Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn

Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ

КРЕМЕНЧУЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ,

ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І УПРАВЛІННЯ

Гуманітарний факультет

Кафедра філології

Дипломна робота спеціаліста

на тему:

Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn

за спеціальністю 7.030507 “Переклад”

Виконавець:

студентка курсу

групи ФП-05з

Коваленко В.В.

Кривий Ріг

2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДIЛ 1. ПРАГМАТИКА, ТЕКСТ, ДИСКУРС

РОЗДІЛ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ КАУЗАЛЬНИХ ТАКСИСІВ З КОНЕКТОРАМИ DA, WEIL, DENN

РОЗДІЛ 3. КАУЗАЛЬНІ ТАКСИСИ В ПРАГМАЕПІСТИМІЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

ДОДАТКИ

РЕЗЮМЕ

ВСТУП

Виникнення наприкінці XX століття проблеми "лінгвістичної інтерпретації людини" [Алексеева 2004] спричинило більш тісну взаємодію лінгвістики з іншими антропоорієнтованими дисциплінами й подальше проникнення лінгвістичної інформації в інші галузі знань. Зазначений процес сприяв актуалізації в науковому просторі лінгвістики тексту, семіотики, лінгвопрагматики, теорії комунікації та міжкультурної комунікації зокрема, теорії перекладу, теорії дискурсу, методологічна база яких будується з урахуванням екстралінгвістичних чинників, а саме: розвитку засобів комунікації, зв'язку, інформаційних технологій, глобалізації, універсалізації тощо [Бєлова 2002].

Зрозуміло, що така парадигма підходів потребувала вирішення цілої низки питань щодо розмежування понятійного апарату, визначення методологічних і лінгвістичних засад, розробки концептуальної та термінологічної метамов. Інтегративна сутність лінгвістичної теорії тексту, комунікації, лінгвістики дискурсу, а в нашому випадку - й теорії перекладу, вимагає урахування диференційного об'єкту їх дослідження, а саме дискурсу.

Дискурс як комунікативний процес окреслено формулою "текст і дія" [Арутюнова 1990:136-137]. У цьому відношенні вартим уваги в дискурсі з прагматичної точки зору вбачається комунікатор (або адресант) і текст, змодельований з огляду на модель світу аудиторії, а не на індивідуального реципієнта Реально комунікатор (адресант) передає не повідомлення, інформацію, а "ключ", що урухомлює психологічні механізми соціуму, максимально відповідні запрограмованій ним моделі поведінки. Зазначений підхід до опису дискурсу сповна відповідає дотепній фразі М.Фуко –“...говорити можна не все, говорити можна не про все, говорити можна не всім і не за всяких обставин” [Фуко 1996:51]. Наведене твердження цілком справедливе щодо роботи перекладача, який особливо під час трансляції прагматичних текстів і дискурсів, повинен зробити свідомий вибір між перекладацькими й адаптивними стратегіями залежно від типу дискурсу /тексту, близькості/ дальності мов, культур і врахування ймовірної, прогнозованої реакції аудиторії.

Дискурс – медіатор між аудиторією та текстом [Новикова 2005]. Саме цим пояснюється й вибір матеріалом нашого дослідження прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів. Обидва дискурси можна зарахувати до розряду найбільш культурно специфічних дискурсів тому, що саме вони в повному обсязі реалізують ідеологічну й історично та національно обумовлену складову певної культури.

Функціональний поділ ідеології на світську й релігійну сфери реалізується принципом секуляризації та передбачає їх диверсифікацію, закріплену в термінах культури. Поняття світської культури ґрунтується на раціональних розмірковуваннях, базою яких є "продуктивні досягнення й відкриття науки та спростування різноманітних релігійних культів" [Хоруженко 1997:431]. У процесі історичного розвитку релігія, не відмовляючись від вирішення світоглядних завдань, набуває все більш виразних соціально-регулятивних і загальноідеологічних функцій. Саме тому уможливлюється принципове розмежування (світської) культури й релігії за принципом конвенції, запропонованим А. Флієром: "у культурі домінує соціальна конвенція між людьми, що виражається переважно формою традиції, а в релігії діє сакральна конвенція (договір) між Богом і людьми, виражена певною формою самого релігійного вчення" [Флієр 2000: 227].

Таким чином, ідеологія вбачається системою формування моделей політичних правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських поглядів соціуму, концептуальна структура якої більшою мірою визначає прагматичні, соціокультурні характеристики дискурсів. Термінами лінгвістичної прагматики, ідеологія формує прагматичне за своєю сутністю певне комунікативне поле, що, з одного боку конденсує всі ймовірні дискурси / тексти, групує їх за двома напрямами функціонування - світським і релігійним, а, з іншого боку, генерує, породжує нові прагматексти в межах дискурсів, підкоряючись системі (зовнішніх і внутрішніх) заборон і винятків.

Опозицію "світський - релігійний" може бути уточнено з позицій аналізованих дискурсів як "соціальний - релігійний", оскільки політичний дискурс реалізує найвищу соціальну владу, а релігійний - найвищу сакральну владу. Зрозуміло, що міра реалізації влади по-різному актуалізується в усіх типах текстів, що містяться в дискурсі, проте найяскравіше вона виявляється в прагматичних типах текстів. Це пояснюється тим, що прагматекст - це тип тексту, спрямований на зміну поведінки адресата. Завдання прагматексту полягає не лише в тому, що адресат має зрозуміти текст і відчути його (інформативна функція), а перш за все в тому, щоб адресат діяв згідно з програмою, запропонованою адресантом (волюнтативна, директивна функції). Зазначений підхід обумовив вибір парадигми прагматичних типів текстів в обох дискурсах, а саме: словникової статті як типу тексту, навчального типу тексту, публічного виступу (політична промова, проповідь), рекламний тип тексту. Проте, якщо набір прагматичних типів текстів обох дискурсів збігається і в обох дискурсах реалізується концептосфера влади, постає питання: чи існує суттєва відмінність у функціонуванні політичного й релігійного дискурсів, і як це співвідноситься з проблемами вибору для перекладача між власне перекладацькими й адаптивними стратегіями?

Інтерпретація та ідентифікація політичного й релігійного дискурсів як "соціальний - релігійний" безпідставні без урахування одного з основоположних чинників перекладознавства - асиметрії культур. Інакше кажучи, перекладацька адаптація нездійсненна без урахування специфіки аудиторії - "своєї" або "чужої", на яку розраховано дискурс / текст, обраної мети і результату, очікуваного адресантом.

Об”єктом роботи є каузальні таксиси з конекторами da, weil, denn у сучасній німецькій мові.

Предметом роботи виступає дискурсивно-прагматичний аспект функціонування каузальних таксисів у німецькій мові.

Актуальність роботи визначається такими моментами. Причинно-наслідкові зв'язки завжди привертали до себе увагу дослідників найрізноманітніших галузей знання - філософії (П.В. Алексеєв, A.B. Панін, О.В. Маслієва та ін.), логіки (И.Л. Вайсгербер, В.З. Панфілов, Р.І. Павільоніс та ін.) тощо; не обходить їх увагою і лінгвістична наука, досліджуючи їх в різних аспектах. Не зважаючи на те, що вивченню складних речень з каузальними конекторами присвячена значна кількість робіт як вітчизняних (A.B. Шишкіна, О.І. Москальська, С.М. Патіш та ін.). так і зарубіжних (У. Енгель, П. Айзенберг, Г. Вайнріх та ін.) авторів, однак у більшості з них розглядаються головним чином структурні та семантичні особливості цих речень. На сьогоднішній день зазначені сполучники не розглядались ні з прагматичного погляду, ні з позицій їх дискурсивно-комунікативного потенціалу. Беручи до уваги все вищеперераховане, а також те, що прагматика є однією із найбільш перспективних галузей сучасного мовознавства, ми обрали для нашого дослідження саме прагматичний аспект складних речень з конекторами da, weil, denn.

Мета роботи полягає в дослідженні прагматичного аспекту складних речень з конекторами da, weil, denn у дискурсі. Цій меті підпорядковані наступні завдання:

а) вивчення концептів прагматика, текст, дискурс у сучасних лінгвістичнихтеоріях.

б) опис лінгвопрагматичних особливостей складних речень з каузативнимиконекторами da, weil, denn;

в)дослідження прагмаепістемічної специфіки німецьких каузальних таксисів.

Для вирішення завдань, поставлених у роботі, використовувалися методи опису, порівняння, статистичного та системного аналізу, а також низка методів та прийомів дискурсивного та комунікативного аналізу.

Матеріалом роботи послужили оригінальні німецькомовні дискурси трьох функціональних стилів:

а)      художній стиль: Т. Storm ("Der Schimmelreiter"), F. Kafka ("DieVerwandlung", "Der Prozess"), H. Böll ("Die verlorene Ehre der Katharina Blum").H.G. Konsalik ("Westwind aus Kasachstan");

б)газетно-публіцистичний стиль: електронна версія журналу "Stern" (2008, 2009);

в)науковий стиль: електронна версія фахового журнал}' з психології"Psychologie heute" (2008, 2009).

За допомогою сучасних комп'ютерних програм методом суцільної вибірки із зазначених джерел були виписані усі речення з конекторами da, weil, denn. Також були використані дискурси розмовного стилю.

Наукова новизна роботи полягає у встановленні статусу складних речень з конекторами da, weil, denn у дискурсі як прагматизованій формі тексту; визначенні модифікацій каузальності та можливостей прагматичної корекції у даних німецьких таксисах; розробці комунікативно-прагматичної класифікації цих складних речень; вивченні прагмаепістемічних особливостей каузальних таксисів із конекторами da, weil, denn.

Практична значимість роботи полягає в тому, що проведені в ній дослідження та отримані результати можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та семінарських занять з теоретичної граматики, а також спецкурсів щодо прагматичного аспекту граматичних явищ у німецькій мові.

Робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений розгляду прагматики як наукової дисципліни лінгвістичного циклу, а також вивченню понять "текст" та "дискурс" і виявленню різниці між ними; другий і третій розділи є послідовною розробкою прагматичного аспекту складних речень з конекторами da, weil, denn на матеріалі дискурсів різних функціональних стилів. Грутуючись на одержаних результати про вживаність досліджуваних конекторів, їх емфатичній силі, прагматичних значеннях, ми встановили статус складних речень з даними конекторами дискурсі як прагматизованій формі тексту. Ми дослідили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у досліджуваних таксисах, запропонували нову типологію даних речень, а саме: комунікативно-прагматичну. На підставі встановлених прагмаепістемічних особливостей складних речень з конекторами da, weil, denn нами були виявлені можливості даних каузальних таксисів як компонентів ментальної граматики. Крім того, були визначені напрямки розвитку тенденції порушення нормативної конструкції у підрядних реченнях з конектором weil. "Висновки" є остаточною авторською концепцію.

РОЗДІЛ 1. ПРАГМАТИКА, ТЕКСТ, ДИСКУРС

1.1 Прагматика в системі лінгвістичних дисциплін

складне речення каузативний конектор граматика

Однією з важливих рис сучасного мовознавства є різноспрямованість досліджень лінгвістів. У ній знаходить висвітлення існування значних розходжень у поглядах на сутність мови, відносну значимість мовних величин і в розумінні завдань мовознавства. Структурна лінгвістика спробувала максимально абстрагуватися від мовленнєвої діяльності, від умов формування і використання одиниць мови, дати опис мови як певної абстрактної схеми. Природним у цих умовах було послаблення інтересу до галузі, в якій мовленнєві параметри актуалізуються, яка є формою їхнього існування, - мовленнєвої діяльності. Хоча структуралізм дозволив зробити деякі цінні відкриття і домогтися видатних наукових досягнень в області лінгвістики, проте безперечною є його однобічність, що викликала природну реакцію - відродження і посилення інтересу до мовленнєвих корелятів мовних одиниць зокрема і до мовленнєвої діяльності взагалі.

Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність - не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О.Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики [1, 3].

Термін "прагматика" (від грец. np'uyfia 'справа', 'дія') був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики - загальної теорії знаків - Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику - учення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику - учення про відносини між знаками, і прагматику - учення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації [цит. за: 2, 42].

Про співвідношення "синтаксис - семантика - прагматика" у вивченні мови говорить і Ф. Кіфер. Опис синтаксичної форми спирається на синтаксичну теорію. що приписує кожному реченню його синтаксичну структуру. Семантична теорія задає значення лексичних одиниць, а також містить семантичні правила, що визначають значення речення, виходячи зі значень лексем і мовної форми. Отримане в такий спосіб значення речення є контекстно-вільним, оскільки воно залежить виключно від якостей, внутрішньо властивих самому цьому реченню як такому. Опис контекстно-залежного значення спирається на прагматичну теорію, що забезпечує виведення значення висловлювання на основі семантики відповідного речення. Такого роду виведення не може бути успішним, якщо воно буде спиратися лише на лінгвістичну інформацію, адже не останню роль відіграють тут і екстралінгвистичні фактори [3, 334]. Якщо прийняти таке розуміння прагматики, то її опис випереджається описом семантики; оскільки, як ми бачили, опис семантики випереджається описом синтаксису, то й прагматика тим самим спирається на синтаксис. Схематично ці співвідношення можна представити наступним чином.

Схема 1.1

Синтаксис   :   (Форма)

Семантика   :   (Форма, контекстно-вільне значення)

Прагматика :   (Форма, контекстно-вільне значення, контекстно-залежне значення)

Як зазначають Г. Брюннер і Г. Граефен, прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає конкретне вживання мови, а також умови цього вживання [4, 10]. У словнику "Linguistische Grimdbegriffe" прагматика визначається як "наукова дисципліна, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування" [5, 140]. Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики речень становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати речення (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція). Метою опису речення в структурному аспекті є розкриття механізму породження речень, що звісно потребує встановлення їхніх структурних типів. В такому описі системним образом повинні бути відбиті граматичний зміст і особливості побудови речень мови. Опис речення комунікативно-функціональної орієнтованості повинен виявити закономірності співвідношення між комунікативно-функціональним типом речення і завданням спілкування, що вирішується актуалізацією в мовленні речення даного типу. Ці закономірності складають приналежність комунікативної компетенції носіїв мови. Також потрібно встановити прагматично релевантні структурні і семантичні особливості речень.

З вищесказаного випливає, що вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. Тому відправною точкою в нашому дослідженні повинне стати пояснення сутності цього процесу. Важлива роль об'єктивних факторів у вивченні мови була давно відома лінгвістам. Однак першим ці фактори поставив у центр своєї теорії Людвіг Віттгенштейн, який приходить до думки про необхідність обліку не тільки внутрішньомовного контексту, але і позамовної ситуації, яку утворює система людської діяльності, що включає в себе мову. Так формується концепція значення як вживання. У "Філософських замітках" Л. Віттгенштейн пише: "Під вживанням я розумію те, що перетворює послідовність звуків чи які-небудь знаки взагалі в мову. У тому смислі, в якому вживання є тим, що перетворює дощечку з нанесеними на ній штрихами в лінійку" [цит. за: б, 472]. Пояснюючи і розвиваючи далі свою концепцію, Л. Віттгенштейн порівнює мовну діяльність людини з грою і вводить поняття "мовні ігри". Він наводить опис "примітивної мовної гри", у ході якої слова використовуються як інструкції до дії. При цьому Л. Віттгенштейн підкреслює, що, незважаючи на свою простоту, ця гра може розглядатися як зразок цілісного функціонування певної мови і її правила визначають значення мовних виразів, що беруть участь у ній. За думкою Л. Віттгенштейна, повсякденна мова як ціле розпадається на безліч самостійних, незалежних одна від одної мовних ігор, і питання про те, яке значення має той чи інший вираз, втрачає сенс, якщо при цьому не уточнюється, стосовно якої саме мовної гри задається це питання. Функціоналістська концепція ставить значення виразу в залежність від тієї конкретної діяльності, в яку "вплетене" вживання даного виразу [7, 31]. Облік людської діяльності і її ролі в процесі формування значення мовних виразів являє собою безсумнівну перевагу концепції "пізнього" Віттгенштейна. Отже, дана теорія пропонує розглядати мовну комунікацію як сукупність мовних ігор. Крім Л. Віттгенштейна такої точки зору дотримується Зіґфрід Й. Шмідт [8, 65].

Джон Р. Серль та Джон Л. Остін сприйняли, розвинули і перетворили теорію мовних ігор у теорію мовленнєвих актів (мовна комунікація як сукупність мовленнєвих актів). Згідно з їх точкою зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т. зв. підактів (чи субактів):

а)      локутивний акт (вираження звуків мови, вираження синтаксичноорганізованих слів);

б)пропозиціональний акт (пропозиція: щось про щось висловлювати);

в)ілокутивний акт (ілокуція: сказати що-небудь з певним наміром);

г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта) [9, 87; 10, 52].

Великий внесок у розвиток даної теорії зробив Г.Г. Почепцов. Основні положення його концепції можна сформулювати наступним чином. Речення, які є засобом реалізації різних мовленнєвих актів, співвідносяться з певною комунікативною інтенцією мовця. Комунікативна інтенція - це властива реченню спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування. Варто говорити саме про інтенцію (чи комунікативно-інтенціональний зміст речення), оскільки розглянуте явище характеризується тим, що, по-перше, актуалізується воно лише в yмовах мовленнєвого спілкування, по-друге, воно незмінно співвідноситься з певною сутністю, що лежить за межами даного речення. Цією сутністю є мовленнєва чи інша реакція адресата, регулярність зв'язку між якою і реченням певного комунікативно-інтенціонального змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. Одне й те саме речення мовець може вимовляти (писати) з різною метою. У цьому зв'язку прийнято говорити, що подібні реалізації відрізняються одна від одної і локутивною силою. Локутивна сила речення полягає в його когнітивному змісті. Прикладами реалізації лише локутивної сили може бути проголошення речення дитиною заради самого проголошення, оперування реченням учнем у навчальних цілях при роботі над вимовою. У реальному ж спілкуванні реалізація речення нерозривно пов'язана з наданням йому ілокутивної сили. Доречно, правильно, з дотриманням необхідних умов реалізоване речення досягає мети у виді перлокутивного ефекту висловлювання [11, 271]. Основні поняття теорії Г.Г.Почепцова можуть бути використані як критерії для виділення компонентів мовленнєвих актів - субактів, до аналізу яких ми переходимо.

Локутивний акт (у Дж. Остіна і Дж. Серля - акт-вираження) не несе, на наш погляд, якої-небудь комунікативної інтенції. Це лише матеріальна оболонка мовленнєвого акта.

Комунікативний акт (у Дж. Остіна і Дж. Серля - пропозиція) може бути, як відзначає ще один представник теорії мовленнєвих актів О.Г. Почепцов, визначений як акт взаємодії відправника й одержувача, в основі якого лежить повідомлення [1, 5].

Ілокутивний акт являє собою дію, що здійснюється людиною в процесі мовлення і за допомогою мовлення. У розгорнутому вигляді дане визначення може бути представлене як сукупність наступних трьох положень:

а)агентом ілокутивного акта, чи ілокутором, є мовотворець (мовець);

б)ілокутивний акт та акт мовотворення - це не одне й те саме;

в)ілокутивний акт має місце під час акта мовотворення.

Ілокутивний акт проектується на висловлювання, за допомогою якого він реалізується, у вигляді ілокутивної сили [1, 24].

Перлокутивний акт являє собою мовленнєвий вплив на об'єкт (ситуація С-1), що може викликати певну ситуацію (ситуація С-2), суб'єктом якої є об'єкт впливу. Агент перлокутивного акта, чи джерело впливу, може бути названий перлокутором, а об'єкт перлокутивного акта, чи об'єкт впливу, - перлокутатом. Ситуація С-2, що може виникнути в результаті ситуації С-1, складає перлокутивний ефект проголошення висловлювання. Проекція перлокутивного акта на висловлювання, за допомогою якого він реалізується, може бути визначена як перлокутивна сила даного висловлювання [1, 54].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7