Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

місце палкі дискусії щодо необхідності створення нових фондових бірж. При

цьому слід зазначити, що законодавство України не містить будь-яких

положень щодо кількості фондових бірж, які можуть функціонувати в країні.

В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрована

Українська фондова біржа (УФБ), яка до середини 1995 року була єдиною

офіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.

15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще одна

біржа цінних паперів — Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ). Протягом

1995 року тривав період її організаційного становлення, й угоди (операції)

з цінними паперами на біржі не відбувалися. Щоправда, 12 грудня 1995 р.

відбулися торги "з голосу", угоди по яких зафіксовані не були. Загалом у

КМФБ 31 засновник, відкрито 9 брокерських контор.

Крім УФБ та КМФБ, організацію вторинної торгівлі облігаціями внутрішньої

державної позики поклала на себе новостворена фондова секція Української

міжбанківської валютної біржі (УМВБ).

Безумовним лідером біржового ринку України є УФБ, яка, враховуючи наявність

27 філій у найбільших містах та обласних центрах України,

Східноукраїнського фондового центру (м. Харків) та Південноукраїнського

центру УФБ (м. Одеса), є найкрупнішим біржовим утворенням України.

Більшість брокерських контор УФБ — це провідні українські банки та

інвестиційні компанії. На нашу думку, активізація процесів створення нових

фондових бірж в Україні є позитивним фактором розвитку вітчизняного ринку

цінних паперів. Питання про те, яка із фондових бірж повинна вважатися в

Україні провідною, має вирішуватись у процесі конкурентної боротьби.

Крім того, слід мати на увазі, що створення фондової біржі — справа досить

складна і вимагає значного не тільки матеріального, але й інтелектуального

потенціалу. Потрібно також враховувати, що найближчим часом навряд чи можна

очікувати бурхливого розвитку в Україні вторинного ринку цінних паперів,

який дозволив би ефективно співіснувати багатьом фондовим біржам.

За умов, що склалися на вітчизняному ринку цінних паперів, біржам для

розвитку такої сфери діяльності, як посередницькі послуги, необхідна

стратегія, яка включає в себе розробку норм регулювання діяльності біржових

посередників. Ця стратегія повинна базуватись на відповідних законодавчих

актах, які враховували б усі реалії українського ринку пінних паперів і

відсутність яких в Україні є суттєвою перешкодою для розвитку біржових

посередників, формування здорової конкуренції між ними і, таким чином, для

розвитку нашого фондового ринку в цілому.

Законодавчого впорядкування потребує й біржова торгівля похідними цінними

паперами — опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандарти

організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою

чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідного цінного

папера в державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам

влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, що не

відповідають світовим нормам і стандартам.

У 1995 році, згідно з положеннями Концепції функціонування та розвитку

фондового ринку, з метою недопущення його стихійного та хаотичного

розвитку, розпочався процес впорядкування та формування єдиного біржового

простору України. Не виключено, що внаслідок законодавчих змін цілком

можливою стане реалізація продекламованого Концепцією проекту створення

Національної фондової біржі, під егідою якої буде функціонувати єдина

біржова система.

Торгівля цінними паперами може здійснюватись не лише на фондовій біржі, але

й на позабіржовому ринку. Значення позабіржових ринків у різних країнах не

однакове. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі,

а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, наприклад у США,

позабіржовий ринок отримав бурхливий розвиток.

Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і на

первинному, провідні позиції займає позабіржовий обіг. Саме поза за межами

фондових бірж здійснюється реалізація основної частки вперше емітованих

цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.

Необхідно зазначити, що крім біржового, принципи організаційно

оформленого ринку мають бути поширені й на позабіржовий сектор ринку.

Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Україні

донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що традиційно вважалися в

Україні позабіржовими, згідно зі світовою практикою належать до так званих

"угод за домовленістю". Позабіржові угоди повинні здійснюватися в рамках

торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними

паперами.

Торговельно-інформащйною системою визнається юридична особа, яка здійснює

діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або

управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що надає можливість обміну

пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи

набувають після реєстрації в ДКЦПФР.

ТІС створюються для:

забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через

ЕТІМ;

інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнктуру, що склалася на

позабіржовому ринку цінних паперів;

забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки,

розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції з

цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;

забезпечення можливості отримання заінтересованими особами на прийнятних

умовах інформації про котирування та операції з цінними паперами;

запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чи

шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;

захист учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань.

Основними завданнями ТІС є:

розробка й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-

продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених

учасниками ТІС на укладення угод;

розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасниками

та учасниками і клієнтами;

розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від

зловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;

контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законодавства та встановлених

ТІС правил і вимог.

Порядок створення та діяльності таких систем в Україні визначений

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.

Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому

ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно

до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства

або товариства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 торговцями

цінними паперами.

Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може

перевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринку

цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними

правилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку.

Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не

менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію

торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.

Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутної

діяльності ТІС.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:

облік учасників ТІС;

облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх

виконанням;

обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установами

щодо укладених угод;

зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'ятирічного терміну;

надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами.

Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:

а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку,

встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;

б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у тому

числі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором,

чи тимчасові обмеження на провадження певних видів операцій на учасників

або фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системі

ТІС, виключати із складу учасників ТІС;

в) порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулювання

дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;

г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;

д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб,

уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;

е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і

звітність щодо операцій з цінними паперами.

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи передбачені також обмеження в діяльності ТІС, зокрема, їм

забороняється:

застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших,

крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;

встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;

здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані на

порушення антимонопольного законодавства;

встановлювати різні розміри плати за надання інформаційних послуг

користувачам;

втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;

вести реєстри власників іменних пінних паперів та надавати учасникам

депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;

провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність,

яка не пов'язана з метою створення ТІС.

Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України,

ДКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їх діяльністю. Так, відповідно до

Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи ДКЦПФР має право:

а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;

б) призначати державних представників на ТІС;

в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для

виконання вимоги щодо функціонування ТІС;

г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документації

протягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років;

д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;

е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;

є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушення

ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших

документів, які регламентують її діяльність;

ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших

документів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати

письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із

зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків,

скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах,

передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування

санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із

зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та

довести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії про

застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного

суду;

з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;

й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в

прийнятті до складу ТІС.

Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались

тенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних

паперів.

Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні

громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу,

Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію

довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.

Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила

торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча

назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті

здійсненій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система

вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це

починання не отримало: у 1995 році через АТ "Центральний депозитарій"

здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245

млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато

поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми

учасниками.

У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої

системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками

"Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез",

"Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи,

яка поєднувала б у собі звірку та укладення угод з клірингом і розрахунками

по них. Передбачається, що Національний банк України надасть цій системі

можливість користуватися міжбанківською системою електронних платежів.

За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою

"Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення

"Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено

Положення "Про саморегулівні організації фондового ринку" (СРО), спрямоване

на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО,

які організують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та

регульованість.

На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків

цінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійний

розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної

бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює

порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо.

Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем

нормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні за

наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні

вітчизняного біржового та позабіржового законодавства.

5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів

України

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондового

ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а

належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку

з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку

цінних паперів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на

фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав

власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та

розрахунково-клірингові операції з ними.

Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язкову

наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери,

депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-

розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього

часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих

інститутів не був законодавче визначений.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури

інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4

цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі

реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на

пред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином,

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності

ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та

перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.

З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного

майна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстри

акціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі

приватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд

державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення

про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру

акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів

Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та

фондового ринку.

Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних

товариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функція

ведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво

реєстратора мав отримати й емітент.

Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвитку

мережі незалежних реєстраторів — юридичних осіб будь-якої організаційно-

правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.

Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво

реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995

р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуваних

на аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки як

регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому

перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.

В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одного

важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації

права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її

уповноваженим установам — реєстраторам.

Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін

і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було

затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні

цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент

зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення

відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів

емітента перевищує 500.

Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в

Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами")

— Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та

численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при

здійсненні проектів за контрактами.

Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і

першочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за все

інтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в

розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових

інвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.

На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про

внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р.

№ 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та

наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на

здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних

паперів.

Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення

реєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на право

ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.

Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи

яких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних

цінних паперів.

Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні

відповідати таким вимогам:

а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити

1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви

на отримання дозволу;

б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді

реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки

емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного

фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою

емітент володіє опосередковано;

в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повинна

перевищувати 20 відсотків;

г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року)

державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;

д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами для

реєстратора не дозволяється.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14