Банкiвська система Украiни

методів та ЕОМ для вивчення елементів у складних модулях, наприклад,

лінійного програмування.

Ці методи мають свої певні недоліки і переваги.

2. Показники, що використовуються в практиці оцінки комерційного банку.

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його

операціями включає:

16. визначення значень показників, які визначають виконання нормативів

діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

17. визначення і аналіз показників ефективності процесу управління

капіталом (власними засобами) банку;

18. визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління

активами і зобовязаннями банку в цілому і управління окремими видами

його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності

вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, повязаних з визначенням доходності різних активних

операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному

управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати,

що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують

обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в

різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які

характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому

аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні

додаткові внутрішні показники і нормативи, повязані, наприклад, із

структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в

цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які

характеризують результати управління активами і зобовязаннями банку,

залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому

аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна

керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку,

повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих )

значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним

показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за

звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і

понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його

суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку . В

літературі з питань управління банківськими операціями наводиться така

схема про прибутки і збитки банку:

ЗВІТ

Процентний доход

- Процентні виирати

--------------------------

Чистий процентний доход

+/- Інші процентні доходи (втрати)

--------------------------------------------

Валовий операційний доход (втрати)

- Операційні витрати

-------------------------------------------------

Чистий операційний доход (втрати)

- Витрати на створення резервів на покриття втрат по кредитах

----------------------------------------------------------------------------

------------

Доходи (втрати) від непередбачених обставин

+/- Прибутки (збитки) від непередбачених обставин

--------------------------------------------------------------------

Чистий доход (втрати) від сплати податків

- Податок на прибуток

-----------------------------------------------------------

Чистий прибуток

-----------------------------

Розподіл прибутку

------------------------

Така схема включає доходні і витратні статті, які відображають основні

узагальнюючі операції банку і включають процес формування прибутку із

вказанням одержаного доходу, тобто прибутку на проміжних етапах.

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд

і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг- це

метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього

повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського

нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності

банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд

здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють

міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків,

як відзнаяають західні експерти, необхідно використовувати розумний

банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст

популярності банківського нагляду.

Основні обєкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

20. якість активів;

21. доходність, ефективність роботи банку;

22. ліквідність банку;

23. темпи росту (розвитку) банку;

24. чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

25. ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків

представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і

збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному

капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс

комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою

системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити

різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах

(витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу

в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.

Таблиця 1- Аналіз балансу банку.

|Види операцій |Зміст операцій |Методи аналізу, які |

| | |використовуються |

|Структурування |І. Попередній етап |Метод групування |

| |Попереднє групування | |

| |статей активу і пасиву | |

|Контроль |Перевірка відповідності|Метод порівняння |

| |окремих груп статей | |

| |активу і пасиву за | |

| |різними критеріями | |

|Калькуляція |Розрахунок оціночних і |Метод коефіцієнтів, |

| |нормативних абсолютних |економіко-математичні і|

| |і відносних показників |статистичні методи |

| | | |

| |ІІ. Аналітичний етап. | |

| |Опис одержаних | |

|Аналіз |показників. | |

| | | |

| |ІІІ. Заключний етап. | |

| |Викладення результатів | |

|Експертна оцінка |аналітичного етапу, | |

| |надання рекомендацій. | |

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод

аналізу «SWOT» (S- strong (сильний), W- weak (слабкий), O- opportunities

(задовільний), T- threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і

слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в

роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два

фактори у балансових звітах:

1. Стійкість- як відношення ресурсів власного (або в цілому

акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобовязань (що

прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг

кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище

відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання

депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить

банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати

доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси.

1. Процент ризикового капіталу- як відношення ресурсів капіталу до суми

всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо),

помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт

ризику. Обмеження на процент ризмкового капіталу втримує банки від

гарантій щодо високоризикового бізнесу, якщо ці банки не мають

адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати

віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику, який він

гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий

принцип співвідношення ризику і винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського

банку: «Достатні надходження необхідні як для першочергового захисту від

збитків, так і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині

стають обєктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з

Положенням про порядок формування банківською систеиою України обовязкових

резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р.,

встановлено нормативи формування обовязкових резервів грошово-кредитного

ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної

ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення

своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу

ознаку фінансової стійкості. Норму обовязкових резервів встановлено на

рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків

залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обовязкових резервів

повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в

його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню

його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок

регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою

Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються

контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків,

забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та

акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки

(рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Ситема рейтингу включає

такі складові:

1. Достатність капіталу- оцінка розміру капіталу банку з точки зору його

достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання

платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із

точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи,

методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного

законодавства.Якість активів - спроможність забезпечити повернення

активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих

проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність- оцінка банку з точки зору достатності його доходів для

перспективи розвитку.

4. Ліквідність- спроможність банку виконати як звичайні, так і

непередбачені зобовязання.

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків

для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність

однозначної й обєктивної оцінки надійності комерційного

банку:»...Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому

обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої

методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один

загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже

приюлизних висновків про фвнансовий стан кредитного закладу...». В Україні

така методика поки що відсутня.

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу

банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За

ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає

на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова

юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного

банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході сворено

систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку дотбагатьох факторів,

серед яких:

інфляція;

зміна вартості капіталу;

страховий ризик;

вплив на коливання валютних курсів;

риик, повязаний із торговою діяльністю;

ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL»,

яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному

для службового користування, оскільки містить ряд показників

конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях

використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Існуюча ж , наприклад, у Росії методика складання рейтингу комерційних

банків часто зводиться до використання грошових коефіцієнтів:

Аі - генеральний коефіцієнт надійності, що дорівнює відношенню капіталу

банку до працюючих активів (ступінь забезпеченості ризикових вкладень банку

його власним капіталом);

Ві - коефіцієнт миттєвої ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних

активів банку до його зобовязань до запитання (використання клієнтських

грошей у вигляді власних кредитних ресурсів);

Сі - крос-коефіцієнт, що вказує на відношення всіх зобовязань банку до

виданих кредитів;

Dі - генральний коефіцієнт ліквідності, який дорівнює відношенню

ліквідності активів до «захищеного капіталу» (нерухомістю й цінностями) до

сумарних зобовязань банку, що дає змогу банку при поверненні виданих позик

задовольнити вимоги кредиторів у прийняті строки;

Еі - коефіцієнт захищеності капіталу, що дорівнює відношенню «захищеного

капіталу» до всього власного капіталу і показує, яку частку своїх активів

банк вкладає у нерухомість, цінності та устаткування;

Fі - коефіцієнт фондової капітілізації прибутку, який вказує на відношення

власних ресурсів банку до грошей, що внесли засновники.

Для складання загальної формули надійності комерційних банків

експкртно вводяться декілька коригуючих коефіцієнтів і питома вага самих

коефіцієнтфів Аі, Ві, Сі, Dі та Fі, що визначені еа основі експертних

оцінок.

Отже, загальна формула надійності буде така:

R=0.45Ai+0.2Bi+0.1(0.33Ci)+0.1Di+0.05Ei+0.1)0.33Fi)^3.

На погляд спеціалістів методика, що побудована на основі експертних

співвідношень, не може забезпечувати достовірної оцінки рейтингу

комерційних банків. У ряді випадків рейтинг визначається ще простіше: на

основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи

обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як

основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні

банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо

взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення

суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати

потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на

наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх звязку,

наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про

рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків.

Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ

встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової

нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі

аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності

належить визначення дорстатності власного капіталу банку». Складність

такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини

достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю

управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика

виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу

з рівнем ризику активних операцій банку. Цей звязок, зумовлений здатністю

капіталу компенсувати втати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку /

сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

= обсяг власного капіталу / сумарний обсяг

потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих

(помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського

капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і

справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до

банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12

економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний

капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів,

тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од.

власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до

нормативних вимог трьома способами:

збільшити капітал;

скоротити активи;

змінити структру активів (знизивши частку високоризикових вкладень).

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо

правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом

наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення

залучених засобів (зобовязань банку) до власного капіталу (тобто його

платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати

економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення

зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених

засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення

депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити

можливість різкого зменшення фінансової ствйкості банку і його банкрутства.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна

зробити лише на основі аналізу розміщення залученіх засобів, здатності

активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж

обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік

діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних

засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної

діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається

безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності

капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При

зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк

змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній

ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки

його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці

назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до

власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на

частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості

сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто :

чистий прибуток (доходи-витрати-податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи*сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й

ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і

залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше- власних

чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів

може досягти витсокої рентабельності власних засобів за рахунок зростання

мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6