реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Відонімні словотворення

Відонімні словотворення

ЗМІСТ


Завдання на курсову роботу

Список умовних скорочень

Реферат

Вступ

РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1   Поняття про словотвір або деривацію

1.2   Способи словотворення в українській мові

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ

2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації

2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті

РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

3.1 Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мові сучасної публіцистики

3.2 Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики

Висновки

Список використаних джерел

Список умовних скорочень


ВД – відонімні деривати;

ВУ – відонімне утворення;

ВК - “Вечірній Київ”;

Д – журнал “Дніпро”;

ЗП – газета “Запорізька правда”;

К – журнал “Київ”;

МУ – газета “Молодь України”;

У і П – видання “Україна і політика”;

РЕФЕРАТ


Текст курсової роботи 38 ст., 30 джерел

Об’єктом дослідження в цій роботі є процеси утворення мовних одиниць різних рівнів від власних назв; систематизація і комплексне дослідження різних типів відонімних утворень, зафіксованих на сторінках публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик; дослідження причин виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясованню екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників їх виникнення.

Цілью роботи є :

- визначити шляхи утворення відонімних дериватів у мові сучасної публіцистики;

- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;

- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімнтх дериватів у їх комунікативному аспекті.

Методи дослідження – метод системного аналізу, опису, систематизації, аналізу, синтеза, формальний метод.

Науковою новизною цієї роботи є спроба з’ясувати стилістичні функції відонімних утворень; вивчити номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивну, інтелектуальну та інші функції відпропріальних похідних у публіцистиці.

Область застосування: викладання на уроках української мови в вищіх учбових закладах.

ВІДОНІМНА ОДИНИЦЯ, ПУБЛІЦИСТИКА, СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ, СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ, ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ВІДОНІМНИХ ОДИНИЦЬ.

ВСТУП


Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дає змогу:

- визначити шляхи утворення відонімних дериватів у мові сучасної публіцистики;

- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;

- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімних дериватів у їх комунікативному аспекті.

Актуальність вивчення процесів утворення і функціонування нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями, що особливо активізувалися у галузі вивчення мови засобів масової інформації і, зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне.

Це пов’язано з тим, що публіцистика регулярно інформує про новини з різних галузей життя, політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному розвиткові та має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі, з метою піднесення рівня їхньої досконалості, визначення характерних мовних ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має свої жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такого вивчення повинні бути і широкі теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.

У лінгвістиці питання особливостей утворення відонімних дериватів тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін.

Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.

Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX – початку ХХІ ст. Усього використано 24 газети та 18 журналів, що забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження.

Вибір газетних і журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України і популярністю в читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських словників та довідників.

Об’єктом дослідження обрано сукупність відонімних утворень у мовній практиці української публіцистики кінця XX - початку XXI століття.

Метою роботи є з’ясування специфіки утворення й використання відонімних утворень у сучасній публіцистиці, виявлення тенденцій динаміки її лексико-понятійного апарату.

Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:

1) з’ясувати комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням відонімних утворень у лінгвістичній літературі;

2) визначити диференційні ознаки відонімних утворень порівняно з іншими видами утворень;

3) встановити склад відонімних дериватів, характерних для сучасної публіцистики;

4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи відонімних утворень у мові сучасної української періодичної преси;

5) систематизувати відонімних утворень за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;

6) здійснити семантичну класифікацію відонімних утворень, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;

7) з’ясувати текстове призначення відонімних утворень і простежити зв’язок актуалізованої внутрішньої форми відонімних утворень з контекстом;

8) визначити й описати стилістичні функції відонімних утворень як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;

Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.

РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1 Поняття про словотвір або деривацію


В цій частині курсової роботи ми розглянемо поняття про словотвір або деривацію, морфеми, з яких складаються слова, похідні та непохідні основи.

Словотвір або деривація, разом з словозміною частина граматики, наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів нових слів, з новим лексичним значенням:

1) афіксами (приростком: гомін — відгомін: наростком: ліс — ліс-ов-ий);

2) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (велик-день),

3) абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

Дехто зараховує сюди ще й субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіялізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотворення з переходом слова до іншої частини мови [1;23].

Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, приросткову (пере-, при-) й наросткову (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ти, -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся), як носія граматичного значення слова, що визначає стосунки слова до інших у реченні чи словосполученні [1;35].

Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів. Наростки широко вживаються у словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на:

1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а),

2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворюють емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а,), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).

З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, церковні стражд-ущий; -унок: дар-унок, рах-унок; -із-ація: яров-изація, колон-ізація; також інтеграцією частини іншого наростка; благальн-ий, спершу звичайно, в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при словотворенні дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень) [2;43].

Абревіатурний тип словотвору, вживаний спершу в підпільній літературі (есер “соціал-революціонер”, РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в радянську добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд - “сільський будинок”, НКВС — енкавеес).

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення.

Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити [3;14].

Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами. Префікс (від лат. Prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм. Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати; сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший.

Корінь — це спільна частина споріднених слів. Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у закритому складі) .

Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм . Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька; погойдати — погойдувати.

Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв'язку слів між собою ; нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність0, малює.

Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но [3;53].

Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина.

Твірною основою є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість - правдивий – правда; ялинковий - ялинка – ялина; преніжний – ніжний. Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися - дивитися, накреслити - креслити, підрозділ - розділ, хористка - хорист - хор, надзвичайно - звичайно. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід - плідний - плідник - плідниковий; газета - газетяр - газетярство; чорний - чорніти - почорніти – почорніння [3;56].


1.2 Способи словотворення в українській мові


Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова [4;9]. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:

Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший - хороший, безвідповільно - відповідально.

Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький - холодний, дубок - дуб, вітерець - вітер, читання - читати, молодість - молодий.

Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений.

Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський) [4;13].

Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра, в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник) [4;23].

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ

2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації


Серед нових мовних явищ останніх десятиліть чільне місце займають процеси утворення одиниць різного рівня від власних назв. Цьому сприяють тенденції до кодування, конкретизації, ідентифікації суб’єктів навколишньої дійсності та інтерпретації взаємозв’язків цих суб’єктів у мові. Поява відонімних утворень (ВУ) зумовлена прагненням мовців образно назвати те чи інше явище, дію, передати смислові відтінки або експресію, для вираження яких у літературній мові немає спеціальних “готових” засобів, потребою порушити мовний автоматизм тощо [5;11].

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну семантичну природу, зумовлену значенням словотвірних пропріальних основ, та специфічне функціональне призначення. Вони належать до системних мовних і позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку сучасної української мови й оновлюють її словотвірно-образні можливості.

Відонімні утворення (відонімні деривати, відонімні похідні, відпропріальні утворення) – це певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних і стилістичних норм, яке поступово стає тенденцією. Відонімні деривати (ВД) складають специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, виникнення яких зумовлене контекстом або мовленнєвою ситуацією. В контексті семантика ВУ характеризується найточнішою реалізацією, коли одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються, а поза мовленнєвою ситуацією значення ВД виявляється не в повній мірі. Використання ВУ як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВД, характерних насамперед для сфери публіцистики, не можна залишати поза увагою, тому що тоді характеристика лексики й мовних процесів на сучасному етапі розвитку мови виявиться неповною [6;37].

Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках: 1) аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О.Сербенська, Д.Мазурик, М.Неклюдова та ін.);

2) загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О.Зарецький, О.Калиновська, М.Солдатенкова та ін.);

3) дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О.Стишов, О.Семенюк, Г.Віняр, В.Фурса та ін.);

4) аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л.Струганець, Т.Коць, О.Андреєнко, А.Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков та ін.);

5) аналіз виникнення й функціонування оказіоналізмів у мові публіцистики (О.Турчак, О.Стишов та ін.); 6) дослідження прагматичного аспекту (В.Зайцева, О.Шаповал, Є.Некрасова та ін.).

У лінгвістиці питання особливостей утворення ВД тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.


2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті


В цій частині курсової роботи ми визначимо й окреслимо різнопланові причини формально-семантичних змін власних назв, що є умовою виникнення ВУ у публіцистичному тексті; розглянемо сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень у різних сферах мовлення; окреслимо специфіку публіцистичного тексту й функціональну семантику ВУ в акті публіцистичного мовлення.

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну значеннєву природу, зумовлену сутністю онімів, та прагматично-емоційне функціональне призначення. ВД належать переважно до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мовлення окремого періоду й оновлюють можливості української публіцистики. ВУ характеризуються помітно вираженим значеннєвим навантаженням, мають незвичайний звуковий вигляд, приховане асоціативне тло. ВД повинні бути стилістично правильними й точними, відповідати всьому духу, ідеї, цілям газетно-журнальної статті, нести характерний колорит, а іноді і якийсь спеціальний зміст, особливе значення, в якому сконцентровано виражена авторська ідея [6;48].

Відонімні похідні активізуються у мові публіцистики під дією екстралінгвальних чинників – зовнішніх щодо мови факторів, що перебувають за межами мовної сфери. Функції ВУ визначаються, зокрема, специфікою так званого “адресата мовлення”, зверненістю мови публіцистики до кількісно і якісно різнорідної аудиторії читачів. Фіксуються назви місць визначних подій, осіб, які спричиняли певний перебіг цих подій, тощо. Журналісти в такому випадку надають перевагу використанню ВД, утворених на основі назв суспільно значущих об’єктів: азіопа, британізація, відчупрунитись, гайдарономіка, євразійство, манделоподібний, почорноблений, путінізм тощо.

Страницы: 1, 2


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.