Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціях

не виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашого

століття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52%

існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65%

усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможні

платити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ці

цифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, в

середньому, рідко піднімалися вище 5%"1.

У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНД

розмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідко

від 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активними

інфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн.

Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачувати

дивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий вид

класичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві,

як облігація.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігація

визначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошових

коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість

цього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого

процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами,

облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігації

випускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні для

вирішення завдань, що стоять перед ним.

Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої була

Україна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і

1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку

(1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошових

призів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперів

йшли за курсом до 1000 руб.2.

Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики з

метою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики були

започатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-і

роки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана система

виграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично могли

передаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-

добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграш

будь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державних

позик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майже

повністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСР

були випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств та

облігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб.

Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідало

реаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств та

громадян зокрема.

Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїх

громадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від

15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсації

громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових

заощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільової

безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР

має провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.

Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох

видів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2)

облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик

приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами

народних депутатів.

Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього

випуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,

емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про

випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про

випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням

про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації

про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.

№ 210.

Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством

України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші

товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні

цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не

користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені

власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед

акціонерами.

По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях,

воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у

витрати підприємства.

По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу

виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими

кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між

акціонерами.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати

всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо

непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не

поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на

підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.

Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" буде

більш правильним викласти в такій редакції:

"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної його

сплати".

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язань

по облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або

арбітражним судом.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і

безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом

обігу.

Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбачених

умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою

проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні,

наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1

250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовою

групою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних у

ВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.

Термін, на який випускаються облігації, законодавством України не

обмежений. Водночас однією з основних обставин, які визначають рівень

доходності по облігаціях, є величина періоду їх обігу. Звичайно, за

нормальної економічної ситуації облігації, що випускаються на великі

строки, приносять більші відсотки порівняно з облігаціями, які випущені на

більш короткий термін. У розвинутих країнах зростає тенденція випуску

довгострокових (більше 5 років) облігацій. Наприклад, Німеччина має намір

випустити облігації строком на 30 років. Італія це вже зробила. Австрія

випустила в листопаді 1993 року євробонди строком на 30 років, а Іспанія

збирається випустити облігації на 15 років. У США компанії Уолт Дісней та

Кока Кола випустили в 1994 році облігації строком на 100 років.

Кошти від розміщення облігацій направляються на цілі, визначені при їх

випуску.

Аналіз стану українського фондового ринку з позиції обігу на ньому

облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають

перевагу емісіям акцій і поки що не звертаються активно до випуску

облігацій як засобу залучення коштів інвесторів. Це пояснюється в першу

чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним

папером, ніж облігація.

Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх

випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення

вільних коштів інвесторів має певні недоліки.

По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже

обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно

збільшити розміри своїх боргів.

По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для

забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того,

щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді

ставить їх у скрутне становище.

Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами

підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних

фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко

вдаються до цього засобу залучення коштів.

Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало

облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень.

Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов

масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її

динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю

тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій

облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4

499 млн крб.

Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, які

користуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодо

правил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їх

ефективного обігу та отримання значних коштів державою.

Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державної

позики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлн

крб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіциту

державного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, на

протязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливання

пояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринку

державних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,

наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків на

місяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, була

значно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-му

аукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактична

доходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотків

річних2.

Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело до

зниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,

середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросла

доходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціоні

досягла 101,9 відсотка річних3.

В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може

зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк,

що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають

привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них

перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні,

скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає

застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки

активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також

зважена монетарна політика уряду та Національного банку.

Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є

законодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобто

облігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються

(обмінюються) на звичайні акції.

Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвід

інших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливі

для інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикує

випуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випуск

конвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а за

дев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусків

конвертованих облігацій комерційних банків1.

Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної

стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому

числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з

розвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети

використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановлені

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, що

розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та

засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).

В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)

довгострокові — від п'яти до десяти років;

б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —

до одного року.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття

поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейських

зобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення про

випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань

приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається

Міністерством фінансів України.

У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх

випуску.

Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох

країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, що

набуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причину

касової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерство

фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні

сертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-який

час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому

випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому

стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів

і зменшується можливість касових розривів між доходами та витратами

бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск

казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов

випуску казначейські пінні папери в США випускаються у вигляді

казначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,

4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).

Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідність

казначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.

Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державним

бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку

інструментів.

Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний для

вдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,

що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державного

казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27

червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального виду

казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000

гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і

платником за казначейськими векселями виступає Головне управління

Державного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1

термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:

погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.

Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства

України;

застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до

законодавства про заставу;

зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням

векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання

терміну платежу за казначейським векселем.

Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням

Державного казначейства шляхом:

перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових

коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до

державного бюджету.

Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію про

обсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсяги

погашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплати

податків до державного бюджету.

Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення переліку

видів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробить

ринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.

Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощадний

сертифікат.

Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування

грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після

закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на

визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,

здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.

Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу

покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння

сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини

номіналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотній

стороні бланку.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Наші

сусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992

році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів у

вигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичної

цінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібних

сертифікатів.

На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна були

одними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їх

власникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вони

забезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активність

комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.

Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись до

випусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний

(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою

Правління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощадний

сертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулювання

обсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно через

комерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.

Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими або

до запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строкових

сертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозиту

та виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разі

пред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного терміну

його власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікаті

відсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів.

Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отримання

відсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чинним

законодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступка

іншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитів

Національного банку України).

Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюється

відповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собою

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14