реферат скачать
 
Главная | Карта сайта
реферат скачать
РАЗДЕЛЫ

реферат скачать
ПАРТНЕРЫ

реферат скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Слід зазначити, що законодавство України, спрямоване на врегулювання

діяльності комерційних банків узагалі і з цінними паперами зокрема, вимагає

ґрунтовного доопрацювання. Так, Закон України "Про банки і банківську

діяльність", встановлюючи види діяльності з цінними паперами, якими можуть

займатись комерційні банки (ст. 3), зовсім не визначає порядок та умови

здійснення такої діяльності.

На нашу думку, особливі умови здійснення комерційними банками діяльності на

ринку цінних паперів мають бути визначені саме на законодавчому рівні.

Особливу увагу необхідно звернути на запобігання недобросовісному

використанню банками внутрішньої інформації емітентів, одержаної при

обслуговуванні фінансової діяльності останніх. Вимагають також

доопрацювання положення закону щодо захисту інтересів клієнтів банків, у

тому числі у зв'язку з діяльністю з цінними паперами.

Між тим справедливим буде зазначити, що поки що серед торговців цінними

паперами до активно діючих структур можна віднести не більше половини. З

одного боку, це пояснюється обмеженістю вибору цінних паперів, що

пропонуються потенційним інвесторам, а з іншого — тим, що серед

зареєстрованих торговців майже чверть складають банки, для яких операції з

цінними паперами сьогодні менш прибуткові, ніж кредитування. Серед

торговців, які активніше працюють на ринку, більшість поки що пропонують

цінні папери власного випуску або випущені комерційними структурами, з

якими тісно пов'язані (переважно, це банки, страхові компанії, інвестиційні

фонди, іноді — акціонерні товариства, що зайняті у сфері матеріального

виробництва).

Досить болючою проблемою залишається і те, що зростання кількості торговців

цінними паперами далеко не відповідає росту рівня якості їх послуг, що

можна пояснити, у першу чергу, нестачею кваліфікованих фахівців, спеціально

підготовлених для роботи на фондовому ринку.

Третім видом фінансових посередників на ринку цінних паперів України

виступають довірчі товариства.

На сьогодні основним документом, що регламентує діяльність довірчих

товариств в Україні, є Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня

1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства"1.

Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнається товариство з

додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність

відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації

їхніх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та

документи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1).

Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" не

визначено, однак таке визначення щодо діяльності з приватизаційними

паперами міститься в Законі України "Про приватизаційні папери". Так,

згідно зі ст. 7 Закону "Про приватизаційні папери" представницькою

діяльністю визнається діяльність, що здійснюється представниками від імені,

за рахунок і на ім'я власників майна. Таким чином, на фондовому ринку

довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговування

цінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно до

договору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством.

Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних

паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірче

товариство, якому цінні папери передані для здійснення операцій з ними за

дорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєстру

власників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.

Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної та

комерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значні

переваги:

по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і мають

бути повернені йому у випадку розірвання договору;

по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачуються йому в повному

обсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;

по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскільки

на нього не розповсюджуються обмеження, передбачені для інвестиційних

фондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь в

управлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.

Вказані переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління,

перш за все для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більша

частина населення України. Однак саме недостатній захист довірителів від

шахрайської діяльності є основним недоліком чинного законодавства України у

сфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом Кабінету

Міністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновники

довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до

статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном

у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 2), що вартість

активів, прийнятих у довірче управління, не повинна сумарно перевищувати

частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та

відповідно її особистої додаткової відповідальності (ст. 3), права

довірителів майже не захищені. Практично, після можуть бути частково або

повністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду,

можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників,

вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істотно перевищувати

статутний фонд товариства і навіть п'ятикратну відповідальність його

учасників тощо. Тому, перш за все на законодавчому рівні, необхідно

конкретизувати умови формування та збереження статутного фонду довірчого

товариства, забезпечити постійний контроль за співвідношенням статутного

фонду та активів, що прийняті в управління, а також створити відкриту для

контролю систему обліку довірчих операцій у довірчому товаристві.

Відповідно до Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за ними

встановлюється трьома відомствами — Фондом державного майна України,

Національним банком України і Міністерством фінансів України (ст. 5).

Законодавством України однозначно передбачено лише ліцензування Фондом

державного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційними

паперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають після

отримання відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку,

передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльності

з приватизаційними паперами, затвердженою наказом Фонду державного майна

України від 25 листопада 1993 р. № 5141.

Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за операції довірчих

товариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей вид

діяльності. Але в результаті вкладення приватизаційних паперів у

розпорядженні довірчого товариства опиняються акції приватизованих

підприємств, а також, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цю

діяльність по управлінню цінними паперами довірителів також необхідно

ліцензувати.

На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжують

працювати на підставі ліцензії про представницьку діяльність з

приватизаційними паперами.

Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчому

управлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені,

то бачиться доцільним запровадження загальної ліцензії у сфері довірчого

управління, яка відігравала б роль перепустки на відповідний ринок. Якщо

довірче товариство одержить загальну ліцензію, то надалі воно обов'язково

має одержати спеціальні ліцензії на зайняття довірчими операціями з

окремими видами майна.

Варто зупинитися ще на одному важливому питанні, яке не знаходить

однозначного вирішення в законодавстві України. Мається на увазі можливість

довірчих товариств займатись іншими видами підприємницької діяльності, крім

операцій по довірчому управлінню чужим майном. На нашу думку, зайняття

діяльністю, не пов'язаною з довірчим управлінням, значно ускладнить

здійснення надійного контролю за довірчими товариствами з боку відповідних

державних органів. Тому необхідно на законодавчому рівні встановити, що

предметом безпосередньої діяльності довірчих товариств мають бути лише

операції по довірчому управлінню та ряд інших, технологічно пов'язаних з

ними функцій, наприклад, відповідне консультування, навчання, видавнича

діяльність та ін.

Таким чином, на сьогодні в Україні виникла нагальна потреба у прийнятті

нових законодавчих актів, які б регулювали діяльність довірчих товариств,

оскільки чинне законодавство, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України

"Про довірчі товариства", вже не відповідає вимогам сьогодення. Саме

недосконалість законодавства про довірчі товариства призвела до численних

фінансових скандалів в Україні, які в сукупності набувають характеру

тенденції, що ставить під сумнів існування довірчих товариств взагалі,

оскільки позбавляє їх довіри потенційних вкладників. Крім того, на

державному рівні також здійснені певні кроки щодо обмеження сфери

діяльності довірчих товариств. Зокрема, Постановою Верховної Ради України

від 22 грудня 1995 р. № 491/95 "Про усунення зловживань у процесі залучення

суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян" довірчим

товариствам заборонено у процесі своєї діяльності залучати грошові кошти

громадян. Цією ж постановою встановлено, що до введення в дію Закону

України про довірчі товариства, а також до затвердження порядку

ліцензування діяльності довірчих товариств, типового договору довірчого

товариства з довірителем майна та типового договору довірчого товариства з

комерційним банком державна реєстрація новостворених довірчих товариств не

здійснюється. Зараз триває розробка нового законодавства України з

регулювання діяльності довірчих товариств. У Верховній Раді на розгляді

знаходяться проекти законів України "Про довірчі товариства" та "Про

довірче управління майном". Проектами цих законів враховано багато

недоліків чинного законодавства, а також передбачено створення центрального

органу державної виконавчої влади, до компетенції якого віднесено

ліцензування та контроль за діяльністю довірчих товариств.

Нове законодавство про довірчі товариства не повинно обмежуватись лише

регламентуванням діяльності цих товариств, а має охопити весь комплекс

правових питань, пов'язаних з довірчим управлінням активами фізичних та

юридичних осіб. Особливий наголос треба зробити на захисті майнових

інтересів вкладників довірчих товариств.

На завершення аналізу діяльності фінансових посередників на ринку цінних

паперів України варто зупинитися більш конкретно на діяльності цих

посередників з приватизаційними паперами, оскільки саме з цими фондовими

інструментами вони працюють найбільш активно.

Ліцензування діяльності фінансових посередників з приватизаційними паперами

здійснює Фонд державного майна України. Передбачено ліцензування

представницької, комерційної та посередницької діяльності з

приватизаційними паперами.

Станом на 1 січня 1996 р. Фондом державного майна України було видано 366

ліцензій довірчим товариствам на здійснення представницької діяльності з

приватизаційними паперами, 252 дозволи інвестиційним фондам та

інвестиційним компаніям на здійснення комерційної діяльності з

приватизаційними паперами, 31 ліцензія торговцям цінними паперами на

здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами, 22

ліцензії комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності з

приватизаційними паперами.

Слід зазначити, що більш ніж 59% фінансових посередників, що мають

ліцензії Фонду державного майна України, сконцентровано у п'яти регіонах

України — м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській

областях. Близько 26% ліцензованих посередників зосереджено у Київській

області та м. Києві.

Проте, незважаючи на наявність такої досить значної кількості

посередників, які беруть участь у розміщенні серед населення акцій

підприємств, що приватизуються, та здійснюють операції на фондовому ринку,

ефективність посередницької діяльності залишається ще низькою. Особливо

актуальною для фінансових посередників залишається проблема вкладення

закумульованих приватизаційних сертифікатів у ефективні підприємства, що

дозволить посередникам виплачувати дивіденди своїм довірителям чи

учасникам.

Певна кількість посередників на сьогодні не працює у зв'язку з анулюванням

чи призупиненням дії їх ліцензій.

4. Правові засади функціонування біржового та позабіржового ринків

цінних паперів в Україні

Операції з цінними паперами можуть здійснюватись на організованій біржі

цінних паперів та позабіржовому ринку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок,

на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондова

біржа — це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та

покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом та

пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами

і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в

одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.

Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XV

ст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн для

обміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійснення

інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-

продажу1.

З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діяти

спеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувався

лише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилися

й інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє"

або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одному

місці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише на

початку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.

Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в

1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До

1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювались

операції з цінними паперами. З початком першої світової війни робота бірж

була офіційно припинена. В серпні 1914 року була закрита Київська біржа і

припинено котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі.

Біржова торгівля відродилась в СРСР лише в роки непу. Першу біржу

радянського періоду було відкрито в Москві 29 грудня 1921 р. В 1922 році

почали створюватись фондові відділи на товарних біржах, а також відособлені

фондові біржі.

В Україні фондові біржові операції були регламентовані постановою РНК УРСР

від 23 березня 1923 р.1, яка була прийнята на основі Постанови РНК РСФСР

від 20 жовтня 1922 р.

Український фондовий ринок у ті роки посідав значне місце в структурі

загальнодержавного ринку. Загальносоюзний обіг цінних паперів у 1925—1926

рр. складав 387,8 млн рублів, а частка центральної в Україні (в той час

столичної) Харківської біржі складала 78,1 млн рублів. На Київський

фондовий відділ припадало 1,1 відсотка загальносоюзного обігу.

За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалась торгівля

іноземною валютою, в тому числі векселями та чеками в іноземній валюті,

банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паями

акціонерних та пайових товариств, належним чином зареєстрованих органами

радянської влади, а також благородними металами в злитках.

У 1930 році внаслідок ліквідації багатоукладності в економіці країни та

переходу до директивного розподілу, біржі, в тому числі й фондові, було

закрито, і торгівля цінними паперами стала переслідуватись у кримінальному

порядку.

Лише в 1991 році, після прийняття Закону України "Про цінні папери і

фондову біржу", фондова біржа знову отримала в Україні право на існування.

У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі

акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,

сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно

до чинного законодавства (ст. 33).

Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:

перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними та

фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;

сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдження

інформації про нього;

підвищення довіри інвесторів до вкладення на довгостроковій основі вільних

грошових коштів у фондові цінності;

контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист їхніх інтересів та

інтересів інвесторів.

Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності.

Основна мета діяльності біржі — створення належних умов для

широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з

комерційними підходами до її роботи.

Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її

нормального функціонування та розвитку і практично не використовуються для

виплати дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі.

Щоб одержувати високий прибуток від роботи біржі, необхідно було б

максимально збільшити збори з її членів та емітентів, що змусило б частину

з них шукати інше місце для укладання угод. У статуті Московської

міжнародної фондової біржі, наприклад, прямо вказано (ст. 1.2), що "біржа

не переслідує мету одержання власного прибутку і не виплачує доходів від

своєї діяльності власникам акцій біржі"1. Таке саме положення було внесено

у березні 1994 року до Статуту Української фондової біржі. Основними

статтями доходу фондової біржі є: акциз (податок на угоду), що стягується

з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;

плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;

щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтримання

їхнього лістингу в належному стані;

плата компаній за зміни в лістингу, наприклад, у зв'язку із змінами в

їхньому капіталі тощо;

вступні внески нових членів;

епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створення

необхідних резервів.

Таким чином, зацікавленість членів біржі в її діяльності не пов'язана з

отриманням прибутку від вкладення в біржу капіталу. Участь у біржі

породжена потребою в організації, яка могла б концентрувати у своїх стінах

численні заявки, які поступають із зовні на придбання та продаж

високоліквідних цінних паперів і забезпечувала б завдяки цьому можливість

швидко укладати по них угоди за цінами, що відображують реальну кон'юнктуру

досить представницького ринку. Тому до кола членів фондової біржі, як

правило, входять тільки ті суб'єкти, які професійно займаються діяльністю з

цінними паперами.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"

фондову біржу в Україні може бути створено не менш як 20 засновниками —

торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і

комісійної діяльності по цінних паперах. Таким чином, законодавство України

визначає, що членами фондової біржі можуть бути тільки юридичні особи.

Питання про членство у фондовій біржі фізичних та юридичних осіб у різних

країнах знаходить неоднакове вирішення. В одних країнах (наприклад, у США,

Великобританії) членами фондової біржі можуть бути виключно фізичні особи,

в інших (у Японії, Канаді) — тільки юридичні особи, в третіх (у Німеччині,

Італії) — і фізичні, і юридичні особи. При цьому, якщо допускається

персональне членство в біржі фізичних осіб, то мається на увазі, що вони

повинні бути акціонерами (пайщиками), директорами або співробітниками

досить крупних фірм, які професійно займаються операціями з цінними

паперами. Неоднозначне також вирішується питання про допуск до біржових

операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності. У більшості країн

іноземним юридичним і фізичним особам, що відповідають певним вимогам,

дозволено займатись операціями з цінними паперами на національних ринках.

Водночас в окремих країнах (наприклад, у Канаді, Франції) іноземні особи не

можуть бути членами біржі, а частка їх капіталу в статутному фонді фірм —

членів біржі обмежується.

Українське законодавство не містить будь-яких заборон щодо участі

іноземних суб'єктів у біржових операціях.

Питання про можливість участі в біржі комерційних банків також

вирішується далеко не однозначно. В одних країнах (у США, Канаді)

комерційним банкам заборонено бути членами біржі. В інших (Німеччина,

Нідерланди, Швейцарія) комерційні банки, навпаки, становлять основне ядро

біржової торгівлі. В Україні банки, відповідно до ст. 26 Закону "Про цінні

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14


реферат скачать
НОВОСТИ реферат скачать
реферат скачать
ВХОД реферат скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат скачать    
реферат скачать
ТЕГИ реферат скачать

Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.