Валютные риски

валют.

Деякі сировинні товари за традицією оцінюються в певних валютах.

Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, які

одержують прибуток в інших валютах, можуть бути вразливі для ризику

можливих збитків від підвищення курсу долара стосовно валют, у яких вони

одержують свої прибутки. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо

вони до того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові

зобов'язання в доларах, то посилюється їхня схильність ризику втрат від

підвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони одержують

прибутки.

Моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати дату

опублікування прейскуранта.

Прихований ризик

Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, які на перший

погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може

використовувати імпортні ресурси, і компанія, яка користується послугами

такого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому що

підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення

національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним

прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-

фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його

закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою

забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.

Приховані операційні і (або) трансляційні ризики можуть виникнути й у

тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до ризику.

Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію

в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат від

зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті

несприятливих змін курсу австралійського долара стосовно долара США.

Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний

ризик, оскільки надходження прибули від дочірньої компанії скоротяться.

Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо

зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в

балансовому звіті материнської компанії.

2 СТРАТЕГІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ РИЗИКУ

2.1 Хеджування валютного ризику.

Коливання обмінних курсів створюють ризик. Наприклад, припустимо, що

британський експортер продає товари імпортеру в США, і ціна угоди

виражається в доларах США Британський експортер повинний буде одержати суму

доларів через якийсь час після того, як була узгоджена угода. Експортер,

таким чином, виявляється схильним курсовому ризику. Падіння вартості долара

щодо фунта стерлінгів зменшило б стерлінгову вартість надходжень. Це

знизило б прибутковість експорту або навіть зробило б його збитковим. Якщо

експортер хоче уникнути подібного ризику, він може застрахуватися від

утрат. Здійснюючи хеджування за допомогою фінансового ф'ючерсу, він

намагається гарантувати собі обмінний курс, по якому він буде набувати

фунтів стерлінгів. Йому необхідно знати заздалегідь, скільки грошей він

одержить у стерлінговому вираженні. Гарантований обмінний курс може бути

менш сприятливим, ніж поточний курс, але принаймні експортер буде вільний

від ризику, що курс може стати настільки несприятливим, що угода виявиться

збитковою.

Хеджер переносить свій ризик на іншого учасника валютних операцій. Якщо

він купує ф'ючерси, хтось інший повинний продати їх, тобто придбання

одночасно права і зобов'язання купити валюту у встановлений термін у

майбутньому за ціною, узгодженою в даний момент, повинно відповідати праву

і зобов'язанню іншої особи продати цю валюту у встановлений термін по

відповідній ціні. У приведеному вище прикладі ризик втрат від падіння

вартості долара переноситься на продавця стерлінгових ф'ючерсів. Якщо курс

долара дійсно впаде, то продавець виявить, що він взяв на себе зобов'язання

продати валюту за ціною нижче, чим ціна спот на момент фактичної передачі

валюти. Продавець стерлінгових ф'ючерсів повинний бути або хеджером, який

намагається уникнути протилежного ризику, тобто ризику втрат від підвищення

курсу долара стосовно фунта стерлінгів, або спекулянтом, готовим прийняти

на себе ризик в очикуванні прибутку.

Якби один із хеджерів не взяв на себе зобов'язань по ф'ючерсній угоді,

то перший з них поніс би збитки, а інший мав би прибуток (якщо, звичайно,

курс не залишився б без змін). Зафіксувавши поточний курс, обидві сторони

гарантують відсутність як збитків, так і прибутку. Одна сторона уникає

непередбачених збитків, а інша відмовляється від непередбаченого прибутку.

Важливо, однак, що обидві сторони зменшили ризик втрат від можливої зміни

курсу в несприятливому для них напрямку. (Якщо обмінний курс, по якому

укладається ф'ючерсна угода, відрізняється від поточного курсу, то купівля-

продаж ф'ючерсів має на меті гарантувати визначені курсові прибутки або

збитки. Проте той факт, що курсова невизначеність була зменшена,

залишається в силі, і захист від непередбачених змін обмінного курсу була

забезпечена.)[4]

Існує можливість того, що в результаті хеджування сума, необхідна для

покриття ризику при зміні курсу в одному напрямку, не буде в точності

відповідати сумі, необхідної для хеджування при зміні курсу в протилежному

напрямку. Наприклад, учасники угод, які прагнуть уникнути збитків від

підвищення курсу фунта стерлінгів щодо долара США, можуть не знайти

достатнього числа хеджерів, які бажають уникнути ризику втрат від падіння

курсу фунта. Саме в такій ситуації стають необхідні спекулянти, які

"роблять ринок". Спекулянти купують і продають ф'ючерси в очікуванні

одержання прибутку. Якщо ф'ючерсна ціна буде вище очікуваної ними, вони

почнуть продавати ф'ючерси, тому що будуть розраховувати на можливість

пізніше купити їх за більш низькою ціною. Ф'ючерсна ціна нижче очікуваної

змусить спекулянтів купувати ф'ючерси з тим, щоб мати можливість продати їх

пізніше по більш високій ціні.

Подібна діяльність спекулянтів забезпечує хеджерам здійснення їхніх угод.

Наприклад, припустимо, що хеджери хочуть продати більше стерлінгових

ф'ючерсів, чим купити. Це призведе до зниження ф'ючерсної ціни. Падіння

ф'ючерсної ціни спонукає спекулянтів купувати, контракти. Отже, спекулянти

скуплять надлишок стерлінгових ф'ючерсів, які пропонуються, і тим самим

дозволять експортерам і імпортерам здійснити потрібні їм операції по

хеджуванню. Така поведінка спекулянтів робить ф'ючерсний ринок ліквідним і

забезпечує реалізацію всіх намірів по купівлі-продажу ф'ючерсних

контрактів. Спекулянтів часто вважають непотрібними Приведений аналіз,

проте, показує, що вони, навпаки, виконують дуже корисну функцію. Роблячи

ринок ф'ючерсів ліквідним, вони дозволяють експортерам і імпортерам

хеджувати ризик.

2.2 Захисні обмовки

Золоті і валютні захисні обмовки застосовувалися після другої світової

війни. Золота обмовка заснована на фіксації золотого змісту валюти платежу

на дату укладання контракту і перерахунку суми платежу пропорційно зміні

золотого змісту на дату виконання[5]. Розрізнялися пряма і непряма золоті

обмовки. При прямій обмовці сума зобов'язання дорівнювалася до вагової

кількості золота; при непрямій - сума зобов'язання, виражена у валюті,

перераховувалася пропорційно зміні золотого змісту цієї валюти (- долара).

Застосування цієї обмовки грунтувалося на тому, що в умовах повоєнної

Брентонвудської валютної системи існували офіційні золоті паритети-

співвідношення валют за їх золотим змістом, що із 1934 по 1976 рік

встановлювалися на базі офіційної ціни золота, вираженої в доларах. Проте

через коливання ринкової ціни золота і частих девальвацій, які відбувалися

періодично, провідних світових валют, золота обмовка поступово втратила

свої захисні властивості і перестала застосовуватися зовсім з часу

прийняття Ямайської валютної системи, яка скасувала золоті паритети й

офіційну ціну золота.

Валютна обмовка - умова в міжнародному контракті, яка обмовлює перегляд

суми платежу пропорційно зміненому курсі валюти обмовки з метою страхування

валютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширена

форма валютної обмовки-розбіжність валюти ціни і валюти платежу. При цьому

експортер або кредитор зацікавлений у тому, щоб в якості валюти ціни

вибиралася найбільш стійка валюта або валюта, підвищення курсу якої

прогнозується, тому що при виробництві платежу підрахунок суми платежу

відбувається пропорційно курсу валюти ціни.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці одержали

поширення багатовалютні обмовки.

Багатовалютна обмовка -умова в міжнародному контракті, яка обмовлює

перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу корзини валют, які

заздалегідь вибираються за згодою сторін. Багатовалютна обмовка має

переваги перед одновалютною:

по-перше, валютна корзина, як метод виміру середньозважаного курсу

валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу;

по-друге, вона найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів угоди

з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної стабільності.

Водночас, недоліком багатовалютної обмовки можна вважати складність

формулювання обмовки в контракті в залежності від засобу розрахунку

курсових втрат, неточність якої призводить до різноманітного трактування

сторонами умов обмовки. Іншим недоліком багатовалютної обмовки є складність

вибору базисної корзини валют.

Після відміни золото-девізного стандарту і режиму фіксованих паритетів

і курсів і переході до Ямайської валютної системи і плаваючих валютних

курсів міжнародні валютні одиниці прирівняні до визначеної валютної

корзини. Існує декілька видів валютних корзин. Вони розрізняють складом

валют:

1. Симетрична корзина - у ній валюти наділені однаковими питомими

вагами.

2. Асиметрична корзина - у ній валюти наділені різними питомими вагами.

3. Стандартна корзина - валюти зафіксовані на визначений період

застосування валютної одиниці в якості валюти обмовки.

4. Регульована корзина - валюти змінюються в залежності від ринкових

факторів.

Перевагою застосування СДР або ЕКЮ як бази багатовалютної обмовки

полягає в тому, що регулярні і загальновизнані їхні котировки виключають

невизначеність при підрахунку сум платежу. Складовими елементами механізму

валютної обмовки є:

- початок її дії, який залежить від встановленої в контракті границі

коливань курсу

- дата базисної вартості валютної корзини. Датою базисної вартості

звичайно є дата підписання контракту або попередня їй дата. Іноді

застосовується змінна дата базисної вартості, яка створює додаткову

невизначеність.

- дата або період визначення умовної вартості валютної корзини на

момент платежу: звичайно, робочий день безпосередньо перед днем платежу або

декілька днів перед ним.

- обмеження дії валютної обмовки при зміні курсу валюти платежу проти

курсу валюти обмовки шляхом встановлення нижньої і верхньої границі дії

обмовки (звичайно у відсотках до суми платежу).

Іншими формами багатовалютної обмовки є:

1. Використання в якості валюти платежу декількох валют з узгодженого

набору, наприклад:

долар, марка, швейцарський франк і фунт стерлінгів.

2. 0пціон валюти платежу - на момент укладання контракту ціна

фіксується в декількох валютах, а при наступі платежу експортер має право

вибору валюти платежу. Обмеженість застосування валютної обмовки взагалі (і

багатовалютної зокрема) полягає в тому, що вона страхує від валютного й

інфляційного ризику лише в тому випадку, коли зріст товарних цін

відбивається на динаміки курсів валют. Прикладом може служити Росія, де

валютні обмовки зараз практикуються повсюдно, у тому числі і при внутрішніх

розрахунках: незважаючи на те, що продавці товарів, як правило, обмовляють

їхню ціну в залежності від курсу долара, їхні втрати від внутрішньої

інфляції не компенсуються зростанням курсу. У світовій практика для

страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику

використовуються товарно-цінові обмовки.

Товарно-цінова обмовка -умова, яка включається в міжнародний контракт з

метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових обмовок

відносяться:

1. Обмовки про змінну ціну, яка підвищується в залежності від

ціноутворюючих факторів.

2. Індексна обмовка - умова, за якою суми платежу змінюються

пропорційно зміні цін за періоди з дати підписання до моменту виконання

зобов'язання. Індексні обмовки не одержали широкого поширення у світовій

практика через труднощі з вибором і перерахунком індексів, які реально

відбивають зростання цін.

3. Комбінована валютно-товарна обмовка використовується для регулювання

суми платежу з врахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку

односрямованої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум

платежу відбувається пропорційно фактору, який максимально змінився. Якщо ж

за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і

динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю

між відхиленням цін і курсів.

4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при

кредитуванні: сума кредиту ув'язується з ціною у визначеній валюті (може

використовуватися корзина валют) товару, який поставляється в рахунок

погашення кредиту.

До теперішнього часу валютні обмовки, як метод страхування валютних

ризиків експортерів і кредиторів, в основному на практиці перестали

застосовуватися. Замість них з початку 70-х років стали застосовуватися

сучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції,

валютні ф'ючерси, міжбанківські операції "своп".

2.3 Стратегії управління валютним ризиком за допомогою строкових угод

2.3.1. Форвардні угоди

Форвардні угоди (forward contract) є найбільш поширеним методом

хеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютну

операцію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринок

форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютного

ринку від початку 80-х pp.

Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти

протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним

курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти є

терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних

угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш

поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди

позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д.

Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім

стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати —

short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад

місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат

вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому

угоди мають разовий характер за домовленістю сторін.

Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне

страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними

контрактами.

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для

неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування

іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних

емітентів, репатріація прибутків тощо.

Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, і

укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш

поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених

відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі

спекулятивною метою.

Умови форвардного контракту:

— валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;

— реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений

стандартний відтинок часу;

— під час підписання угоди ніякі попередні платежі не здійснюються;

— обсяги контрактів не стандартизовані. Фінансовий зміст форвардної

операції полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу,

виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи

запобігання збиткам.

Приклад

Імпортерові через 3 місяці для оплати контракту потрібно DM 200 000,

які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 =

DM 1,5000. Відсоткові ставки за депозитами у німецьких банках становлять

3,5%, а в банках США — 4,5%.

Для придбання DM 200 000 за поточним курсом імпортерові потрібно $

133333,3. Скориставшися тримісячним банківським депозитом у США, імпортер

міг би додатково отримати $ 1500:

Скориставшись таким же депозитом у Німеччині, імпортер отримав би

додатково DM 1750:

Порівняймо:

|Депозит розміщено в |Доходи за тримісячним депозитом за |

|банку |поточним курсом ($ 1 - DM 1,500) |

| |У$ |у DM |

|Німеччини |1167 |1750 |

|США |1500 |2250 |

|Додатковий прибуток від | | |

|розміщення під вищу |+333 |+500 |

| | | |

|відсоткову ставку | | |

Тепер, з урахуванням додаткового прибутку від депозитної операції,

через 3 місяці імпортерові для придбання DM 200 000 потрібна буде значно

менша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3.

Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також може

скористатися депозитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже,

фінансові умови покупця і продавця валют врівноважуються, і якщо не брати

до уваги інші чинники, то через три місяці поточний курс USD/ DEM має

становити:

Але це суто теоретичний підхід, який лише ілюструє механізм форвардного

курсоутворення. На практиці він дещо складніший.

Особливості розрахунку форвардних курсів

Специфікою форвардного ринку є те, що форвардні валютні курси, на

відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а

розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками,

вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, що

відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники

називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці

здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць.

Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і

складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка може

виступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс

валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається

форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, він

визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки

(дисконту).

На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують,

відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково

визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється

тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому, коли показники

форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприклад, 150—200

або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спред

наводиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], то

дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Окрім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від

курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі — різниці

між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської

Страницы: 1, 2, 3