Так, Р.П.Мільруд вважає, що компетенції нерідко використовуються для характеристики потенційних можливостей спеціаліста отримати роботу на ринку праці [55, с. 300]. Для цього потрібно володіти, принаймні, «ключовими компетенція ми». У сучасному світі вони охоплюють рівень грамотності володіння мовою (literacy), комп’ютерну грамотність (information technology skills), володіння способами вирішення проблем (problem-solving skills), гнучке інноваційне мислення (flexibility and adaptability to innovations), схильність і здатність до безперервного навчання (life-long learning). Ключеві компетенції показують, що мовне навчання може відповідати життєвим потребам, якщо у вузькому розумінні комунікативна компетенція (як готовність до ефективного спілкування) буде доповнена підготовкою до реального життєвого спілкування [55, с. 300].

В свою чергу, на думку Р.П.Мільруд, компетентність можна представити як комплекс компетенцій, таким чином, компетентність – це комплексний особистісний курс, що забезпечує можливість ефективної взаємодії з навколишнім світом і тій чи іншій сфері і який залежить від необхідних для цього компетенцій [55, с. 322].

Д. Хаймс застосував термін «комунікативна компетенція», протиставляючи його терміну «лінгвістична компетенція», застосованого Н. Хомським. Науковець стверджував, що людина, яка має лише лінгвістичну компетенцію буде неспроможна спілкуватись, так як породжуватиме лише граматичні структури [53, с. 121].

Що стосується компетенції, то існує така загальноприйнята класифікація компетенції:

·        предметна компетенція, яка полягає у розумінні світу, його компонентів та їх системних та структурних зв’язків, функцій, тенденцій розвитку та змін.

·        культурна компетенція, яка виявляється у здатності особистості орієнтуватись у певній культурі через яку людина сприймає світ;

·        лінгвістична компетенція , що полягає у здатності належним чином використовувати засоби мови, її структури та категорії на усіх рівнях;

·        комунікативна компетенція, що виявляється у здатності використовувати мову у певних контекстах та комунікативних ситуаціях, а також здатність здійснювати вплив на співрозмовників [53, с. 121].

У нашому дослідженні нас цікавить саме комунікативна компетенція як інформативна основа в процесі комунікації.

Комунікативна компетенція є складним, системним утворенням. За твердженням Р.Белла, у сучасній соціолінгвістиці її розуміють саме як систему, що виконує функцію балансування існуючих мовних форм, які визначаються з опорою на мовну компетенцію комуні канта на тлі певних соціальних функцій [71]. А відтак, починаючи з 80-х років, з’являються окремі моделі її як системи. У 1980 р. М.Кенел та М.Свейн запропонували структуру комунікативної компетенції, що складається з чотирьох компонентів (видів компетенції):

1.   дискурсивна компетенція – здатність поєднувати окремі речення у зв’язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні засоби когезії;

2.   соціолінгвістична компетенція – здатність розуміти та продукувати словосполучення з такою формою та таким значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному контексту ілокутивного акту комунікації (ілокутивний акт – втілення у висловлюванні, породжуваному в ході мовлення, певної комунікативної мети; цілеспрямованість; функція впливу на співрозмовника);

3.   стратегічна компетенція – здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації;

4.   лінгвістична компетенція – здатність розуміти та продукувати вивчені або аналогічні їм висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові невивчені висловлювання [46, с. 33].

Л.Бахман і А.Палмер у 1982р. запропонували таку модель комунікативної компетенції:

·                   лінгвістична компетенція (яка складається з організаційної, прагматичної, функціональної та соціолінгвістичної компетенції);

·                   стратегічна компетенція;

·                   психомоторні вміння, когнітивні процеси [66].

Пізніше Л.Бахман додав ще ілокутивну компетенцію, яка передбачає здатність належним способом формувати ілокутивний (мовний) акт (попросити щось, запросити, поінформувати когось) відповідно до ситуації спілкування [66].

Модель М.Халдія виходить із взаємозв’язку трьох «світів» - тексту, його ідеї (концепції) та інтерпретаторів. Учений зробив припущення, що «світи» тексту та його ідеї, тобто норми та зміст речень тексту. Мають інший ступінь визначеності, ніж «світ» інтерпретаторів, тобто учасників комунікації [64].

Модель Р.Кліффорда називають трисекційною, оскільки володіння нерідною мовою за цією моделлю визначається трьома компонентами: функцією, тематикою та точністю у комунікативних актах [64].

М.М.Вятютнєв пропонує розглядати лінгвістичну, психологічну та соціолінгвістичну компетенції як складові комунікативної компетенції [64].

В.О.Коккота подає таку модель комунікативної компетенції:

·        фонологічна компетенція;

·        лексико-граматична компетенція;

·        соціолінгвістична компетенція;

·        країнознавчі знання, навички і уміння, що забезпечуються дискурсивною, ілокутивною та стратегічною компетенціями. До країнознавчої компетенції він відносить і лінгвокраїнознавчу компетенцію – знання та правила використання таких іншомовних слів та висловів, що називають предмети, явища, факти, ідеї, яких або немає у своїй країні, або називаються вони інакше, тобто без еквівалентних слів та виразів [64].

Н.І.Гез вважає, що складовими комунікативної компетенції є:

·        вербально-комунікативна компетенція;

·        лінгвістична компетенція

·        вербально-когнітивна компетенція;

·        мета комунікативна компетенція [64].

В.М.Топалова пропонує таку модель комунікативної компетенції:

1.                 країнознавча компетенція;

2.                 соціолінгвістична компетенція;

3.                 лінгвістична компетенція;

4.                 дискурсивна компетенція;

5.                 стратегічна компетенція;

6.                 ілокутивна компетенція [64].

Таким чином, аналіз наведених вище моделей переконливо свідчить про те, що комунікативна компетенція передбачає володіння широким спектром різноманітних видів компетенції. Важливим є той факт, що для успішного процесу комунікації не достатньо володіти лише мовною компетенцією, а саме знаннями теоретичної інформації про мову (її систему і структуру) та мовного матеріалу (одиниць мови, правил їх сполучення). Варто зазначити, що у майже у всіх вище зазначених моделях комунікації фігурують такі її елементи (або мікросистеми) як соціолінгвістична та соціокультурна компетенція, а це в свою чергу означає, що наявність саме цих двох видів компетенції є запорукою ефективного спілкування.

1.2 Соціолінгвістична компетенція

Важливим компонентом комунікативної компетенції є соціолінгвістична компетенція, яка сприяє ефективній комунікації та розумінню. Для того щоб зрозуміти сутність та зміст соціолінгвістичної компетенції потрібно ретельно проаналізувати поняття «соціолінгвістика» та, об’єктивно оцінивши цілі, завдання та мікросистеми, що включає в себе ця галузь науки, вивести необхідне визначення.

Термін «соціолінгвістика» є предметом дискусій протягом багатьох років. Наприклад, Д. Хаймс стверджує, що термін „соціолінгвістика” можна відносити до використання лінгвістичних даних та аналізу у інших галузях науки, що вивчають суспільне життя. Схиляючись до етнографічного підходу, він вказує на три питання, що є основними у соціолінгвістиці: форма організації мови, що є частиною організації мовної поведінки у суспільстві, розуміння якої вимагає відповідної нової форми опису мови; вивчення мови як багатопредметної галузі, для якої лінгвістика є обов’язковою поряд з іншими дисциплінами, такими як соціологія, соціальна антропологія, освіта; вивчення цього способу організації призводить до вивчення основ самої лінгвістики [32, с. 7].

О.Ахманова визначає соціолінгвістику як: 1) науку про вивчення співвідношень між фактами мови та фактами в соціальному житті; 2) як галузь лінгвістики, що вивчає розрізнення мов [32, с. 7]. Іншими словами, науковець стверджує, що будь-яке явище у мові якимось чином відображається на соціальному житті особистості або, навпаки, соціальні особливості життя особистості відображаються на її мові.

Сандра Лі Маккей переконана, що соціолінгвістика-це наука,яка вивчає зв’язок між мовою та суспільством, між використанням мови та соціальними структурами, в яких живуть користувачі мовою. Вчена вважає, що суспільство несе в собі багато шаблонів відносин та поведінки, які є лінгвістичними [54, с. 10].

В.Жирмницький вважає, що соціолінгвістика, у її вузькому розумінні, має справу із соціальним розрізненням мови у суспільстві та з соціальним розвитком мов. Це означення здається досить свавільним, оскільки базується на контрасті між синхронічним та діахронічним видами вивчення мови Відповідно до The World Book Encyclopedia, соціолінгвістика - це розділ соціологіі, що вивчає спосіб використання суспільством мови та різноманітність соціальних ситуацій [63, с.957]. Таке визначення соціолінгвістики має більш соціологічне навантаження, тому що навіть соціолінгвістика тут розглядається в контексті соціології.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7