реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

право приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. У

цьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати.

У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку цінних

паперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значно

зросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінного

папера — векселя.

Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму

грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу").

Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно

затвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційно

вексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729

року1.

Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у

зв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямим

банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселі

збереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі.

Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та

постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування

векселів у господарському обороті України" в нашій державі був

запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного

векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10

вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску та

обігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,

яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №

104/1341.

В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі.

Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати

вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель

(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування

"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ

складений;

просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення

строку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;

найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ

(векселедавця).

Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як

такий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливого

зазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом з

тим місцем проживання векселедавця.

Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в

ньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і

нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору

(векселедержателю).

Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактне

зобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можна

погодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,

оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-

яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконують

банки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,

які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказний

вексель виключає їх поєднання в одній особі.

Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", яке

включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;

простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменування

того, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначення

місця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за

наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця

складення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні

ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця

та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та

підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі

уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє

оперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили

певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобів

проведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які

регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,

що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,

однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з

точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку України

можна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №

530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,

з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національний

банк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.

взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності на

день підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1

листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числі

заборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користь

кредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р.

Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхом

індосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунок

погашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також для

здійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. З

настанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядку

пред'являють векселедавцю або індосантам до платежу.

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у

травні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України та

Національного банку України "Про проведення заліку щодо взаємної

заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення

простроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести на

беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої

заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)

векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна

спільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо

проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарському

обороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Про

розширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо суми

зобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2

листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" у

розмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено до

компетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселі

і в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону України

від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах".

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,

індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти

підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного

законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані

роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,

Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;

сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та

завіряють печаткою.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільно

здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,

оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. На

сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених

векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом

підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг

нічим не гарантованих векселів.

Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвід

Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х

років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій

векселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачає

реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів

Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати

безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого

порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для

емітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску

"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.

По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів

пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації на

полиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний

рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторам

постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони

бажають придбати.

По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного

ринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котирування

цін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,

якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно

визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок

випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому

рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з

векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з

вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого

статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або

процентного співвідношення цих величин.

Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентом

векселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельні

резерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається

найбільш надійним.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні

комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист

прав векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальності

векселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед:

прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні";

внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про

банкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями та

розгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу;

внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального

кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів по

векселях.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в

Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в

законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,

підірве довіру до векселя як цінного папера.

Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселями

та іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,

види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційні

сертифікати.

Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радою

пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного

майна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні

папери".

Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, що

перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних

і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян

України в приватизації законодавством передбачено випуск особливого виду

державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують право

власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна

державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаються

приватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки та

земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни

України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в

Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лише

іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають

вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.

Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків

або як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди або

відсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.

Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчують

право власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами або

через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчі

товариства).

Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сфер

приватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одного

виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного

конвертування.

Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпи

приватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнила

процес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. З

іншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України на

участь у приватизації державної власності.

Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"

приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставати

корпоративними власниками приватизованих підприємств, продають свої

сертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,

порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовий

ринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.

Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Україні

неможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізми

позабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатів

відстали від темпів приватизації в цілому.

На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікати

існували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділеннях

Ощадного банку України.

Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явлення

платіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькою

організацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. Президент

України Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обіг

приватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбані

об'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків

або, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновими

сертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу стали

готівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовжено

до 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатись

недійсними.

Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів

України від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних

житлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних

рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку

України. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житлових

чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних

підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11

травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актами

України мають право на використання житлових чеків для придбання майна

державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для

приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодо

введення у готівковий обіг іменних житлових чеків" було зроблено перший

крок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки у

готівковій формі використовуються громадянами України, які мають право на

їх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можуть

також використовуватись для приватизації частки майна державних

підприємств, земельного фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікати

та приватизаційні житлові чеки використовуються з коефіцієнтом 1 (1 гривня

вартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартості

житлового чека), встановленим постановою Верховної Ради України від 31

січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних

майнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темпи

сертифікатна приватизація в Україні прямує до завершення. Надалі

приватизаційний процес відбуватиметься із залученням коштів громадян, отже

інвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спрямовуватимуться через

інститути та інфраструктуру фондового ринку.

Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитися

на становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередників

тільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля,

яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко

підтримується органами державного регулювання національних фондових ринків,

у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська

діяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україні

спостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонайскоріше

подолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійні

операції мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібного

інвестора захистити буде майже неможливо.

Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'явилися на українському

ринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.

Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускається

інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові

право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений у

Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженому

Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні

фонди та інвестиційні компанії".

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.

Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійснення

спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні

юридичною особою, що випустила їх.

Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство

(інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства з

обмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката має

дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам

цього акціонерного товариства.

Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з

інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також

депозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випуску

інвестиційних сертифікатів згідно з Тимчасовим порядком випуску

інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії,

затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційну

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.