Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

року Верховна Рада СРСР законопроект так і не розглянула.

В Україні після прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. "Декларації про

державний суверенітет" почався процес формування власної правової бази для

створення та функціонування вітчизняного ринку цінних паперів.

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні сьогодні може

здійснюватись як державними органами, так і самоврядними організаціями

учасників фондового ринку. В першому випадку мова йде про державно-правове,

а в другому — про інституційне регулювання процесів, що відбуваються на

фондовому ринку.

Основоположними елементами системи державно-правового регулювання ринку

цінних паперів є законодавче та підзаконне регулювання відносин, що

виникають з приводу цінних паперів.

До групи законодавчих актів першого покоління, якими сьогодні регулюються

відносини на українському фондовому ринку, в першу чергу слід віднести

Закони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу"2, "Про

господарські товариства", "Про заставу", "Про приватизаційні папери", "Про

банки і банківську діяльність" та ін.

Аналіз вищеназваних законів України, прийнятих на початку 90-х років і

спрямованих на регулювання відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів,

дозволяє стверджувати про значний вплив на формування вітчизняного

законодавства того періоду нормотворчих традицій колишнього СРСР. Закони

України у сфері підприємницької діяльності, прийняті в 1991—1992 рр., за

своєю структурою та змістом практично продублювали відповідні законодавчі

акти СРСР.

Безперечним досягненням вищезазначених законів було те, що в них уперше

закріплені положення про цінні папери як об'єкти права власності, про право

суб'єктів підприємницької діяльності на випуск власних цінних паперів, про

право банків на здійснення операцій з цінними паперами тощо. Особливо

важливе значення мало прийняття Закону України від 18 червня 1991 р. "Про

цінні папери і фондову біржу".

Поява цього закону, безсумнівно, стала поштовхом для прискорення розвитку

вітчизняного фондового ринку. Саме Закон "Про цінні папери і фондову біржу"

вперше в законодавчій практиці України легалізував цінні папери, визначив

їх види, порядок випуску та обігу на ринку, вимоги до оформлення рішень

емітентів про випуск цінних паперів, реєстрації відкритих випусків акцій та

облігацій, встановив режим ліцензування посередницької діяльності з цінними

паперами, закріпив правовий статус та компетенцію фондової біржі. У законі

знайшли відображення положення щодо захисту прав інвесторів, щодо

обов'язків емітентів цінних паперів публікувати звіти про результати

господарської діяльності та свій фінансовий стан, іншу матеріально значиму

інформацію, щодо наділення Міністерства фінансів України регулятивними та

контрольними функціями на ринку цінних паперів. Разом з тим необхідно

зазначити, що регламентування наведених вище питань було здійснено законом

"Про цінні папери і фондову біржу" не досить детально, а створення таких

необхідних інститутів фондового ринку, як самоврядні організації, незалежні

реєстратори, депозитарії і клірингово-розрахункові установи, не було

передбачено зовсім. Не було врегульовано законом і питання щодо можливості

існування в Україні цінних паперів у дематеріалізованій формі.

Подальший розвиток українського ринку цінних паперів, збільшення його

активності та обсягів вказали на необхідність оперативного заповнення

виявлених прогалин у законодавстві. Це призвело до розробки та прийняття в

1992—1995 рр. значної кількості підзаконних нормативних актів.

До групи підзаконних актів, спрямованих на впорядкування ринку цінних

паперів, входять, зокрема, Укази Президента України "Про корпоратизацію"

від 15 червня 1993 р., "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"

від 19 лютого 1994 р., "Про холдингові компанії, які створюються в процесі

корпоратизації та приватизації", від 11 травня 1994 р., "Про електронний

обіг цінних паперів і Національний депозитарій" від 25 травня 1994 р. та

ін.

Нормативними актами органів державної виконавчої влади, зокрема Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів України,

Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, а також

Національного банку України, в основному реалізуються делеговані

законодавством повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів.

На жаль, перше покоління нормативно-правових актів у сфері фондового ринку

України не завжди відповідало вимогам, які ставляться перед розвинутими

системами державно-правового регулювання. Поспіх при їх опрацюванні та

прийнятті, відсутність, що особливо неприпустимо, концептуальних підходів

та єдиної стратегії розвитку правової бази вітчизняного фондового ринку

робили деякі із законодавчих і підзаконних актів суперечливими,

неконкретними, спрощеними. Це, у першу чергу, стосується Законів "Про цінні

папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", Указів Президента

України "Про корпоратизацію", "Про інвестиційні фонди та інвестиційні

компанії" та деяких інших. Більш того, деякі положення, закріплені в цих

нормативних актах, стали гальмувати подальший розвиток інфраструктури

фондового ринку. Так, наприклад, ст. 4 Закону України "Про цінні папери і

фондову біржу", яка дозволила акціонерним товариствам самостійно вести

реєстри власників емітованих ними акцій, стала значною перешкодою для

створення таких важливих інститутів ринку цінних паперів, як незалежні

реєстратори тощо.

Більш системна та цілеспрямована робота в напрямку розвитку законодавства

України у сфері цінних паперів почалася після прийняття Указу Президента

України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про державну комісію з цінних

паперів та фондового ринку". Відповідно до цього Указу в Україні з метою

забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів і

функціонування фондового ринку, координації діяльності міністерств, інших

центральних органів державної виконавчої влади в цій сфері була створена як

центральний орган державної виконавчої влади Державна комісія з цінних

паперів та фондового ринку.

Наступним важливим кроком у формуванні нормативної бази функціонування

фондового ринку України стало прийняття Верховною Радою України постанови

від 22 вересня

1995 р. "Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України".

Концепція, головною метою прийняття якої є становлення цілісного,

високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в

Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки,

визначила пріоритетні напрямки розвитку законодавства України про цінні

папери.

Протягом 1996 року законодавча база ринку цінних паперів України була

значно розширена і доопрацьована.

Основною подією у сфері розвитку законодавства про цінні папери стало

прийняття Закону України від 30 жовтня

1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Цим

Законом визначені мета і форми державного регулювання ринку цінних паперів,

а також компетенція центральних органів державної виконавчої влади у сфері

державного регулювання фондового ринку.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних

паперів в Україні" основні функції по формуванню та забезпеченню реалізації

єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних

паперів в Україні, сприянню адаптації українського фондового ринку до

міжнародних стандартів, координації діяльності центральних органів

державної виконавчої влади з питань регулювання обігу цінних паперів в

Україні виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Іншим

державним органам надано повноваження здійснювати державний контроль на

ринку цінних паперів у межах компетенції, визначеної чинним законодавством.

Крім того, певні повноваження у сфері регулювання і контролю за ринком

цінних паперів надано фондовим біржам та саморегулівним організаціям

учасників фондового ринку.

Важливе значення для упорядкування діяльності учасників ринку цінних

паперів має Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про цінні

папери і фондову біржу", прийнятий 9 липня 1996 р. Відповідно до цього

Закону видачу дозволів торговцям цінними паперами, а також реєстрацію

випусків цінних паперів та інформації про такі випуски також здійснює

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Разом із законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про

господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", Положенням

про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим відповідним

Указом Президента України, Закони України "Про державне регулювання ринку

цінних паперів в Україні" та "Про внесення змін та доповнень до Закону

України "Про цінні папери і фондову біржу" складають на сьогодні основну

законодавчу базу функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Протягом 1996—1997 рр. велась розробка нових законодавчих актів про цінні

папери. У Верховній Раді України на розгляді та доопрацюванні знаходиться

проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та систему

Національного депозитарію України". Проектом цього Закону визначаються

правові засади та загальні правила обігу в Україні цінних паперів у

документальній та без документальній формі, особливості засвідчення,

переходу та реалізації прав власності на цінні папери, основи депозитарної,

розрахунково-клірингової діяльності та діяльності по веденню реєстрів

власників іменних цінних паперів. Функції надання дозволів на здійснення

депозитарної діяльності, а також контроль за діяльністю системи

Національного депозитарію відповідно до законопроекту покладається на

Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

На опрацюванні комісій Верховної Ради України знаходиться проект Закону

України "Про фонд захисту прав громадян-інвесторів на фондовому ринку".

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом із

зацікавленими міністерствами і відомствами в 1996 році розроблено та подано

до Кабінету Міністрів «України проекти законів України "Про внесення змін і

доповнень до Закону України "Про рекламу" та "Про внесення змін та

доповнень до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Першим

законопроектом пропонується визначити, що контроль за рекламою цінних

паперів в Україні має здійснювати Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку, а другим — врегулювати деякі питання випуску та обігу

облігацій підприємств в Україні. Розробляються також проекти нової редакції

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та Закону України "Про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".

Крім того, за останні роки в Україні проведено значну роботу у напрямку

формування та вдосконалення підзаконної бази ринку цінних паперів.

Зокрема, затверджені наказами Державної комісії та зареєстровані

Міністерством юстиції України:

Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій

підприємств та інформації про їх випуск;

Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі

приватизації, та інформації про їх випуск;

Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, та

інформації про їх випуск; Тимчасове положення про порядок реєстрації

випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до

Указу Президента України від 26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодо

забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових

сертифікатів", та інформації про їх випуск;

Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного

товариства у зв'язку з індексацією основних фондів;

Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів;

Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи та інші.

Цими нормативними актами передбачається комплексне забезпечення

регулювання, контролю та нагляду з боку держави за діяльністю учасників та

установ інфраструктури ринку цінних паперів.

Таким чином, за останні два роки в Україні здійснені значні кроки в

напрямку створення необхідної правової бази ринку цінних паперів. Мова йде

фактично про створення другого покоління вітчизняного законодавства з

цінних паперів.

При цьому подальша законотворча робота в першу чергу повинна бути

спрямована на вирішення цілого кола проблем, що сьогодні існують у сфері

правового забезпечення функціонування українського фондового ринку і які

можна окреслити таким чином:

по-перше, законодавчі акти в цілому не мають необхідного ступеня

детальності, вони суперечливі, на їх змісті позначилася боротьба між собою

різних державних органів і концепцій розвитку ринку цінних паперів;

по-друге, нормативна база, що спрямована на регулювання загального обігу

цінних паперів, має великі прогалини, не охоплює найважливіші й найбільш

делікатні області ринку цінних паперів (приблизно 50 відсотків нормативних

актів пов'язані з державними цінними паперами та приватизацією);

по-третє, нормативна база у сфері фондового ринку не систематизована, не

ведеться її облік, немає офіційних видань по цінних паперах;

по-четверте, українське законодавство має ухил у напрямку регулювання

формальної (реєстрація, ліцензування, атестація і т.ін.), а не змістової

(достатність капіталів, попередження банкрутств) сторони діяльності

суб'єктів фондового ринку; по-п'яте, немає повноцінного правового

забезпечення контролю державних органів за застосуванням чинного

законодавства у сфері фондового ринку, не нарощуються ресурси

такого контролю;

по-шосте, безсистемне використання при розробці законодавчих актів різних

іноземних та міжнародних правових стандартів і моделей, пов'язаних з ринком

цінних паперів, загрожує у подальшому призвести до створення суперечливої і

недосконалої системи правового регулювання фондового ринку;

по-сьоме, українська юридична термінологія у сфері цінних паперів (вже

прийнята або та, що розробляється в проектах нових нормативних актів) часто

не співпадає з міжнародною, що може спричинити колізії між вітчизняним та

іноземним законодавством.

Нове законодавство має бути логічним продовженням і розвитком правових

основ функціонування фондового ринку України, які були започатковані

Законами України "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські

товариства", "Про приватизаційні папери". Водночас воно повинно базуватися

на Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України, схваленій

Верховною Радою України 22 вересня 1995 р., уточнювати й доповнювати її

основні положення, якими визначаються перспективи формування вітчизняного

ринку цінних паперів. Закономірно також вбачати одним із основних завдань

нового законодавства усунення прогалин, Тобто врегулювання тих важливих

питань, актуальність яких визначена практикою останніх років становлення

фондового ринку України.

На цьому фоні особливого значення для подальшого формування українського

законодавства набуває подальша робота над опрацюванням проекту Цивільного

кодексу України, який має стати базою для розробки інших законодавчих

актів.

Важливою умовою створення якісної нормативно-правової бази функціонування

ринку цінних паперів в Україні є вдосконалення системи державного

управління та контролю за процесами, що відбуваються на цьому ринку.

2. Правове забезпечення механізмів регулювання та контролю на ринку цінних

паперів

Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої

інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи

регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це

обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового

ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників,

величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний

характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших

факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на

інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як

наслідок призводить до падіння його ефективності.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю,

чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного

регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її

представниками1.

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі,

адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки

країни, пред'являє настільки високі вимога до інфраструктури та ресурсів на

його будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть надати йому

цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма

створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам

приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються

державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких

зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за

розкриттям обшир-них масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій

та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і

професійних учасників фондового ринку;

необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в

індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється;

необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен

захистити їх інтереси, а також

цілим рядом інших обставин.

Світовий досвід не дає однозначної моделі організації системи регулювання

і контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері

визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів;

особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем

жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем

організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти

на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.

Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи

діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правил

цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також відповідальності за їх

порушення.

Можна виділити дві основні моделі регулювання державою ринку цінних

паперів.

Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно в

державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду,

контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою

самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід,

наприклад, застосовується у Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається

самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі

нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з

професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою

основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у

процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі — ринок цінних

паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та

жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими

двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50

відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів — модель

США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає

Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку Цінних

паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність

за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він

відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є

Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би

регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах)1.

Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити такі висновки:

по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок,

залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський,

небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії

регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на

ринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США — штатам, у

Німеччині — землям);

по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств — комісій з

цінних паперів2.

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має

винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють

його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:

а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як

наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі

регулюючих інстанцій;

б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств

перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди,

здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих

підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання

ринку цінних паперів Фонду державного майна України.

На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку,

відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами

та відомствами.

Так, відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери", Декрету

Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р.

№ 23/93, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії,

затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94,

контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового

ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд

державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та

ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької,

комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.

Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк

України. На сьогодні НБУ регулює питання щодо емісії нових та обліку

випущених приватизаційних паперів, порядку їх розміщення, порядку

розміщення та обігу державних цінних паперів і деякі інші питання.

Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18

лютого 1992 р. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції" та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням

крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на

ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання

яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною

концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює

питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення

спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями,

а також іншими учасниками ринку.

Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції,

Міністерство економіки, Державна податкова інспекція та Державний митний

комітет.

Розосередження регулятивних функцій між такою кількістю міністерств і

відомств призводить до неузгодженості між законодавчими, й особливо між

відомчими, нормативними актами, а неврегульованість багатьох питань щодо

регулювання фондового ринку створює умови для зловживань, внаслідок чого

можливі значні суспільні потрясіння, викликані масовим невдоволенням

населення, та дискредитація ринкових реформ.

Можна стверджувати, що наслідком саме такого розподілу регулятивних

функцій стала, наприклад, ситуація, коли діяльність довірчих товариств, що

залучали кошти громадян, та структур, які пропонували громадянам послуги

щодо додаткового пенсійного забезпечення і "селенгу" (небанківських

фінансових установ), не контролювалась жодним із державних органів.

Зокрема, Фонд державного майна України формально несе відповідальність за

діяльність довірчих товариств та інших фінансових посередників, які

акумулюють кошти вкладників для інвестування в цінні папери підприємств, що

приватизуються. Однак ця відповідальність поширюється лише на аспект їх

діяльності, пов'язаний з приватизаційними паперами, отже не

розповсюджується на усі інші види операцій з грошовими коштами та майном.

Внаслідок цього діяльність переважної більшості довірчих товариств,

недержавних пенсійних фондів, різноманітних будинків "селенгу" на ринку

цінних паперів певний час не регулювалась жодним державним органом

виконавчої влади. Національний банк України не взяв на себе функцій

контролю за діяльністю небанківських фінансових установ, а Комітет у

справах нагляду за страховою діяльністю здійснює функції нагляду лише за

діяльністю страхових компаній.

З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку

цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави,

запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента

України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з цінних

паперів та фондового ринку.

Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної

виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо

цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координацію

діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої

влади у цій сфері.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняття

Указу Президента України від 18 листопада 1995 р. № 1080/95 "Про внесення

зміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", згідно

з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємних

фондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, а

в межах повноважень, визначених законодавством України, — Державна комісія

з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, відповідно до Закону

України "Про цінні папери і фондову біржу" ця комісія здійснює контроль за

випуском та обігом цінних паперів, призначає державних представників на

фондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та

видає дозволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені

держави випускає державні цінні папери.

Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства на ринку

цінних паперів, запобігання та припинення його порушень, накладення санкцій

були надані комісії Законом України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державне

регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

згідно з цим законом є:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо

розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні,

сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних

стандартів;

координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні

ринку цінних паперів та їх похідних;

здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних

паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій

сфері;

захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і

припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування

санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

сприяння розвитку ринку цінних паперів;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань

випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його

вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до

покладених на неї завдань:

встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їх

похідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі — іноземних

емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та

порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних

паперів;

встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск

цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі

іноземних емітентів, які Здійснюють випуск цінних паперів на території

України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про

випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу;

видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами

території України;

здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних

паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;

встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу

їх на території України;

реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;

встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів

на території України;

встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та

обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, -розрахунково-

клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством

спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької

діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у

разі порушення вимог законодавства щодо цінних паперів;

визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності

банків на ринку цінних паперів — також з Національним банком України,

особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складання

звітності з них та їх похідних;

встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і

торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на

фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;

встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються

особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів

(далі — саморегулівні організації);

встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інформації

емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку

цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок

цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів

України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими

організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що

віднесені до їх компетенції;

координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видає

дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки

фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють

професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію

фахівців;

організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування

фондового ринку в Україні;

інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних

паперів;

роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.

ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до

учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку

цінних паперів в Україні" Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку накладає на юридичні особи штрафи:

за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих відповідно

до чинного законодавства, — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень),

одержаних в результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії),

одержання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної

інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян;

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень

про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осіб

учасників ринку цінних паперів.

Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів

ДКЦПФР може делегувати самореіулівним організаціям учасників ринку цінних

паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України "Про державне

регулювання ринку цінних паперів в Україні". Так, вона може передати

саморегулівним організаціям функції:

розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення

операцій на фондовому ринку;

сертифікації фахівців фондового ринку;

надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку

діяльність на фондовому ринку;

збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про

підприємницьку діяльність на фондовому ринку.

Можливе делегування самореіулівним організаціям й інших повноважень, якщо

це не суперечить чинному законодавству.

Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Україні

визначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів,

затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р. та зареєстрованим у

Міністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за № 749/1774.

Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковою

організацією з правами юридичної особи.

Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах,

передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору

(якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі —

установчі документи), а також правил цієї організації.

Статус саморегулівної організації можуть одержати:

а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку

цінних паперів;

б) об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів.

Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних

паперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднанням, кількість

учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількості

осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних

паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.

Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:

забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних

паперів; представництво учасників саморегулівної організації та захист їх

професійних інтересів;

професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасників

саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними

паперами;

інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про

всі зміни, що вносяться до нього;

розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів,

правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної

кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених

здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених

законодавством;

впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками

саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх

клієнтами;

розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасників

саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичних

норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах

з клієнтами.

Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правил

та делегованих Державною комісією згідно із статтею 17 Закону України "Про

державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" повноважень може мати

право:

перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому Державною

комісією;

контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих

саморегулівною організацією правил і вимог щодо провадження професійної

діяльності та угод (операцій) з цінними паперами;

представляти інтереси своїх учасників у Державній комісії;

збирати, узагальнювати та аналітичне обробляти статистичну інформацію про

професійну діяльність на фондовому ринку;

розробляти та впроваджувати відповідно до законодавства та цього Положення

правила, стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому ринку,

провадження професійної діяльності та операцій з цінними паперами своїми

учасниками, удосконалювати механізм обігу цінних паперів, ведення обліку та

звітності стосовно операцій з цінними паперами; відповідно до

кваліфікаційних вимог Державної комісії розробляти навчальні програми та

плани, готувати фахівців для провадження професійної діяльності на ринку

цінних паперів, визначати їх кваліфікацію та проводити сертифікацію

фахівців фондового ринку;

надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльність

на фондовому ринку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14