Особливості розвитку англійської мови в Індії

Le Page і Tabouret-Keller (1985) наголошують на важливості характеру міжгрупових зв'язків в обговоренні ставлення до мови та її вживання: вони варіюються по мірі того, як змінюється характер міжгрупових зв'язків. Коли змінюються зв'язки, їх статус, а з ними і сприйняття, то змінюється вживання і ставлення до неї. Носії мови визначають свою систему правил серед різноманітності означених моделей. Зміни можливі тоді, коли змінюються соціальні цінності моделей, а також поведінка носіїв мови [там само, 172].

При вивченні ставлення до мови важливою є концепція мотивів. Виділяють два основних мотиви: діючий і інтегративний. Якщо L2 вважається діючим, то поінформованість в мові розглядається як "пропуск до престижу й успіху". Той, хто говорить або вивчає мову, розглядає процес мовної діяльності чи вивчення англійської в якості доцільного знаряддя [24; 117]. З одного боку, якщо людина, яка вивчає мову, прагне ідентифікуватися з спільнотою, серед якої вона знаходиться; вивчити мову і культуру природжених носіїв мови для того, щоб, можливо, стати членом групи, то така мотивація називається інтегративною. Загалом, дослідження виявили, що інтегративна мотивація є більш вигідною для вивчення іншої мови [48; 17-18]. Наприклад, Gardner і Lambert з'ясували, що там, де L2 функціонує як друга мова (напр., широко використовується в суспільстві), діюча мотивація здається більш ефективною. Крім того, більш ймовірно, що мотивація, яка випливає з відчуття академічного або комунікативного успіху, викличе мотивацію говорити другою іноземною мовою [24; 118].

Існує три методи оцінки вивчення ставлення до мови: змістовий аналіз соціального ставлення, експліцитна оцінка й імпліцитна оцінка [62; 7].

У змістовому аналізі соціального ставлення мовна підтримка і зміщення досліджуються на основі аналізу законів і політики використання мови в державній сфері. Прикладом цього типу досліджень ставлення до мови міг бути підхід Fishman (1966) "Вірність Мові" в Сполучених Штатах. Цей вид досліджень забезпечує основу для опису як нормативної мови, так і мовних змін [там само, 7].

Іншим важливим методом є експліцитний спосіб оцінювання, який вивчає ставлення до мови за допомогою анкетування (або в письмовій формі, або за допомогою інтерв'ю). Часто запитання стосуються оцінки мови, мовних уподобань, бажаності і причин вивчення конкретної мови, оцінки соціальних груп, які використовують окремий варіант, описів стосовно використання мови, бажаності білінгвізму і білінгвістичної освіти, точок зору, які стосуються зміни чи підтримки мовної політики. Цей метод має тенденцію фокусуватися на переконаннях [там само, 7].

У імпліцитно непрямому методі суб'єкти не усвідомлюють, що саме їхнє ставлення до мови досліджується. Непрямі методи ставлення до мови містять оцінюючі дослідження носія, в яких реципієнт повинен оцінити різні варіанти мови, якими розмовляють ті самі ж носії. Оцінюючі дослідження того, хто говорить формують основу соціально-психологічної перспективи ставлення до мови [там само, 8].

Вчений Pandit (1979) наводить приклад того, як багатомовний носій міг використовувати різні норми у своєму словниковому складі. Він описує індійського бізнесмена, який живе на околиці Бомбея. Його рідною мовою і мовою, якою він розмовляє вдома є діалект Gujarati; на ринку він користується знайомим для нього варіантом Marathi, державною мовою; на залізниці він розмовляє поширеною по всій Індії Hindustani; його робоча мова Kachi, норма, якою користуються в торгівлі спеціями; ввечері він дивиться фільм мовою Hindi чи англійською, і по радіо слухає коментар матчу з крикету англійською. Яку роль кожна з цих різних мов і варіантів відіграє в суспільстві і житті індивіда [там же, 172-173].

В багатомовному суспільстві весь спектр мов чи їх словниковий склад доступний для носіїв, які користуються деякими з них у своїй лінгвістичній діяльності для виконання окремих соціальних ролей. Склад мови відноситься до двох різних рівнів: як до суспільства, так і до індивіда. Носій зазвичай не контролює весь спектр зведених норм складу мови континууму суспільства, а лише частину їх [30; 172-173].

Різноманітні зведення норм в багатомовному суспільстві зазвичай виконують додаткові функції. Ними користуються по-різному залежно від співрозмовника, сфери діяльності, теми чи ролі. Вибір того чи іншого передбачає акт тотожності з боку того, хто говорить. Диглосія виконує допоміжну функцію, якщо різні варіанти мов спільно функціонують в мовному суспільстві, і кожен має окремий спектр соціальних функцій в додатковому поширенні [30; 173-174].

Ferguson вперше ввів поняття диглосія в 1959р., щоб позначити зв'язок між варіантами однієї і тієї ж мови, але сьогодні цей термін охоплює також зв'язок між різними мовами, які використовуються в суспільстві [там само, 33-35]. Варіант зарезервований для неформального вживання в мовному суспільстві, вульгарний варіант, має менший соціальний престиж: це мова неформального взаємоспілкування (наприклад, у сімейному житті). Аристократичний варіант в свою чергу використовується в офіційних ситуаціях і публічно [62; 8]. Вульгарний, простонародний варіант, яким користуються вдома як рідною мовою, і, з іншого боку, літературний, аристократичний варіант, вивчений пізніше в школі, і не закладений вдома, є взаємозв’язаними варіантами однієї і тієї ж мови.

В 1971р. Fishman намагався розмежувати просту і літературну мову, де літературна мова еліти відповідає статусу, високій культурі, сильному прагненню до вищого соціального просування, в той час як проста мова більше асоціюється з солідарністю, братерством і близькими стосунками між носіями [16; 64].

Carranza дійшов висновку, що рівень престижу, який має мова чи мови, виникає під дією двох факторів: соціальної структури і культурної ціннісної систем. Соціальна структура є соціальним детермінантом того, як мова сприймається членами суспільства. З іншого боку, культурні цінності, які повинні підтримуватися, є важливими особливо у випадку менш престижної мови: мова повинна асоціюватися з позитивними цінностями, з якими її носії ідентифікують себе [там само].

Аналізуючи вживання англійської мови в різних сферах мультилінгвального суспільства, Joshua Fishman вводить поняття, яке описує використання мов в різних контекстах в багатомовному суспільстві. Fishman гадає, що одна мова більш аплікабельна, ніж інша в деяких специфічних контекстах [25; 183].

Правильне вживання показує, що тільки одна з теоретично доступних мов чи варіантів буде вибрана конкретними класами або співрозмовниками в конкретних ситуаціях для обговорення конкретних тем [26; 15].

Сфери визначаються термінами основних контекстів чи соціально-економічних випадків. Вони окреслюють основні групи ситуацій взаємодії, які існують в конкретному багатомовному оточенні. Сфери дають нам змогу зрозуміти, що вибір мови і тема пов'язані з широкими соціально-культурними нормами і очікуваннями [26; 19].

Fishman стверджує, що не існує інваріантного комплексу сфер, який можна застосувати до всього багатомовного оточення, так як мовна поведінка відображає соціально-культурну модель. Таким чином, сфери можуть визначатися інтуїтивно, теоретично або емпірично. Вони також можуть відрізнятися на соціально-психологічному і соціально-свідомому рівні. Соціально-психологічний аналіз розрізняє близьку, неформальну, формальну і міжгрупову сфери. Ці сфери можуть далі ототожнюватися зі сферами на соціально-свідомому рівні (такому, як дім, школа і та.ін.) які з таким видом діяльності співпадають [там само, 19-20]. Вчений Barker стверджує, що ці сфери такі ж реальні, як і соціальні установи мовної спільноти, виявляючи при цьому паралель з такими основними установами [там само, 22].

В дослідженнях пуерто-ріканської спільноти в Нью-Йорку (в 1971р.), Fishman, Cooper і Ma виявили принаймні п'ять сфер: сімейну, сферу друзів, релігії, працевлаштування й освіти [57;30]. Anju Saghal, в своєму дослідженні з використання мови в Індії виділяє три сфери: сім'ї, друзів, офіційної установи [59; 299].

Gerlach [28;29] зазначає, що в країнах, де англійська є рідною мовою, суспільства користовувались англійською для різноманітних функцій, тоді, як в країнах таких, як Індія, в яких англійська була другою мовою, іноземною, вона була обмежена до адміністративної сфери, законодавства і частини освіти, засобів масової інформації, деяких форм літератури, інші ж сфери вживання були залишені для рідної мови.

Bayer описує ієрархію тотожностей, які можна знайти у всіх багатомовних суспільствах, як вирішальний фактор для розвитку іншого статусу і функцій мов. На тотожностях акцентується різна ступінь зв'язку, основний зв'язок наголошується на одній тотожності. Мовам надаються конкретні ролі і ними користуються в різних контекстах: наприклад, вживання рідної мови, як правило, обмежується до спілкування вдома і між групами, тоді, як домінуюча мова оточення - це мова адміністрації, освіти і масового зв'язку. Таким чином мова діє як "символ культурної тотожності індивідів і груп" [14; 101].

Bonvillain також говорить, що одна мова зазвичай має більший престиж, ніж інша в суспільстві. Цьому сприяють такі фактори, як соціальний статус природжених носіїв мови, економічний, політичний і соціальні контексти зв'язку [15;303]. Matthews (1908) стверджує, що успіх поширення мови і її загальне прийняття незначною мірою залежить від якостей мови, а здебільшого - від якостей народності, яка використовує її як свою рідну, і від становища, яке займає ця народність.

Іще декілька століть тому англійською мовою розмовляли майже 5-7 мільйонів людей, які жили на невеликому острові. Сьогодні ж англійською мовою розмовляють не лише у Великобританії, але й в інших країнах. Зокрема, вона є лінгвістичним ключем для багатьох націй – це глобальне явище із своїми особливостями та змістом [44; 11,14]. Англійська мова стала міжнародною, якою розмовляють щонайменше 750 мільйонів людей. Навіть латинська мова не мала такої популярності і такого широкого використання, які зараз має англійська мова. Вона по праву може називатися першою глобальною мовою у світі. Сьогодні англійська мова є офіційною більш, ніж у 60 країнах світу.

Качру, відзначаючи зростаючу популярність англійської мови в Азії, зауважує, що вона стає такою, що „пригнічує” місцеву мову: сьогодні кількість людей, які розмовляють там англійською, зросла до 350 мільйонів. Індія є третьою країною у світі за поширенням носіїв англійської мови - після США та Великобританії. Література, написана англійською мовою, вважається частиною національної літератури. Крім того англійська мова є мовою міжнародної політики.

На позначення нових носіїв англійської мови Качру запропонував термін „нові англійці”. Він визначив три концентричних кола поширення англійської мови у всьому світі, які представлені різними середовищами та особливостями, де користуються мовою.

Внутрішнє коло являє собою традиційну історичну та соціолінгвістичну бази англійської мови в середовищах, де англійська мова ствердилась від самого початку (рідна або домінуюча мова; Великобританія, Ірландія, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія). Зовнішнє коло включає в себе колоніальні території Великобританії; англійська мова на територіях, де вона стала частиною головних інститутів країни, відіграє роль важливої «другої» мови в малому лінгвістичному середовищі (Індія, Сінгапур, Малаві). До розширеного кола відносять решту народів, які користуються англійською як міжнародною мовою, але ці території не були колоніальними, англійська мова не відіграє важливої ролі у їхній лінгвістичній політиці. На цих територіях англійська мова має статус іноземної.

Терміном «нові англійці» користуються у зовнішньому колі розвитку англійської мови для різних варіантів цієї мови. Ось чому він може ще бути перейменований на термін «різновиди мови у діаспорі». В історичному та лінгвістичному значенні такі різновиди не є новими. Їх називають «новими» через те, що лише недавно почали визначати їхню лінгвістичну та літературознавчу важливість, хоча вони мають досить довгу історію творення у географічному, культурологічному та лінгвістичному контексті, яка відрізняється від історії творення внутрішнього кола англійської мови. Крім того, визначають погіршення розвитку ділової англійської мови до «ламаної» (такої, що тісно переплітається з місцевою мовою).

Качру торкається питання важливості англійської мови у багатьох своїх працях (наприклад, Качру, 1986). Як зазначає вчений, питання мови та її значущості стосується як лінгвістики, так і історії, соціології, політики, економіки. Важливість мови тісно пов’язана з суспільною значущістю. Вона проявляється через переконання, регуляцію, стимул чи силу і відповідно кодується у мовленні або через заборону певних мовних варіантів та вживання інших.

Є дві гіпотези, які стосуються значущості мови: гіпотеза внутрішньої значущості та гіпотеза важливості знання мови. Перша гіпотеза проголошує, що англійська мова внутрішньо набуває певних лінгвістичних характеристик, які роблять її домінуючою мовою для міжнародних цілей. Ця позиція, на думку Качру, в певній мірі проголошує расову превілегію. Друга гіпотезу наголошує на тому, що мова набуває значущості і, таким чином, її легше зрозуміти. Англійська мова поширилися в результаті експлуатації та колонізації. Відомо, що особливо у багатьох екс-колоніях Великобританії англійська мова ще й досі є мовою виключно соціальної еліти.

Качру звертає увагу на різні причини того, чому мову використовують в суспільстві. Вони можуть бути використані, щоб розширити мовлення, яке є засобом передачі культурних та релігійних думок церковнослужителів, щоб відвернути людей від їхніх традицій (до цивільного процесу, який відрізняється від національної культури: колонізатори хотіли показати європейську літературу народам і в той же час залишались байдужими до місцевої літератури), щоб мати економічні переваги, щоб контролювати сфери знання та інформації, та для обману народів. «Індуси помиляються, тому що вони неосвічені і ніколи не бачили своїх помилок. Наше спілкування та знання будуть найкращими ліками для їх невігластва [там само, 128].

Качру стверджує, що найважливішою причиною для розвитку англійської мови є історична роль Англії, як колоніальної сили. Наприклад, в Індії загальноприйнятим є те, що політична сила бере до уваги значущість мови британського правління в Індії (так звана «лінгвістична стратегія еліти»). Це стало символом політичної сили. Англійська мова стала мовою юриспруденції, вищої освіти та мережі Інтернет, науки і технології, торгівлі і комерції, через те, що іноземні мови не були придатні для такої ролі, а англійська мова має відповідний словниковий склад, або через те, що вживання англійської мови вважалось престижним та значущим. Англійська мова є основним засобом здобуття знань з природничих та гуманітарних наук. Як мова, що роками об’єднує і вимагає міжнародної ролі, вона стала прикладом розвитку й модернізації. Лінгвістична значущість може бути представлена використанням однієї з наступних стратегій: переконання, регуляція, стимул та сила.

Качру [45; 222] також наводить інші причини домінування англійської мови у світі: її схильність до ідентифікації, асиміляції, адаптації до деколонізації мови та змінної флексії в літературі й інших сферах існування через мову та культуру.

Сьогодні англійська мова домінує у функціональних сферах найбільш поширених областей функціонування мови. Качру [41; 130] навів деякі параметри значущості англійської мови (які також можуть бути зрозумілі, як індивідуальні мотивації для вивчення мови): демографічне та кількісно безпрецедентне поширення через культури та мови; практично на кожному континенті функціональне забезпечення доступу до найважливіших наукових, технологічних і міжкультурологічних областей знань та відносно символічної взаємодії (відповідно від малої групи через культуру). Наступними - нейтралітет, лібералізм, статус та динаміка збільшення через проникнення міжнародних мовних одиниць у зовнішнє коло і міжнародна мовна рухливість через різні сфери плюралізму (пор. міжнародна мова та друга мова), що є результатом в окультуризації мови. Цих два чинники є відповідальними за асиміляцію англійської мови через культури як засіб руху, економічні прибутки і соціальний статус.

В одній і тій же країні англійська мова може бути охарактеризована різними термінами, які показують значення мови: позитивне/негативне, національна ідентичність, антинаціоналізм, Ренесанс, антинародна культура, дзеркальна культура (для рідної культури), матеріалізм, модернізація, курс на Захід, лібералізм, універсальність, етноцентризм, технологія, дозволеність, наука, суперечливість, рухливість, відчуження, доступність.

Часто один і той самий термін може бути використаний у позитивному і негативному значеннях: це залежить від того, хто його використовує. Поганий вплив зростаючої сили англійської мови був усвідомленим та неусвідомленим впливом на рідну культуру та традиції країни, він викликав політику, спрямовану на Захід. Англійська мова часто розглядається як інструмент економічної експлуатації та домінування. З іншої сторони зовнішнє коло вбачає англійську мову також як інструмент національної ідентичності та політичної пробудженості (як було в боротьбі за незалежність в Індії), вікно у світ [41; 136].

На думку Бейлі, англійська мова включає в себе як позитивну, так і негативну культурну значущість: розробка економічного розвитку, політичні та культурологічні ідеї, збагачення англійської мови. Все це можливе за рахунок місцевої мови, можливості розмовляти з читачами всього світу за рахунок лише однієї мови [14; 165].

Чешір [17; 6] наголошує на тому, що поширення англійської мови асоціюється зі смертю місцевої мови, на яку накладається англійська. Але це не стосується Індії. На думку Сагал [59; 300] роль англійської мови в Індії не була замінена іншою: англійська мова не накладалася на місцеві мови. Вона зауважує, що англійська мова збагатила індійську, так само, як і вона сама збагатилась за допомогою англійської.

Качру твердить [39; 137], що базова сила англійської мови повинна розглядатися у матеріальних та психологічних термінах. Англійська мова підтримується зовнішнім колом за допомогою культурологічного Ренесансу, який поширюється через націоналізм, літературну новизну та нейтралітет, це все є емоційним підсилювачем мови. Психологічні фактори також дуже важливі, тому що вони роблять мову особливою.

Качру [там само, 9] наголошує, що нейтралітет англійської мови є одним з яскравих переваг її вживання: англійська мова незалежна від небажаних (етнічних та релігійних) конотацій, які може мати місцева мова. Знавці англійської мови відкидають той факт, що вона була мовою колонізаторів [там само, 9].

Качру [там само, 132–133] зауважує чотири основних простори, де англійська мова показує свою силу: лінгвістика, література, педагогіка та психологія. Лінгвістичний контроль відображається у кодифікації мови, відношеннях до лінгвістичних інновацій і лексикографічних пошуках. Літературний аспект належить до етноцентричного ставлення по відношенню до літературної новизни у зовнішньому колі мови. Відносний аспект включає питання, що стосується ідентичності, індивідуальності та мовлення мовця.

Педагогічний аспект вивчення мови полягає у тому, щоб вивчати англійську мову у глобальному контексті (значення, що включає в себе модель і методи навчання англійської мови, які зазвичай мають комерційну вмотивованість та рідко вважаються першою потребою відповідної країни, де вивчається зазначена мова).

1.2 Історія розвитку англійської мови в Індії (ІЕ)

Першою англомовною людиною, яка відвідала Індію, вважається посол Альфреда Великого. Англосаксонська хроніка свідчить, що у 884 році н.е. Альфред відправив до Індії посланця з дарами на могилу святого Томаса. Його ім’я значиться в одному із пізніших літописів як Світгельм, а в іншому як Сігелінус. Після цього, швидше за все, більше контактів з Індією не було аж до 16 століття, коли почалась європейська торгівельна та колоніальна експансія. У 1600 році англійські купці створили Східно-індійську компанію, і в 1614 році Джеймс УІ написав імператору Джехангіру листа, в якому затвердив сера Томаса Роу офіційним послом при дворі Могул: „Від Джеймса, милістю всемогутнього Бога, творця Небес і Землі, короля Великої Британії, Франції та Ірландії до могутнього монарха Великого Могора, короля східної Індії, Чандагара Кіш мера і Коразона мої вітання. Ми помітили Вашу ласку до Нас і Ваше жорстке керівництво капітанами ваших рік і з повагою до Ваших звичаїв і задля добра нашій рідній англійській нації з усією повагою, коли б Наші люди не приїхали до будь-якого порту Вашого домініону, нехай вони мають право на спокійну торгівлю без всіляких перешкод”.

У 1948 році Васко да Гама зійшов на берег у Калькуті і цим самим відновив зв’язок між Європою та Сходом. Індія була країною «спецій та див» для європейців. Контроль португальців над Індійським Океаном тривав з ХУІ століття. Але у 1580 р. сталася важлива подія – Португалія була приєднана до Іспанії, яка не була занадто зацікавлена у інтересах першої країни. Тепер контроль над Сходом повністю переходив до Іспанії. Саме англійці та датчани відкрили шлях на Схід. Вперше до Індії прибули датчани у 1595 році. Їхня ціль була простою – торгівля з місцевим населенням. Вони не мали на меті руйнувати віру цього народу, або ж встановити там своє панування. Датчани були більше монополістами, ніж імперіалістами [49; 392].

Перший документ, який засвідчує контакти британців з індійським народом, вважається грамота, датована 31 грудня 1600 року, підписана королевою Єлизаветою. Вона гарантувала певну монополію в торгівлі з Індією та Сходом певним лондонським купцям – так була затверджена Східно-Індійська Кампанія [37; 353]. Спочатку ціллю такої Кампанії була купівля індійських спецій, але внаслідок датської опозиції (битва в Амбойні у 1623 р.) плани змінилися і вони вирушили до Індії. Англійці виграли деякі битви з португальцями в Індії та Мугальський корт, який був резиденцією португальців. Це гарантувало англійцям право на торгівлю та утворення умовної морської допоміжної імперії [49; 393].

Англійська торгівля була рентабельнішою у порівнянні з датською, отож відповідні регіони попали під більший британський вплив. У 1818 році Британська Імперія стала Індійсько-Британською Імперією, замість Британської Імперії в Індії. Така дипломатична угода мала свою силу аж до 1947 року (401).

За яких умов стало можливим таке підкорення одного народу іншому, які живуть на великій відстані один від одного?

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6