Методика проведения лізингових операцій

Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу

(Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом

кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України

почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три

читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту

закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з

іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання

розвитку лізингу.

У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу[4],

фінансового та оперативного лізингу[5], які заміняють неточні їх формування

в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно

ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено

особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом

управління цим майном[6]. До суб’єктів лізингу (лізингодавець,

лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти

підпріємницької діяльності[7].

Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма

основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і

лізингоодержувачем) угоди[8].

У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому

права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з

урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на

баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається

на балансі лізингодавця[9].

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю

лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається

лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі

банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт

лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає

поверненню лізингодавцю[10].

Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність

щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при

імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).

Важливо, що прикінцевими положеннями[11] визначено: раніше прийняті

закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому

Закону.

У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і

регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного

фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і

підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.

Разом з тим прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд

недоліків, головними з яких є такі:

обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише

майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій

практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що

належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці

лізингу, згідго з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств,

і майнові права та інші нематеріальні активи;

визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльності[12]

виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на

неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й

особливості діяльності лізингових компаній;

визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох

форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на

вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні

виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового

Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг,

компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових

платежів, внутрішній лізинг, який є «парним» до названого в законі

міжнародного лізингу, та ін.;

незадовільним є визначення і розмежування в ст. 4 понять фінансового й

оперативного лізингу. За кількісним критерієм, який подано як основний,

договори лізингу зі строком дії 60-90% від терміну повної амортизації

об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій -

можливість викупу майна - є якісним і тому мав би бути головним. Для

розмежування фінансового й оперативного лізингу можна було б застосувати

критерії, рекомендовані Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського

обліку.

Зі ст. 18 «Амортизаційні відрахування» в процесідооперацювання закону

було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта

прискорення амортизації. У сусіднух державах дозволяєтьсяприскорена

амортизація з коефіцієнтом до 3. На сьогодні прискорена амортизація

регулюється пю 8.6.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств»[13] у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів

лізингу.

У процесі роботи над проектом закону з його тексту були вилучені дві

статті, що регулювали пільги для суб’єктів лізингу з оподаткування прибутку

та доданої вартості. Передбачалося, що ці статті мають бути включені до

відповідних Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та

«Про податок на додану вартість».

Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання

лізингу є такі:

. прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх

положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і

забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;

. розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів

та інших нормативно- методичних документів.

VІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ лізингових ПОСЛУГ на Україні

Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні

5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах

членів Європейської федерації національних

лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну

прийняли до членів цієї європейської

економічної структури...

На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні

перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні

практично немає, є схожі за формою операції.

Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або

посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних

лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними

постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел

оцінюються лише на рівні $10 млн.

Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі

юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в

Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині

значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів

стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в

розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.

Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості,

сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10

років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі

надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад

два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела

довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній

виникають істотні труднощі.

Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для

залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має

безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні

може становити 1630 млн. грн.

Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на

рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови

створення найсприятливішого середовища.

Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в

Україні пребуває в комі.

Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є...

той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати

у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство

написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.

Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та

операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з

амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.

Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему

бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна

політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти

бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо

права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не

використовує такого терміну як амортизація.

На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна

планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його

амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.

Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету

Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету

Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери

абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.

Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди.

Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг»

реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як

можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова

некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По-

перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові

процеси тощо.

Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст.

Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від

вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю.

Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при

реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.

Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про

обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з-

за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у

виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні

лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші,

це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.

Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку

України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб

лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток,

кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в

нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за

цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів,

що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто

наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2

роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці

мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.

Але й банкірів можна зрозуміти. Через надзвичайно мінливі економічні

та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків спрямована

на мінімізацію ризику змін процентної ставки та неповернення кредитів, а

отже, на короткострокові кредити.

Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє

спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно

часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець

виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг

майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за

платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець

збільшить вартість майна на ті ж 20%.

Третій антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як

потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів. За повідомленням

представників Харківського лізингового фонду 95% директорів колективних

сільськогосподарських підприємств абсолютно не розуміють, у чому полягає

сутність лізингових операцій.

Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують

підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло -- потенційний

попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні сягнув 80%, а

грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А

лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та

переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві

істотні переваги:

1) зберігає право власності на активи;

2) безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу зі здатністю

генерувати кошти й терміном служби активів.

Але проблема навіть не в попиті: заявок від потенційних

лізингоодержувачів достатньо. Ось тільки платоспроможним споживачем у

кращому випадку є один із п'ятдесяти. Реально оцінити платоспроможність

українського підприємства взагалі не видається за можливе.

Сьогодні на ринку фінансового лізингу України діють 16 лізингових

компаній, що об'єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».

Більшість із них -- банківські структури і лізингові компанії, створені

промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Чистих

лізингових угод сьогодні майже не існує, є безліч, які їх лише нагадують

(див. додат. № 1,2).

Для нормального розвитку індустрії лізингу в Україні на думку західних

спеціалістів потрібно:

1) зробити законодавство зрозумілим і недвозначним;

2) спростити процедуру повернення майна власнику в разі відмови від

платежу за нього;

3) для захисту власності лізингодавця обов'язково реєструвати

лізингові угоди;

4) зменшити на 50% для кожного з перших двох років експлуатації майна

відрахування на прискорену амортизацію, яка нараховується згідно з пунктом

8.6.2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

За оцінками експертів[14], за 9% частки лізингу на ринку

капіталовкладень, при обсязі капіталовкладень у сукупному ВВП на рівні 15%,

з урахуванням питомої ваги сучасної тіньової економіки в Україні (до 50%

офіційного ВВП) обсяг розвинутого ринку лізингу через п'ять років

перевищить 1,6 млрд грн

Позитивний прогноз обсягів лізингових операцій в Україні (млн.грн)

|Галузь |1998р.|1999р.|2000р.|2001р.|2002р. |

|Сільське господарство |200 |400 |300 |500 |600 |

|Промисловість |150 |220 |300 |400 |520 |

|Сфера послуг (транспорт) |100 |150 |200 |270 |340 |

|Будівництво |50 |80 |100 |130 |170 |

|Всього |500 |750 |1000 |1300 |1630 |

(За оцінками Bank of Ireland)

Вітчизняна лізингова практика тільки-но зароджується, а експерти

Міжнародної фінансової корпорації вже прогнозують лізинговий бум в Україні.

Запланований Світовим банком на 1998 рік проект фінансової допомоги

передбачає надання Україні кредитної лінії, частина ресурсів якої буде

спрямована на підтримку лізингових компаній. Проте для того, аби бум дійсно

відбувся, потрібно якнайшвидше вирішити всі проблеми (законодавчі,

інфраструктурні, кадрові), які наразі стримують використання цієї

прогресивної форми економічних відносин між суб'єктами ринку.

Як вважають вітчизняні та зарубіжні фахівці, гостру потребу в

інвестиціях Україна частково задовольнить завдяки запровадженню лізингового

бізнесу. Це підтверджує і світова практика: для країн, що розвиваються,

характерною ознакою є зростання обсягів лізингових операцій. Яскравим

прикладом є Південна Корея, де 1975 року за фінансової підтримки

Міжнародної фінансової корпорації було запроваджено лізинговий ринок, який

на сьогодні є одним з найпотужніших у світі. Підприємцеві, який орендує

обладнання, лізинг створює потенційні переваги: тут діють спрощені схеми

забезпечення засобами виробництва та менш жорсткі вимоги щодо балансових

звітів. А ще -- наявність так званих податкових канікул: уряди більшості

зарубіжних країн надають пільги в оподаткуванні саме лізинговим компаніям,

визнаючи, що вони уможливлюють доступ до інвестицій для малих та середніх

підприємств.

Лізинг може стати альтернативою кредитним коштам. Переваги полягають у

тому, що право власності на передане у лізинг майно залишається у

кредитора, який фінансує проект. Тобто немає потреби укладати угоду про

заставу майна. Проте лізингові компанії також повинні бути певними:

обладнання, надане ними у користування одним підприємствам, не потрапить

без їх відома до інших, що має бути чітко обумовлено у відповідних

законодавчих актах.

Стимулювати розвиток лізингу в Україні і, відповідно, інвестування

коштів у виробництво міг би й перегляд (зі значним скороченням термінів)

нормативів амортизації обладнання, вважають фахівці міжнародних фінансових

установ. Потрібно також запровадити систему реєстрації контрактів і

«організувати роботу» з підприємствами-неплатниками (тобто вжити заходів

для посилення відповідальності), оскільки низька фінансова та правова

дисципліна не сприяють нормальному веденню бізнесу.

Вирішивши всі ці проблеми (що, мовляв, не так уже й складно), можна

очікувати стрімкого розквіту лізингового ринку вже у наступному році,

вважають західні експерти..

Вітчизняні учасники народжуваного ринку лізингових послуг, як

виявилося, більш обережні у прогнозах і менш оптимістичні щодо здатності

держави стимулювати розвиток лізингу оперативними і доречними корективами

нормативної бази.

Асоціація «Укрлізинг»

Попри всі складнощі формування нормативної бази лізингу, компанії, що

намагаються працювати у цій сфері навіть за нинішніх непростих умов, дбають

про майбутнє: зокрема опікуючись професійною підготовкою кадрів. Задля

цього фірми, які формально є конкурентами, об'єднують зусилля й кошти.-

Одне з найважливіших завдань для асоціації полягає у підготовці

кваліфікованих кадрів для лізингового бізнесу. Асоціація «Укрлізинг»

спільно з лізинговими компаніями вирішуватиме проблему підготовки кадрів,

яким належить здійснювати бухгалтерський облік, займатися правовим

забезпеченням лізингових операцій. У листопаді асоціація «Укрлізинг»

спільно з подібними організаціями Росії та Білорусі -- «Рослізингом» та

«Біллізингом» -- проведе у Києві науково-практичний семінар, на який будуть

запрошені провідні фахівці асоціації «Євролізинг». Окрім того, є попередня

домовленість з Асоціацією комерційних банків України про проведення

спеціального семінару для бухгалтерів з проблем лізингу.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ

ЛІЗИНГОВИХ ІНСТИТУТІВ

У сфері лізингу комерційні банки зштовхуються з безліччю проблем. Їх

буде легше вирішити, якщо спиратися на досвід зарубіжних країн. Так як в

нинішній час між Україною і Німеччиною склались тісні економічні зв'язки, і

буде корисно розглянути як в Німеччині здійснюють даний вигляд послуг.

Законодавство в Німеччині[15] не містить поняття «лізинг», що

підходило б для всіх існуючих форм здачі в оренду інвистиційних або

споживчих товарів тривалого користування.

В спеціальній літературі і договірній практиці під лізингом

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5