Госбюджет, дефицит бюджета

ще не стало обов'язковою нормою. Кабінет Міністрів України весь час ставить

питання, щоб на виплату заробітної плати й інші соціальні виплати

спрямовувати 75—80% бюджетних коштів, що надійшли. Водночас керівники

окремих фінорганів і казначейських органів роблять навпаки. Так, за даними

перевірок робочими групами з обласного бюджету Вінницької області у

листопаді 1996 р. на соціальні виплати спрямовано 17%, а в грудні — 14,8,

Закарпатської — відповідно 44 та 34,1, Запорізької — 14,2 та 19, Київської

— 38,9 та 27,3, Одеської — 33,5 та 30,8, Рівненської — 15,8 та 18,9%.

Не виконано вимогу щодо пріоритетного фінансування соціальних виплат із

районних бюджетів у Волинській, Кіровоградській, Рівненській областях, м.

Києві та інших регіонах.

Невизначеність щодо поданого пакету документів до проведення податкової

реформи і затримка у зв'язку з цим прийняття бюджету на 1997 р. загострює

фінансову ситуацію.

Платники податків, м'яко кажучи, сплачувати їх не поспішають. Це,

безперечно, стверджується попередніми підсумками надходжень доходів

зведеного бюджету за січень 1997 р., оскільки новий бюджетний рік почався

дуже невдало. В січні різко знизилися надходження майже по всіх дохідних

джерелах, що становили лише 73% від середньомісячних надходжень минулого

року, або менше прогнозу на січень на 18%. Проти грудня 1996 р. скорочення

доходів становило 57%.

Фактична питома вага січня в проекті бюджету на 1997 р. становила лише

3%, тоді як минулого року в січні надійшло 5,5% річної суми. І такі цифри —

майже по всіх областях.

Ситуація, яка склалася сьогодні, зрозуміло, зобов'язує фінансові й

казначейські підрозділи у тісному співробітництві з економічними,

банківськими та податковими органами встановити причини падіння доходів,

розробити і подати конкретні пропозиції місцевим державним адміністраціям

щодо поліпшення виконання дохідної частини бюджету і забезпечення

фінансування першочергових видатків.

Основними напрямками фінансової політики в 1997 р. мають бути: — жорстка

економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за

витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти,

охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

— фінансування із бюджету тільки під державні програми і державне

замовлення:

— розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для

бюджетів різних рівнів;

— розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою

збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

— розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати у

бюджетній сфері та інших соціальних виплатах;

— завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших

послуг населенню до їх фактичної вартості;

— забезпечення повного й своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього

державного боргу та його обслуговування.

ДОХОДИ БЮДЖЕТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Досвід країн із ринковою економікою свідчить про великі можливості

використання бюджету як основного інструменту державного регулювання

соціально-економічних процесів.

У і 996 р. зроблено вагомий крок до запровадження чітко визначеного

законодавством бюджетного процесу. Застосування в повному обсязі Закону

України "Про бюджетну систему України" дало можливість організаційно й

методично вдосконалити його. Водночас прогноз макропоказників та умов

розвитку економіки, що не справдився торік, зашкодив досягненню

запланованих параметрів бюджету. Так, у 1996 р. Зведений бюджет України по

доходах виконано лише на 87,6%, а по видатках - на 86,5%.

У прогнозних розрахунках на рік третину всіх доходів зведеного бюджету

передбачалося забезпечити за рахунок податку на додану вартість, податку

на прибуток, акцизного збору, другу третину — за рахунок прибуткового

податку у громадян, внесків до Чорнобильського фонду. Пенсійного фонду і

Фонду зайнятості населення, 10% передбачалось отримати за рахунок рентних

платежів за нафту та за різницю в цінах на газ.

З попередніми даними, до бюджету надійшло ПДВ 6293,3 млн. грн., або

95,3% до річних призначень, акцизного збору — 652,1 млн. грн. (90,4%);

податку на прибуток підприємств 5450,8 млн. грн. (90,2%); прибуткового

податку з громадян — 2639,2 млн. грн.(109,2%); відрахувань до

Чорнобильського фонду ~ 1487,6 млн. грн. (82,1%) рентної плати за нафту і

природний газ та різниці в цінах на газ - 1873,3 млн. грн. (70,9%);

відрахувань до Фонду зайнятості населення — 267.9 млн. грн. (69,1%).

Серед названого вище переліку виділимо групу непрямих податків, або

податків на споживання. До таких західна фінансова статистика відносить:

податки на покупки, на продаж, ПДВ. акцизи, податки на експорт та імпорт

(мита), податки на переведення власності, майна чи цінних паперів.

Найбільший серед податків — акцизи. Найпоширеніша його форма — ПДВ.

Суттєвим зрушенням у структурі податків розвинутих країн є зменшення

відносної частки податків на споживання. Найменша питома вага акцизів

характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося і

переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Державний фіск завжди прагнув до універсальності податків на

споживання. Розвиток галузей виробництва товарів споживання, постійні

зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце серед усіх

непрямих податків акциз в універсальній формі . Його перевага в тому, що

одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж,

окрім того, досить широко він застосовується у сфері послуг.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих

податків — специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах

держав невпинно зменшувалася. Середній показник у країнах ОЕСР знизився

із 33,7% у 1965 р. до 27,6% у 1990 р., \ країнах ЄС - із 35,6% до 29,5%

відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — із

-31,1% до 23,4%, Канаді - з 35,3% до 26%, Італії - з 36,6% до 23,1%,

Бельгії — з 35,5% до 22% і навіть у Франції, країні, де історично

переважали непрямі податки, — з 37,6% до 28,3% відповідно.

Таке становище пояснюється двома основними причинами, По-перше, в

податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на

соціальне страхування; по-друге, розширюється податкова база для

особистого прибуткового податку. В країнах із ринковою економікою

практично вся наймана робоча сила дисципліновано сплачує ці податки, а

тому вони стають масовими.

Податок на додану вартість уведено протягом останніх років у Канаді,

Японії, Кореї, Мексиці, Новій Зеландії. Тут запроваджено єдину ставку

податку, Навіть ті країни, де раніше застосовувалося кілька ставок

(наприклад, Франція й Італія), скоротили їхнє число. У США Федеральна

адміністрація ' відмовилася від уведення ПДВ. За підрахунками

фінансистів, його введення вимагало б збільшення апарату федерального

податкового відомства США на 20 тисяч службовців, а витрати на його

утримання мали 6 зрости на 700 млн. дол. щороку. Але річ була не так у

зростанні витрат, як у прагненні обмежити державне втручання у

підприємницьку діяльність.

Без сумніву, запільна тенденція полягає у застосуванні меншого числа

податкових ставок. Так, Європейська Співдружність рекомендує

використовувати тільки дві ставки: стандартну — від 15 до 20% і знижену —

від 4 до 9%.

ПДВ за своєю суттю — це акциз, який громадяни України сплачують,

купуючи товар. Порядок його вирахування за чинним законодавством не має

нічого спільного з доданою вартістю. Об'єктом оподаткування в цьому разі

є оборот від реалізації продукції, що створює його призначення і посилює

податковий тягар в економіці (передусім щодо тил, хто працює, і найбільше

щодо людей із фіксованими доходами).

Запровадивши акцизний податок, держава забезпечує стабільний приплив

доходів до бюджету. Але певною мірою вона діє несправедливо. Оскільки

товар, у ціну якого закладено акцизний податок, однаково потрібен і

бідному, і багатому, то, зрозуміло, перший віддає державі більшу частину

свого доходу, ніж другий. Мабуть, тому держава часто намагається звести

до мінімуму список товарів, що обкладаються акцизним податком. До речі, у

США майже 60% федеральних доходів від акцизного оподаткування дають лише

три види товарів — алкогольні та тютюнові вироби і бензин. Розширення

цього списку чи підвищення станок акцизних податків, як правило,

здійснюється тільки за надзвичайних обставин і з відома законодавчих

органів.

Основними причинами невиконання доходів бюджету України в 1996 р. є

зниження виробництва (на 5,1%) і зменшення обсягу вдового внутрішнього

продукту (близько 10%).

Податок на додану вартість та акцизний збір за сумою очікуваних

доходів становлять найвагоміше джерело бюджетних коштів, а проценти

їхнього виконання одні з найнижчих.

Бюджет залишається ефективним інструментом регулювання темпів і

пропорцій розвитку не тільки всієї економіки держави, а й окремих її

регіонів. У найближчій перспективі потребує вдосконалення бюджетний

процес у такому напрямку, як розробка та обгрунтування принципів

державної політики доходів для бюджетів різних рівнів.

Досвід розвинутих країн переконує, що вплив держави на територіальний

розвиток залишається найвідчутнішим. Вона контролює явища і процеси, на

які об'єктивно не можуть вплинути приватновласницькі структури і навіть

асоціації підприємств. Державою регулюються загальні територіальні

пропорції, стимулюється розвиток депресивних районів, здійснюється

раціональний підхід до розміщення продуктивних сил, у тому числі

розосередження промислових підприємств і обмеження їхньої концентрації у

великих містах, розробляються та реалізуються великомасштабні державні

регіональні програми різного спрямування тощо.

3 1972 р. в Україні вперше почали планувати комплексний економічний

розвиток областей. Його план не мав директивного значення і давав зведену

інформацію про наміри й можливості, закладені у територіальний розріз

відомчо-галузевих планів.

Міжнародний досвід переконує, що розрив між регіонами у 30—50 пунктів

щодо середньодержавного рівня є загрозливим, створює напруженість у

відносинах між регіонами, спричиняє некеровані міграції населення і

заохочує автономізацію й сепаратизм. Останніми роками немало зроблено для

вдосконалення таких понять, як "рівень життя" та "якість життя". Під

егідою ООН вироблено стандарт, що складається приблизно з 10 блоків

показників, які відображають рівень соціально-економічного розвитку

регіону.

Співвідношення надходження дохідних джерел до бюджетів Автономної

Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у зведеному бюджеті

України у 1996 р.

(млн. грн.)

|Доходи |Зведе|Бюджети |Питома |

| |-ний |АРК, |вага у |

| |бюдже|областей, |зведеному|

| |т |міст Києва|бюджеті |

| | |та |(%) |

| | |Севастопол| |

| | |я | |

|1. Податок на додану |6602,|35,64 |54 |

|вартість |6 | | |

|2. Податок на прибуток |6042,|4321,3 |71,5 |

|підприємств |5 | | |

|3. акцизний збір |721 |148,6 |20,6 |

|4. Прибутковий податок із |2415,|1267,9 |52,5 |

|громадян |8 | | |

|5. Плата за землю |976,6|683,6 |70,0 |

|6. Податок на промисел |6,7 |6,7 |100 |

|7. Податок із власників |128,9|128,9 |100 |

|транспортних засобів | | | |

|8. Плата за спеціальне |21,2 |4,3 |20,3 |

|використання лісових | | | |

|ресурсів | | | |

|9. Плата за спеціальне |87,5 |15,7 |17,9 |

|використання водних ресурсів| | | |

|10. Плата за спеціальне |62,1 |37,5 |60,4 |

|використання Надр при | | | |

|видобуванні корисних копалин| | | |

|11. Державне мито |149,4|86,4 |57,8 |

|12. Надходження від |384,8|20 |5,2 |

|зовнішньоекономічної | | | |

|діяльності (імпортне мито на| | | |

|товари, що ввозяться | | | |

|суб'єктами підприємницької | | | |

|діяльності) | | | |

|ІЗ. Надходження коштів від |120 |120 |100 |

|приватизації майна державних| | | |

|підприємств | | | |

|14. Місцеві податки і збори,|189,6|189,6 |100 |

|що запроваджуються радами | | | |

|15. Збори та інші |980,6|310,8 |31,7 |

|неподаткові доходи | | | |

|16. Внески до бюджету сум |50 |50 |100 |

|від перевищення фонду | | | |

|споживання | | | |

|Всього надходжень |18939|10955,3 |57,8 |

| |,3 | | |

У 1996 р. для збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів

окремим регіонам передавалося 100% під надходження податку на додану

вартість, а також кошти (дотації) державного бюджету України.

|Області |Податок на додану |Дотація (млн.|

| |вартість |грн.) |

|Вінницька |100 |82 |

|Волинська |100 |74,7 |

|Житомирська |100 |123,2 |

|Закарпатська|100 |126,2 |

|Кіровоградсь|100 |71,4 |

|ка | | |

|Миколаївська|100 |13,1 |

|Рівненська |100 |20,2 |

|Тернопільськ|100 |65 |

|а | | |

|Херсонська |100 |92,6 |

|Хмельницька |100 |70,8 |

|Чернівецька |100 |56,3 |

|м. |100 |15,5 |

|Севастополь | | |

Економічна ситуація минулого року не дала змоги повною мірою забезпечити

фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розпитку

адміністративно-територіальних утворень. Майже 90% від загальної суми

видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та

Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту населення

й утримання соціально-культурних закладів і установ.

Вважаємо справедливою точку 'зору, що при регулюванні доходів окремих

регіонів слід ураховувати рівень їхнього соціально-економічного розвитку.

Доцільною була б розробка подібного класифікатора областей України за

рівнем їхнього економічного розвитку, внутрішня структура якого поєднувала

б чотири якісних рівні: високий, середній, низький, спеціальний. Критерії

віднесення окремих областей до певної категорії повинні цілком базуватися

на стандартах соціально-економічного розвитку регіонів, розроблених під

егідою ООН. Для кожної категорії в законодавчому порядку необхідно

закріпити відповідні проценти відрахувань від державних податків і зборів.

У такому разі місцеві органи влади могли б чітко прогнозувати дохідну базу

і не залежати від вольових рішень центральної влади.

У результаті проведеної в Україні лібералізації цін внутрішні ціни не є

фіксованими. Зовнішні ціни стали менш визначеними через скорочення обсягів

торгівлі, що здійснювалась на основі двосторонніх домовленостей і

розширення нічим не обмежованої торгівлі за конвертовану валюту. Обсяги

експорту й імпорту також стали менш визначеними внаслідок скасування

планування, витіснення (чи відміни) монополії зовнішньоторговельних

організацій і надання права різним структурам вести зовнішню торгівлю. Вони

отримали велику автономію в питаннях інвестування, ціноутворення,

маркетингу, можливості вибору напрямків торгівлі на зовнішніх ринках.

Водночас посилилися бюджетні обмеження і впливовішою стала міжнародна

конкуренція.

Слід визначитися, яким чином належить оптимізувати систему нинішніх

тарифів. Спираючись на досвід світової практики, треба уніфікувати шкалу

особистих і комерційних ставок. Наступним кроком може бути фіксація більш

низької ставки тарифу на імпорт товарів першої необхідності і більш високої

ставки на імпорт предметів розкоші. Виходячи з міркувань справедливості,

ефективніше надавати адресні субсидії найменш забезпеченим верствам

населення і обкладати акцизом предмети розкоші. Рівень тарифу має бути

скоординований з іншими податками для того, щоб можна було визначити внесок

кожного податку в загальний обсяг необхідних бюджетних доходів.

Координація між податками на зовнішню торгівлю і внутрішніми податками

має бути спрямована на скорочення числа податкових ставок. Доцільною була б

єдина ставка податків як на зовнішню торгівлю, так і на ПДВ, що

застосовується однаково і до імпортованих товарів, і до місцевих. Така

уніфікована ставка чітко визначає масштаб захисту, відтворений у різниці

собівартості товарів іноземного й місцевого виробництва. Крім того, вона

залежить від лібералізації торгівлі, яка повинна координуватися з

лібералізацією товарних ринків, фінансового сектора, контролю над капіталом

і реформами валютних курсів.

Необхідно змінити ставлення до зовнішньої торгівлі. Це означає, що на

зміну диференційованим тарифам, особливим стимулам (у формі податкових

пільг і субсидій), ліцензуванню, квотовим та іншим нетарифним бар'єрам має

прийти система прямих тарифів. Ставки повинні бути достатньо однотипними

для забезпечення прозорості, простоти, ефективного розміщення ресурсів. Л з

плином часу, в міру поширення торговельного партнерства у просторі

з'явиться можливість використовувати пільгові ставки чи інші форми пільг.

Нині преференційні тарифи (частіше нульові) застосовуються щодо імпорту

з країн, які розвиваються (відповідно до Всезагальної системи преференцій).

Нижча тарифна ставка існує для імпорту з країн, із якими Україна має

домовленості про "вільну" торгівлю (середня незважена ставка цих тарифів

становить 6,3%). Окрім імпортного мита та акцизних зборів з усієї вартості

імпортних товарів, разом з імпортними та акцизними зборами, стягується

податок на додану вартість у розмірі 20%. Цеп ПДП береться з усього обсягу

імпорту, включаючи бартерну торгівлю, за деякими несуттєвими винятками.

Очевидно, що в середньостроковому плані тарифи необхідно буде поступово

знизити. Це зниження відбуватиметься за встановленим графіком і

доводитиметься до широких підприємницьких кіл на початковому етапі

здійснення програми. Слід також зняти зовнішньоторговельні субсидії — за

дуже малим винятком, якщо вдасться запровадити реалістичну валютну

політику.

І, нарешті, успіх реформи оподаткування зовнішньої торгівлі залежатиме

від наявності відповідного адміністративного потенціалу. В умовах України,

де поки що не завершено створення дійової митної служби, завдання

поліпшення цієї ланки є першочерговим. Водночас модернізацію митної служби,

в тому числі уведення міжнародних стандартів із номенклатури й оцінки

товарів, слід почати негайно. Це також справедливо і для проведення інших

заходів, що забезпечать дотримання нових законів і правил оподаткування

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14