Рис.6.1. Порядок порівняння показників статутного капіталу.
Слід також перевірити дотримання інших тотожностей. Так, повинна бути
забезпечена узгодженість показників в наданих формах звітності. Розмір
статутного капіталу на початок і кінець року, що відображається в Балансі,
повинен відповідати сумі по статті „Статутний капітал” Звіту про власний
капітал. Оскільки підприємства складають звіт на підставі даних
бухгалтерського обліку, то суми за зазначеними рядками повинні співпадати з
кредитовим сальдо по рахунку 40 за станом на відповідні дати, інформація щодо
яких міститься в журналі 7.
Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально
оформлені.
Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним під час планування,
підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна
інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта,
або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування.
Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному
конкретному випадку. При цьому вирішальне значення відіграє мета складання
робочих документів, а саме:
– планування аудиторської перевірки;
– документальне підтвердження виконаних аудитором процедур, робіт;
– збір матеріалів для перевірки фінансової звітності з їх подальшим
узагальненням;
– складання аудиторського звіту і підготовлення висновку про фінансову
звітність;
– забезпечення юридичної обґрунтованості проведення аудиту, законності;
– контроль робочого часу аудитора та обґрунтування оплати його праці
(гонорару);
– контроль за якістю проведеної перевірки;
– отримання у випадку необхідності інформації про перевірку конкретного
підприємства, що відбувалася декілька років тому, наприклад, у випадках
судової справи, виникненні спорів, претензій та ін.;
– забезпечення можливості отримання відповідей на так названі зворотні
питання (від клієнта, акціонерів та інших зацікавлених осіб), тобто довести
правоту аудитора або доповнити деякі питання;
– обґрунтований вибір методики, методів та способів проведення аудиту,
напрямів та підходів перевірки;
– документальне оформлення встановленого або визначеного самим аудитором
аудиторського ризику з наведенням його величини;
– формування уявлення про професіоналізм, кваліфікацію аудитора, його
компетентність та можливості їх підвищення;
– отримання матеріалів для наступних аудиторських перевірок.
На вибір кількості, складу, змісту та форми подання аудиторських документів
впливають також фактори: кваліфікація аудитора, його попередній досвід роботи
(як загальний, так і на конкретному підприємстві); умови угоди про проведення
аудиту; нормативи, правила та внутрішні стандарти, що встановлюються та
використовуються аудиторською фірмою або приватним аудитором. Але при цьому
аудиторські робочі документи повинні відповідати наступним вимогам:
· містити достатньо повну і детальну інформацію, щоб інший аудитор, який
не приймав участі у перевірці, мав змогу скласти чітке уявлення про виконану
роботу і підтвердити висновки цієї перевірки;
· при складанні робочих документів аудитор повинен враховувати не лише
інформацію, що стосується звітного періоду, а й дані минулих періодів
(наприклад, сальдо по рахункам на кінець попереднього періоду), а також
інформацію, отриману після складання бухгалтерської звітності, про події, що
сталися після завершення звітного періоду і можуть істотно вплинути на
діяльність або фінансовий стан підприємства;
· документи повинні відображати найбільш істотні моменти, стосовно яких
аудитор повинен висловлювати свою думку, охоплювати найбільш важливі напрями
перевірки та завдання, поставлені та вирішені аудитором;
· дозволяти оцінити фінансову звітність згідно зі встановленими критеріями;
· містити інформацію, необхідну або корисну для наступних аудиторських
перевірок;
· відображати стан та оцінку системи внутрішнього контролю на
підприємстві та ступінь довіри до неї;
· фіксувати проведені аудиторські процедури з перевірки та оцінки системи
бухгалтерського обліку клієнта, дотримання прийнятої (встановленої) облікової
політики та відповідність бухгалтерського обліку на підприємстві встановленим
принципам, стандартам, вимогам та законам;
· повинні бути складені чітко та розбірливо;
· скорочення та умовні позначення повинні бути пояснені на початку папки
робочих документів;
· необхідно обов’язково вказувати місце та дату складання документу,
прізвище аудитора та його підпис, номер документу, порядковий номер сторінки
в робочій документації;
· повинні бути вказані джерела інформації та дані про походження
наведених документів, що фіксують господарсько-фінансову діяльність
підприємства, а також про виконані аудиторські процедури.
В процесі аудиторської перевірки аудитор виконує велику кількість
різноманітних аудиторських процедур, що допомагають вирішити поставленні
перед ним завдання. Виходячи з цього, робочі документи за їх призначенням,
тобто метою складання, можна класифікувати таким чином:
v оглядові, в яких наведена загальна характеристика підприємства-клієнта або
загальний огляд фінансової звітності;
v інформативні, що надають точну інформацію про здійснені господарські
операції, події та стан справ;
v перевірочні — свідчать про перевірку стану відображених у звітності активів
та пасивів, їх повноти, фактичної наявності, належності за всіма критеріями
оцінки звітності;
v підтверджувальні — відповіді на запити від третіх осіб, які підтверджують
або не підтверджують інформацію, надану підприємством-клієнтом, або висновки
аудитора;
v розрахункові, що містять деякі розрахунки аудитора і підтверджують дані
фінансової звітності (власні розрахунки аудитора для перевірки правильності
визначення бухгалтерських підсумків, сальдо);
v порівнювальні, що складаються аудитором з метою порівняння, наприклад,
показників звітного та попереднього періодів з метою виявлення тенденцій
розвитку підприємства або порівняння результатів діяльності підприємства-
клієнта та інших підприємств цієї галузі;
v аналітичні, що складаються в результаті використання аудитором методу
аналітичного огляду.
Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі
перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер,
відмітки про дати початку та закінчення перевірки.
Вимоги до робочих документів аудитора визначають їх обов’язкові реквізити та
складові, а саме: найменування документу, назва клієнта, порядковий номер
документу та сторінка його розміщення в досьє, період перевірки, зміст
(зазначення процедур, методів, отриманих результатів, висновки аудитора
стосовно конкретних фактів перевірки), зазначення осіб, що склали та
перевірили документ, їх підписи, дата складання документу та інші спеціальні
реквізити.
Робочі документи аудитора повинні знаходитися в досьє у визначеній
послідовності: організаційні, адміністративні, документи аудиторських
процедур за окремими статтями річного звіту та інші аудиторські дані,
висновки та рекомендації (пропозиції).
Як правило, аудитор самостійно вирішує питання про склад робочих документів
та форму їх надання (за винятком стандартних робочих документів — тестів,
листів перевірки, встановлених форм запитів) в кожному конкретному випадку.
Кожній стадії аудиторської перевірки характерне складання деяких робочих
документів аудитора, послідовність яких в основному дозволяє дотримуватися
визначеної послідовності документів у досьє.
Аудитор обов’язково повинен зафіксувати мету і завдання майбутньої
аудиторської перевірки, для чого складається відповідний робочий документ.
Важливими робочими документами аудитора є документи з планування аудиту (план
і програма аудиторської перевірки).
На наступній стадії аудиторської перевірки аудитор повинен скласти робочі
документи з перевірки внутрішнього контролю, дотримання принципів
бухгалтерського обліку, попереднього аналітичного огляду стану справ на
підприємстві.
На стадії фізичної перевірки окремих статей балансу основним методом є
інвентаризація, на якій присутній аудитор. Після інвентаризації аудитор
складає звіт, в якому відображає результати інвентаризації та необхідні
коригування у фінансовій звітності.
Найбільша кількість робочих документів складається на стадії оцінки
звітності, тобто при безпосередній перевірці показників фінансової звітності.
Це документи з детального аналітичного огляду, перевірки та підтвердження
окремих показників, документів. З цією метою широко використовуються тести,
запити, а також докази, надані підприємством-клієнтом (первинні документи,
дані аналітичного та синтетичного обліку та інше), та документи, що
складаються особисто аудитором.
Значну частину робочих документів стадії оцінки звітності складають копії
регістрів синтетичного та аналітичного обліку, на яких аудитор робить свої
відмітки, записи про перевірку, підтвердження сум, залишків та інших даних,
використовуючи при цьому спеціальні позначення. На таких копіях, як і на
інших робочих документах, проставляються відомості про те, хто і коли виконав
та перевірив. Поряд з цифрами, що цікавлять аудитора, робляться відмітки про
результати їхньої перевірки і про те, на підставі чого (головної книги,
журналів-ордерів, відомостей, документів, отриманих на запити від третіх осіб
та інших) проведена ця перевірка.
Після завершення оцінки окремих статей звітності та узагальнення отриманих
результатів на останній стадії аудиту складають звіт про перевірку, що
містить висновок аудитора про фінансову звітність клієнта.
Протягом всього періоду ведення досьє, а також після завершення аудиторської
перевірки та подання звіту клієнту аудитор повинен забезпечувати належні
умови зберігання документів.
Робочі документи повинні зберігатися в поточному архіві аудитора протягом
року, а потім передаватися до постійного архіву аудиторської фірми на
довгострокове зберігання.
Особливої уваги потребує проблема конфіденційності інформації (змісту)
робочих документів. Це одна з головних вимог та принципів роботи аудитора та
правил аудиторської етики. Документи аудиторської перевірки є власністю
аудитора, їх зміст є конфіденційним і не підлягає розголосу. Аудитор повинен
зберігати комерційну таємницю підприємства-клієнта і без згоди останнього не
передавати будь-кому робочі документи про проведену перевірку, за винятком
окремих випадків (наприклад, за вимогою правоохоронних органів; у випадку
контролю роботи аудитора та її якості з боку інших аудиторів або
адміністрації аудиторської фірми).
7. Аудиторський висновок
Відповідно до Національного нормативу аудиту № 26 „Аудиторський висновок”,
результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен
містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову
звітність.
Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором
(аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації
щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого
суб’єкта.
Аудиторський висновок складається на українській мові, вартісні показники
виражаються у валюті України. Виправлення в аудиторському висновку не
допускаються.
До аудиторського висновку додається бухгалтерська звітність господарюючого
суб’єкта, відносно якого проводився аудит. З метою ідентифікації на формі
звітності повинен бути підпис аудитора або спеціальний штамп аудиторської
фірми.
Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, а також можлива
відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.
Позитивний висновок надається клієнту у випадках, коли, на думку аудитора,
виконано наступні умови:
– аудитор одержав всю інформацію і пояснення, необхідні для досягнення
мети аудиту;
– надана інформація достатньою мірою відображає реальний стан справ на
підприємстві;
– наявні адекватні та достовірні дані з усіх суттєвих питань;
– фінансова документація підготовлена у відповідності з прийнятою на
підприємстві обліковою політикою, яка відповідає вимогам П(С)БО;
– фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних й не
містить суттєвих протиріч;
– фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у
встановленому порядку.
Якщо аудитор не знайшов порушень або виявив порушення, що не впливають на
законність функціонування, не спричиняють збитків державі, засновникам або
акціонерам, то він фіксує це в аналітичній частині аудиторського висновку.
При цьому аудитор має право надати позитивний висновок.
Будь-яка реальна невпевненість або незгода є підставою для відмови від
надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від
рівня непевності або незгоди.
У випадку непевності і незгоди аудитор видає умовно-позитивний висновок
(рис.7.1).
У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від
позитивного, він повинен дати описання усіх суттєвих причин його
невпевненості і незгоди. Такі причини коротко наводяться в окремому розділі
висновку з посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок або
дається відмова від висновку.
Якщо аудитор виявив порушення, які впливають на законність функціонування або
спричиняють збитки державі, засновникам або акціонерам, то він фіксує це в
аналітичній частині аудиторського висновку. В цьому випадку аудитор надає час
для усунення викритих порушень. Якщо порушення не виправлені, аудитор не має
права надати позитивного висновку.
Якщо аудитор не має можливості на підставі наведених аргументів сформулювати
висновок про фінансову звітність підприємства, він дає відмову від надання
аудиторського висновку.
Окрім основних видів аудиторських висновків про перевірену фінансову
звітність існують висновки спеціального призначення. Такі висновки
складаються за результатами виконання спеціальних аудиторських завдань за
ініціативою самого господарюючого суб’єкта або за дорученням правоохоронних
органів.
Умовно-позитивний висновок
Фундаментальна невпевненість
Фундаментальна незгода
існують значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв’язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (через обмеження у часі перевірки, що встановлюється клієнтом)
неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій
розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку
фундаментальна незгода з повнотою і способами відображення фактів в обліку та звітності
існує непевність у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, двозначне тлумачення окремих пунктів законодавства, що мають суттєве значення)
невідповідність порядку оформлення або здійснення операцій діючому законодавству та встановленим нормам
Рис.7.1. Умови надання аудитором умовно-позитивного висновку
Згідно з Національним нормативом № 26, аудиторський висновок складається у
вільній формі, але обов’язково в ньому мають бути наступні розділи:
– заголовок аудиторського висновку — говориться про те, що аудиторська
перевірка проводилась незалежним аудитором. Дається назва аудитора або
аудиторської фірми. Також наводиться повна назва підприємства, яке
перевірялося, та час перевірки;
– вступ — міститься інформація про склад фінансової звітності та дату її
підготовки. Говориться також про те, що відповідальність за правильність
підготовки звітності покладається на керівництво підприємства, про
відповідальність аудитора за аудиторський висновок;
– масштаб перевірки — цей розділ дає впевненість користувача у тому, що
аудиторська перевірка здійснена у відповідності з вимогами діючого
законодавства та нормами, що регулюють аудиторську практику. Говориться, що
перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про
те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок. Під час перевірки аудитор
повинен робити оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю
підприємства на предмет їх суттєвого впливу на фінансову звітність. При
оцінці суттєвості помилок аудитор повинен керуватися положеннями
Національного нормативу № 11 „Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком
аудиторської перевірки”. Також говориться про те, що аудитор під час
перевірки брав до уваги лише суттєві помилки, керуючись принципом вибіркової
перевірки. Також дається інформація про принципи бухгалтерського обліку, які
використовувалися на підприємствах у період перевірки;
– висновок аудитора про перевірену фінансову звітність — у цьому розділі
дається висновок аудитора про фінансову звітність, про її правильність в усіх
суттєвих аспектах;
– дата аудиторського висновку — аудитор повинен проставляти дату
аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Дата на
аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли керівництво
підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку;
– підпис аудиторського висновку — аудиторський висновок підписується
директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має
відповідну серію сертифікату аудитора України на вид проведеного аудиту;
– адреса аудиторської фірми — в аудиторському висновку вказується адреса
місцезнаходження аудиторської фірми та номер ліцензії на аудиторську
діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці аудиторського
висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.
Висновки
В умовах становлення та розвитку ринкових відносин підприємства можуть
самостійно формувати свої фінансові ресурси, основними джерелами яких можуть
виступати прибуток, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та
інші внески акціонерів, юридичних та фізичних осіб, а також кредити та інші
надходження, що не суперечать законодавству.
Основним джерелом формування власного власних коштів підприємства є статутний
капітал — це сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником
(власниками). Порядок формування статутного капіталу регулюється
законодавством та засновницькими документами.
Статутний капітал виступає невід’ємною складовою частиною будь-якого
товариства або підприємства.
Так, статутний капітал державних підприємств відображає суму коштів, виділену
державою з бюджету на момент введення підприємства в експлуатацію для
здійснення його діяльності (вартість всіх витрат на будівництво, монтаж,
наладку, вартість обладнання, оборотних засобів та грошові кошти).
Статутний капітал недержавних комерційних структур формується за рахунок
коштів (матеріальних, грошових), внесених акціонерами (учасниками), і тому
уявляє собою колективну власність декількох юридичних або фізичних осіб —
засновників акціонерного товариства або підприємства іншої організаційно-
правової форми.
При проведенні перевірки аудитор повинен дотримуватися вимог діючого
законодавства (закони, положення, нормативи та ін.). При перевірці формування
статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму
підприємства, що перевіряється. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно
починати з перевірки юридичного статусу та права здійснення статутних видів
діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління
підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей
діяльності.
В ході перевірки аудитору необхідно вивчити наступні питання:
§ перевірка засновницьких документів щодо формування статутного капіталу;
§ вивчення законності змін у складі засновників підприємства;
§ перевірка правильності розрахунків із засновниками;
§ перевірка наявності та правильності оформлення документів, що
підтверджують факти розрахунків із засновниками;
§ перевірка дотримання строків оплати статутного капіталу;
§ перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу;
§ вивчення рівності сум та узгодженості показників.
Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально
оформлені. Після завершення перевірки аудитор повинен висловити свою думку у
вигляді аудиторського висновку.
Література
1. Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності „Облік і
аудит” вищих навчальних закладів. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Житомир: ПП
„Рута”, 2002. -672с.
2. Данилевский Ю.А., Шапигузов С.М., Ремизов Н.А., Старовойтова Е.В.
Аудит: Учебное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИД ФБК — ПРЕСС,
2002.-544с.
3. Пупко Г.М. Аудит и ревизия: Учебное пособие. — Мн.: Мисанта, 2002.
— 429 с.
4. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навчальний посібник/
Ф.Ф. Бутинець, та ін.; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. — Житомир: ПП „Рута”,
2001. — 416 с.
5. Завгородний В.П. Бухгалтерский учёт в Украине (с использованием
Национальных стандартов): Учебное пособие для студентов вузов. — 5-е изд.,
доп. и перераб. — К.:А.С.К., 2001. — 848 с.
6. Белуха Н.Т. Аудит: Учебник. — К.: «Знання», КОО, 2000. — 769 с.
7. Суйц В.П., Ахметбеков А.Н., Дубровина Т.А. Аудит: общий,
банковский, страховой: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 556 с.
8. Аудит: Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин,
Л.В.Сотникова; Под ред. проф. В.И. Подольского. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. —
432 с.
9. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів
України. — Аудиторська палата України, К.,1999 — 275с.
10. Аудит: Практическое пособие/ А. Кузьминский, Н. Кужельный, Е. Петрик,
В.Савченко и др.; Под ред. А. Кузьминского. — К.: «Учётинформ», 1996. — 283
с.
11. Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 1995. —
240 с.
12. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-
XIV від 16.07.99.
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний
капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від
31.03.99.
14. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91,
з наступними змінами і доповненнями.
15. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91, з наступними
змінами і доповненнями.
Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.
