Засоби вираження модальності в сучасній англійській мові та особливості її перекладу (на матеріалі текстів різних жанрів)
Засоби вираження модальності в сучасній англійській мові та особливості її перекладу (на матеріалі текстів різних жанрів)
Зміст
Вступ
Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія
1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у
лінгвістиці
1.2 Емотивність як підкатегорія модальності
1.3 Класифікації видів модальності
1.4 Класифікації засобів вираження модальності
Розділ 2. Стилі мовлення та їхні жанри
2.1 Визначення поняття "функціональний стиль" та
функціонально-стильові типи текстів
2.2 Визначення функціонально-стильових типів текстів
2.3 Особливості перекладу різноманітних функціонально-стильових типів
текстів
Розділ 3. Засоби вираження модальності при перекладі текстів різних
жанрів з англійської мови на українську
3.1 Фонетичні засоби вираження модальності
3.2 Лексичні засоби вираження модальності
3.3 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних
дієслів
3.4 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних
дієслів, що не завжди мають еквіваленти в українській мові
Висновки
Summary
Додатки
У сучасній мовознавчій науці та в перекладознавстві
спостерігається підвищений інтерес до категорії модальності в її багатофункціональних
виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації все частіше привертають увагу
лінгвістів і стають об’єктом вивчення на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному,
комунікативно-функціональному та текстовому рівнях.
Ґрунтовні дослідження категорії модальності репрезентовано
працями В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1973), В.Г.
Гака (1972), Н.А. Золототрубової (1975), Н.Д. Зайченко (1989). Інноваційні підходи
в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах І.Р. Вихованця (1993), А.П.
Грищенка (1997), Н.В. Гуйванюк (1997), Г.П. Немця (1999), Б.Є. Арама (1995), Є.А.
Попова (2000) та ін. Проте явище модальності залишається об'єктом дослідження багатьох
лінгвістів і воно завжди є актуальним. Адже важко передати будь-які мовні засоби
без вираження модальності в них.
В даній роботі досліджуються засоби вираження модальності,
які мають дуже важливе значення при їх застосуванні, адже неможливо створити текст
перекладу, не знаючи як правильно його оформити. Більш того, досліджуються засоби
вираження модальності у творах різних жанрів, що значно розширює діапазон їх використання,
а отже і зумовлює особливість їх застосування.
Що стосується актуальності даного дослідження,
то вона пов’язана з поширеним вживанням модальних дієслів та інших засобів вираження
модальності як явищ в сучасній англійській мові, зі змінами, які мають місце в американській
граматиці англійської мови, які в кінцевому результаті можуть стати причиною до
спонукання небажаних змін в класичній британській граматиці, важливістю знань засобів
вираження модальності, їх значень та порядок застосування, а також з необхідністю
наукового підходу до вивчення модальності.
Об'єктом дослідження
є модальність як функціонально-семантична категорія
Предметом дослідження
є особливості засобів вираження модальності при перекладі з англійської мови на
українську в текстах різних жанрів.
Мета роботи - дослідити
засоби вираження модальності в текстах різних жанрів при перекладі з англійської
мови на українську.
Для досягнення поставленої мети були поставлені
наступні завдання: уточнити поняття модальності; встановити роль модальності
в перекладі текстів різних жанрів; навести класифікації засобів вираження модальності;
виявити особливості використання засобів вираження модальності в англійській мові
в текстах різних жанрів та їх перекладу з англійської мови на українську.
Методи дослідження:
1) теоретичні,
2) емпіричні: синхронне й порівняльне дослідження
засобів вираження модальних значень в англійській та українській мовах; кількісний
та якісний аналіз, застосування процедур дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального
і компонентного аналізу.
Матеріалом дослідження послугували тексти різних жанрів (художня література, тексти офіційно-ділового
стилю, суспільно-інформативні тексти та технічні тексти).
Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в даній роботі систематизовано
поняття модальності та її значення у перекладацькому процесі.
Практичне значущість одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших
дослідженнях у сфері порівняльної лінгвістики, у зіставній граматиці та лексикології.
Будь-яке лінгвістичне явище в перекладі набуває
особливих рис, на які обов'язково необхідно звертати увагу, щоб максимально правильно
передати те, що хотів сказати автор тексту-оригіналу.
Модальність розглядається як функціонально-семантична
категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна
категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто
говорить до висловлювання, і є невід’ємною властивістю тексту, що вміщує відношення
автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне
з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” - „не Я" у рамках
висловлювання.
За допомогою модальності ми можемо виражати свої
думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування
нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу
роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.
Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне.
Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії,
котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності"
[Рецкер 2006: 170]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а
отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує
єдиного погляду на природу цієї категорії.
Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність
(від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична
категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також
різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [Ярцева 1990: 303].О.
О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних
сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої
референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації
тексту” [Селіванова 2000: 10].
За визначенням Поутсма, “модальність - це особова
форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою
котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану,
позначеного присудком" [Рецкер 2006: 170]. З іншого боку, Шарль Баллі стверджує:
“Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності" [Баллі
1955: 44]. Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов [Виноградов,
1950] та О.А. Бунь [Бунь, 2000].
Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії
модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення
автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.
Займаючись вивченням текстової модальності як категорії,
дослідник-лінгвіст О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію
емотивності - одну з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься
з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються за допомогою активованих
текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції, та моделюючи можливі
емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності
[Селіванова 1997: 56].
Категорію емотивності в художньому тексті потрібно
розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів. Емотивність
знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Ім’я персонажу
актуалізує і авторську модальність, і прагматичну направленість тексту на читацьку
співучасть [Селіванова 2000: 200].
Лінгвіст-дослідник O.H. Журавльова розглядає текстову
модальність як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації
у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній і сприяє розкриттю
суті тексту [Гладьо 2000: 81]. Вона виявляє себе в таких основних аспектах:
відображення реальності/ірреальності створюваного
текстового світу;
емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;
емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного.
Емотивність є різновидом суб’єктивної модальності
й має пряме відношення до створенні експресивності. Експресивна одиниця мови не
завжди несе емотивне навантаження, мовна експресія передає дещо інше. Проте емотивно
маркована одиниця невіддільна від експресивності.
Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності
постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки
воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними,
синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється
категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного
процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії,
розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна,
алетична, деонтична, епістемічна [Тураєва 1999: 40].
“Дослідження категорії модальності ускладнюється
багатозначністю або навіть омонімічністю терміну”, - вважає О.П. Воробйова [Воробйова,
1989]. Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються
різноманітні думки з приводу сутності даного феномена. Проте Є.І. Бєляєва зазначає,
що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного,
відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” [Бєляєва
1988: 13].
Як відомо, вже став традиційним поділ модальності
на два типи: об'єктивну та суб'єктивну. Перша розуміється як відношення висловлення
до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того,
хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна
модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна.
Це цілком справедливе твердження. Більш того, два типи модальності, що описуються,
настільки відрізняються, що нам рекомендується раціонально диференціювати ці два
терміни.
За визначенням В.Н. Ярцевої, об'єктивна модальність
- “обов'язкова ознака будь-якого вислову, одна з категорій, що формує предикативну
одиницю - речення”. Вона виражає ставлення того, що повідомляється до дійсності
в плані реальності та ірреальності [Ярцева 1990: 303]. Ляпон Л.В. зазначає, що об'єктивна
модальність “виражає відношення повідомлюваного до дійсності в категоріях відмінку,
часу за допомогою синтаксичних форм дієслів та часток” [Ляпон 1997: 240]. За об’єктивною
модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості.
[#"_Toc281836303">1.4 Класифікації засобів вираження модальності
Існують різноманітні класифікації засобів вираження
модальності, які залежать від приналежності лінгвіста до тієї чи іншої наукової
школи. Так наприклад, І.В. Корунець зауважив, що “модальність, будучи екстралінгвістичною
категорією, що виражає відношення мовця до реальності, має загальні в англійській
та українській мові засоби реалізації, які в себе включають:
фонетичні засоби (наголос та інтонація);
лексико-граматичні засоби (модальні дієслова);
лексичні засоби (модальні слова та модальні вирази),
що виражають суб'єктивну модальність;
граматичні засоби, що виражають граматичну модальність"
[Корунець 2001: 308].
Такий поділ також проводить Я.І. Рецкер, який вважає,
що “в теорії практики та перекладу задача, головним чином, полягає у передачі суб'єктивної
модальності”, як фонетичними, так і лексико-граматичними, лексичними та граматичними
засобами [Рецкер 2006: 170].
Що стосується перекладу науково-технічної літератури,
то В.І. Карабан зазначає, що така література перекладається лексико-граматичними
засобами вираження модальності, за допомогою складних модальних присудків з must,
have to, should, may, might, can, could, will, would, need, ought to, to be to
[Карабан 1997: 49].
У своїй роботі про етикет англомовного наукового
дискурсу лінгвіст О.М. Ільченко виділив епістемічну модальність. За визначенням
Н.В. Скибицької, епістемічна модальність - “складник суб’єктивної модальності, зорієнтована
на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня
повноти та характеру знань мовця про повідомлюване" [Скибицька 2004: 3]. І
за класифікацією О.М. Ільченка епістемічну модальність при перекладі з англійської
мови на українську можна виразити такими засобами, як модальні дієслова та їх еквіваленти
(may, might, be going to та ін.), прислівники (типу eventually, possibly), іменники
(feeling, guess тощо), прикметники (possible, probable, tentative тощо), числівник
one, неозначений артикль a та нульовий артикль [Ільченко 2002: 159].
Усі засоби вираження модальних значень (модальності)
можна розділити на два види: універсальні і неуніверсальні. Перші характерні для
всіх без винятку висловлювань - це інтонація. Другі присутні лише в деяких висловлюваннях.
Призначення засобів вираження модальності - зв’язувати форми і значення її вираження.
Неуніверсальні засоби вираження модальності використовуються з метою створення для
тієї або іншої форми умов, щоб вона стала формою вираження модальності.
До цих засобів відносяться: наявність двоскладної
конструкції з прямим порядком слів, наявність односкладної конструкції, наявність
структури складної пропозиції. Якщо дієслівний нахил використовується для вираження
невластивого йому модального значення, то в якості засобу вираження цього значення
вживаються частки. Засоби і форми вираження модальності об'єднуються у своєрідний
блок. Засоби вираження модальності ніби з'єднують форми вираження модальності з
засобами її вираження. У цьому і полягає їхня роль при формуванні висловлювань.
Отже, модальність - це 1) категорія, що характеризує
спосіб дії або відношення до дії,
2) функціонально семантична категорія, яка виражає
відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність
буває різних видів, проте поділ на суб’єктивну та об’єктивну є більш загальним.
Існує декілька класифікацій засобів вираження модальності, проте в даній роботі
ми будемо розглядати детальніше класифікацію І.В. Корунця.
В найрізноманітніших сферах мова використовується
по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально
інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають
ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному
та текстовому. Як зазначає С.Я. Єрмоленко, кількість-жанрово-стильових різновидів
мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної
мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і
внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм
тощо) у взаємозв'язках [Українська мова. Енциклопедія 2000: 602].
Основи функціональної стилістики були закладені
Ш. Баллі (1961), Б. Гавранеком (1932), В. Матезіусом (1942), Й. Вахеком (1964) та
іншими представниками Празького лінгвістичного гуртка. У російському мовознавстві
проблемами функціональних стилів займалися Л.В. Щерба (1957), В.В. Виноградов (1941),
а також М.М. Кожина (1983), О.Б. Сиротініна (1999) та багато інших. Українська стилістична
думка сформувалася завдяки значним теоретичним та практичним досягненням у цій галузі
Л.А. Булаховського (1975), М.М. Пилипинського (1976), С.Я. Єрмоленко (1987), Л.Я.
Мацько (2003), В.С. Ващенка (1958), І.П. Чередниченка (1962), Н.В. Ботвіної (1999)
та інших.
У результаті цих досліджень встановлено, що провідні
функціональні стилі виникають відповідно до найважливіших суспільних функцій мови,
тому виділяють основні та периферійні стилі. До того ж функціональним стилям властива
змінність у межах однієї національної мови, що залежить знов таки від суспільно-політичних
умов життя народу.
Сьогодні функціональний стиль визначається як:
різновид мови (функціональний стиль), закріплений
традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється
в фонетиці, граматиці, лексиці;
загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного
мовленнєвого акту;
індивідуальна манера, у тому числі й літературно-художня;
мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан
мови в стильовому відношенні в конкретну епоху [Лингвистический энциклопедический
словарь 1990: 494].
Видатний мовознавець І.П. Ющук визначає функціональний
стиль так: "Функціональний стиль - це сукупність мовних засобів та прийомів,
вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обставинами,
у яких воно відбувається" [Ющук 2004: 49].
Виходячи із розуміння стилів та функцій мови, виділяють
шість функціонально-стильових типів текстів:
розмовні (розмовно-побутові та розмовно-ділові);
офіційно-ділові (державні, політичні, юридичні
тощо);
суспільно-інформативні (публіцистичні);
наукові (спеціальні, науково-популярні);
художні (вся жанрова різноманітність художньої
літератури, критики);
релігійні (книги Священного писання, апокрифи,
проповіді тощо) [#"_Toc281836306">2.2 Визначення функціонально-стильових
типів текстів
Як було зазначено у пункті 2.1, існує 6 функціонально-стильових
типів текстів. У повсякденному житті ми використовуємо розмовний стиль, тобто
такий стиль, сферою використання якого є усне спілкування в побуті, у сім’ї, на
виробництві. Всі інші стилі використовуються в основному в письмових текстах. І
оскільки вони сформувались на книжній основі, їх називають книжними.
Мовою художньої літератури є художній стиль
- це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще
й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача
[Гнатюк 2002: 248].
Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному,
громадському й економічному житті, законодавстві, тобто у сфері управління адміністративно-господарською
діяльністю.
До публіцистичного стилю відносять такі тексти,
які відносяться до громадсько-політичної, суспільно-виробничої сфер використання,
а також до культурно-освітньої діяльності та навчання.
Сферою використання наукового стилю є наукова діяльність,
науково-технічний прогрес, освіта. Його основне призначення - викладення наслідків
дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення
істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження
інтелекту читача для їх осмислення. І найменш розповсюдженим в обох мовах є конфесійний
стиль - це функціональний різновид мови, призначенням якого є обслуговування релігійних
потреб всього суспільства. Він утілюється в проповідях, молитвах (усна форма), у
“Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках тощо (писемна форма) [#"_Toc281836307">2.3 Особливості перекладу різноманітних
функціонально-стильових типів текстів
З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають
багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії.
А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській
мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.
Питання виділення ознак, за якими розрізняються
мовленнєві жанри, порушувало багато лінгвістів, і в науковій літературі є багато
суджень щодо цієї проблеми. Вивчення й систематизація їх дозволить скласти досить
повне уявлення про те, що це за ознаки, який їхній характер.
У розмовному стилі спостерігається велика кількість
колоквіалізмів та не завжди правильні граматичні структури. Проте при перекладі
усний перекладач має більшу свободу творчості, ніж в інших стилях мовлення.
Художній стиль також має багато образних порівнянь,
які перекладач має правильно зрозуміти і передати ці значення відповідно до очікування
цільової аудиторії.
Юридичні тексти офіційно-ділового стилю слід передавати
з точністю до оригіналу, а також звертати увагу на терміни, які мають багато значень.
Тексти публіцистичного стилю рідко перекладаються
до друку повністю, при цьому переклад замінюється більш коротким реферативним викладом.
Так як в таких текстах багато назв, скорочень та жаргонізмів, перекладач має мати
попередні знання для адекватного перекладу. Також необхідно замінювати теперішній
час на минулий при перекладі газетно-інформаційного стилю.
Технічні тексти та тексти наукової літератури складають
особливий інтерес для перекладача. У граматичному відношенні проблем немає, проте
у науковому стилі спостерігається величезна кількість термінів, які у різних галузях
мають різні значення. Тому обов’язково необхідно мати фонові знання в різних галузях.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
