реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

або купити ці папери. Всі функції проведення біржових операцій виконують

біржові посередники. Завжди в окремо взятій біржовій угоді задіяні три

сторони — продавець, покупець і посередник.

На початкових етапах фондової торгівлі модель операцій з цінними паперами

дуже проста — один посередник зводить продавця з покупцем. З ростом

масштабів фондових операцій з'являється інша модель — покупець звертається

до одного посередника, а продавець до іншого, і вірогідність їх звернення

до одного й того самого посередника є дуже малою. За ще більшої

інтенсивності фондових операцій складається третя модель — тепер вже самі

посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один — центровий

посередник.

Виконуючи свої функції, біржові посередники можуть діяти двояко.

По-перше, за свій рахунок, стаючи на певний час власниками цінних паперів і

отримуючи доход як різницю між курсами їх купівлі й продажу. Таких

посередників, як уже зазначалось, називають ділерами.

По-друге, працювати за певний процент від суми угоди, тобто за комісійну

винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж

цінних паперів.

У першій і другій моделях фондових операцій біржовий посередник може

виступати або в одній якості, або в іншій. У третій моделі додержується

принцип поділу функцій: центровий посередник працює за свій рахунок, а

флангові — на комісійних засадах. Третя модель тривалий час, аж до середини

80-х років, існувала на біржі в Лондоні, за нею до цього часу функціонує

Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні йменувався

"джоббером", у Нью-Йорку — "спеціалістом". Флангові посередники всюди

іменуються брокерами.

Операція купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі проходить через

три етапи, які характеризуються різними правовими наслідками та

особливостями поведінки її учасників. Умовно ці етапи можна назвати так:

1) підготовка до укладення угоди;

2) торгівля;

3) розрахунки між сторонами.

У процесі підготовки до укладення угоди біржовий посередник (брокерська

контора) отримує від своїх клієнтів розпорядження на купівлю або продаж

цінних паперів, здійснює їх систематизацію та облік. Вказані операції

відбуваються в офісі контори, після чого відповідні вказівки передаються

брокеру безпосередньо на фондову біржу.

Вимоги до біржових замовлень, відповідно до п. 17 Положення про

реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання

їх діяльності, встановлюються правилами біржі і можуть включати норми,

згідно з якими ці замовлення повинні передаватися на біржу будь-яким

способом, який влаштовує клієнта і брокерську контору. Умови передачі

замовлення можуть визначатися для клієнтів брокерської контори договором

про відкриття рахунка або іншим договором, що передбачає участь агента

брокерської контори — збирача замовлень. Біржа або брокерська контора

можуть поставити вимогу, щоб передані в усній формі замовлення були

підтверджені письмово.

Брокерська контора повинна нести відповідальність перед своїми клієнтами

за умови виконання і своєчасність передачі замовлень на ринок. Біржа може

включати в правила норму, що забороняє взаємокомпенсацію замовлень клієнтів

як у самій брокерській конторі, так і з іншими брокерськими конторами до

передачі замовлень на ринок, або дозволяти виконання замовлень на

позабіржовому ринку.

Правила фондової біржі можуть забороняти брокерській конторі

узагальнювати замовлення клієнтів, що стосуються одного і того ж цінного

папера і включають однаковий обмежувальний курс, до їх передачі на ринок,

окрім випадків, дозволених біржею для цінного папера з незначною

номінальною вартістю.

Торгівля починається з розповсюдження брокером на біржі інформації про

бажання продати або придбати певні цінні папери за певну ціну. На основі

таких інформація різні брокери порівнюють розпорядження купівлі та

розпорядження продажу, одержані ними. Якщо умови цих розпоряджень повністю

співпадають і угода купівлі-продажу цінних паперів може бути укладена,

відбувається акцептапія пропозицій контрагентів брокерами, котрі

представляють інтереси продавця і покупця, яка фіксується не тільки

сторонами, але й фондовою біржею.

Якщо торгівля на фондовій біржі здійснюється шляхом аукціону, порядок

організації аукціонів у торговельному залі фондової біржі (торгівля "з

голосу") має бути визначений у правилах фондової біржі або в іншому

документі з урахуванням вимог щодо:

визначення видів угод, що можуть укладатися способом онкольного аукціону;

учасників аукціонів;

процедури ведення аукціонів;

визначення видів наказів брокерам/ділерам на купівлю-продаж цінних паперів

(ринковий, лімітний, стоп-наказ тощо);

оформлення біржових угод;

форми оголошення замовлень.

Процедури здійснення біржової торгівлі, встановлені правилами біржі,

повинні містити в собі: а) принципи котирування цінних паперів, угоди щодо

яких здійснюються на біржі, б) введення цінних паперів, прийнятих на

офіційне котирування, до продажу та в) способи і періодичність повідомлення

біржі, яке уточнює дату першого котирування і обраний механізм введення до

продажу.

Залежно від становища на ринку після котирування (абсолютна або неповна

рівновага, ринок, обмежений в нерівно-вазі, тощо) біржа повинна публікувати

біржовий курс цінних паперів. Якщо неможливо визначити курс, біржа не

публікує ніякої інформації про стан ринку (ринок поза котируванням).

Правилами може визначатися, що курси узагальнюються через біржовий індекс,

оприлюднення якого є обов'язковим.

Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'язань сторін угоди

купівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання і, при цьому,

мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.

Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторонами угоди

розрізняють дві системи клірінгу: 1) одинична система; 2) залік.

За одиничної системи покупець цінних паперів після укладення угоди

переводить грошові кошти або їх еквівалент у допустиму для продавця форму.

Продавець, у свою чергу, тримає цінні папери у формі, придатній для

поставки покупцю. Після цього обидві сторони обговорюють певний механізм

обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цього

біржового дня здійснюються за цією самою схемою, але повністю незалежно від

попередніх або подальших угод.

Система заліку використовується за значної інтенсивності фондових операцій

і дозволяє звести розрахунки по певному виду цінних паперів до мінімальної

кількості їх передач.

Існує три варіанти заліку: 1) двосторонній залік; 2) багатосторонній залік;

3) безперервне залікове виконання.

Двостороннім, або попарним, визнається залік, який відбувається між двома

одними і тими самими сторонами, які протягом одного робочого біржового дня

уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому випадку система

двостороннього заліку дозволяє визначити підсумкове число належних передачі

кожною стороною цінних паперів або суму грошей. Двосторонній залік,

незважаючи на те, що він є найпростішою формою заліку, зменшує кількість і

спрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод купівлі-

продажу цінних паперів на фондовій біржі.

Використання в процесі розрахунків багатостороннього заліку є кроком на

шляху до більш ефективних методів клірингу. Учасник біржової торгівлі може

укласти за день значну кількість угод щодо одного виду цінних паперів з

багатьма сторонами, але багатосторонній залік може призвести до того, що

він матиме одне-єдине зобов'язання або право на одержання перед однією або

декількома сторонами.

Нарешті, в системі безперервного залікового виконання (БЗВ)

використовується метод багатостороннього заліку. Однак розрахунки за

угодами, укладеними певним учасником торгів за один день, не зводяться до

підсумкового результату, а всі незакриті його зобов'язання зараховуються

проти угод наступного робочого дня.

Однією з характерних рис БЗВ є вклинення клірингової палати між сторонами

угоди в ролі протилежної сторони для кожної з них. Таким чином, сторони

угод стають боржниками або кредиторами клірингової палати, а не один

одного, що значно зменшує ризик невиконання умов угоди однією із сторін. Це

пояснюється тим, що невиконання зобов'язань перед кліринговою палатою може

призвести в кінцевому результаті до відлучення боржника від участі в торгах

на біржі, а клірингова палата зі свого боку справно виконує зобов'язання

перед усіма учасниками заліку.

Система безперервного залікового виконання розроблена з метою досягнення

повної автоматизації та максимального використання заліку в процесі

розрахунків за угодами по цінних паперах. Шляхом зведення в єдине

найбільшої кількості угод БЗВ зменшує до мінімуму зобов'язання по поставці

цінних паперів. Система БЗВ може продуктивно функціонувати лише в країнах з

розвинутим фондовим ринком, оскільки вона вимагає використання автоматичної

системи безготівкових розрахунків у високо централізованій та керованій

інфраструктурі.

Для нашої країни створення ефективної системи клірингу має стати ключовим

кроком до спрощення розрахунків і зниження ризику при виконанні біржових

угод по цінних паперах. Необхідно, в першу чергу, визначити найбільш

оптимальний, з урахуванням рівня розвитку вітчизняного ринку цінних

паперів, тип системи клірингу, здатний справно функціонувати на українських

фондових біржах. Це одна з основних умов обмеження кількості незавершених

угод та істотного зменшення ринкової вразливості.

Законодавством України передбачені заходи, які мають здійснюватись на

фондових біржах з метою забезпечення виконання біржових угод. Зокрема,

відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-

інформаційних систем і регулювання їх діяльності, для забезпечення гарантій

щодо виконання зобов'язань правилами біржі має бути передбачено, що активи

повинні вноситися учасником у вигляді коштів та/або державних цінних

паперів як застави, зараховуватися на кліринговий рахунок і утворювати

гарантійний фонд, який депонується на рахунках у банку, уповноваженому

учасниками на здійснення розрахунково-клірингових функцій. Поточний

гарантійний внесок має вираховуватися у відсотках від котирувальної ціни,

яка встановлюється для кожного контракту, та вноситися учасником за кожну

відкриту позицію.

Крім того, правилами фондової біржі може бути встановлено, що брокерська

контора відповідає перед біржею за створення на рахунках клієнтів

необхідних запасів цінних паперів (у випадку продажу) і коштів (у випадку

купівлі) перед передачею замовлення на ринок. Біржа ні в якому разі не може

відповідати за відсутність необхідних запасів цінних паперів або коштів.

За власною ініціативою або на вимогу правління біржі брокерська контора має

право вимагати передачі коштів або цінних паперів до передачі замовлення на

ринок. Якщо подавач замовлення не передав цінні папери брокерській конторі

на наступний день після операції купівлі-продажу цінних паперів, які були

продані, або грошові кошти для купівлі цінних паперів, то брокерська

контора має право без попереднього повідомлення здійснити повторну купівлю

проданих, але не переданих цінних паперів або продати викуплені, але не

сплачені цінні папери. Всі витрати покриваються за рахунок клієнта, який

порушив правила.

Біржа може створювати гарантійний ринковий фонд як некомерційну структуру

для сприяння роботі брокерських контор.

Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування і

використання мають вирішуватися зборами акціонерів та визначатися

відповідним положенням, погодженим з Державною комісією.

Гарантійний ринковий фонд біржі створюється для того, щоб кожен із

учасників ринку, який уклав на ньому угоду, мав змогу успішно її

реалізувати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані.

За наявності на біржі гарантійного ринкового фонду кожна брокерська контора

повинна бути його членом і брати участь у його фінансуванні, перераховуючи

кошти на його рахунок.

Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін має визначатися правилами

фондової біржі і передбачати фіксацію та публікацію в офіційному виданні

біржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів)

кожного найменування, а також курсу цінного папера (цінних паперів) кожного

найменування на момент завершення біржового дня ("закриття біржі") та чисту

зміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершення

попереднього біржового дня.

З метою здійснення клірингових операцій при фондових біржах утворюються

розрахункові, так звані клірингові, палати. Як правило, клірингові палати

створюються на базі одного з банків, який повністю виконує функції щодо

клірингу біржових операцій шляхом відкриття рахунків кожному учаснику біржі

та виконання по них відповідних розрахунків згідно з укладеними угодами.

У світовій практиці кліринг операцій з цінними паперами здійснюється, за

загальним правилом, національним банком тієї чи іншої країни. У Франції —

це Банк де Франс, у Німеччині — Центральний земельний банк (Бундесбанк).

На Українській фондовій біржі кліринг операцій з цінними паперами виконує

Акціонерний банк "Україна", який і є кліринговим банком.

Кінцевий успіх системи клірингу та виконання біржових угод безпосередньо

залежить також від створення та активного функціонування при фондових

біржах депозитаріїв цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів — це спеціалізована посередницька організація,

що забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди,

пов'язані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланків

фондових інструментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.

Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що

вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас

дозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угоди

необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа

депозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця

виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за

умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.

З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшості

країн з цивілізованою ринковою економікою існує система центральних

депозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цих

країн і в яких постійно зберігається основна частина цінних паперів, що

допущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитарії

існують з кінця 60-х років, в Японії — з початку 70-х, у Великобританії — з

кінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи центрального

депозитарію. При Українській фондовій біржі функціонує центральний

депозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, яка

відповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасники

центрального депозитарію цінних паперів при УФБ.

АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всі

операції з безготівковими (дематеріалізованими) цінними паперами, по яких

відбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях.

Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів,

то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання та

облік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих цінних

паперів, які існують у вигляді комп'ютерних записів на рахунках.

Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану форму — справа

досить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальне

розвинутих країн. Системою електронного обігу.

Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованої

комп'ютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовими

інструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку на

операції з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справою

передчасною.

Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а № 247/94 "Про

електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбачено

створення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігу

цінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперів

при Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правові

засади для появи ще одного з інститутів, притаманних розвинутому ринку

цінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперів

ще не створений.

Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться до

питання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ

"Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументних

акцій та облігацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитарію

НБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишається

відкритим, хоча створення Національного депозитарію передбачено також

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою

постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.

Згідно з Концепцією, до системи Національного депозитарію повинні належати

Національний депозитарій та його учасники — локальні депозитарії банків,

посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи

(реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, які

безпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.

Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку

(кліринговими банками, фондовими біржами), що дозволяє зробити цей ринок

більш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнародних

стандартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такі

стандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацією

експертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).

Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу та

організації фондової торгівлі. Уніфіковані вимоги до національних ринків

цінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в дев'яти

рекомендаціях, прийнятих у березні 1989 року:

1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку

(брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватися

не пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1;

2) суб'єкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори та

інші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звірки

угод, яка дозволить підтверджувати інформацію про деталі угод;

3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розвинутий та ефективно

діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та

управління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широке

розповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку;

4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяльності його

учасників, повинна визначити доцільність організації заліку угод для

зниження ризику та підвищення ефективності ринку. Якщо створення такої

системи визнано корисним, це мало бути досягнуто до 1992 року;

5) до 1992 року всі угоди мали виконуватись суворо у відповідності до

умови — "поставка проти платежу";

6) грошові платежі, пов'язані з виконанням угод по цінних паперах та з

обслуговуванням портфелів цінних паперів, повинні здійснюватись однаково

щодо всіх фінансовим інструментів та ринків;

7) система щоденного заліку мала бути прийнята на всіх фондових ринках. У

1992 році виконання угод повинно було відбуватись через два робочих дні

після укладення угоди, в день Т+3. Як орієнтир могло бути прийнято Т+5

найпізніше до 1990 року, але лише там, де це не завадить введенню Т+3 до

1992 року;

. 8) позики цінних паперів повинні бути підтримані як метод підвищення

надійності під час виконання угод. Законодавчі та податкові перешкоди, які

обмежують цю практику, повинні бути усунені до 1990 року;

9) кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної Організації по

Стандартизації (150) для документообігу по операціях з цінними паперами.

Крім того, країни повинні використовувати систему нумерації Цінних паперів

1515 у відповідності із стандартом 150 6166, У крайньому випадку, для

міжнародних угод. Як видно, рекомендації мали бути реалізовані як стандарти

до 1992 року. Однак визначені строки не були дотримані навіть індустріальне

розвинутими країнами, і термін виконання рекомендацій дещо відсунувся.

Заслуговує на увагу той факт, що повне виконання рекомендацій Г-30

обов'язково викличе тенденції, спрямовані на загальну централізацію

фондової торгівлі навколо єдиних національних фондових бірж і клірингових

банків, що обслуговують взаємодію практично всіх учасників біржових ринків

цінних паперів.

Проблема доцільності існування однієї чи декількох фондових бірж свого часу

обговорювалась у багатьох країнах. Не стала винятком і Україна, де теж мали

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.