Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

Що стосується морфологічної будови композитів, то перша частина має значно більше різновидів, ніж опорний компонент. Вона може бути представлена іменниковими й дієслівними основами.

Дослідники словотвору складних іменників вказують на синтаксичний характер їхнього творення. Мовознавці розрізняють у складеннях внутрішній синтаксис, тобто порядок розташування елементів, їх зв'язок, і зовнішній синтаксис – співвіднесеність з еквівалентними синтаксичними конструкціями [41, с.7-8]. У словотвірній традиції складні слова співвідносяться зі словосполученнями, зв'язок з якими інтерпретується по-різному.

Сформувались різні підходи до вивчення композитів, до окреслення обсягу поняття, яке вони позначають, а також до розмежування основоскладання та словоскладання як двох різновидів способу складання. У різних авторів визначення композитів ґрунтується на певною мірою різних засадах, принципах. Виділяються чотири основні різновиди характеристик композитів [51, с.73]: 1) за основу береться морфемна структура слова: наявність двох чи більше кореневих морфем; 2) на перший план висувається семантична єдність компонентів складання; 3) в основу трактування композитів покладено співвіднесеність складного слова зі словосполученням; 4) складні слова утворюються за принципом аналогії.

Межа між композитами та простими дериватами встановлюється з урахуванням кількості та значущості ономасіологічних ознак у складі лексеми: прості похідні назви мають одну ознаку, яка є центром лексичного значення, складні слова містять кілька кореневих компонентів семантична модифікація яких становить смислову структуру композита.

Композити (у вузькому розумінні) – це складні слова, утворені основоскладанням. Саме в цьому значенні ми вживаємо термін «композит» у своєму дослідженні.

Композити з суфіксом -ець

На думку дослідників, складення в поєднанні з суфіксацією становило собою основний спосіб творення композитів - назв осіб у давньоруський період [81, с.22]

Складно - суфіксальні іменники з суфіксом –ецъ у мові ХІ – ХІІІ ст. становили різнопланову, високопродуктивну словотвірну мікросистему [51, с.96]. Частина опорних компонентів складно-суфіксальних іменників – назв осіб характеризувалися високим ступенем продуктивності й виконувала моделеутворювальну функцію. Зокрема, досить вживаними були такі елементи: -носець. -давець, -творець. Деякі компоненти входять до складу одиничних утворень, вживання яких обмежується рамками однієї пам’ятки, але є й такі, серед перших компонентів назв осіб яких за функціональною дією найбільш вживаними виступають: бого-, книго-. Найуживаніші компоненти складень являють свого роду продуктивну модель, ніби відкритий тип слова, за яким легко творяться нові деривати. Назви осіб з опорною дієслівною основою й суфіксом –ецъ мали словотвірне значення «носій відношення до дії» або «носій процесуальної ознаки, що визначає їх уподобання, погляди, моральні якості». Широко побутують вони й у середньоукраїнській мові, їх творення з формантом –ецъ підпорядковане тим же закономірностям, що діяли в давньоруськоукраїнський період. Щоправда, у пам’ятках ранньої середньоукраїнської мови зафіксована невелика кількість таких похідних. Це зумовлено характером збереження джерел, де відображалося живе народне мовлення. А словотворення за допомогою основоскладання було дуже обмежене у народній розмовній мові ХІV-ХVІ ст. Проте у «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка, хоч і у невеликій кількості, але трапляються деривати, успадковані з давньоруськоукраїнської книжної мови: книгописецъ (79:1,366) – «той, хто переписує книги», богомолецъ (79:1,60) – «той, хто молиться богу».

Складно-суфіксальні іменники з субстантивно – вербальними основами та суфіксом -ець широко побутують у середньоукраїнській мові. Проте у пам’ятках пізньої української мови зафіксована невелика кількість таких похідних. Це зумовлено характером збережених джерел, де відображалось живе народне мовлення. А словотворення за допомогою основоскладання було дуже обмеженим у народній розмовній мові XIV-XVI ст. Але спостерігається інтенсивне поповнення структурного типу новими похідними: китоловецъ(79:1,364) – «той, хто ловить китів», речотворецъ (79:2,97) – «промовець», броздоносецъ (79:1,71) – « той, хто сідлає коня».

Творення складних іменників, структура яких поєднувала субстантивно – вербальні основи, базувалося на об’єктних відношеннях між частинами мотивувального підрядного словосполучення. Усім композитам цього типу властива модель N+V+ець (складання основи іменника з основою дієслова з додаванням суфікса –ець, що підкреслює виконання дії над певним об’єктом, вираженим першою основою складення, наприклад: полководець (79:2,95) – «той, хто водить полки».

Поодинокі іменники для адекватного опису їх значення потребують доповнення, перефрази додатковим семантичним компонентом: земльделецъ (79:1,307) – «не той, хто робить землю, а той, хто робить на землі», богомолець (79:1,61) – «не той, хто молиться богом, а той, хто молиться богу».

У назвах осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх уподобання, погляди, моральні якості, у давньоруськоукраїнській мові морфологічне вираження першого компонента мало значно більше різновидів, ніж у попередній групі, і було представлене такими типами основ: субстантивними – книголюбецъ (79:1,367) – « той, хто любить книгу», адвербіальними – дъвоеженецъ (79:1,231) – «той, хто двічі одружувався», нумеральними – перволюбецъ (79:2,88) – «той, хто бажає бути першим», промінальними – самовидець (79:2,308) – «свідок».

Трапляються у джерелах середньоукраїнської мови композити з першим займенниковим компонентом, що вказують на назви осіб за функціональною або характеризувальною дією, наприклад: самокупецъ, самодержець і т.д., але у розглядуваному нами словнику Євгена Тимченка вони відсутні.

Також наявні композити з ад’єктивно – субстантивними основами: чужоземець (79:2,485) – «чужоземець». Творення таких іменників базувалося на атрибутивних відношеннях між частинами мотивувального підрядного словосполучення. Деякі композити аналізованого структурного типу характеризуються полімотивацією (так, похідні мотивуються й словосполученням чужа земля, і складним прикметником чужоземний).

Складно – суфіксальні назви осіб з опорною дієслівною основою поділялися на такі лексико – словотвірні типи: 1) найменування виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або професією; 2) назви осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх уподобання, погляди, моральні якості.

У найменуваннях виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або професією в ролі першого компонента вживалася основа іменників, наприклад: иконописьцъ (79:1,322) – «іконописець», каменосьчецъ (79:1,365) – «камнетес».

Композити з опорним вербальним компонентом називали особу, що виконувала будь-яку дію, названу дієслівною основою й конкретизовану першою основою складення : книгохранильникъ (79:1,370) – «той, хто зберігає книжки», лъжеславникъ (79:1,426) – «той, хто розповідає брехню».

У назвах осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх уподобання, погляди, моральні якості, вираження першого компонента було представлене таким типом основи як нумеральна : первопрестольникъ (79:2,90) – «перший на престолі».

Деривати, що позначають осіб за їхніми внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою успадковані переважно з давньоруськоукраїнської мови: богомолець (79:1,61) – «той, хто молиться богу», богомислець (79:1,61) – «поглинений божеством».

Ліпич В.М. вказує на те, що найбільшу кількість дериватів ХV-ХVІІІ ст. становлять слова з другим компонентом –любецъ, які виникли внаслідок калькування, а до непродуктивних відносить –писецъ, -живець, -губецъ, -чтецъ. У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка слова з данними компонентами взагалі відсутні.

Композити з ад’єктивно-субстантивними основами у середньоукраїнській мові збереглися в достатній кількості: чужоселецъ, головоглавецъ, белобровецъ, златаовласец, жужоселецъ, а ось у досліджуваному нами словнику Євгена Тимченка наявний лише один з них: чужоземець (79:2,485) – «чужоземець».

Творення складних іменників зі структурою, що поєднувала в собі ад’єктивно-субстантивні основи, базувалося на атрибутивних відношеннях між частинами мотивувального підрядного словосполучення, деякі з них характеризуються полімотивацією.

Слід відзначити, що не всі структурні типи складно-суфіксальних іменників давньоруськоукраїнської мови однаковою мірою успадковані українською мовою наступних століть. Еволюція мовних явищ супроводжувалась відбором окремих складників, що проявлялося в основному в зростанні продуктивності певних компонентів композитів і зменшенні активності інших. Так, у середньоукраїнській мові позбавлені продуктивності перші іменникові та займенникові елементи складень, а структурні типи з ад’єктивно – субстантивними та нумерально – субстантивними основами набувають подальшого розвитку.

Отже, суфікс –ецъ досить активно функціонував у сфері складно-суфіксальної деривації іменників – назв осіб чоловічого роду. Про їх високу продуктивність свідчить активне їх використання в пам’ятках ХV-ХVІІІ ст. і творення нових дериватів відповідної структури. Всі наведені композити є похідним з підрядними відношеннями компонентів. Опорними (другими) основами в них виступають основи дієслівні або іменникові, однак численнішу групу становлять утворення з вербальним опорним компонентом. Похідні з опорною субстантивною основою поступаються зазначеним вище утворенням не тільки в кількісному плані, але й в плані вираження семантики, бо вони здебільшого виражали значення, які підкреслювали тільки зовнішні властивості чи внутрішні якості осіб. Значна частина складно-суфіксальних похідних з суфіксом –ецъ належать до книжної та церковно-книжної лексики, лише невелика їх група представлена в джерелах близьких до народно-розмовної мови.

Композити з суфіксом -никъ

Здебільшого за допомогою суфікса –икъ творилися іменники, що означали назви осіб від прикметникових основ на –ьн: должн-икъ та ін. У зв’язку з тим, що суфікс –икъ звичайно виступав у відприкметникових утвореннях такого типу, відбулося зрощення цього суфікса з прикметниковим суфіксом –ьн, внаслідок чого виник новий складний суфікс –ьникъ(-ьн- + -икъ). Який після відповідних фонетичних змін оформився зрештою як –ник [3, с.110].

Складно-суфіксальні утворення з суфіксом –ьникъ були відомі ще у мові слов’ян ХІ – ХІІІ ст., хоча суфікс –ьникъ поступався продуктивністю суфіксові –ецъ. Цей формант мав порівняно низьку активність у творенні складно-суфіксальних морфем, очевидно тому, що він широко вживався у сфері формування системи монокореневих іменників – назв осіб за професією, спеціальністю, родом занять, утворених суфіксальним способом.

Складно – суфіксальні іменники з опорним субстантивним компонентом і суфіксом –никъ називали якість, явище чи стан, які характеризувалися наявністю того, що названо в опорній основі й конкретизовано в першій основі складення. Творення композитів зі структурою, що поєднувала в собі дві субстантивні основи, базувалося як на об’єктних відношеннях між частинами підрядного мотивувального словосполучення ( первопрестольникъ – перший на престолі), так і сурядних зв’язках між словами в словосполученні (чорнокнижникъ – чернь і книга).

У середньоукраїнській мові зафіксовано невелику кількість композитів на -никъ, це здебільшого назви зовнішньої чи внутрішньої ознаки, що характеризує особу, предмет, наприклад : богомольникъ (79:1,61) – «богомолець», богобоязникъ (79:1, 58) – «набожник».

Складно – суфіксальні іменники абстрактного значення називали розумові категорії, психічний стан : богомысленикъ (79:1,60) – «поглинений в сприймання божества», великоразумникъ (79:1,90) – «дуже розумний».

Композити з субстантивно вербальним компонентом називали особу, що виконувала будь-яку дію, названу дієслівною основою й конкретизовану першою основою складення. Вони поділяються на такі лексико-словотвірні типи: 1) найменування виконавців за сталим чи тимчасовим заняттям: книгохранильникъ, богомольникъ; 2) назви осіб, як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх поведінку, погляди, моральні якості: льжеславникъ, богобоязьникъ.

В основі творення деяких складно-суфіксальних похідних з адвербіально-вербальними основами та суфіксом –ьникъ лежать словосполучення з підрядним зв’язком прилягання, наприклад: великоразумникъ (дуже розумний), богобоязьникъ (відданий Богу).

Композити з опорним іменниковим компонентом і суфіксом –ьникъ називали особу, яка характеризувалася тим, що названо в опорній основі й конкретизовано в першій основі складення. Морфологічне вираження першого компонента мало значно більше різновидів і було представлене такими типами основ: 1) іменникові: богомольникъ; 2) прикметниковими: чорнокнижникъ; 3) числівникові: первопристольникъ .

Майже у всіх дериватах аналізованих структурних типів як перші, так і другі компоненти не відзначаються високо частотністю, але є структурні типи, у яких другий компонент вживається більше одного разу: -мисленикъ, -верникъ, – славникъ і т. д.

Творення складно-суфіксальних іменників з опорним субстантивним компонентом та суфіксом –никъ базувалося як на об’єктних відношеннях, так і на атрибутивних, зокрема тих одиниць, які поєднували в собі ад’єктивно – субстантивні та промінально – субстантивні основи.

Складно – суфіксальні іменники з суфіксом –никъ та опорним субстантивним компонентом трапляються в джерелах середньоукраїнської мови частіше порівняно з дериватами з опорним вербальним елементом. Це свідчить про те, що формант –никъ активніше сполучається з іменниковими основами, ніж з дієслівними.

Середньоукраїнська мова, успадкувавши основні структурні типи давньоруськоукраїнських складних іменників, використовує значну кількість нових похідних, утворених за вже існуючими в мові зразками, наприклад: чорнокнижникъ (79:2,474) – «той, хто знається на магії», зловьрникъ (79:1,312) – «єретик».

Отже, складно суфіксальні іменники з суфіксом –никъ є давнім типом утворень в українській мові, розвиток яких відбувався в напрямку продуктивності. Розглянуті композити – це похідні з підрядними відношеннями компонентів. Опорними основами в них виступали основи дієслівні або іменникові, їм властива не лише специфіка народно – розмовної мови, а й книжна спрямованість (вживалися в церковно-книжних пам’ятках).

Композити з нульовим формантом

Суфікси –ь, – ъ, – а в праслов’янській мові мали специфічний характер, вони поєднували в собі дві функції: словотвірну й флексійну, тобто виконували роль дериваційних формантів і одночасно вказували на належність дериватів до певного типу відмінювання. Ця двофункційність була рисою, яка суттєво відрізняла структури з нульовим суфіксом від дериватів з матеріально вираженим формантом [1, с.21].

Давньоруськоукраїнська мова обмежено використовувала нульовий суфікс для творення полі кореневих слів [81, с.85], а в пам’ятках ХІ-ХІІІ ст. чисте складення й нульова суфіксація використовувались, хоч і в невеликій кількості. У пізній середньоукраїнській мові вони представлені у двох структурних різновидах: з опорною вербальною основою та з опорною субстантивною основою.

Похідні, структура яких поєднувала основи іменників і дієслів, співвідносилися зі словосполученнями з об’єктними відношеннями між компонентами. Композити з опорним вербальним елементом сформувались ще в праслов’янський період, цей тип був малопродуктивним, але базувався на живій народній мові й функціонував майже поза церковнослов’янським впливом.

Занепад зредукованих голосних викликав зміни у формально-фонетичних модифікаціях нульового форманта. На місці давнього поєднання нульового суфікса й матеріально вираженої флексії –ь або –ъ виник формант, який становить собою єдність нульового суфікса й нульового закінчення [1, с.66]. У староукраїнській мові він виступав у двох модифікаціях: нульовий суфікс + закінчення –а та нульовий суфікс + нульове закінчення. Формант із закінченням –а значно активніше використовувався для творення монокореневих нульсуфіксальних іменників.

Нульовий формант займав позицію високої продуктивності у сфері складно – суфіксальної деривації у пізній українській мові. У XVI –XVII ст. поповнюється склад дериватів – назв осіб з цим формантом: доматуръ (79:1,221) – «той, хто постійно сидить вдома», дьеписъ (79:1,239) – «історик; той, хто описує події», звьроьдъ (79:1,309) – « той, хто їсть тварин», куроьдъ (79:1,392) – «той, хто їсть курей». Трапляються назви свят: Великъдень (79:2,92) – «Пасха».

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка відсутні нульсуфіксальні іменники, що позначають людей за внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою: даролюбь, лютодьй, прьлюбодьй, зломисль, хоч вони наявні в інших пам’ятках цього періоду.

Творення композитів, що поєднували в собі субстантивно – вербальні основи, базувалось на словосполученнях з об’єктними відношеннями: свиноьдъ - їсти свиню, зловърникъ – вірити злу.

Творення девербативів зі структурою, що поєднувала в собі субстантивно – вербальні основи, базувалося на об’єктних відношеннях між частинами підрядного мотивувального словосполучення, наприклад: волопасъ (79:1,112) – пасти волів, куроьдъ (79:1,392) – їсти курей, броваръ (79:2,69) – варити пиво.

Композити з опорним вербальним елементом, зафіксовані з попередніх століть: доматуръ (79:1,221) – «той, хто постійно сидить вдома», дьеписъ (79:1,239) – «історик; той, хто описує події», звьроьдъ (79:1,309) – «той, хто їсть тварин».

У таких похідних зберігається тенденція до трансформації високочастотних дієслівних компонентів у суфіксоїди, наприклад: -ьдъ, -пасъ, -писъ. Перші ж елементи складень не належать до продуктивних, вони вживаються одноразово в якійсь конкретній лексемі, наприклад: звьро-, куро-, свино-. Композити аналізованої структури можна кваліфікувати як емоційно – виразні, динамічні утворення. Ізольована від матеріальних суфіксів, дієслівна основа надає їм стилістичного забарвлення, вона яскраво виражає ідею процесу.

Основні принципи виділення нульового словотворчого афікса в складних іменниках з другим субстантивним елементом – ті ж, що і в іменниках з опорним дієслівним компонентом.

Нульсуфіксальні – складні похідні з опорним субстантивним компонентом були менш розповсюджені в пам’ятках середньоукраїнської мови, ніж композити з опорним вербальним компонентом. Це можна пояснити тим, що значна частина складень з опорним іменниковим елементом оформлена як іменники – чисті складення.

Слід відзначити, що нульсуфіксальні – складні іменники відрізняються такою особливістю: їх опорні компоненти завжди знаходяться в постпозиції до другої основи слова; правила «зовнішнього» синтаксису мотивувальних словосполучень відповідають відношенням валентності між частинами складних слів [51, с.134].

Отже, композити з нульовим формантом протягом ХV-ХVІІІ ст. відрізнялися найбільшим спектром лексико-словотвірних значень. Нульовий формант був одним із продуктивних у сфері складно-суфіксальної деривації, хоча продуктивність ця певною мірою обмежується високо частотністю опорних елементів складень(-ьдъ, -пасъ, -писъ), і тоді творення нових дериватів відбувалося за вже наявними зразками. Попри це нульовий суфікс освоював дедалі більшу дериваційну базу. Аналізовані похідні досить розгалужені як у плані вираження семантики, так і з точки зору їх структурної організації. Аналізовані деривати функціонували переважно в літературних творах, фольклорних джерелах, рідше у церковно-книжних пам’ятках.

Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -ца

Близьким до типу композитів на –ецъ за своєю словотвірною та лексичною семантикою є дериваційний тип складно – суфіксальних іменників з формантом –ца (-ця) на позначення осіб чоловічого роду.

Похідні з аналізованим формантом функціонували ще в давньоруськоукраїнський мові, де були представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом: злотворна, животодавца. У праслав’янській мові суфікс –ьца мав ще форму -ьса.

Суфікс –ца не був продуктивним у давньоруській, а у мові подальших періодів його продуктивність дещо зросла, оскільки у «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка спостерігаємо деривати даного типу: мужебойца (79:2,438) – «той, хто вбиває людей», злочинца (79:1,319) – « той, хто чинить злочинні дії», благолюбца (79:1,53) – «той, хто любить блага», богомольца (79,1,60) – «той, хто молиться Богу», дивотворца (79:1,218)- «той, хто творить дива».

Таким чином, суфікс –ца займав позицію низької продуктивності в сфері складно – суфіксальної деривації іменників протягом ХV-ХVІІІ ст. Композитні іменники з суфіксом –ца – це найменш розгалужена група як у кількісному відношенні, так і плані вираження семантики. Вони представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом.

Складно – суфіксальні деривати чоловічого роду на –ица спостерігаються як з другою вербальною, так і субстантивною основами. У ролі першого елемента виступали основи іменникові, наприклад, мужобойца (79:1,438) – «той, хто вбиває людей», богомольца (79,1,62) – «той, хто молиться богу», злочинца (79:1,313) – «той, хто робить злочинні справи», дивотворца (79:1,219) – «той, хто творить дива». Аналізовані похідні співвідносяться з об’єктними підрядними словосполученнями (вбивати людей, молитися богу, чинити зло, творити диво). Творення аналізованих композитів з субстантивно – вербальними основами базувалося на об’єктних відношеннях між частинами мотивувального сполучення, а значення виражалось спільним семантичним компонентом «той, хто».

Високою продуктивністю в системі композитотворення характеризувалися складно – суфіксальні форманти з постпозитивними компонентами -ецъ, -никъ, -О, вони освоювали дедалі більшу дериваційну базу, розширювали коло лексико-словотвірних значень. Значно менше продуктивним був суфікс –ца. Крім того, суфікси відрізнялися один від одного сполучуваністю з основами різних типів. Так форманти -ець та –О, -ца активніше сполучувалися з дієслівними основами, -никь з іменниковими.

Аналізовані складно-суфіксальні іменники української мови ХV– ХVІІІ ст. поділяються на два структурні різновиди. Відповідно до основного поділу всіх похідних цього способу словотвору: складення з опорним субстантивним та вербальним компонентами. Морфологічна репрезентація першого елемента складення мала значно більше різновидів і була представлена субстантивними, ад’єктивними, прономінальними, нумеральними та адвербіальними основами. Місце опорного компонента в розгляданих лексемах не завжди є фіксованим, трапляються випадки, коли він знаходиться на початку складення. Численнішу групу становили композити з другим вербальним елементом і поступалися зазначеним вище утворенням похідні з опорним субстантивним компонентом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6